29 вересня минає 160 років від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського

29 вересня минає 160 років від дня народження українського історика і державного діяча, одного з творців української незалежності початку ХХ століття, першого Голови Української Центральної Ради Михайла Сергійовича Грушевського.

160 років від дня народження Михайла Грушевського (1866-1934) - визначна дата, що привертає увагу до постаті видатного українського історика, літературознавця, соціолога, письменника, громадського та державного діяча кінця ХІХ - першої третини ХХ століття.

Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в місті Холм (нині Хелм, Польща) у родині педагога Сергія Грушевського. Дитячі та юнацькі роки майбутнього вченого значною мірою були пов’язані з Кавказом, де працював його батько.

У 1886 році Михайло Грушевський вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. Під час навчання сформувався його глибокий інтерес до історії України. Важливу роль у становленні молодого науковця відіграв професор Володимир Антонович - один із провідних українських істориків того часу.

Після завершення університетського навчання Грушевський розпочав активну науково-дослідницьку та педагогічну діяльність. У 1894 році він очолив кафедру всесвітньої історії зі спеціальним оглядом історії Східної Європи у Львівському університеті. Львів став важливим осередком його наукової, організаційної та культурної діяльності. У 1897-1913 роках Михайло Грушевський очолював Наукове товариство імені Шевченка у Львові, сприяючи розвитку української науки та перетворенню товариства на провідний науковий осередок українського інтелектуального життя.

У 1898 році у Львові вийшов перший том фундаментальної праці М.Грушевського «Історія України-Руси», яка  стала одним із найвизначніших праць у галузі  української історіографії та справила значний вплив на розвиток української історичної науки. Грушевський є автором численних досліджень з історії України, а також з  археології, етнографії, літератури, фольклору та культури.

Серед відомих праць ученого - «Ілюстрована історія України», «Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV століття», «Звичайна схема “руської” історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства» та інші наукові й публіцистичні роботи.

Надзвичайно важливий етап життя Михайла Грушевського пов’язаний з Українською революцією 1917-1921 років.

У березні 1917 року Грушевського було обрано головою Української Центральної Ради. Під його головуванням Центральна Рада стала одним із головних осередків українського державотворчого процесу. У цей період було ухвалено низку важливих політичних документів - Універсалів, які визначали поступ України до самоврядування та державної незалежності.

22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради було проголошено незалежність Української Народної Республіки.

Після встановлення влади гетьмана Павла Скоропадського у 1918 році Грушевський відійшов від активної політичної діяльності та продовжив наукову роботу. У наступні роки він перебував за межами України, працював у наукових установах Європи.

У 1924 році Михайло Грушевський повернувся до Києва. Він очолив Історично-філологічний відділ Всеукраїнської академії наук і продовжив масштабну наукову діяльність. У цей період учений працював над дослідженнями з історії України, української історіографії, культури та суспільної думки.

Останні роки життя Грушевського припали на період посилення політичних репресій в УСРР. Його наукова та громадська діяльність зазнала переслідувань, а можливості для повноцінної роботи були істотно обмежені.

11 грудня 1930 р. партійний осередок РУАН навіть ухвалив рішення про посилення ідеологічної боротьби з його теоріями. У березні 1931 р. М.Грушевський переїхав до Москви, а вже 23 березня був заарештований органами ДПУ. 4 квітня його звільнили.

Михайло Сергійович Грушевський  посідає особливе місце в історії української науки та культури. Його багатогранна діяльність була спрямована на дослідження минулого України, розвиток української історичної науки, утвердження національної самосвідомості та збереження культурної спадщини українського народу.