Перспективи відновлення міста після звільнення, що робити зі «ждунами» та «Китайська стіна» на кордоні з РФ – розмова з Сєвєродонецьким бізнесменом Михайлом Івоніним

Михайло Івонін – сєвєродонецький бізнесмен, будівельник, далеко не остання людина, якій місто забов’язано своїм сучасним розвитком. Засновник та власник одного з найбільш популярних бизнес-центрів у місті – «Green town», «Івонін парку» - без перебільшення острівець Європи посеред невеликого Донбаського міста, голова Науково-дослідного та проектного інституту «Водоочисні технології».

Андрій Стебан

Журналісти ]]>«Зміст тижня»]]> поспілкувались з Михайлом щодо умов його повернення до Сєвєродонецька, перспективи відбудови міста після деокупації, про те що робити зі «ждунами» та про зміни що відбулись у кожному з нас.

«Івонін парк» у місті Сєвєродонецьк. Фото: ФБ Михайло Івонін

– За кілька місяців до початку «великої війни», ЗМІ, західні політики, експерти, представники іноземних розвідок говорили про високу ймовірність повномасштабного вторгнення Росії. Ви вірили в те, що повномасштабна війна все-таки почнеться?

– Яка адекватна людина в наш час може повірити в війну у 21 столітті? У війну за територію, між Україною та росією, повномасштабну. Звісно не вірив.

– Тобто ви ніяких підготовчих заходів ви не вживали?  Навіть «тревожної валізи» не було?

– Я 23 лютого добудував "Комп’ютерній академії «Шаг» бізнес центр. 25 числа його мали привести до ладу та 1 березня "Комп’ютерна академія «Шаг» мала почати роботу в Сєвєродонецьку. Тобто ні. Не готувався, нічого не вивозив. Був впевнений, що це просто нагнітається напруга, я не вірив, що почнеться війна.

– А як ви дізнались про початок повномасштабного вторгнення, де були у той час?

– Я о 7 ранку прокинувся, дружина збирає речі і каже, що о п’ятій почалась війна – ми виїжджаємо з міста. Так о 10 ранку ми виїхали з Сєвєродонецька з двома маленькими дітьми. Ніякої тривожної валізки ми не готували, зібрали дитячі речі, собі – на перший час, документи і поїхали. Навіть тоді ми не думали, що все буде так масштабно.

“Навіть, якщо держава компенсуватиме втрату житла, все одно будинки потрібно швидко побудувати, бо людям треба десь жити. Капітальне будівництво – це мінімум рік-два"

– І куди ви попрямували із Сєвєродонецька, де зараз знаходитесь?

– Наразі я у Кам’янець-Подільському та збираюсь переїжджати до Хмельницького. Відкрили невелике підприємство. Займаємось тим же, чим займались у Сєвєродонецьку – будівництвом. Купили обладнання, я розробив конструкцію швидкого зведення будинків (протягом тижня можна звести будинок).

На сьогодні кожен день знищується сотні будинків по всій країні, не лише на Донбасі, та після нашої перемоги, нажаль, багато людей залишаться без житла. Як вирішувати цю проблему? Навіть, якщо держава компенсуватиме  втрату житла, все одно будинки потрібно швидко побудувати, бо людям треба десь жити. Капітальне будівництво – це мінімум рік-два, а я розробив конструкцію, яку можна звести за тиждень. Це дерев’яний будинок, збирається швидко, він енергоефективний за рахунок того, що там багато утеплювача, а дерев’яні частини з обох сторін не потребує обробки. Це власні розробки, я запросив своїх співробітників і ми за 2 місяці розробили таку конструкцію. Я мав ідею, яку ми разом допрацювали і маємо результат.

– Чи є зацікавленість у держави вашим проєктом?

– Я спілкувався з мерами міст, з губернаторами, але  відповідь всюди одна – всі витрати бюджетів йдуть на війну, після перемоги цим займатимемося. Зараз лише роблять плани відновлення та розвитку.  А приватні замовники – люди, які втратили житло в нашому регіоні, прийняли рішення, що тепер житимуть, на приклад, у Чернівцях, Хмельницькому чи Ужгороді, телефонують, питають, зацікавлені, але до завершення війни не готові починати будуватися.

– Після деокупації в першу чергу постане питання по відновленню інфраструктури. Зараз Сєвєродонецьк серед міст, що зазнали найбільших руйнувань. Ви, як сєвєродончанин, бізнесмен, будівельник вірите у можливість відновлення міста?

– Все реально, чому б ні? Питання лише в тому.. от в Сєвєродонецьку мешкало 120 тисяч людей, яка кількість з них захоче повертатися? Тобто яке буде місто, якого розміру, на скільки людей населення – ніхто не знає.

– Уявімо, восени вже звільнений Сєвєродонецьк. Інфраструктура знищена, житловий фонд навіть по розрахунках окупанта 60 відсотків - під знесення, попереду зима без опалення, тобто – ще більше непридатних до відновлення будівель… що робити – відбудовувати місто заново? Чи це можливо та чи має сенс з міркувань доцільності?

– Ну питання можливості та доцільності – то різні питання. Можливо? – безумовно можливо. От у Китаї під час пандемії збудували лікарню за тиждень на 4 000 лежачих місць. Вважаю, що сюди прийдуть якісь передові технології та компанії з великим досвідом та можливостями.

“В Сєвєродонецьку мешкало 120 тисяч людей, яка кількість з них захоче повертатися? Тобто яке буде місто, якого розміру, на скільки людей населення – ніхто не знає"

На скільки доцільно? – у радянські часи міста будували навколо великих підприємств. Той же Сєвєродонецьк побудований навколо Сєвєродонецького «Азоту», а от зараз, як на мене, на території найпошкодженіших міст мають бути створені вільні економічні зони. Ті підприємці, що забажають  створити підприємство у такій зоні потребуватимуть житло для своїх працівників, я думаю, що через такий варіант потрібно підходити до відбудови в цілому. Чим менша буде доля участі державі, чим більше буде віддано бізнесу, тим швидше все відновлюватиметься. І взагалі тут багато факторів. По-перше, в якому стані буде росія після нашої перемоги, на скільки вона буде спроможна до наступного вторгнення, тобто на скільки наш регіон буде безпечним для життя – будувати та відновлювати міста поруч з таким сусідом, який у 21 столітті прийшов та розрушив твою країну – будувати логічно лише «китайську стіну», а ніяк не міста та підприємства. Чи забажають люди будувати бізнес навіть у пільговій зоні поруч з росією – питання. Чи краще з більшим оподаткуванням але поруч з Європою, десь в Ужгороді. Щодо мене, у мене було три бізнес центри в місті та завод, я буду приймати рішення чи повертатись в місто виходячи з того, що з моїми об’єктами буде на момент деокупації. Подивлюсь, що з ними, скільки грошей потребує їх відновлення та які перспективи їх експлуатації взагалі.

Фото: ФБ Михайло Івонін

– Тобто якщо там все знищено – ви повертатись не будете?

– Звісно, я маю зобов’язання перед родиною та дітьми і вони значно вищі за зобов’язання перед територіями. Тим паче ми зараз розвиваєм підприємство у Хмельницькому, підтягуємо своїх працівників. Бо ж перш за все – це коло  своїх людей, це моя родина, родини моїх співробітників – і вони це пріоритет.

“Відновлювати міста поруч з таким сусідом, який у 21 столітті прийшов та розрушив твою країну – будувати логічно лише «Китайську стіну»

– Якщо ви таки приймете рішення повернутися до Сєвєродонецька, щось для вас змінеться, чи просто повернетесь до «колишнього» життя?

– Жити, як «до» - вже ніхто не житиме. Принаймні люди, що думають. Розумні люди вже переосмислили своє життя. Роблять нові пріоритети та цінності. Для когось в пріоритеті були матеріальні цінності, а зараз духовні, родинні та таке інше. Люди починають більше цінувати людей. Війна багато на що відкрила очі та змістила вектор цінностей.

– Що зараз з вашим бізнесом на окупованих територіях?

– Ну, мені пару днів тому пропонували заключити договір оренди на мою власність з якимось громадянином росії, щоб вона залишилась цілою (власність). Намагаються діяти нібито в межах закону, якогось вигаданого ними. Тобто для виправдання своїх протиправних дій, вигадують схеми. Але я не хочу мати нічого спільного з громадянами росії, після 24 лютого для мене такої країни не існує.

– До речі, про «комунікації» з окупантом. Зараз у Сєвєродонецьку залишилось за різними оцінками до 15 тисяч містян. Звісно хтось не може виїхати фізично, когось тримають родичі похилого віку, але є й такі, що радісно зустрічають «наших рєбят». Як ви вважаєте, що ми маємо робити з так званими «ждунами» після деокупації?

– Я вже казав, що ми всі пройшли переосмислення, вважаю, що людина має жити в комфорті з самим собою, тобто ті люди, що чекали росію, хотіли жити в росії… для нас ідеальний варіант – це допомогти їм в цьому, щоб вони були щасливі. В росії. Хоча їм це навряд допоможе, тому що та росія, що в їх головах , дуже відрізняється від реальної. Це ж взагалі дивна країна – люди, що живуть у багні – щасливі цим і відчувають себе причасними до величі країни. От і ті, що залишились у Сєвєродонецьку, вони також хотіли такої належності до цієї величі. Їх відправити туди й хай вони живуть у величній країні. Я б позбавляв громадянства України. Нащо мучить людей? Вони ж мучаються, живучи в країні, яку ненавидять.

“Я не хочу мати нічого спільного з громадянами росії, після 24 лютого для мене такої країни не існує"

– Ну і на останок, щоб ви зараз побажали всім Сєвєродончанам?

– Перемоги, удачі та терпіння. А найголовніше – не занепадати духом! Щоб були вони живі, та їхні родичі. Це найголовніше! Але перш за все – перемоги!

Джерело: Зміст тижня - ]]>https://zmist.org/interviews/perspektivi-vidnovlennya-mista-pislya-zviln...]]>