Ви тут:

Сєвєродонецьк ріс на наших очах і разом з нами. Семен Перцовський пише книгу про історію міста

13-03-2023
Категорія: 

]]>Бачити, як твоє рідне місто, з яким ти зростав, набирався сил, де висаджував дерева та будував родину, перетворюється на попелище — вкрай складно. Семен Перцовський — корінний житель Сєвєродонецька, заслужений журналіст України, який все життя робив усе можливе для процвітання рідного міста. Чоловікові зараз 72 роки, він далеко від дому, його квартира згоріла, місто окуповане, а він продовжує вірити в перемогу України та в те, що обов’язково повернеться на рідну дубову алею. В монолозі для Свої він поділився деякими деталями свого нинішнього життя та спогадами минулого.]]>

Одна валіза на двох

Ми з дружиною Людмилою виїхали з міста на початку березня, після двох тижнів у підвалі, під обстрілами. З однією маленькою валізою на двох. Та більше б і не влізло у переповнений бусик, яким поліцейські відвезли нас на вокзал. У машині були і мій колега Сергій Горєлов з трьома маленькими дочками, й лежача на ковдрі жінка… У залі вокзалу, теж заповненому вщент, ми стали в нескінченну чергу, щоб оформити якісь папірці. Потім довго їхали потягом, не знаючи за яким маршрутом. Моя дружина має інвалідність, але вона молодець, витримала! У Львові нас зустрів син Олександр, а прихистили нас у родині однокласника старшого сина — Костянтина.

Так виглядає будинок, де жила родина Перцовських

Так виглядає будинок, де жила родина Перцовських

Автор: з архіву Семена Перцовського

Про те, що повністю згоріла наша квартира, ми дізналися від ДСНС — нам надіслали фото. Згоріло все-все, але насамперед сумуємо за родинними фотоальбомами та книжкою, яку син написав про свій клас до випуску з ліцею, за золотою медаллю, яку він отримав тоді.

Згадуємо той випускний бал у Льодовому палаці спорту, де Олександр від імені ровесників вітав зі сцени вчителів, батьків. Льодового тепер немає. А поруч немає НВО “Імпульс” (Сєвєродонецьке науково-виробниче об'єднання “Імпульс” розробляло системи контролю та управління для об'єктів атомної енергетики, залізничного транспорту та інших галузей промисловості — Свої), де працювала дружина.

Семен Перцовський разом з дружиною та синами

Семен Перцовський разом з дружиною та синами

Автор: з особистого архіву родини

Корпусу, де я працював на “Азоті” (був третім за розміром в Україні виробником аміаку і одним з найбільших в Європі підприємств хімічної промисловості — Свої), теж нема. Син Олександр з волонтерських справ був востаннє у Сєвєродонецьку 14 травня, він бачив зруйновану будівлю й розказав мені.

Фото зроблене Олександром Перцовським у травні 2022 року

Фото зроблене Олександром Перцовським у травні 2022 року                                                       Автор: з архіву Семена Перцовського

Ми виїхали не одразу, бо сподівалися, що ворога поженуть. Не думали, що будуть стріляти ракетами по мирному місту. Тепер є лише стійка віра в Перемогу.

Нові знайомі та волонтерство

Наближати її, нашу Перемогу над злом, переконався, може кожен, попри вік. Ми разом пакували гуманітарні вантажі. Долучився до одного цікавого аукціону послуг на підтримку Збройних сил України. Там зібрали багато різних лотів.

Що міг літній літератор? Запропонував написати іменного вірша конкретно про вказану людину. Це було нове, і благодійні фонди пообіцяли, що суму, за яку придбають мою послугу, вони двічі подвоять. Почали з 1000 гривень, дійшли до 4000, у підсумку вийшло 16 тисяч. Все заради перемоги України. Переможець замовив дотепний вірш-вітання для друга-ювіляра. Склав й те, й про нього самого. Дякували. Іншого вірша написав для вистави про війну та евакуацію.

Після втрати всього врятували родина та волонтерство

Після втрати всього врятували родина та волонтерство

Автор: з архіву Семена Перцовського

Наш син Костянтин з товаришами по громадській організації Ukraine Global Scholars допомагає молодим підготуватися до вступу в кращі закордонні виші, щоб потім поверталися в Україну для її розбудови. Нещодавно допомогли сєвєродончанину, якого прийняли на повну стипендію в Чикаго. Тож якщо в когось є діти — старші школярі або випускники, можете звертатися.

Через сина Олександра, який керує пасажирським напрямком “Укрзалізниці”, ми познайомилися з надзвичайно цікавою людиною — шефом “Світової центральної кухні”, американським іспанцем Хосе Андресом. Він організував безкоштовне харчування українців на вокзалах, в укриттях. Годував і сєвєродончан.

Зараз Хосе в Турції, допомагає після землетрусу. Сподіваюсь, ще побачимося. У таких людей потрібно вчитися. Для нього немає слова “неможливо”, він вміє співпереживати, і водночас додавати оптимізму. Намагаюсь так само реагувати на теперішні зміни в житті. Головне — не сидіти без справ і рухатися.

"Не комунікуйте з фейсбучними ботами! Якось спробував: бр-р!"

Взагалі, проблем з пошуком занять, спілкуванням, адаптацією на новому місці не виникає: це дала професія журналіста. Можу порадити читачам хоч трохи займатися нею, незалежно від професії. Володіння словом, навички комунікації стануть в нагоді всюди. Тільки не комунікуйте з фейсбучними ботами! Якось спробував: бр-р!

Дружині вдалося знайти нових подруг. Одна з них, киянка, старша за нас майже на десять років, але дуже активна. Тепер вони вчаться новому на пару. Між іншим, та жінка, заслужений енергетик України, колись приїздила до Сєвєродонецька в службових справах. У неї про наше місто залишилися гарні враження.

Щодо психологічного стану, то, звісно, війна, вік, стан здоров'я його не покращують. Проте, є надії, що життя візьме своє, бо інакше бути не повинно й не може.

Роботу можу знайти дистанційно, але для мене поки найважливіше закінчити свою книгу “Сєвєродонецьк і його сім’я. Історія та сучасність”. Вона задумана так, щоб вперше читачі могли одержати "все в одному". Про наші місця, територіальну громаду — місто, селища, села, з доісторичних часів до сьогодення. Охоплені всі сторони життя, розвінчані фейки та помилки. Також у книзі є архівні дослідження, нариси про колективи, людей. Багато чого буде опубліковане вперше: про те, наприклад, який історичний герой воював у наших місцях, чому легендарна для міста людина переїхала зі столиці до Сєвєродонецька, до кого із земляків зараз прислухається весь світ, хто з них нещодавно викликав сльози в Лондоні, дещо з секретів тощо. Я дуже вдячний сєвєродончанам, які поділилися своїми родинними історіями, зокрема, пов’язаними з подіями російсько-української війни. В книзі показані наші українські коріння та наші люди, щоб це все краще знали повсюди.

Відомий діяч Олесь Доній, який привозив до Сєвєродонецька провідних митців, написав мені, що така робота дуже потрібна саме зараз. Паралельно шукаю можливості видати книгу.

Дружина жартує: “Ось вже Україна зі штучним інтелектом, він тебе замінить”. Спробували — не зміг. Поки я краще за нього задаю запитання та шукаю на них відповіді. Побачимо, що буде за кілька років. А побут? Обіцяють у березні проіндексувати пенсії, тож протримаємося. Ми звикли жити скромно.

Ми росли разом із Сєвєродонецьком

До Сєвєродонецька, тоді ще селища, ми приїхали у 1952 році. Мені ледь виповнилося два роки. Батько був проєктантом, мама — лікаркою, її дуже поважали в місті, бо мала неабиякий досвід, у війну в званні старшого лейтенанта служила медиком на фронті.

Жили ми на вулиці Шевченка, там спочатку поруч був пустир, де ми, діти, гралися… Сєвєродонецьк ріс на наших очах і разом з нами. З сусідами — медсестрою Наталію Певною та інженером Світланою Бородавкою, хоча давно роз’їхалися, дружимо досі, підтримуємо один одного. Всі переживаємо за близьких та друзів, які зараз воюють у ЗСУ.

"Сєвєродонецьк ріс на наших очах та разом із нами"

Коли говорять, що на Донбасі не вчили українську, — не правда. Навчався я у першій школі, полюбив українську мову та літературу завдяки класній керівниці Олені Іванівні Мартиненко (Сокоревич), яка їх викладала. Навіть ходив у Лисичанськ шукати родичів Володимира Сосюри, привозив їй зібрані спогади про поета-земляка. З відзнакою закінчив філологічний факультет Луганського педінституту. Дипломну роботу захищав на тему використання театру при викладанні літератури: на матеріалах вистав народного театру Палацу культури хіміків. Ще займався у Школі юних математиків та в гуртку юних кореспондентів у клубі хіміків, який вів наш майбутній скульптор Василь Антонович Лебединець, а потім — у літературному об’єднанні на чолі з поетом Йосипом Борисовичем Курлатом, який вчив краще писати вірші. Він завідував відділом міської газети й давав мені, школяреві, доручення писати для неї серйозні матеріали, саме так захопила журналістика.

Почав працювати на “Азоті” в газеті “Сєвєродонецький хімік”, згодом став її редактором. Вивчати життя, економіку зсередини особливо цікаво й відповідально, бо щодня спілкуєшся зі своїми читачами, краще взнаєш їх. Тому не спокусився на пропозиції перейти до великих газет, але з ними активно співпрацював. Пишаюсь, що звання “Заслужений журналіст України” отримав за клопотанням колективу “Азоту”. Такі люди, як у нашому Сєвєродонецьку, дають наснагу, бо вони, сміливі, чимало створили першими. З багатьма підтримую зв'язок і тепер.

Загалом за своє життя я завжди був активним — і у громадському, й у культурному житті: писав сценарії до фестивалів, документальних фільмів, телепередач, тематичних вечорів. Останні роки я вів школу юних журналістів у Сєвєродонецькому ВПУ. Цікаво було спілкуватися з молоддю. А потім Спілка журналістів делегувала мене до комісії з набору до нової патрульної поліції. Згодом став медіатренером — Академія української преси долучила мене до розвінчування фейків. Тож радо допоможу з експертизою.

На презентації книги Сергія Каленюка "Таке було", 2019 рік

На презентації книги Сергія Каленюка "Таке було", 2019 рік

Автор: Микола Скурідін

Давно захопився краєзнавством: коли писав власні книги, редагував праці свого давнього товариша Сергія Каленюка. Сумую від втрати такої людини.

Сумую за Сєвєродонецьком. Не знаю, як скоро ми знову погуляємо лісом за нашим озером Чисте. Міни ж! Коли після звільнення приїдемо до Сєвєродонецька, піду на свою стару вулицю, на дубову алею поруч.

 

Джерело: Свої - ]]>https://svoi.city/articles/271274/semen-percovskij-pishe-knigu-pro-sever...]]>





Рейтинг: 
Голосов пока нет