Так перейменовувати наше місто – просто не логічно

Днями мене ознайомили з листом Голови парламентського Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування С. Власенка №4-14/11-91 від 10 січня 2017 р. секретарю Сєвєродонецької міської ради І. Буткову. Він завершується повідомленням про те, що «проект Постанови Верховної Ради України «Про приведення назви міста Сєвєродонецьк Луганської області у відповідність до правил українського правопису» (реєстр. №5308), внесений народним депутатом України О. Бригинцем та іншими народними депутатами України, буде розглянуто Комітетом…». Звісно, потім Постанова може бути затверджена на сесії Верховної Ради.

Тисячі моїх земляків стурбовані такою можливістю – це підтверджено документально. Але, напевно, було б дещо зухвалим намагатися у чомусь переконати більшість парламентарів. Тому для початку вирішив звернутися безпосередньо до ініціатора документа. Отже… 

Відкритий лист народному депутату України О.М. Бригинцю

Шановний Олександре Михайловичу!

Звертаюся до Вас, як провідного автора зареєстрованого 26 жовтня 2016 р. під №5308 проекту Постанови Верховної Ради України «Про приведення назви міста Сєвєродонецьк Луганської області у відповідність до правил українського правопису» (]]>http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=60345]]>). Про нього повідомили провідні ЗМІ; швидко пішов гучний резонанс. Справа вийшла за рамки оцінки нової назви – Сіверськодонецьк, яка повинна, на думку групи народних депутатів, раптом замінити «зросійщену». Й за межі одного міста – теж.

Аби деякі мої думки щодо того не викликали в когось можливих у таких дискусіях інвектив на кшталт «неуцтва» чи, скажімо, певного політичного забарвлення, одразу зазначу: відволікатися на це зайве. Маю в своїх розвідках моральну підтримку давнього товариша, члена Національної спілки краєзнавців України, визнаного в наукових колах фахівця Сергія Каленюка. До речі, в одній з його книг з добрим гумором згадується, що єдині оцінки «відмінно» в шкільному атестаті автора цього листа були саме з української мови та літератури, а надалі дійшло до одержання філологічного диплому з відзнакою. Якщо цього замало, можуть бути надані офіційні довідки про участь у ствердженні вітчизняних цінностей. Поки ж – мерщій до суті справи; чимало питань чекають відповідей. Звісно, пишу українською.

Судилося жити, вибачайте, безпосередньо в місці згаданих у Проекті топонімічних подій; отож історію з географією свого краю вивчаю не тільки за архівами, монографіями чи періодикою. А як інакше доводити, що Донбас – це Україна?! Так, місто хіміків, кібернетиків на Луганщині будували представники багатьох національно­стей. Приїхавши звідусіль, вони залишилися тут як на Батьківщині. Й такий факт з нашої спільної біографії тільки засвідчує – Україна здатна об’єднувати різних людей, ставати для них рідною. Додам в якості члена Громадської ради міста: тільки не треба привносити сюди зайвого збудження.

Наше місто – це наш дім. Навіть поважним парламентаріям варто виявляти до мешканців певну шанобливість, уникати тих чи інших помилок, заходячи раптом до їхньої оселі зі своїми, начебто чемно-вченими, але, як може здаватися, зверхньо-поверховими, дещо поспішними «вказівками».

ПРИ ЧОМУ ТУТ РІЧКА?

Процитую рядки з пояснювальної записки народних депутатів, які вочевидь виводять найменування мого рідного міста від річки, біля якої воно розташоване. «Назви річки Сіверський Донець, як і міста Новгород-Сіверський на Чернігівщині, пов’язані з найменуванням Сіверського або Новгород-Сіверського князівства, яке виникло наприкінці XI століття внаслідок роздрібнення Чернігівського Князівства, – вказано там. – Сіверське князівство вело постійну боротьбу з кочівниками. Один із найяскравіших епізодів тієї боротьби описано в пам’ятці давньої української літератури ХІІ століття «Слово о полку Ігоревім». Отже, назва міста на Луганщині має славнозвісну історію. Його закономірне найменування Сіверськодонецьк... Також варто врахувати, що внаслідок російської збройної агресії, восени 2014 року місто Сєвєродонецьк став де-факто обласним центром Луганської області та є, наразі, бастіоном Української Луганщини, не може носити зросійщену назву».

 Дозвольте декілька зауважень (не рахуючи того, що, за українським правописом, на якому наголошується вже в назві запропонованої Постанови, місто взагалі-то, не «став», а «стало»). Ще задовго до Сіверського князівства була відома Сіверська земля (Сіверщина; рос. Северщина) – історична область, колиска зародження Київської Русі. Тобто повна назва річки, скоріше за все, пов’язана не з князівством, а з тою землею, якою вона протікала задовго до утворення всіляких князівств. Але зовсім не обов’язково; й оскільки ми з Вами за історичну справедливість, досліджуємо далі.

Хто жив на цій землі? Сіверяни (давньорус. сѣверо, сѣверъ, сѣверы). Беру з власної книжкової полиці третій том академічного Етимологічного словника Макса Фасмера (до речі, німця, а не росіянина). Ми проходили це ще з маленькими синами. «Сѣверъ, – читаємо там, – область племен северян неподалеку от Чернигова». Й уточнюється: «укр. сівер (холод)». Цілком зрозуміло, чому на історичних та й не таких вже давніх мапах Донець називався «Северным». Не від того й пішло Сєвєродонецьк? Але ж при чому тут Сіверський?

Та ось у нещодавньому (згаданому вище) листі Голови парламентського Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування С. Власенка вказано: «Інститут української мови НАН України в своєму листі від 14 листопада 2016 року №307/535 зазначає, що назва міста Сєвєродонецьк… суперечить її словотвірній мотивації – назві річки Сіверський Донець».

Прихильники «річкового» походження імені Сєвєродонецька яро наполягають на недостатній грамотності «совків», тих, хто, виводячи це слово в середині минулого століття, нібито сплутав слова «Сіверський» та «Северный», «Північний». Хочу нарешті реабілітувати наших першобудівників. Запропонована ними назва не підпадає ані під «декомунізацію», ані під умовно-мовні зміни. Можна тільки з’ясовувати: що доцільніше – Сіверодонецьк чи Північнодонецьк. Або краще (за українським правописом, де не зустрінеш такого, як у нас, сусідства двох «є») – Сєверодонецьк. Бо при «хрещенні» міста, за великим рахунком, ніхто нічого не переплутав.

Це потім на картах, у довідниках, при різноманітних перекладах та тлумаченнях почали писати (й пишуть) як кому заманеться.

НОВЕ – НЕ ЗАБУТЕ СТАРЕ?

Так, суржикове «Сєвєродонецьк» –результат недогляду, нехтування правилами українського правопису. Відкопаються винні в цьому – можна з них суворо спитати. Й налаштування на виправлення є; тільки знову ж таки – не будемо квапитися, робити нові помилки, викликати в усіх зайві витрати. Розгадаємо спочатку класичну загадку «Що в імені тобі моєму?».

Коли рідне місто величають то так, то сяк, як і раніше вносячи плутанину в пресі, офіційних матеріалах, хочеться повної ясності, – щоб на його честь і зірку спокійно називати. З цим ім’ям пов’язані також наші відомі фірми, продукцію яких знають далеко за межами України. Аби не нашкодити економіці, також треба сто раз поміряти, перш ніж відрізати. У різних містах (причому не тільки України) є вулиці Сєвєродонецькі, а в Харкові при такій вулиці – й однойменний провулок. Як це все вірно перейменувати, щоб принаймні не на одне покоління?!

З річкою ми начебто трохи розібралися. Врахуємо також, що ніякої ролі не зіграло розташування нашого населеного пункту (на що теж посилаються) на північ від найбільшого міста Донбасу. Оскільки воно, та й однойменне містечко в Росії, отримали ім’я Донецьк набагато пізніше перейменування робочого селища Лисхімстрой (якщо завгодно, Лисхімбуд) біля Лисичанська в Сєвєродонецьк. Втім, колись Донецьком називався центр місцевого повіту – теж на південному від нас напрямку; але він став Слов’яносербськом більш ніж за століття до «сєвєродонецької ери».

Тож про ери. Є такий історико-археологічний термін: «Північно-донецька культура», що означає локальний варіант і продовження давньоямної культури епохи енеоліту – ранньої бронзи (3-е тис. до н. е.). Чи не правда, це зобов’язує нащадків «пам’ятати ім’я своє»? Згадаймо: в наших місцях проходить північна межа Донецького кряжа (який виник 65 млн. років тому, коли звідси пішло море). Піднесені рівнини цієї зони науковці давно так і охрестили: Північно-Донецькі. А Бахмутську тектонічну западину обмежує саме Сєверодонецьке насунення. У Донбасі відомий і Сєверо-Донецький глибинний розлом. Тут північ (север) – в прямому значенні. Так що, швидше за все, й досить далека Сіверська земля прямого відношення до «нордичного» імені міста не має, хоча опосередковано, як і річка, на його вибір, звичайно, якось вплинула.

Виявляється, «наше» ім’я не придумувалося, а носилося в повітрі. Он скільки тезок – абсолютно з різних сфер! У 1870-х роках на східному схилі Лисичанська існував невеликий скляний завод «Сєверо-Донецький»; в тому ж місті в першу радянську п’ятирічку з’явилася велика Сєверо-Донецька ДРЕС (нині Лисичанська ТЕЦ). Понад століття тому основну залізницю Донецького кам’яновугільного басейну на десятиліття назвали Сєверо-Донецкой – Північно-Донецькою (залишилася станція з такою назвою). Як слушно зауважив краєзнавець Сергій Каленюк, «ця назва точно походить не від річки, яку іноді могли писати як Північний Донець, бо була ще й Південно-Донецька залізниця, але ж Південного Дінця немає. Лише у 1953 році їх об’єднали, утворивши Донецьку залізницю».

У 1916-17 рр. в російській армії був 547-й піхотний Сєверо-Донецький полк. Він згадується в «Червоному колесі» Олександра Солженіцина («Квітень сімнадцятого»). У списку червоної кінноти 1927-29 рр. знаходимо 33-й Сєверо-Донецький кавалерійський полк. Влітку 1941 р. на західному прикордонні проявили героїзм кіннотники 94-го Кубанського козачого Сєверо-Донецького полку.

У 1916 р. в Харкові була надовго організована Сєверо-Донецька станція Товариства випробувачів природи. Через кілька років у Луганську стала виходити газета, вибачайте, «Сєверо-Донецький комуніст». З 1934 по 1937 р. в складі Сєверо-Кавказького краю з центром в Ростові-на-Дону був Сєверо-Донецький округ (центр – Міллерово). Там же – однойменна селекційна станція (відома більше століття, в тому числі знаменитими сортами пшениці «Сєверо-Донецька гібридна», «Сєверо-Донецька ювілейна»). Поблизу – Сєверо-Донецьке родовище каменю-пісковику. Додаємо сюди Сєверо-Донецькі річкову гідросистему, геологорозвідувальну експедицію. Звісно, російською все це писалося як «Северо- ». А згідно з правилами, назви не перекладаються, а просто пишуться відповідно до українського правопису.

Тобто нове слово – це просто не забуте старе. До того ж, чудовий кряж, вірніше, його підземні багатства – антрацит, високоякісне коксівне вугілля Донецького басейну і визначили будівництво найбільшого хімічного підприємства, міста хіміків якраз навпроти донбаського патріарха Лисичанська. А місто Сіверськ, між іншим, існує неподалік від нашого.

ЯК НЕ НАШКОДИТИ?

Та врешті-решт є й інший фактор. Після оприлюднення проекту Постанови ВРУ я опитав наших лідерів громадської думки, які стоять на позиціях української державності. Вони вважають: якщо змінювати назву міста, то бажано лише на одну літеру: замість другої Є вживати Е. Інші зміни – не на часі. Й принаймні їх жодним чином не можливо проводити без опитування населення, без публічного обговорення, врахування пропозицій територіальної громади – як це, на жаль, зараз робиться. Аналогічна думка тисяч мешканців вже підтверджена їхніми підписами.

Передбачаю закиди щодо «не того менталітету» сєвєродончан (сіверськодончан, чи як там?). Згадую: коли зустрічався з представниками чиказької української діаспори, ті не одразу повірили, що я – саме з Сєвєродонецька. Як це так, коли вільно розмовляю українською?! Довелося розповісти, що в наших місцях жив автор «Любіть Україну» Володимир Сосюра, а неподалік працювали славнозвісні Григір Тютюнник, Іван та Надія Світличні, Микола Руденко, Василь Голобородько, Сергій Жадан, нарешті Вітольд Фокін, який нещодавно зробив чудовий переклад українською пушкінської поеми «Руслан і Людмила». Що у нас діють колегіум «Могилянки», багатопрофільний ліцей, гімназія, інші україномовні навчальні заклади, українські художні колективи та народні майстри. Хоч й за сумних обставин, але переїхали сюди з Луганська та успішно розгорнулися Східноукраїнський національний університет, український академічний музично-драматичний театр тощо. Налагоджено обмін для стажування педагогами й лікарями нашої та західноукраїнських областей.

Менталітет враховувати треба – це правильно. Тільки не так, як це зробив шановний Роман Безсмертний з приводу того самого обміну. Обурення викликало порівняння ним жителів Луганської області з «мишами, нездатними змінюватися»…

Яке це має відношення до назви міста? А таке, що нав’язування нової назви зовні теж викликало несприятливі реакції у громадськості, включаючи організації демократичної спрямованості. Відкрив Конституцію України, Кримінальний кодекс України. При бажанні хтось згідно з ними може скаржитися на образу почуттів громадян, обмеження їхніх прав за ознаками місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Принаймні, слід почекати, поки Конституційний Суд України ухвалить рішення щодо конституційності закону «Про засади державної мовної політики» (]]>http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5029-17]]>).

Щоб уникати конфліктів та непорозумінь, таке врахування необхідне.

А ЯКЩО МАСШТАБНІШЕ?

Добрі наміри авторів проекту під сумнів не ставляться. Та якщо вони послідовно виступають проти «зросійщення», то треба змінювати й ім’я того самого райцентру Чернігівщини Новгород-Сіверського, яке в пояснювальній записці виводиться з назви князівства (чому не навпаки?). Хтось також може спитати: «Що це за «-город» – овочевий, чи що?! А у нас в області (доповідаю!) – відомий райцентр Мілове (звідси в січні 1943 р. розпочалося звільнення України від фашистів). То чи не назвати його Крейдяним? Та в Біловодському та Марківському районах вже є однойменні села. А що робити з усіма отими Оріхівками, Медвежанками, Знам’янками, іншими, на такий погляд, «географічними неподобствами» Луганщини?! Але ж є принцип збереження історичних назв. Виходячи з нього, було б недоречно й змінювати назву нашого міста на Північнодонецьк (замість Сєверо-).

Є на Луганщині ще селище Троїцьке, Троїцький район. Названі, безперечно, на честь Святої Трійці. У згаданій депутатській пояснювальній записці йдеться про те, що неможливо використовувати назви Старобєльськ, Бєлгород-Дністровський, Ровно замість умотивованих фонетико-морфологічними нормами української мови Старобільськ, Білгород-Дністровський, Рів­не. Чому б не погодитися! Тільки ж як тоді називати Троїцьке? Тріїцьке? Як бути з нашими ж Новопсковом та Новопсковським районом? Робити «Новопсків»? Про, борони Боже, «азірівщину» ніхто не згадає?

Днями з’явилося ще таке повідомлення (]]>https://hromadskeradio.org/programs/kyiv-donbas/chomu-treba-pereymenuvat...]]>): «Згідно з нормами українського правопису, Сєвєродонецьк та Маріуполь потрібно перейменувати, – Віктор Кабак, філолог, літературний редактор телеканалів «СТБ» та «Новий канал». За словами філолога, логіка перейменування Сєвєродонецька проста: «Місто, яке стоїть на березі річки Сіверський Донець, повинно так й називатися: Сіверськодонецьк». Він вважає, що місту була дана існуюча назва не із «злого умысла», а просто внаслідок неписьменності». Далі наголошується, що взамін існуючих повинні бути такі назви, як Маріюпіль та Озів, Озівське море, бо так говорили козаки й чумаки», бо була не Мариа, а Марія.

Але ж вислухаємо й іншу сторону. Сперечатися є про що. Причому не тільки відносно русизмів. Ось що пише старший викладач кафедри української мови, літератури та культури НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», кандидат філологічних наук, письменник Ігор Сокол: «Вже, мабуть, ніхто не пояснить, чому назву найбільшого міста США ми вживаємо без перекладу: Нью-Йорк (до речі, наші західні сусіди – поляки її переклали – Novy York), а назву іншого американського міста чомусь у перекладі: Новий Орлеан. (Я б додав ще приклади з українськомовними назвами на кшталт Відень, Німеччина. – С.П.). Так історично склалося – ось і вся відповідь... Що ж, можна звикнути до Ґельсінкі замість Хельсінкі та до Ємену замість Йємену. Хіба що відомості про них доведеться шукати у словниках не на ту букву…».

Це ще не все, цитую ближче до нашого випадку: «Схоже, що виробляється подвійний стандарт: назви білоруських міст намагаються наблизити до мови оригіналу, а назви російських – навпаки, дещо українізувати… На нових географічних картах можна прочитати, наприклад: Вороніж, Таганріг. Назва першого з цих міст до 1918 р. писалась через «ять». Справді, цій «старорежимній» букві в російських словах відповідає Е, в українських – І. Але подивимось на питання дещо ширше. Сьогодні – Таганріг та Вороніж, а що завтра – може, СаратІв? А далі – ТамбІв, ПскІв? Та невже? Й нарешті – про ті назви, які в російській мові закінчуються на -поль, а в українській – одні: -поль, інші: -піль. Українці ж мусять думати про походження слова. Отже – одні з них мають у своєму складі той самий корінь, що у слові поле: зокрема, Тернопіль, Бориспіль. Другі ж пов’язані походженням з грецьким «поліс» – місто. Таким чином, написання СімферопІль, СевастопІль, МаріупІль та ін. є неприпустимим» (]]>http://kpi.ua/print/1435]]>).

Подібні колізії не нові. Відношення до міністра народної освіти царської Росїї двохсотрічної давнини Олександра Шишкова, який намагався замінити слово «галоші» на «мокроступи», відомо. Втім, знаємо, що за чистоту своєї мови боролися в багатьох країнах – ті ж французи. Й борються. Якось у Парижі касир демонстративно не хотіла говорити з нашою делегацією англійською.

Ми теж бажаємо щось комусь довести? Тож нехай спочатку все прояснять вчені, громадськість. Давайте вже не по кожному сумнівному топоніму, не по одному регіону готувати окрему постанову, а по всіх разом. Серйозно, обережно, а не похапцем, коли й інших справ вистачає.

*  *  *

Сподобалося, що в депутатському документі – доречно чи ні – згадуються князь Ігор та легендарне Слово. Мені навіть закортіло відправитися на Донець та повторювати на його березі за князем: «О Донче! Не мало ти величия, лелѣявшу князя на влънахъ, стлавшу ему зелѣну траву на своихъ сребреныхъ брезѣхъ, одѣвавшу его теплыми мъглами…».

Є у нас такі вічні, справжні цінності! Подумаємо про них, й не будемо нічого спотворювати, повторювати ті прикрості, про які казав той самий Ігор у перекладі Максима Рильського: «Стали вони діла дрібні вважати за великі».

Здається, займатися зараз не критичним у всіх відношеннях перейменуванням одного з безлічі міст – то не дуже велика справа. Поки є більш нагальні та значущі.   

Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ,

заслужений журналіст України, член Громадської ради м. Сєвєродонецька, секретар Луганської регіональної організації НСЖУ

Напис на давньому знімку підтверджує, що назва м. Сєвєродонецька має відношення до північної території Донбасу,  а не до річки Сіверський Донець.