До повномасштабного вторгнення Луганська обласна служба зайнятості представляла собою розгалужену мережу територіальних підрозділів у всіх містах та районних центрах області. Ще на початку війни Росії проти України у 2014 році, переживши першу релокацію з Луганська до Сєвєродонецька, колектив швидко оговтався та став опорою для луганців, які шукали роботу чи прагнули фахового зростання. У лютому 2022 року, коли новий виток війни змусив колектив знову переміщуватися, служба не припинила свого руху вперед і, попри низку викликів, продовжує працювати для клієнтів та будувати плани на майбутнє. Про виклики та амбіції тих, хто допомагає землякам знайти роботу, – в інтерв’ю Сергія Болотського, директора Луганської обласної служби зайнятості.
Анна Ніколаєнко
Луганська обласна служба зайнятості, попри відсутність власної території, продовжує працювати онлайн і офлайн, підтримуючи переселенців та роботодавців у 20 регіонах України. Основний акцент зроблено на цифровізації, дистанційному обслуговуванні та партнерстві з громадами і громадськими організаціями. Для підтримки клієнтів діють програми компенсацій роботодавцям, безкоштовне навчання, ваучери, гранти для ветеранів і ветеранок, а також консультації щодо відкриття бізнесу. З 2022 року послугами служби скористалися майже 20 тисяч людей, з них понад 4,8 тисячі отримали роботу, а понад 1,5 тисячі пройшли профнавчання. Попри складні умови, служба планує й надалі залишатися поруч із людьми та готується до відновлення роботи у Луганській області після повернення.
– Пане Сергію, як нині організована робота служби зайнятості? Чи збереглася розгалужена структура, яка існувала на Луганщині до повномасштабного вторгнення? З якими труднощами стикаєтесь і як комунікуєте з клієнтами?
– Луганська обласна служба зайнятості працює в режимі релокації. Наші фахівці нині розташовані по всій Україні, але це не заважає нам виконувати функції. Колеги з різних регіонів надали приміщення, тож робота триває. Ми співпрацюємо з роботодавцями, які залишили Луганщину, але продовжують працювати в Україні, а також з нашими клієнтами, які адаптуються на нових місцях і потребують роботи чи послуг служби.
Ми перейшли переважно в онлайн-режим, застосовуємо нові сервіси – електронні кабінети роботодавців і безробітних. Спілкуємось через месенджери з групами внутрішньо переміщених осіб, що діють майже в кожній громаді. Якщо людина має доступ до інтернету чи телефону, вона може звернутися до наших фахівців. Працює гаряча лінія, і спеціалісти оперативно уточнюють запити клієнтів.
Крім того, ми працюємо офлайн у хабах військових адміністрацій Луганщини в усіх областях України – це понад 30 локацій, де наші представники приймають внутрішньо переміщених осіб, консультують, реєструють безробітних, інформують про грантові та міжнародні програми, а також надають психологічну підтримку й організовують онлайн-тренінги. Таким чином ми охоплюємо майже всі області, де є луганські переселенці.
Для нас кожна працевлаштована людина – це доля, а кожен роботодавець, що отримав працівника, – це збережений бізнес і стабільність у житті людей. За кожним успіхом стоїть копітка робота наших фахівців: десятки дзвінків, пошук вакансій, співбесіди, консультації.
– Хочеться докладніше зупинитися на програмах. До повномасштабного вторгнення їх було чимало, зокрема щодо підтримки підприємців та стимулювання працевлаштування. Яка ситуація зараз?
– Усі програми, що діяли до 2022 року, збереглися. Додалися й нові. Нині ми більше уваги приділяємо роботодавцям, оскільки ринок праці змінився: зросла потреба у кваліфікованих кадрах, що підтверджує велика кількість вакансій.
Є програми з перекваліфікації та підвищення кваліфікації. Ми надаємо ваучери на здобуття нової спеціальності. Для роботодавців діють компенсаційні програми: наприклад, відшкодування мінімальної зарплати при працевлаштуванні внутрішньо переміщених осіб після 24.02.2022. Є компенсація єдиного соціального внеску. Якщо роботодавець створює робоче місце для людини з інвалідністю, він отримує 70 тисяч гривень за працевлаштування особи з другою групою інвалідності та 120 тисяч – із першою.
Також працюють програми для соціально вразливих категорій: людей передпенсійного віку, молоді, ветеранів і ветеранок. Є державні програми перепідготовки ветеранів, компенсацій роботодавцям за їхнє працевлаштування. У програмі «Власна справа» ветерани мають окремі умови для започаткування бізнесу.
Наша служба бере участь у цій програмі лише інформаційно: консультуємо клієнтів щодо документів, заяв, бізнес-планів. Оскільки стаття 13 Закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не дозволяє нам безпосередньо видавати гранти, ми скеровуємо клієнтів до тих центрів, де така можливість є. Заяви подаються через «Дію», проходять верифікацію в Ощадбанку, після чого бізнес-план розглядають служба зайнятості та профільна комісія на обласному рівні. Остаточне рішення ухвалює Державна служба зайнятості.
– А яка нині статистика: скільки людей перебуває на обліку, скільки працевлаштовано, хто отримав допомогу чи підвищив кваліфікацію?
– Від початку 2022 року на обліку перебувало майже 20 тисяч осіб, із них близько 5 тисяч знайшли роботу за сприяння служби, 13 тисяч отримували допомогу з безробіття. Ми працюємо не лише з тими, хто має офіційний статус безробітного: допомагаємо й тим, хто з різних причин його не отримав.
Профнавчання пройшли майже півтори тисячі людей, більше тисячі отримали ваучери на перепідготовку. Особливу увагу приділяємо людям з інвалідністю та ветеранам. За 4 роки на обліку перебувало 635 осіб з інвалідністю, із них 68 працевлаштовано. Також на обліку було 448 учасників бойових дій, 125 із них отримали роботу. Ми підтримуємо індивідуальний підхід: підбираємо роботу або організовуємо навчання там, де людина нині проживає.
– Чи є акцент на працевлаштуванні саме луганських ВПО у релокованих з Луганщини підприємствах?
– Дійсно, наші підприємці просять у першу чергу працевлаштовувати луганців. Проте можливості обмежені. До того ж багато підприємств переїхало з Донецька, Харкова, Херсона, Запоріжжя, і вони теж охоче беруть переселенців. Основне питання – кваліфікація. На заході України, зокрема в Закарпатті та Івано-Франківщині, є чимало можливостей отримати роботу з гідною оплатою. Тому головний критерій – це заробітна плата, і роботодавці розуміють, що кваліфікований спеціаліст потребує гідних умов.
– Які нагальні потреби має служба зайнятості Луганщини, окрім бажання повернутися додому?
– Служба зайнятості перебуває в процесі реорганізації. Важливим залишається фінансування, адже минулого року ми вже пережили скорочення, і цього року воно теж планується. Водночас ми вдячні Державному центру зайнятості та міжнародним організаціям за технічне обладнання для роботи служби та постійну підтримку – без цього працювати було б набагато важче. Адже головне – забезпечити фахівців умовами для дистанційної роботи. Приміщення нам надають колеги у Дніпрі, Києві, Львові, Одесі – тож це не головна проблема.
Житло – ще один ключовий чинник. Я міг би зібрати команду в Києві, але не всі можуть дозволити собі там житло. Тому ми організовуємо роботу людей у тих місцях, де вони проживають. І, безумовно, маємо велике бажання повернутися на Луганщину. Дуже вдячні колегам з інших областей, які надають можливості працювати.
– Попри вашу активну роботу, багато наших переселенців нарікають, що не можуть знайти роботу. Що їм порадите?
– Ситуація зовсім інша, ніж у 2015–2016 роках: робота є. Щомісяця ми надаємо громадам перелік вакансій, навіть для тих, хто не перебуває на обліку. Раджу звертатися до нас будь-яким зручним способом. Так, вакансії є не за всіма спеціальностями, але ми можемо перенавчити в центрах профтехосвіти чи інших закладах.
Важливо, щоб людина була готова працювати. Нині багато роботодавців шукають кадри – такої ситуації ще не було. Є програми перенавчання жінок на традиційно «чоловічі» професії – водіїв, трактористів, верстатників. Обговорюється навіть залучення мігрантів із-за кордону, бо економіка потребує робочих рук.
Передусім – потрібно звернутися до Луганської обласної служби зайнятості. Робота є, і ми допоможемо її знайти. У нас в арсеналі на сьогодні достатньо механізмів для забезпечення зайнятості громадян. Наші фахівці є самі переселенці, і розуміють всю проблематику, потреби та емоційний стан цих людей, находять слова мотивації для повернення до активної життєвої позиції, краще нас це не зможе зробити ніхто.
– Попри війну, ми всі плануємо. Які перспективи служби на наступний рік?
– Складно прогнозувати навіть на місяць уперед. Державна служба зайнятості перебуває в процесі реорганізації. Проте у будь-якому форматі Луганська служба продовжить роботу й надаватиме послуги роботодавцям і безробітним.
У нас є гарні фахівці, готові працювати. Ми шукатимемо своє місце в новій структурі. Головне, що маємо бажання працювати для наших переселенців, роботодавців і для України.
Найголовніше – залишатися з людьми, де б вони не були. Ми продовжимо підтримувати земляків і віримо, що прийде час повернення в Луганську область.
Інтервʼю створено в межах співпраці з Українським жіночим фондом за підтримки урядів Великої Британії, Нідерландів та Канади і за сприяння Урядової уповноваженої з питань гендерної політики