Як переселенка з Сєвєродонецька Юлія Іщенко створила власний бренд "Зефірка"

]]>Юлія Іщенко ніколи не мріяла жити в Києві. Доля все вирішила за неї. Нині, коли люди приходять відпочити на ВДНГ у столиці, не можуть не звернути увагу на локацію з шапками й хомутами, що мають незвичний візерунок. «Зефірка» - саме таку назву має в’язана шапка - особиста розробка молодої жінки. Усім, хто виявив інтерес до її хенд-мейду, Юлія залюбки розповідає про історію створення цієї моделі. Очі майстрині світяться, тож одразу видно: це її улюблена справа. Проте, так було не завжди.]]>

]]>Двічі переселенка з Луганщини Юлія Іщенко розповіла сайту Сватове.City про те, як починала свій творчий шлях, про життєві перепони та особистий розвиток.]]>

Шиттям на життя не заробиш - пішла вивчати бухгалтерський облік

Юлія родом з Новоайдарського району Луганської області. З дитинства дівчина спостерігала, як мама працює за швацькою машинкою. Мріяла теж щось виготовляти власноруч. Та батьки казали, що цим на життя не заробиш. Тож, по закінченню школи, вона вступила до Східноукраїнського національного університету імені Даля, аби стати бухгалтеркою-економісткою.

Дівчина почала жити у Луганську, працювала на заводі ОР, вийшла заміж. Згодом у подружжя народився первісток. Молода сім’я облаштовувала власну квартиру і насолоджувалася щастям. Однак, у 2015 році довелося виїжджати звідти через окупацію міста росіянами. Родина поїхала до Сєвєродонецька - туди релокувалося підприємство, на якому працював її чоловік.

На новому місці Юля теж знайшла роботу. Влаштувалася економісткою на Сєвєродонецький завод нестандартного хімічного обладнання.

«Все було добре. Життя буяло. Ми купили квартиру, у 2018 році народили ще одну дитину», - пригадує Юля безхмарне сєвєродонецьке життя.

Родина. Безхмарне життя у Сєвєродонецьку / Фото: з особистого архіву Ю.Іщенко

Під час декретної відпустки зрозуміла: бухгалтерія не для неї і взялася за спиці

Робота в бухгалтерії задоволення молодій жінці не приносила. Ще під час першого декрету Юля зрозуміла: настав час шукати себе, саморозвиватися. Почала в'язати. Спочатку сплела плюшеву іграшку.

«Потім я побачила в інтернеті фото плюшевої шапочки, яка мені дуже сподобалася. Зв'язала для себе перший комплект: шапочку, хомутик, рукавички. Я постійно вдягала його взимку, коли гуляла з дитиною», - розповідає Юлія.

Побачивши її роботу, знайомі почали просити і для них зв'язати – на подарунок. Далі – більше. І жінка вирішила остаточно змінити ноутбук з калькулятором на спиці та гачечки.

Згодом майстриня вже виставляла свої роботи на Сєвєродонецькому ярмарку «Зроблено з любов'ю», що проходив у ТЦ Jazz. Потім неодноразово возила в’язані речі на виставки у Харків, започаткувала сторінку Rich.hat в Інстаграмі.

Коли робота приносить задоволення / Фото: з особистого архіву Ю.Іщенко

Сєвєродончанка весь час думала про розвиток і розширення. Закупила велику партію пряжі.

21 лютого 2022 року сплатила кредит за професійну швейну машину. Її навіть встигли доставити, але попрацювати на ній жінці не вдалося.

Війна змусила Юлію з родиною знову збиратися в дорогу

24 лютого о п’ятій ранку Іщенкам зателефонували друзі з Києва. Сказали, що почалася війна.

«Я вийшла на балкон: у нас тиша, кажу, яка війна? Якщо так, то у нас перших мала розпочатися, бо ми на сході - поруч і окупована територія, і Росія. А вони кажуть, що Київ вже бомблять», - пригадує Юлія ту звістку.

Включили новини. Спочатку був шок. Родина не розуміла, що робити. Згодом, розум взяв верх над панікою: дорослі вирішили рятувати дітей.

Пані Юлія розповідає: «Ми зібрали особисті речі, документи, взяли дітей, сіли в машину і поїхали».

Сім’я дісталася Івано-Франківська. Роботи в місті для них не було, знайти житло теж виявилося проблематично.

«Треба було чимось себе зайняти. Від жахливих новин просто «зносило дах». Аби якось відволіктися і бути корисною, я пішла волонтерити в організацію «Співдія одяг», - розповідає сєвєродончанка.

На Прикарпатті Іщенки прожили три місяці. Аж раптом знайомі, які виїжджали за кордон, запропонували поселитися в їхній будинок під Києвом. Власниця оселі була швачкою і залишила швейну машину.

«Це був мій порятунок. Я почала шити панами. З них почалося моє творче відновлення. Я знайшла єдиний на той момент ярмарок у столиці. Взяла перших 12 панамок і поїхала на ВДНГ. Товар людей зацікавив, покупці його розкуповували», - зраділа майстриня.

Ярмарок на ВДНГ / Фото: з особистого архіву Ю.Іщенко

А відтак жінка активно стала до роботи. По буднях - шила, а по суботах/неділях возила панами на ярмарок. З часом вона замислилася над розширенням, однак через війну боялася ризикувати – перед очима стояв досвід втраченого у Сєвєродонецьку.

З настанням осені попит на панами впав. Юлія вирішила в’язати шапки і почала закуповувати пряжу.

Авторська шапка «Зефірка»: як вона виникла та чому так називається

Зазвичай Юлія Іщенко в’язала плюшеві шапки зі звичайної нитки. Цього разу творча натура майстрині забажала чогось нового.

Для свого хенд-мейду Юля самотужки розробила техніку в’язання із товстої пряжі, почала фантазувати та експериментувати з візерунком. Те, що вийшло жінці сподобалося.

«Зефірка» - моя авторська шапочка. Я її так називаю тому, що у білому і рожевому кольорі вона дуже схожа на зефір. Жодному, хто хотів «розсекретити» техніку плетіння, це не вдалося. Багато хто розпитує, намагається повторити оригінал, але в них не виходить. А я тримаю це в таємниці», - посміхається авторка.

Юлія Іщенко у власному бренді / Фото: з особистого архіву Ю.Іщенко

Минулоріч, у березні, родина вкотре переїхала. Цього разу до Києва. Винайняли квартиру, аби бути ближче до ярмаркових локацій. За словами майстрині, в столиці є перспектива для розвитку.

Юлія зізнається, її шапки користуються попитом: «Шапочка дуже тепла, м'якенька. До неї достатньо тільки доторкнутися, як одразу відчуваєш ніжність. Це і є «Зефірка».

«Зимова країна» працює лише до кінця березня, попереду весна і літо. Вони потребуватимуть іншого асортименту. Нині переселенка з Луганщини вкотре генерує оригінальні ідеї, щоб здивувати покупців своїм хенд-мейдом.

Про сєвєродонецьку діаспору і плани на майбутнє

Жінка каже, потроху звикає до життя у Києві, хоча ніколи не прагнула жити в столиці. Виявилося, тут є багато земляків із Сєвєродонецька.

У сусідньому під’їзді живуть сєвєродончани, у квартирі навпроти – чоловік, який від 2014 року волонтерив на Луганщині і кілька разів був у її рідному селі. Світ тісний.

«З іншими переписуємося в соцмережах. Час від часу зустрічаємося. Просто, щоб обійнятися та обмінятися спогадами. Коли жили там могли й не знати одне одного, а тут - наче рідні», - каже сєвєродончанка.

Під час таких зустрічей не обходиться без «новин з дому». Обговорюють наболіле: які будинки ще вціліли, в кого яке майно винесли з квартири.

Юля каже: «Більшість втратили все, що мали. Особисто нам повертатися нікуди. У Сєвєродонецьку нашу багатоповерхівку, що поруч з «Великою кишенею», зруйновано: і пробоїни наскрізь від прильоту, і під’їзд увесь тріснутий, ні вікон, ні дверей. У Луганськ ми теж не збираємось, навіть після деокупації: за 10 років люди там сильно змінилися».

Юлія Іщенко оптимістка: «Будемо жити далі. Я мріяла про свій розвиток, масштабування. У Києві я цим активно займаюся, приймаю участь в різноманітних грантових програмах, закуповую техніку і матеріали. Крім того, записалася на спеціальні курси - буду вдосконалювати свою швейну майстерність».

Головне: мріяти і йти до мети. Попри перепони.

]]>Ігор Леонідов]]>

Джерело:  Сватове.City - ]]>https://svatove.city/articles/341784/syevyerodonecka-zefirka-pereselenka...]]>