До Дня ментального здоров’я, який відзначається в Україні в межах реалізації Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» КНП "Консультативно - діагностичний центр" Сєвєродонецької міської ради розповідає історію. Не просто про людину — а про незламність, віру та силу духу, які допомагають підійматися навіть тоді, коли життя здається надто важким.
Ігор — звичайний український чоловік із великою душею. Все своє життя він працював шахтарем — 36 років у забої, день за днем, рік за роком, під землею, де панує темрява, а світло та тепло доводиться здобувати важкою працею.
А потім настали 2014-й і війна. Його рідне місто Сокологірськ опинилося під окупацією. Усе, що було звичним і рідним — дім, робота, друзі — зникло в одну мить. Разом із родиною Ігор був змушений залишити все позаду та почати життя з нуля в Сіверськодонецьку.
Та доля випробувала його ще раз. У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, чоловік вдруге став вимушеним переселенцем. Цього разу — у місті Дніпро.
Переїзд, втрата дому, нове середовище — це важко для будь-кого. Але коли за плечима вже пенсійний вік, проблеми зі здоров’ям і III група інвалідності, знайти роботу стає ще складніше. Ігор неодноразово стикався з відмовами й розчаруванням. Але не втрачав надії.
І саме надія, як це часто буває, привела його туди, де чекала підтримка. У Дніпрі працює багато підприємств, релокованих з окупованих територій. Серед них — і Комунальне некомерційне підприємство «Консультативно-діагностичний центр» Сєвєродонецької міської ради, колектив якого майже повністю складається з внутрішньо переміщених осіб.
Одного дня сусідка Ігоря, яка працює в цьому закладі, розповіла йому, що підприємство шукає сторожа — відповідального, надійного, без шкідливих звичок. Ігор наважився спробувати. Пройшовши співбесіду, він отримав цю роботу.
Здавалося б, це звичайна подія. Але насправді — це стало точкою відліку нового етапу життя. Це був дотик людяності та підтримки — коли релоковане підприємство дало шанс своєму землякові, подарувавши йому віру в завтрашній день.
Сьогодні Ігор працює сторожем і знову відчуває себе потрібним. А його серце сповнене гордості — адже обидва його сини служать у лавах Збройних Сил України й захищають країну на передовій.
«Я ніколи не думав, що після всього знову зможу вийти на роботу. А тепер кожного дня прокидаюся з відчуттям, що живу не дарма. Що й далі можу бути корисним людям і своїй країні», — каже Ігор.
Ця історія — не лише про одну людину. Це історія про силу підтримки, яку ми можемо подарувати один одному, про важливість простих людських кроків, які повертають сенс і надію.
У День ментального здоров’я хочеться сказати: ніхто не має залишатися сам на сам із труднощами. Іноді одне слово підтримки, одне відкрите серце чи одне робоче місце можуть змінити чиюсь долю.
💙 Бережімо одне одного. Підтримуймо тих, хто поруч. І пам’ятаймо: навіть після найтемнішої ночі обов’язково сходить сонце.