У п’ять років Вероніка Матюніна вперше прийшла на тренування з настільного тенісу у сіверськодонецьку КДЮСШ 1 за наполяганням батьків, хоча спочатку цей спорт їй навіть не подобався. Згодом вона стала чемпіонкою Європи серед гравців до 21 року, дебютувала в дорослій збірній України та почала виступати в першій німецькій Бундеслізі. Після початку повномасштабної війни спортсменка переїхала до Німеччини, де продовжує тренуватися та будувати професійну кар’єру.
Вероніка розповіла SD.UA про перші кроки в настільному тенісі, життя у спортивному інтернаті в Києві, переїзд через війну, найважливішу перемогу та майбутні плани. Попри життя за кордоном, Сіверськодонецьк залишається для неї домом і місцем, де почався її спортивний шлях.
Від тренувань за наполяганням батьків до професійного спорту
Вероніка Матюніна почала займатися настільним тенісом у п’ять років. До цього спорту її привів батько, який також грав на професійному рівні в Україні.
Спочатку Вероніці не дуже подобався настільний теніс. Вона ходила на тренування, бо так вирішили батьки. Однак тренер помітив її здібності ще на початку занять, а після перших перемог і медалей дівчина залишилася у спорті.
Вероніка з першим тренером Мініним Олександром
«Спочатку мені не дуже подобалося, чесно кажучи. Я не дуже хотіла займатися тенісом. Але тренер побачив потенціал від самого початку, сказав, що в мене є талант. Після перших перемог, після перших медалей я залишилася у настільному тенісі», — розповіла спортсменка.
Вероніка перемагала на чемпіонатах міста та України, а згодом посіла перше місце в українському рейтингу. Водночас потрібно було вирішувати, як поєднати спорт із навчанням.
Родина хотіла, щоб Вероніка не забувала про школу, тож їй доводилося приділяти увагу і навчанню, і спорту. За словами тенісистки, школу вона закінчила з хорошими результатами.
Остаточно вона зрозуміла, що хоче присвятити себе настільному тенісу, вже після переїзду до Німеччини, де опинилася у професійному спортивному середовищі.
«Коли я переїхала до Німеччини, тут була така професійна обстановка. Тоді я відчула, що так, мені цього хочеться, що це моє і те, чим я хочу займатися у житті», — сказала тенісистка.
Спортивний інтернат у Києві: тренування з ранку до вечора
У вересні 2021 року, коли Вероніці було 15 років, вона переїхала з Сіверськодонецька до Києва й оселилася у спортивному інтернаті. Там спортсменка жила та навчалася, а на тренування їздила окремо.
День починався рано. Перше тренування було приблизно о сьомій ранку, тож вставати доводилося близько шостої. Після занять спортом дівчина поверталася до інтернату, навчалася, а після уроків знову їхала тренуватися.
Вільного часу майже не залишалося. Навчання було й у суботу, а неділю зазвичай займали турніри у Києві.
«Багато вільного часу не було. У нас була також школа в суботу, а в неділю завжди був турнір у Києві. Тобто не було жодного дня, коли ми могли б кудись прогулятися», — згадує Вероніка.
Утім, саме у цей період її спортивний шлях продовжив розвиватися. Вона почала виступати на міжнародних змаганнях, де могла спостерігати за грою спортсменів із різних країн і переймати їхній досвід.
За словами тенісистки, особливо уважно вона стежила за представниками азійських країн, які демонстрували високий рівень настільного тенісу. Після турнірів Вероніка намагалася застосовувати побачене у власній грі. Якщо тренер супроводжував її на змаганнях, вони разом аналізували матчі. Якщо ні, спортсменка передавала йому свої спостереження вже після повернення.
Початок повномасштабної війни у Києві
24 лютого 2022 року Вероніка перебувала у спортивному інтернаті у Києві, неподалік аеропорту Жуляни. Вона згадує, що прокинулася близько п’ятої ранку від стуку у двері. Дітей почали збирати й відводити до підвалу.
«Ми спочатку не дуже розуміли, що відбувається. Нас усіх відвели у підвал і сказали, що почалася війна. Спочатку ми жартували з цього приводу, бо це було якось дивно», — розповіла спортсменка.
Вероніка написала матері, щоб повідомити про те, що відбувається. Згодом її забрали родичі, які жили у Києві. У них вона залишалася приблизно два тижні, поки не виїхала з України.
Спочатку дівчина опинилася в іншому німецькому місті, де пробула близько тижня. Потім разом із трьома іншими молодими спортсменами переїхала до Вюрцбурга. Їх прихистила родина, яка вже виховувала трьох дітей.
Паралельно потрібно було вирішити, чи зможе Вероніка продовжити тренування у Німеччині. Коли стало зрозуміло, що така можливість є у Мюнхені, вона переїхала туди.
Перший час після виїзду з України було складно зосередитися на спорті. Вероніка не знала, як складеться життя її родини, яка залишалася у Сіверськодонецьку, і що буде далі.
«Якщо чесно, було не до тенісу. Я ще не дуже розуміла, як усе буде, як там мої батьки. Вони тоді ще перебували у Сіверськодонецьку», — згадує вона.
Перемога, на яку не розраховували навіть перед турніром
Одним із найважливіших досягнень у кар’єрі Вероніки Матюніної стала перемога в особистому заліку на чемпіонаті Європи серед гравців до 21 року. На той момент спортсменці було 17 років, і вона ще не належала до лідерок європейського настільного тенісу у цій віковій категорії.
На турнірі Вероніка починала з двох кваліфікаційних раундів. За її словами, перед змаганнями мало хто міг припустити, що саме вона стане переможницею.
«Я не була фавориткою цього турніру. Починала з двох кваліфікацій. Якби когось перед турніром запитали, хто його виграє, мені здається, ніхто б не назвав мене. Я б і сама на себе не поставила», — розповіла тенісистка.
У фіналі Вероніка зустрілася з румунською спортсменкою, якій до цього неодноразово програвала. Попередні матчі між ними були напруженими, але українці щоразу трохи не вистачало для перемоги.
Цього разу Матюніна виграла фінал із рахунком 4:3.
«Я багато грала з нею до цього, але жодного разу не перемагала. Завжди програвала їй із рахунком 2:3 або 3:4, тобто зовсім трохи не вистачало наприкінці. Цього разу я перемогла 4:3. Матч знову був дуже близьким і напруженим, але ця перемога запам’ятається мені надовго», — сказала спортсменка.
Спеціально до цього чемпіонату Вероніка не готувалася: тренувалася у звичному режимі й працювала над елементами гри, які давалися їй складніше. Тому перемога стала результатом попередньої роботи та вдалого виступу на турнірі, де вона не вважалася фавориткою.
У 2023 році, коли Вероніці було 17 років, вона дебютувала на чемпіонаті світу у складі дорослої збірної України. До цього спортсменка виступала за юніорську та кадетську збірні.
За час виступів на міжнародному рівні Матюніна здобула 15 медалей чемпіонатів Європи: чотири золоті, десять срібних і одну бронзову. Також у її доробку дві бронзові медалі чемпіонатів світу та дві золоті медалі турніру Europe Top 10.
У Мюнхені продовжує тренуватися й виступати за українську збірну
Зараз Вероніка живе у Мюнхені, де тренується у центрі для найсильніших юних спортсменів Баварії. Вона займається у групі, де є гравці різного віку, а також спортсмени, які приїжджають на спільні тренування на кілька тижнів.
Місцева тренерка приділяє Вероніці багато уваги й допомагає готуватися до змагань. Вона також намагається супроводжувати українку на турнірах, коли це можливо.
Вероніка з нинішньою тренеркою Крістіною Тот
«Я займаюся у групі, але тренерка тут дає мені багато уваги. Можу сказати, що працюю з нею майже як із приватною тренеркою. Вона також намагається їздити зі мною на змагання, коли українська федерація не має можливості оплатити тренера», — пояснила спортсменка.
Окрім настільного тенісу, Вероніка займається фізичною підготовкою. Вона відвідує спортивний зал, працює з тренажерами та вагою, а також виконує кардіовправи після тренувань.
Спортсменка продовжує виступати за клуб у Німеччині. Вона грає у першій Бундеслізі з настільного тенісу. За підсумками попереднього сезону її команда посіла третє місце.
«Це був дуже гарний, дуже задовільний результат для команди», — зазначила Вероніка.
Нещодавно тенісистка повернулася додому після чемпіонату Європи серед дорослих, який відбувся у Любляні, столиці Словенії. У змаганнях вона виступала в особистому, парному та змішаному парному розрядах.
Вероніка з румункою Bianca Mei-Rosu 2026 ЧЄ до 21.
В особистому розряді Вероніка пройшла кваліфікацію за рейтингом і потрапила до основної сітки, де змагалися 64 спортсменки. Вона виграла перший матч, а у наступному раунді зустрілася з представницею Франції китайського походження, яка була однією з фавориток турніру та посідала високе місце у світовому рейтингу.
Українка поступилася суперниці, але змогла виграти один сет. За словами Вероніки, порівняно з попередніми зустрічами, на дорослому рівні її гра стала конкурентнішою.
У парному розряді Вероніка разом із партнеркою також пройшла кваліфікацію та потрапила до основної сітки. Однак у першому матчі вони поступилися суперницям із рахунком 0:3.
Навчання і спорт: навіщо потрібен план Б
Попри професійні тренування та постійні змагання, Вероніка навчається в українському університеті. Вона здобуває освіту тренерки з настільного тенісу й на момент розмови закінчувала четвертий, останній курс бакалаврату.
Поєднувати навчання зі спортом непросто: доводиться виконувати завдання у дорозі, писати роботи й долучатися до університетських заходів навіть тоді, коли спортсменка перебуває далеко від дому.
Водночас Вероніка вважає, що в її віці важливо думати не лише про теперішні результати на корті, а й про життя після завершення спортивної кар’єри.
«Буває таке, що у дорозі потрібно щось здати, щось написати, вийти на якусь конференцію. Але мені здається, що у такому віці потрібно це все зробити, щоб потім воно працювало на тебе у майбутньому», — розповіла тенісистка.
Після бакалаврату вона розглядає можливість вступу до магістратури за тим самим напрямом. Ще один варіант, який її цікавить, — навчання, пов’язане з іноземними мовами.
«Коли моя кар’єра у настільному тенісі закінчиться, мені потрібно буде щось робити, щоб у мене був план Б», — пояснила Вероніка.
При цьому вона не вважає, що зараз уже досягла піку своїх можливостей. Навпаки, спортсменка переконана, що її доросла кар’єра лише починається.
«Я вважаю, що я на початку своєї кар’єри, бо ще молода. Мені тільки 20 років. Я перший рік після юніорів, тобто зараз усе починається», — сказала вона.
Сіверськодонецьк залишається місцем, звідки все почалося
Хоча Вероніка вже кілька років не живе у Сіверськодонецьку, вона згадує рідне місто з теплом. У дитинстві їй здавалося, що воно замале, а в підлітковому віці вона хотіла переїхати до Києва або іншого великого міста.
Тепер її погляд змінився. Вероніка каже, що у Сіверськодонецьку все було поруч і до багатьох місць можна було дійти пішки. Через тривалу відсутність деякі спогади вже стерлися, проте про місто в неї залишилися лише хороші згадки.
«Зараз мені здається, що це місто було оптимальним для життя: маленьке місто, усе є, усе поруч, можна зайти пішки. Хотілося б, звісно, повернутися», — поділилася спортсменка.
Саме у Сіверськодонецьку Вероніка вперше прийшла на тренування з настільного тенісу й почала свій шлях у спорті. Тепер це місто залишається для неї місцем, до якого вона хоче повернутися.
«Спогад по Сіверськодонецьк, який, мабуть, вже назавжди залишиться в пам'яті: це алея від ДЮСШ до зупинки тролейбусів. Кожного дня, мінімум двічі, я там проходила. Перед війною там поклали плитку, вздовж алеї росли клени. Дуже красивий і атмосферний був цей відтинок дороги, особливо восени, жовті клени - то особлива краса. А тепер мимоволі порівнюю алеї з кленами з рідною алеєю. Поки всі інші програють у цьому порівнянні...», — теплом і сумом згадала Вероніка.
Аліна Кухарчик