16 грудня в Києві відбулася конференція «Що допомагає Луганщині в релокації: стійкість, консолідація, відновлення». Захід об’єднав представників державної влади, парламенту, громадського сектору, міжнародних партнерів, науки й культури – усіх, для кого Луганщина є не лише територією на мапі…

Серед ключових спікерів конференції – голова Луганської обласної державної адміністрації – начальник обласної військової адміністрації Олексій Харченко, народна депутатка України Таміла Ташева, народний депутат України Віталій Безгін, директор програми «Демократія і належне врядування» Міжнародного фонду «Відродження» Олексій Орловський, голова Правління ГО «Громадська ініціатива Луганщини» Тетяна Киріллова.

Під час конференції відбулася відверта розмова про те, як існує регіон, більша частина якого перебуває під тимчасовою окупацією, але який не припиняє працювати, здійснювати управління та відстоювати своє місце в державній політиці.

Визначеність, за яку доводиться боротися

Ключовою темою першої панельної дискусії стало стратегічне бачення ролі Луганщини під час і після деокупації. Виступ Олексія Харченка окреслив головну проблему, з якою щодня стикаються тимчасово окуповані регіони, – хронічну управлінську та комунікаційну невизначеність.

«Фактично щодня ми змушені виборювати визначеність – у повноваженнях, у ролях, у розумінні того, де і як ми можемо бути корисними. Це непростий процес. Він відбувається на різних рівнях – у спілкуванні з народними депутатами, з центральними органами виконавчої влади, з партнерами», – наголосив очільник Луганщини.

За його словами, область регулярно залучають до координаційних нарад щодо прифронтових територій. Водночас проблеми таких регіонів суттєво відрізняються, і в загальному порядку денному голос окремих областей часто губиться.

«Постійного системного майданчика, де ці питання можна було б обговорювати фахово, й регулярно, по суті, не існує», – зазначив Олексій Харченко.

Адміністрації без території – але не без відповідальності

Окремо голова ЛОДА зупинився на функціонуванні обласних військових адміністрацій на тимчасово окупованих територіях. У суспільстві, за його словами, досі не сформоване повне розуміння того, як можуть працювати адміністрації без фактичного контролю над територією.

«Багато людей не знає, як можуть існувати такі адміністрації. Хтось не вірить у деокупацію. Хтось не відчуває прямого зв’язку між владою і переміщеними людьми. При цьому у публічному просторі майже ніхто не говорить про позитивні результати роботи», – підкреслив начальник ОВА.

Він зауважив, що в інформаційне поле найчастіше потрапляє критика, тоді як щоденна системна робота залишається невидимою.

«Майже ніхто не напише в соцмережах, що, умовно, Сіверськодонецька військова адміністрація забезпечила соціальні потреби п’яти тисяч внутрішньо переміщених осіб. Але саме ця складна і часто непомітна робота і є нашим реальним змістом», – наголосив Олексій Харченко.

Чого може втратити держава

Очільник Луганщини окреслив ризики публічних дискусій про можливу ліквідацію адміністрацій, які представляють тимчасово окуповані регіони.

«Давайте чесно відповімо: що втратить Україна, якщо таких адміністрацій не стане? Ми фактично ставимо крапку і в управлінській присутності держави, і в перспективі реінтеграції цих територій», – зазначив він.

За його словами, це питання не політичне, а стратегічне, і воно безпосередньо стосується майбутнього України як цілісної держави.

Інституції, готові до майбутнього

Тему інституційної спроможності продовжив директор програми «Демократія і належне врядування» Міжнародного фонду «Відродження» Олексій Орловський. Він наголосив на дефіциті глибокого аналітичного осмислення регіональних процесів і підкреслив важливість підготовки рішень, які працюватимуть у різних сценаріях майбутнього.

Йшлося, зокрема, про напрацювання щодо майбутньої системи органів публічної влади на тимчасово окупованих територіях і підготовку нової редакції законодавства про військово-цивільні адміністрації – як фундаменту для перехідного періоду після деокупації.

Ідентичність і люди як ключ до реінтеграції

Народна депутатка України Таміла Ташева наголосила, що державна політика щодо Луганщини не може обмежуватися лише питанням деокупації.

«Ідентичність – це не абстракція. Це освіта, культура, робота з молоддю, постійна комунікація з людьми, які залишилися на тимчасово окупованих територіях», – зазначила вона.

Цю позицію підтримав народний депутат України Віталій Безгін. Він зауважив, що в центрі політики реінтеграції мають залишатися люди й інституції, які зберігають зв’язок із регіоном в умовах релокації. Саме через громади, місцеве самоврядування та кадровий потенціал держава зберігає управлінську присутність на Луганщині ще до моменту деокупації.

За словами парламентаря, питання ідентичності безпосередньо пов’язане з довірою до держави, яка формується не деклараціями, а щоденною роботою з внутрішньо переміщеними особами та релокованими громадами.

Релокація як форма стійкості

Друга панельна дискусія була присвячена практичним аспектам релокації та збереженню ідентичності. У ній взяли участь Микола Надулічний, Наталя Петренко, Олена Ніжельська, Олеся Мілованова, Світлана Вовк – представники громадських організацій, місцевої влади, освіти та культури Луганщини.

Обговорення показало: релокація для Луганщини стала не тимчасовим станом, а формою стійкості, яка дозволяє регіону залишатися живим, організованим і суб’єктним.

Луганщина як спільнота, а не лише територія

Конференція засвідчила – Луганщина сьогодні є не лише територією, значна частина якої окупована. Це спільнота людей, управлінських рішень і інституцій, які вже зараз працюють на майбутнє.

Саме ця стійкість і консолідація є головним ресурсом регіону на шляху до деокупації та відновлення.