Сєвєродонецька «Малишляндія» відроджується у Києві. Як підприємцям це вдається на новому місці

Дитячий розважальний центр “Малишляндія” на Луганщині знали всі — туди везли дітей навіть з окупованого Луганська, аби влаштувати малечі свято, а команда часто дарувала розважальні програми дітям з прифронту. Перший заклад відкрився в Сєвєродонецьку, згодом були Лисичанськ та Харків, але з початком повномасштабної війни власники втратили геть усе та починають з новими силами в Києві.

]]>Свої поспілкувалися з командою, розпитали про втрати, сподівання та плани на майбутнє, а ще — подивилися, як працюють аніматори на дитячому дні народженні.]]>

4 роки без вихідних

Олег Баликін та Вікторія Богуславська відкрили “Малишляндію” влітку 2016 року. Вікторія вважає, що ідея належить цілковито Олегові, а чоловік говорить, що творчість — то все справа жінки, він більше по технічних моментах. У будь-якому разі, їм вдалося влаштувати неймовірну кількість свят для дітей Луганщини.

Ми якось подумали: “А чому б і ні?

“Тоді, після деокупації Сєвєродонецька, була досить низька оренда. Звільнилося місце і ми вирішили спробувати відкрити дитячий розважальний центр. Ідея була Олега, такого місця не вистачало у Сєвєродонецьку. "Малишляндію" ми робили своїми ручками — килимове покриття стелили самі, все робили самі. Відкривали тоді на якісь маленькі гроші, брали кредити. Загалом чомусь захотілося піти в дитячий бізнес. Хоча я ще кілька років займалася основною діяльністю — була топменеджеркою в іншій компанії, й працювала паралельно. Чотири роки без вихідних та відпусток — це так називається”, — пригадує Вікторія.

Згодом Вікторія лишила роботу і зосередилася на власній справі, так їх з Олегом бізнес почав розширюватися.

“Ми якось подумали: “А чому б і ні?”. А потім побачили місце в ТРЦ "Джаз" в Сєвєродонецьку, і вирішили, що саме там має бути місце для розваг дітей. Все складалося якнайкраще — з'явилися дитячі центри в Лисичанську, в Харкові. На жаль, на період карантину вони не витримали орендної ставки. Їх довелося закрити. Але наше місце сили "Малишляндія" залишалося жити”, — розповідає Олег.

Пандемія тоді додала клопоту, але Олегу та Вікторії вдалося зберегти робочі місця, змінивши формат свят.

“Я вирішила, що нам необхідно самостійно займатися анімацією та декором, бо зазвичай ми запрошували партнерів. Я закупила костюми, все, що потрібно, і тут почалася пандемія. Нас закрили на 4 місяці. Найдовше, бо дитяча тема. Ми зачинилися першими, відкрилися останніми. Але власні костюми та атрибути для свят допомогли вижити в пандемію, бо ми почали робити свята вдома, на виїзді, на природі. Це допомогло нам вижити та зберегти наш персонал і платити людям зарплату”, — додає Вікторія.

Дитячі фестивалі в Сєвєродонецьку | з архіву Олега Баликіна

“Вікторія взагалі багато креативить, вона вигадувала масові заходи та свята. Коли ми відкрилися, ані в Сєвєродонецьку, ані у навколишніх містах просто не було закладів подібного рівня. Але ми не розслаблялися, а постійно щось вдосконалювали — збільшили площину, наповненість різноманітними атракціонами й тому, мабуть, ми були цікаві. У нас у Сєвєродонецьку був скеледром та закритий мотузковий парк, їх діти просто обожнювали. Це було нашою фішкою”, — додає Олег.

Розтрощений дитячий центр "Малишляндія" в ТРЦ "Джаз" | з архіву Вікторії Богуславскої

“З першого року ми почали святкувати, і я цим дуже пишаюся, день народження "Малишляндії", як великий дитячий фестиваль. Він називався "Літо завжди". Ми провели п'ять таких фестивалів на різні тематики, влаштовували вечірки, дискотеки, концерти. Ми, до речі, встановили два рекорди України за кількістю дитячих візочків на параді під час свят”, — додає Вікторія.

Волонтерство та втрачені надії

Війну родина зустріла в Києві, в гостях у друзів. Прокинувшись від вибухів, сподівалися, що все це ненадовго, що за кілька тижнів все закінчиться. Дітей разом з друзями відправили до Польщі, а самі поїхали з Києва в Мукачево. Там Олег почав волонтерити, а Вікторія координувала весь процес телефоном та через месенджери.

“Олег почав їздити в Сєвєродонецьк — возив речі, їжу, ліки, облаштовував сховища, вивозив людей і тварин, які хотіли виїхати. Справа в тому, що там були наші співробітники, які не хотіли виїжджати, а ми не могли їх полишити. Тому я все збирала до купи, говорила людям, де точки збору, координувала. Але за кілька місяців Олег потрапив в аварію. Серйозну. Всі залишилися живі, але машину розбили вщент. Тоді Олег взяв машину у знайомих в Лисичанську і продовжив вивозити людей, аж поки Сєвєродонецьк не захопили”, — розповідає Вікторія.

Евакуація людей та аварія | з архіву Олега Баликіна

Як тільки почалася повномасштабна війна, співробітники “Малишляндії” роздавали мати, м'які куби та крісла для облаштування бомбосховищ. Жоден з них не міг уявити, що місто захоплять російські війська, тому думка про те, що слід хоч щось вивезти прийшла до Олега з Вікторією вже на початку літа, перед самою окупацією Сєвєродонецька.

“На етапі евакуації думалося про чужих людей, когось евакуювали, комусь допомогли, а свого майже не вивезли. На якомусь етапі Вікторія каже: "Вивезімо щось своє? Те, що нам знадобиться і що не так складно вивезти?". Ми вивезли костюми, кульки, те, що не важке, і потихеньку спробували влітку налагодити тут бізнес. Воно якось ближче, ціль та ж сама: задоволення дітей. Тому наразі ми на цьому зупинилися і з цим працюємо”, — пригадує Олег.

Частину реквізиту вдалося вивезти | Свої

Нові знайомства в Києві

Того, що вивезли, було замало для повноцінного проведення дитячих свят, тому атрибутику, перуки, костюми докуповували за потреби, під конкретні свята.

“Ми витратили майже всі свої заощадження під час поїздок на Луганщину, тому розпочинати було складно. Допомогли друзі, вони надали нам приміщення, де ми зараз облаштували склад, а згодом хочемо влаштовувати й тут дитячі свята. Але на той момент нас було троє — ми з Вікторією та наша аніматорка Віола. Дівчата розважали дітей, а я був і водієм, і вантажником, і домовлявся з людьми. Потроху розкрутилися. Дуже допомогло партнерство з новими житловими комплексами — ми проводили свята для дітей на їхніх територіях. Вже весна, тепліє, сподіваюся, цього року ми продовжимо співпрацю. Також запартнерилися з кількома місцевими ТРЦ”, — розповідає Олег.

Майстер-клас для дітей в одному з ТРЦ Києва | Свої

При цьому, власники бізнесу зазначають, що як такої конкуренції не відчувають.

“У Києві багато анімаційних команд, але через велику кількість людей всім комфортно, нема як такої конкуренції. Я розумію зараз, що у нас цілком достатньо замовлень, більше ми поки що фізично не потягнемо, потрібно розширятися. До того ж важливо, що близько 30% замовлень — “сарафанне радіо”. Буває, що ми святкуємо дні народження в колі одних й тих самих десяти дітей. І це важливо знати, аби міняти програму та реквізит, зацікавлювати і дітей, і батьків”, — говорить Вікторія.

Підкорювати дітей вдається різними цікавинками.

"У нас у кожній програмі є своя фішка. Ось, наприклад, на святі "Холодне серце" ми наприкінці розморожуємо справжній льодяник, крижаний кристал, усередині якого каблучка. Діти всі разом його розморожують для того, щоб іменинниці вручити каблучку в подарунок від Ельзи. У кожній програмі ми робимо цікаві штуки для того, щоб для дітей це було “Вау”, і, звичайно, для батьків теж. Батьки бувають різні, багато хто бере участь у святі, деякі ні, але наше завдання провести свято по максимуму, і для мене дуже висока планка — дуже важливо. Тому, напевно, я трохи для співробітників жорстка. Олег виступає буфером між мною та співробітниками, бо я вимагаю повної віддачі. Як я працюю, так хочу, щоб працювали мої співробітники”, — розповідає Вікторія.

Бути аніматором — любити людей

Згодом приєдналася аніматорка Олена, вона працює в команді вже п'ять років. Сєвєродончанка спочатку евакуювалася на Дніпропетровщину, а коли Олег з Вікторією почали напрацьовувати замовлення в Києві, переїхала і продовжила працювати.

Олена вдягає перуку для образу персонажу Ельзи Автор: Свої

“Суть роботи аніматора полягає в тому, щоби всіх, з ким ти контактуєш, зробити щасливими. Щасливою має бути дитина, у якої ти на святі. Щасливими та задоволеними мають бути діти гостя. Не менш задоволеною, ніж іменинник чи іменинниця, має бути мама дитини, в якої день народження. А також задоволеними мають бути керівники, яким потім не соромно дзвонити чи писати замовникам та запитувати, як відпрацювали аніматори. Дуже приємно, коли замовники самі пишуть чи дзвонять, але частіше вони пишуть у Viber: "Боже, дякую! Було цікаво, було круто. Ми вас порекомендуємо. Ми до вас прийдемо наступного року". Це безперечно класно. Ще дуже важливо весь супутній персонал не оминути своєю увагою. Тому що таксист, який аніматорів везе на свято, він теж людина і це також його робота. Ставитися до нього, як до ресурсу, це не правильно. Тому я вважаю правильним, коли ти дбаєш про них усіх. Дбаєш про напарника, дітей, замовників, таксистів, офіціантів у ресторані, які бігають навколо тебе з тацями, наче еквілібристи. Ось коли всі вони щасливі, тоді свято пройшло успішно”, — ділиться головним секретом роботи Олена.

Дівчина вважає, що слід поважати всіх навколо, а якщо щось пішло не так, знаходити спільну мову.

“Всіх гостей потрібно любити. Усіх треба любити. Звичайно, що наша робота влаштовувати свята, але перш за все це не робота у класичному розумінні, а покликання. Той слоган, який у нас є — "Агенція дитячих свят "Малишляндія". Ми робимо свята з душею" — відображає нас якнайкраще. Сподіваюся, що у нас це виходить”, — підсумовує Вікторія.

Джерело: Свої - ]]>https://svoi.city/articles/277628/relokaciya-malishlyandii-v-kiiv]]>