10 березня – День Державного гімну України

Державним гімном України є пісня «Ще не вмерла України і слава, і воля» на слова Павла Чубинського і музику Михайла Вербицького.

Офіційно музична редакція Державного гімну України ухвалена Верховною Радою України 15 січня 1992 року.

Витоки його створення сягають у 1862 рік, коли на одній з вечірок у Павла Чубинського – етнографа, фольклориста і поета – сербські студенти, котрі навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню. Чубинському вона дуже сподобалася. Він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив.

Пісня вмить стала популярною в українофільських гуртках, щойно об’єднаних у Громаду. Тож незабаром, 20 жовтня 1862-го, шеф жандармів князь Долгоруков розпорядився вислати Чубинського в Архангельську губернію «за шкідливий вплив на простолюдинів». Але навіть попри це у листопадовому номері львівського журналу «Мета» вірш опубліковано.

Отримавши поширення на Західній Україні, він не пройшов повз уваги релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький) – знаний композитор свого часу, написав музику до нього.

Перше публічне виконання відбулось 10 березня 1865 року в Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого Тарасові Шевченку. Того ж року вірш уже був надрукований разом із нотами.

Починаючи з середини 1860-х пісня «Ще не вмерла Україна» стала поширюватись спочатку на західноукраїнських землях, а згодом і на Наддніпрянщині й у місцях компактного проживання українців – у Канаді та США. Твір у виконанні українського оперного співака-тенора Модеста Менцинського був записаний на платівку в Кельнському відділенні «Грамофона» у жовтні 1910 р. 

Пісню нещадно знищували і білогвардійці, і більшовики. Восени 1919-го, окупувавши Київ, денікінці спалили всі наявні примірники «Ще не вмерла Україна», випущені 1917 року. Однак такої лютої ненависті, якою палав до неї більшовицький режим, пісня не знала ніколи. Її оголосили буржуазно-націоналістичною, суворо заборонили, жорстоко переслідували, а за її виконання можна було поплатитися не лише свободою, а й життям. Головна причина заборони – текст, який не давав забути українцям, що вони українці, що не вмерла Україна, що ми козацького роду.

Новий імпульс гімну і широке його вживання було за часів УНР і ЗУНР. Слова і музика пісні почали з’являтися у багатьох виданнях: у Львові, Києві, Відні, Берліні – українською мовою та в перекладі англійською, німецькою й іншими мовами. Його виконували різні хорові колективи та духові оркестри. А 15 березня 1939-го пісня отримала статус офіційного гімну Карпатської України, яка проіснувала недовго.

Наприкінці 1980-х – початку 1990-х пісня почала набирати широкого розголосу серед українців. У липні 1991-го після урочистих зборів, присвячених першій річниці ухвалення Декларації про державний суверенітет України, у палаці «Україна» відбувся концерт, завершальним акордом якого стало виконання всіма присутніми у залі пісні «Ще не вмерла Україна».

Офіційно його музична редакція ухвалена Верховною Радою України 15 січня 1992 року, а текст гімну затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року.

10 березня для Дня Державного гімну був обраний як день, в який вперше прозвучав твір композитора Михайла Вербицького на слова поета Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» в 1865 році в Перемишлі. 

Зараз, коли наші Захисники воюють з російськими загарбниками та виборюють територіальну цілісність нашої країни, Гімн має особливе значення для всіх і є тою духовною ланкою, що єднає нас із попередніми поколіннями борців за свободу та незалежність України.