Звання «Почесний громадянин міста Сєвєродонецька» присвоєно Андрію Ширшикову

Звання «Почесний громадянин міста Сєвєродонецька» присвоєно Андрію Ширшикову, бійцю 111 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

Почесну відзнаку вручив начальник Сєвєродонецької міської військової адміністрації Олександр Стрюк.

Андрій Ширшиков народився у Первомайську та після початку війни на сході у 2014 році евакуювався до Сєвєродонецька. Там він працював у Сєвєродонецькій міській військово-цивільній адміністрації начальником управління транспорту та звʼязку. Згодом у 2021 році підписав контракт резервіста зі 111 окремою бригадою Сил територіальної оборони ЗСУ. А з після повномасштабного російського вторгнення у 2022 році й по теперішній час у складій цієї ж бригади боронить Україну.

]]>Виданню ]]>]]>ТРИБУН]]>]]> військовослужбовець розповів про свою роботу у Сєвєродонецьку, мету піти служити та свої страхи.]]>

Чоловік каже, що багато хто не розумів його сім’ю після евакуації із рідного міста у 2014 році. Але після повномасштабного вторгнення така доля спіткала багатьох. 

У новому для себе місті Сєвєродонецьку, чоловік обіймав посаду начальника управління транспорту та звʼязку. Він відповідав за весь міський транспорт, а після об’єднання селищ прилеглих до Сєвєродонецька в ОТГ — ще й за приміський. Андрій розповів про плани у розбудові транспортної мережі.

“Останній проект, що розроблявся за моєї участі - це створення додаткових тролейбусних маршрутів, щоб об’єднати міста Сєвєродонецьк та Лисичанськ. А на майбутнє — Сєвєродонецьк та Рубіжне. Також планував створити у своєму управлінні відділ інспекторів з паркування, які функціонують при міських радах у великих містах України”.

Каже, що планувалося створити кардинально нову схему роботи міського та приміського автомобільного транспорту та схему організації дорожнього руху. 

“Було закуплено три тролейбуси з автономним ходом для реалізації проекту щодо створення нового тролейбусного маршруту Сєвєродонецьк — залізничний вокзал міста Лисичанськ. Також в планах стратегії розвитку Луганської області та Сєвєродонецької ОТГ була побудова залізничної гілки до міста Щастя”, — розповідає чоловік.

Пан Андрій висловив свою думку на рахунок перших кроків для розбудови Луганщини та її транспортної мережі. 

Начальник управління транспорту та звʼязку у Сєвєродонецьку Андрій Ширшиков

“Луганщину треба буде відбудовувати, можна сказати, з нуля, позбавившись від всього радянського, використовуючи сучасний європейський досвід та технології. Багато буде залежати від керівництва на місцях. І все починається з транспорту”, — запевняє начальник управління транспорту та звʼязку.

Андрій Ширшиков почав служити ще до початку широкомасштабного вторгнення, пройшовши строкову службу з 1993 по 1994 рік в окремому батальйоні спеціального урядового зв’язку в місті Павлоград. 

“А саме воюю я з 24 лютого 2022 року. У мене до речі в цей день почалась довгоочікувана відпустка”, — згадує чоловік.

Запитавши про мету служити у лавах ЗСУ, пан Андрій зазначає, що це звичайний обов’язок громадянина України, а також — конституційний обов’язок свідомого громадянина. Так і він, мав бажання захищати свою державу. Ще у 2021 році підписав контракт резервіста із 111 окремою бригадою ТРО. Та одразу після початку російського вторгнення став на захист Батьківщини.

“Більш того, моя дружина також служила за контрактом у Сєвєродонецькому шпиталі. У мене був простий план: ми з нею воюємо, а діти із моєю мамою евакуюються”, — додає військовий.

У період формування 111 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ — вона складалася із добровольців, які вже у боях здобували досвід та навички.

“У мене за плечима була строкова служба. Іншої підготовки я не мав. Наша бригада формувалася та воювала майже з перших днів вторгнення у Луганську область”, — згадує пан Андрій.

Бригада брала участь в обороні Рубіжного, Сєвєродонецька, Лисичанська, Привілля та прилеглих до них селищ Луганської області. Боєць каже, що лінія оборони поступово переміщувалася під шаленим натиском ворога.

“На початку повномасштабного вторгнення, ми мали стрілецьке озброєння та протитанкові засоби ураження. Ще тоді, ми з другом організували розлив запальної суміші”, — додає чоловік.

В тому числі, Андрій обороняв й Лисичанськ. Про це він також розповів ТРИБУН. 

“Ворог мав і має дуже багато засобів ураження. Це постійні артилерійсько-мінометні обстріли, бойові літаки та гвинтокрили, броньована техніка та багато живої сили. Декілька разів був поблизу до зони ураження ракет, потрапляв під касетний боєприпас. У руських багато накопичено “заліза”. Ця держава нічого, крім засобів вбивства собі подібних створити не може. Всі їх ресурси пущені на цю мету”, — запевняє військовослужбовець.

Розповідає, що спочатку ведення бойових дій, абсолютно все було незрозуміло, але поступово приходила впевненість у собі, побратимах та зброї.

“Після падіння Рубіжного та Сєвєродонецька, а також Тошківки, Новотошківки та Карбоніта та прилеглих селищ, Лисичанськ поступово опинився у кільці. Ми виходили звідти майже останніми, щоб зайняти більш вигідні рубежі оборони”, — згадує пан Андрій.

Згодом бійці ЗСУ відійшли до Лисичанського нафтопереробного заводу та прилеглі селища. Й там тримали оборону до наказу відійти.

Війна це важка робота 24/7. Як казав сер Вінстон Черчіль - “Це кров, грязь та сльози”. Позитив в тому, що на війні все спрощується: є спільний ворог, побратими та посестри, є сім’я заради якої ти тут і зараз, та є Україна, за яку треба вбивати ворога

Андрій Ширшиков розповідає про те, що його вражає на війні: 

“В мене за цей час вже чотири “дні народження”. Це ті ситуації, в яких я міг би стовідсотково загинути, але щось нібито обегірає. І так мене в черговий раз оминає смерть. Ось це постійно вражає коли аналізуєш ситуацію.

На війні атеїстів немає

Зараз не вистачає добровольців. Вмотивованих людей люблячих свою країну, які готові стати професіоналами військової справи.

Перемога — це не доставка піци. Її неможливо прискорити за чиїмось бажанням.

"Це дуже важка робота, яка досягається мозолями, недоспаними ночами, потом, кров’ю, порохом, життями та втраченим здоров’ям наших оборонців”, — каже військовослужбовець.

Боєць 111 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ Андрій Ширшиков

А те, чого побоюється чоловік після закінчення війни — забуття.

“Я боюсь забуття. Забуття того, якою ціною даються наші перемоги. Нерозуміння цивільного населення “якого ця війна не стосується”, а ще населення тих регіонів, яке живе в окупації. Особливо тих, що знаходяться в окупації вже майже десять років. Там повинна бути масштабна українізація, та багато профілактичної роботи для спецслужб”, — зізнається Андрій.

Далеко боєць життя не планує, та живе з девізом: вижити та не зійти з розуму.