За кожним з 22 нині живих учасників бойових дій – людська доля, біль втрат і радість перемоги

76-ту річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні зустрічатимуть все менше ветеранів – учасників бойових дій. З кожним роком живих свідків злочинів проти людства стає все менше. У Сєвєродонецьку нині живі 22 очевидців і безпосередніх учасників минулого лихоліття.

Це чоловіки та жінки, які воювали та були партизанами; служили як у допоміжних формуваннях, так і на передовій; пройшли всю війну. Майже всі дістали високі відзнаки країн, свободу яких вони відвоювали. Історія кожного з них — це історія мужності й самопосвяти в ім’я спільної ПЕРЕМОГИ.

Вітання з таким важливим у їх житті днем та подарунки приймали напередодні ветерани Сєвєродонецької міської територіальної громади: від Сєвєродонецької міської ВЦА та міської ради ветеранів.

Учасників бойових дій у Другій світовій поздоровили заступниці керівника Сєвєродонецької міської ВЦА Ірина Степаненко та Ельвіна Марініч, від міської ради ветеранів - її очільник Сергій Дядик.

Дмитру Андрійовичу Алексєєнку пішов вже 104-й рік. Він звільняв Україну, країни Європи, брав участь у зустрічі на Ельбі і взятті Берліна. Його трудовий шлях розпочався одразу після війни на хімкомбінаті – у 1947 році. У 1951 році він вже брав участь у пуску його перших технологічних цехів – першопроходець цеху азотної кислоти. Більше чверті століття працював заступником начальника виробництва №2, вписавши яскраву сторінку в історію «Азоту». На його рахунку більше ста нововведень, а серед численних бойових і трудових нагород гідне місце посідає медаль Винахідника.

Вітання приймала також єфрейтор Ніна Олексіївна Алімова. Вона має відзнаки «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною».

Олександра Степанівна Бородавка у 2020 році святкувала 100-річчя. Учасниця бойових дій, лейтенант – вона має нагороди: орден Богдана Хмельницкого, Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалі «За бойові заслуги» та ювілейні.

Дмитро Йосипович Долотов – один з визволителів Української землі від поневолювачів. Сержант, артилерист, воював з 1942 по 1945 роки, нагороджений: Орденом Богдана Хмельницького, Орденами Вітчизняної війни ІІ ступ., «Червоної зірки», «За мужність», «За відвагу», «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», «За звільнення Праги», «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.», «За перемогу над Японією».

Драгомирецький Євген Христофорович нагороджений Орденами Вітчизняної війни ІІ ступ., «За мужність», «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.». У мирний час працював завідувачем онкологічного відділення багатопрофільної лікарні. Став до лав армії у піхоту, мінометником – одразу ж. Під бомбардуваннями бував не один раз. Уламок на Волховському фронті майже залишив майбутнього лікаря без руки. На ампутацію юначе не погодився, поділився спогадами ветеран, цілий рік потім ту руку пришивали, та й прижилася.

Карла Йосиповича Железного війна застала у Рубіжному. Після визволення рідної землі у 1943-му Карла Йосиповича призвали до лав армії: служив у зенітно-артилерійському полку. Зі спогадів ветерана дуже добре запам’яталась радість, коли повністю вигнали ворога з української землі: можна писати рідним і близьким у будь-який куток окупованої раніше території. Карл Железний воював у складі 1-го Білоруського фронту, звільняв Варшаву, форсував Віслу. На власні очі бачив Майданек: нацистські звірства та катування у концтаборі не знали меж. Перемогу командир зенітного розрахунку зустрів з однополчанами у Варшаві. Повернувшись додому, пішов на будівництво хімкомбінату. З нагород найбільш цінними вважає «За перемогу над Німеччиною у ВВВ», «За звільнення Варшави».

Страшні події трапились у житті 10-річного хлопця на початку війни. Але Віктор Сидорович Мацаєв вижив, став сином полка, служив у розвідці. Неймовірно, але цей юнак у свої 15 років вже пройшов війну. Нагороджений орденами Вітчизняної війни II ступеня і Червоної Зірки, медалями «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.», ювілейними.

Рядовий Леонід Вацлавович Міцкевич, учасник бойових дій 1942-1945 років. Нагороджений Орденами Вітчизняної війни ІІ ступ., «За мужність», «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною».

Війна застала Миколу Івановича Нечитайла у Старобільську. Новоастраханський 15-річний хлоп’яга опинився на фронті. Зі Старобільська - у Запоріжжя. Потім Румунія, Угорщина, Болгарія, Чехословаччина і Австрія. А от до Берліну не дійшов. Перемогу святкував з пораненням у ногу. Після війни Микола Нечитайло не поспішав залишати військову службу. Демобілізувався лише у 51-му. Починав стрілком, а потім став артилеристом. І вже потім став радіотелеграфістом ракетних військ старшиною Миколою Нечитайлом. 40 років трудового життя присвятив «Азоту».

Почесний ветеран України та Почесний громадянин міста Сєвєродонецька, ветеран війни і праці, кандидат технічних наук, лауреат Державної премії України Андрій Олександрович Новохатній. Брав участь у Другій світовій війні, за що був нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За Перемогу над Німеччиною», «За взяття Берліна». Автор книги «События военных лет в памяти школьника – рядового солдата».

Іван Давидович Саморядов  переніс голод і війну. Після армії поїхав будувати майбутній Сєвєродонецьк. (]]>http://www.golos.com.ua/article/324402]]>, фото: Голос України)

Петро Павлович Сінченко у складі 218-го мотоінженерного саперного батальйону 3-го Українського фронту брав участь у визволенні Дніпра, Нікополя, Кривого Рогу та Одеси. Нагороджений орденами Вітчизняної війни, «За мужність», медаллю «За бойові заслуги» та ювілейними.

На військову долю Михайла Ісааковича Файнштейна випали різні події та пригоди. Першим пішов на фронт брат Ісаак і… загинув. На згадку про рідну людину – лише кілька світлин та пам’ятний напис на братській могилі. Михайла призвали у 43-му – потрапив до 211 запасного стрілецького полку. Далі служба привела до прикордонних військ. Залишив службу у 1950 році у званні старшини. 30 років працював на «Склопластику».

Василь Петрович Швиряєв брав участь у бойових діях з 1943 по 1945 роки. Нагороджений Орденами Вітчизняної війни ІІ ступ., «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 років». Василю Швиряєву випала честь літати на відомому літаку ІЛ-2. Борознив неспокійне небо Європи аж до Перемоги, потім, маючи неабиякий бойовий досвід, захищав небо Харбіна. Літаки його ескадрильї топили з повітря баржі на річці Сунгарі. Не обійшлося й без того, що літак Василя Швиряєва було збито. З полум’я льотчик рятувався на парашуті. Нагороджений орденами Вітчизняної війни і «За мужність», медалями «За відвагу», «За перемогу над Японією», «Захиснику Вітчизни» та ювілейними.

Привітання та подарунки приймали також ветерани – учасники бойових дій Гринько Василь Єгорович, Єфремова Ольга Прокопівна, Курпас Марія Іванівна, Маслов Олексій Григорійович, Синченко Надія Олександрівна,

Борівська Марія Трохимівна

Давиденко Андрій Єгорович

Єфремов Іван Ігнатович

Стрілець Раїса Іванівна

Їх спогади – це не класичні мемуари, це їхнє справжнє життя. Ці життєві історії яскраво свідчать про те, що де б не перебували українці та вихідці з України, вони пліч-о-пліч з іншими народами воювали проти нацизму.

Ветерани уходять… Їх знання та спогади зберігатимуться у сімейних архівах, реліквіях того буремного часу: воєнних нагородах, трикутниках листів, фронтових фотографіях і інших речах, де сконцентрувалась пам’ять народу. І передавати спогади потрібно не лише про події воєнних років, а й про кожну особистість – відому чи полеглу безіменною. Все це залишається на плечах нащадків. Заради яких пройдено рокові сорокові.