У мене немає дому: як підтримувати переселенців, які переживають травму війни

«Я бачив пекло». Такі слова можна почути від людей, які виїхали з гарячих точок. Маріуполя, Харкова, Сєвєродонецька, Лисичанська, Рубіжного, Попасної… Вони знають, що таке бомбардування, життя в підвалах. Як це пити воду з калюж та не їсти по кілька днів. Їм знайомі страх, розпач та втрата дому. Потім, після тривалого життя в таких умовах, людям важко порозумітися з мешканцями безпечніших регіонів. Ті у відповідь не можуть сповна збагнути пережите там, в гарячих точках. Тож нерідко, на новому місці, переселенці почуваються дезорієнтованими, виснаженими та несоціалізованими. Як правильно підтримувати людей, які втекли з пекла? Які слова знайти? Як їм допомогти включитися в мирне життя?