“Війна мене психологічно зламала”. Шлях від розпачу до самореалізації волонтерки із Сєвєродонецька

Тетяна Жук – сєвєродонецька активістка та волонтерка. До повномасштабного вторгнення вона займалась благоустроєм рідного міста та допомагала Збройним силам України. З 8 березня 2022 року жінка живе на Прикарпатті. То була вимушена евакуація з донечкою.

]]>Про волонтерську діяльність, пошук свого шляху та творчість сєвєродончанка поділилася з виданням ТРИБУН.]]>

“Перші дні повномасштабної війни були суцільним пеклом. Я не розуміла, як змогла виїхати, залишивши батьків з сестрою, чому опинилася у людей, яких вперше в житті бачила, як сказати подружкам, що я все ж виїхала… Коли засинали діти, я брала подушку і в неї годинами кричала від болю і сліз...”, – згадує жінка про свій емоційний стан. 

Коли вся родина евакуювалася з міста, в житті пані Тетяни наступив етап розгубленості в просторі та часі. І була одна лише думка – треба допомагати.

Ця думка мене настільки поглинула, що всі спроби знайомих витягнути мене за кордон не мали результату. Я інтуїтивно відчувала, що маю бути в Україні й бути корисною тут, діяти та рухатися вперед. 

Перебуваючи в безпеці, переселенка координувала адресною гуманітарною допомогою. 

“Я шукала тих, у кого в Сєвєродонецьку залишилися родичі та знайомі, що потребували допомоги. Формувала перелік ліків та продуктів, адресу й контакти, а місцеві сєвєродонецькі хлопці в проміжках між обстрілами міста на авто доставляли до під'їздів”, – розповіла пані Тетяна.

Пізніше разом зі своїм знайомим почали шукати волонтерські центри на Прикарпатті та Закарпатті й формували гуманітарні грузи в бомбосховища та підвали Сєвєродонецька.

“Наразі Facebook – це основний ресурс, де я прохаю інформаційної допомоги та долучення до збору, матеріалу та коштів на закупку. Instagram залишила для особистих спогадів та родинних фото”, – зазначила пані Тетяна щодо того, яку роль в її волонтерстві відіграють соцмережі.

Потім зрада, прірва, розпач… І все по колу.

Згодом жінка вирішила самостійно зайнятися виготовленням окопних свічок, енергетичних батончиків, оберегів-мотанок для військових. 

Сєвєродончанка виготовила набір декоративних свічок і виставила на аукціон. Отримані кошти поділила на збори двох волонтерок: її сестра збирала на мавік, а подруга – на біноклі. Подібних аукціонів, за словами пані Тетяни, було декілька, а лоти – творчі вироби.

Війна мене психологічно зламала. Я не показую, але мені довелося вчитися самостійно радіти життю. Зокрема творчість та хендмейд мене витягли із розпачі.

Паралельно з волонтерською діяльністю треба було шукати роботу. 

“Постійний пошук роботи не давав результатів, тоді я відкрила ФОП і почала писати грантові заявки. Один із планів затвердила ГО “Фундація «Простір»”. Завдяки їм я розпочала творчі зустрічі з дітками-ВПО з Луганщини в Івано-Франківську”, – розповіла сєвєродончанка.

Це були творчі заняття, які об'єднували дітей та дорослих. І то було мега круто. 

Пізніше Тетяна Жук пройшла курси з написання грантових заявок, організовані “Дитячі містечка. СОС”. Написала новий проєкт на грант та наразі очікує результат.

Зараз, крім написання грантових заявок, жінка займається навчанням в Академії адвокації. Зазначає, що це нова для неї ланка та новий досвід.

Крім того, вона стала членкинею Ради з питань ВПО при Калуській міській раді та активно інтегрується в громаду.

“Рада тільки створена. Ще не було жодного засідання. Однак мене цікавлять питання доступного комунального житла для родин ВПО в Калуші та працевлаштування переселенців, як основа адаптації у громаді”, – зазначила пані Тетяна.

Джерело: ТРИБУН - ]]>https://tribun.com.ua/uk/105557-vijna-mene-psixologichno-zlamala-shljax-...]]>