Яким був Сєвєродонецьк до війни: історія Владислава Кравця

Війна завжди руйнує. Вона забирає дім, рідних, друзів, життя. Україна вже ніколи не буде такою, як до 2014 року, й тим паче такою, якою була до початку повномасштабного вторгнення рф. Окупанти знищили прифронтові міста вщент — і на кадри нової реальності боляче дивитися.Одним із тих міст, якого “більше не існує”, є й Сєвєродонецьк. До 2014 року місто було переважно проросійським, місцеві родичалися з росіянами, часто їздили до рф на заробітки. Та після війни все змінилося. Про те, яким був Сєвєродонецьк до “руского міра” та на що його перетворили росіяни, ]]>розповів Вікнам]]> оператор та фотограф Владислав Кравець, який жив у місті.

Яким був Сєвєродонецьк до 2022 року

Чоловік має найбільший архів фото міста, яке нині практично вщент знищене. Він розповідає, що до 2016 року воно було неначе “на гальмах”, проте згодом його почали розбудовувати, озеленювати та досліджувати.

У своєму Instagram він показує Сєвєродонецьк зовсім іншим, ніж його могли бачити туристи чи решта українців. Виявляється, місто мало власну пустелю та озеро, схоже до Синевиру. Зрештою, навіть звичні для великих міст пішохідні зони з бруківкою чи зарядки від сонячних панелей стали для містян чимось фантастичним — місто почало розвиватися.

— Наприклад, відбудували майже з нуля великий драмтеатр (від якого зараз лишився тільки фасад). Я з дитинства пам’ятав цей розбитий фонтан біля нього. Офіційно новий театр відкрили у 2018 році, це була будівля, витримана в старому стилі, але відновлена по-сучасному, — пригадує Владислав.

У 2020 році місцева влада також почала відновлювати занедбаний парк, взялася за будівництво великого спортивного майданчика в центрі міста з полями для футболу й баскетболу. 

А ще Владислав розповідає: в області почали будівництво першого інноваційного села.

— Це місце з інтерактивними столами, де бабусі й дідусі вчаться працювати на 3D-принтері. Потім, коли туди заїхали росіяни на танках, почали з’являтися відео, що вони буквально там гадили, їздили по квітах і майданчиках, — каже чоловік.

]]>]]>

]]>]]>

]]>]]>

]]>]]>

З часом легше почало ставати й місцевому бізнесу. Містяни відвідували нові магазини одягу, які відкривалися у Сєвєродонецьку, навіть самі наважувалися на власну справу. Свій магазин відкрили й батьки Владислава.

Перед повномасштабним вторгненням разом із МОМ я робив грантовий проект: ми складали список альтернативних локацій Сєвєродонецька. Наприклад, у нас є Сєвєродонецька пустеля — велика відкрита територія, де сильний вітер; колишній піщаний кар’єр.

Була й своя Долина смерті на території колишнього содового заводу, озеро у дубовому лісі, атракціон зі старого автобуса у парку.

Відомим Сєвєродонецьк став також завдяки заводу Азот, де працювала більшість населення міста. Хлопець згадує, що колись дорослі лякали дітей фразами: “Якщо вибухне Азот, то це знищить всю Луганську область!”.

Хлопець зізнається, що хотів зробити щось для свого міста важливе. З початком повномасштабного вторгнення зрозумів, що вже має великі напрацювання у цьому напрямі: у нього є близько 500 фото й до 200 відео майже з усіх районів міста.

— У мене є наївна ідея зняти Сєвєродонецьк після того, як його деокупують, а потім ще раз, коли відбудують. Я вже навіть домовився з хлопцем з аеророзвідки, — ділиться планами оператор.

Сєвєродонецьк зараз

Нині у місті, за різними підрахунками, залишаються від 5 до 30 тис. населення. Владислав же запевняє, що кількість мешканців не перевищує 12 тис. Переважно там залишилися проросійські місцеві, 10% — тих, хто оперує фразами “аби не стріляли”, а ще 10% — кого в місті тримають хворі родичі чи інші обставини, але які чекають на повернення України.

За словами Владислава, більшість людей все ж визнає, що після приходу росії у місті стало гірше жити. Багато хто змінює свою позицію залежно від влади, а інші — приховують її взагалі.

Бути нейтральними зараз — один із найкращих варіантів для них. Якщо вони будуть явно говорити, що їм не вистачає України, у кращому разі їх просто уб’ють, а у гіршому — катуватимуть.

Навіть за найменшого натяку на позицію їм можуть не дати щось купити чи продати, відмовити в обслуговуванні в кафе, обмежити в медичній допомозі , — пояснює Владислав. — Дівчата бояться, що коли вони повертатимуться пізно з роботи, на них накинуться кадирівці чи буряти.

Одна з моїх знайомих каже, що навмисно підстриглася під хлопчика, щоб не привертати до себе уваги й не бути привабливою для когось.

Також Владислав розповідає, що люди у Сєвєродонецьку загадково помирають. Окупанти вбивають навіть тих, хто ніяк не висловлювався проти “нової влади”.

— Коли активна фаза завершилася й місто окупували росіяни, у моїй квартирі деякий час жили буряти. Там був майже завершений ремонт. Буряти вирвали двері, поміняли нові вікна на свої, зробили своє опалення. Сусіди нам сказали: “Вам ще пощастило, у вас вони просто жили, а в інших не те що унітази крали, навіть розетки зі стін повиривали”.

У списку вкрадених речей з квартири Владислава можна знайти й геть неочікувані: котячий лоток, величезне дзеркало, маркерну дошку та посуд. 

Всі торгово-розважальні центри нині у місті зруйновані. На території школи окупанти відкрили… громадський душ. Іронія, як зазначає чоловік, в тому, що відкривав цей душ хлопець, що ще у 2014 році став представником окупаційної влади, а його мама весь цей час працювала у цій школі. 

Владислав переконаний, що найближчі десять років жити у місті буде просто неможливо: комунікацій немає, 98% будівель знищені та потребують перебудови. Водночас як бути з історичним ділянками, поки не відомо.

За матеріалом: Вікна - ]]>https://vikna.tv/istorii/rozpovidi/yakym-buv-syevyerodoneczk-do-vijny-is...]]>