Сєвєродончанка Любов Кузьменко: "Я завжди пишалася, що українка, я дуже люблю свою країну"

]]>Любов Кузьменко виїхала з Сєвєродонецька до Дніпра на початку квітня 2022 року. 40 днів вона провела під обстрілами в рідному місті. Зараз жінка – одна з 270 мешканців переселенського шелтеру «Добро на Амурі». Удома, в окупованому місті, в неї залишилися рідні, - повідомляє Суспільне Новини.]]>

Перші дні повномасштабної війни

Любов Кузьменко розказує: у рідному Сєвєродонецьку під обстрілами вона прожила з 24 лютого по 3 квітня 2022 року. До звуків вибухів, згадує, уже майже призвичаїлися, але в місті зникли комунікації, і готувати їжу на вогнищі під будинком було дуже страшно.

«У підвал не ховалася. Один раз тільки спускалася. Була вдома, у квартирі. Дуже страшно було. Спершу в себе жила, на краю міста. Обстріли були дуже сильні – саме з нашого боку вони заходили. Потім перейшла вже вглибину міста, до свахи, де було, здавалося, не так небезпечно. І там почалося…Уже не було газу, світла, води, як вирішили виїздити. До звуків обстрілів люди звикають. Але під обстрілами готувати їжу на вулиці – страшно», – каже вона.

«Кіт – Кузя. 8 років. Взяла з собою»

Любов вирішила евакуюватися, коли її місто вже було розбите. З собою взяла – найцінніше.

«У мене була сумка – тривожна валізка. Там було все – документи, ліки, пару речей з одягу і причандали кота. Кіт – Кузя. 8 років. Взяла з собою», – говорить вона.

Багатоквартирний будинок у Сєвєродонецьку вцілів, каже Любов, але її квартира – розграбована.

«У мене сестра в росії живе ще з радянських часів. Вона туди їздила. У нашому під’їзді коли орки зайшли – зробили обшук. Все повідчиняли, все перерили. Забрали деякі речі – постіль, рушники. А за ними вже прийшли інші, під виглядом того, що треба зробити ремонт. Двері зрізали й зайшли. І винесли все», – розповідає вона.

Умови життя в шелтері

Зараз жінка мешкає в прихистку «Добро на Амурі» в Дніпрі. Понад рік – у кімнаті разом ще з сімома людьми. Тісно, бракує меблів, усі речі доводиться тримати біля себе, прямо на ліжку.

«Речей уже багато. Ми ж думали – місяць-два, а вже рік. Речей додається. Були літні, потім осінні, потім зимові. І все це не можна викинути, адже буде наступна зима. Тіснувато, але миримося», – говорить вона.

Шелтер, на кухні. Суспільне Дніпро

Любов живе на свою невелику пенсію плюс «переселенські». На місяць виходить близько 6 тисяч гривень. 500 гривень з них вона сплачує за комунальні послуги – така умова мешкання в цьому закладі.

Шелтер, у коридорі. Суспільне Дніпро

Разом з тим жінка на волонтерських засадах виконує обов’язки адміністраторки з розподілу вживаного одягу.

«Це дуже гучно сказано – «адміністратор», але так, займаюся сортуванням і розподілом секонду. Я така людина – мені потрібно щось робити. Інакше можна втратити розум», – говорить вона.

Шелтер, актова зала. Суспільне Дніпро

Що далі: повертатися чи не повертатися додому?

Допомагає триматися, говорить переселенка, їй віра в перемогу, а ще – надія на зустріч із рідними. На окупованій території в неї залишилися батьки. Родина сина – в евакуації за кордоном.

«Мій біль – у мене вдома батьки лишились. Не змогла вмовити поїхати. Мамі – 82, батькові – 83. Зв’язку немає. Сестра з Росії з ними зідзвонювалася, але тепер і в неї нема зв’язку. Хворіють, а там же проблема – ліків нема. Мені б їх вивезти. Навіть сюди, в шелтер. Тримає на плаву – віра. Я завжди пишалася, що українка, я дуже люблю свою країну. Я сама родом з Чернігівської області, звідти мої батьки, а виросла на Донбасі. У мене є для кого жити. Є велике бажання побачитися з рідними», – зазначає Любов.

Прихисток, де живе Любов Кузьменко. Суспільне Дніпро

Любов вирішила: не повертатиметься додому одразу після деокупації, адже не уявляє, як жити літній людини в розбомбленому місті.

«Я з’їжджу додому, але одразу жити – не поїду. Потрібні комунікації, потрібне медичне обслуговування. А як налагодиться там – то повернуся назавжди», – планує вона.

За матеріалом: Суспільне - ]]>https://suspilne.media/451083-vzala-dokumenti-liki-j-kota-kuzu-istoria-p...]]>