Із Сєвєродонецька у звільнену Бучу: як працює релокована пекарня родини Андрухових (оновлено 28.11.2023)

]]>Рубрика: З великого виробничого цеху — в маленьку пекарню: як сім’я з Сєвєродонецька з нуля продовжила власний бізнес.]]>

У рідному Сєвєродонецьку родина Андрухових мала велику пекарню. Як почалася повномасштабна війна, сімʼя вирішила покидати місто. Вже в Бучі вони вирішили не опускати рук і знову почати власну справу. 

Економіка нашої країни залежить від якісного розвитку малого та середнього бізнесу. Однак через російську агресію українське підприємництво значно постраждало. “Рубрика” розповідає історію сім’ї, яка будувала власну справу близько тридцяти років, але у 2022 році була змушена залишити її в Луганській області та почати все з початку на Київщині. 

У чому проблема?

"Кожен раз, коли показують ситуацію в Сєвєродонецьку, показують наш дім"

"Ми з чоловіком залишились, були там два тижні. Нас бомбили страшно, ми бачили, як наші відступають від Щастя та заходять в Сєвєродонецьк. Ми розуміли, що в місті буде оборона. У нас на поверсі в будинку розміщувались військові.

Наше виробництво працювало ці два тижні, тому що зупинився хлібзавод, хліба не було, а людей мало евакуювалось, особливо середній клас, у яких було щось своє (власна справа, — ред.). Вони залишились та тримались, бо було дуже шкода кидати все", — згадує Надія Андрухова.

Пані Надія

Вони разом з сім'єю тримали пекарню у Сєвєродонецьку. Сімейний бізнес йшов чудово, аж коли у 2022 році все зупинилось — російські військові зайшли у місто, змусивши людей евакуйовуватись та залишити вибудуване роками, вирушаючи у невідомість.

У рідному місті сім'я мала велике приміщення на 670 м², цех, десять працівників у штаті та розвинене виробництво, у яке стабільно вкладали як кошти, так і увесь свій час.

Історія Надії, як і майже всіх підприємців, які почали свою діяльність у 90-тих, почалась з того, що підприємство, на якому працювали вона і її чоловік, закрили. Вони вирішили не сидіти склавши руки, побачили, що є попит на випічку, і вирішили спробувати. Тоді ж дуже вдало зустріли пропозицію взяти в оренду уживане обладнання — різальні та фасувальні машини, які, до речі, працювали аж до 2022 року.

"Ми коли приїжджали у Київ на виставки та говорили, яке у нас обладнання, то всі дивувались та казали, що нас потрібно кудись виставляти (на виставках, — ред.), бо так довго обладнання не працює, а у нас працювало", — сміється Надія.

Це була перша пекарня в регіоні. Почали з випічки та розвезення довгих багетів. Потім, коли з відкриттям нових пекарень з'явилась конкуренція, розширили асортимент.

У 2022 Сєвєродонецьк опинився під постійними масованими атаками, тоді ж почали закриватись пекарні. Надія з чоловіком вирішили залишитись, відправивши дітей з онуками якомога далі з міста. Жінка згадує, як уже вивозили дітей у 2014, тоді ж на світ народились онуки.

Наслідки російських атак у Сєвєродонецьку. Фото: Східний Варіант

"Вирішили, що вони повинні виїхати, а ми з чоловіком якось будемо, залишимось працювати, бо кинути таке виробництво шкода", — говорить жінка.

Подружжя продовжило працювати, возили хліб по Сєвєродонецьку, у місто Щастя та деінде. Безплатно допомагали українським військовим, роздавали хліб. До підприємців приїжджали власники магазинів та забирали продукцію власноруч. Надія розповідає, що вантажити хліб та випічку допомагав її чоловік, адже на той час підприємці вже не мали вантажників — залишились тільки пекарки, які, на здивування жінки, самі просились працювати, казавши: "Працюємо, людям потрібен хліб!" Одного дня чоловік потрапив під обстріл, розвозячи хліб по місту.

Надія згадує страшні моменти:

"В одного чоловіка, власника магазину, боліла спина, і він ледве завантажував продукти. Його магазин першим зайняли російські військові. Чоловік так над ним трудився, створював…"

Через декілька тижнів жінка зрозуміла, що залишатись у Сєвєродонецьку більше не можна:

"Квартиру так трусило, було так страшно! І у дворі все побито: якщо глянути з вікна, всі будинки побиті, підкошені, машини стояли з побитим склом — усе розбите. П'ятого травня стався сильний обстріл. У будинок поруч із нашим потрапило в під'їзд та дах. Наш під'їзд сильно затрясло".

Дім подружжя знаходиться біля виїзду на Луганськ. Його росіяни розбили першим.

"Кожен раз, коли показують ситуацію в Сєвєродонецьку, показують наш дім. Це розривало душу, бо від будинку нічого не залишилось", — з жалем говорить Надія.  

Подружжя зі сватами евакуювались у Дніпро, залишившись там на місяць. Виїжджаючи, власники зачинили пекарню з надією, що по приїзду знайдуть її у тому ж стані. Однак, прийшовши у місто, російські військові вчинили у ній погром: двері та вікна розбиті, все витягнуто, підлога всіяна документами та паперами, які повитягали загарбники. Вони палили ящики на вогнища усередині приміщення, влаштували публічний туалет. 

"Дуже символічно, що раніше там була пекарня, а зараз туалет", — додає син Надії Євген.

Яке рішення?

"Це не складнощі, а марафон, який потрібно пройти"

У Дніпрі підприємці вірили, що вони тут тимчасово — ось-ось їхнє місто звільнять, і вони зможуть повернутись додому. Однак час ішов, а повертатись все ще було небезпечно. Сини Надії знайшли хорошу пропозицію оренди квартири в Бучі, тому сім'я направилась туди. 

"Ми переїхали сюди, у цей квартал, нам тут так сподобалось! Буча дуже нагадує наш рідний Сєвєродонецьк! Наше місто дуже красиве, компактне — за 40 хвилин можна пройти з кінця в кінець. І Буча така ж! З нашого дому у Сєвєродонецьку було видно ліс з вікна, і тут навколо також ліс!" — захоплено розповідає Надія.

Пані Надія у своєму кафе в Бучі

У Бучу родина виїхала практично без фінансів, усе виробництво залишила вдома: 50 тонн борошна, сировину, все технічне обладнання. З собою забрали лиш два пакети з речами, які встигли схопити з квартири. 

Жінка ділиться спогадами: "Сини (ред., — Євген та Антон) активні, не дали нам впасти у паніку, кажуть, будемо писати грант, відновлювати виробництво. Ми не могли повірити, як можна почати кафе, бо у Сєвєродонецьку у нас була ціла пекарня, виробництво — масштаби зовсім інші!"

Кав'ярня, яку зараз тримає сім'я Андрухових у Бучі

Тоді подружжя підприємців вирішило подати заявку на грант від програми EU4Business, що фінансується Європейським Союзом. Усе обладнаннями закупляли з нуля за грантові кошти: холодильник, піч, розеточну шафу тощо.

Працівниця кав'ярні

"Ми написали грант, виграли 4000 євро, потім отримали ще один грант. Наприклад, апарат для виготовлення морозива куплений завдяки грантовим коштам. Усе літо ми робили морозиво у вафельних стаканчиках. У цьому кварталі багато дітей. Ми коли написали грант, всі так швидко відгукнулись. Ми відчували таку допомогу та підтримку — все, що написали, нам дали", — додає підприємиця.

Євген погоджується:

"Це не складнощі, а марафон, який потрібно пройти — як прийти до стабільного результату. Ми дотепер біжимо цей марафон, але вже вийшли на рівень асортименту, технологічного безперебійного виробництва. Для нас це гарний результат!"

Син пані Надії Євген

EU4Business — це комплекс ініціатив Європейського Союзу, які направлені на допомогу малому та середньому бізнесу в Україні та ще п'яти інших країнах. Мета — відновити українську економіку та допомогти бізнесу справитись з труднощами, які виникли через війну. Українцям податись на грант можна через портал "Дія".

Як це працює?

"Це як дивитись, як росте твоя дитина"

У кав'ярні смачно пахне випічкою. Гості не можуть стриматись — задивляються на рум'яні смаколики на вітрині. 

"У нашому асортименті дуже багато різних круасанів зі всякими смаками: малина, кленовий сироп тощо. Печемо булочки з маком, кремом, родзинками, рогалики. Рецептура хліба приїхала з нами з Сєвєродонецька сюди", — розповідає Надія.

Асортимент кав'ярні

Почати бізнес з нуля — великий виклик. Бізнес функціонує вже понад рік у Бучі, за цей час сім'ї прийшлось поміняти підхід до виробництва. Тоді Надія згадала, як багато років тому у Києві познайомилась із ще зовсім новою на той час технологією заморожування випічки.

Син Антон розповідає детальніше: "Основна проблема маленьких кав'ярень у тому, що їм потрібно багато випічки, великий асортимент, який потрібно швидко випікати, а вони не можуть собі дозволити мати великі печі, шафи. А такі морозильні камери дозволяють давати завжди свіжу продукцію. Покупці не бажають їсти вчорашній хліб, круасани. Круасан потрібно з'їсти за 2-3 години, коли він смачний. Технологія дефростації ж дозволяє швидко давати свіжу та якісну продукцію".

Антон Андрухов у кафе в Бучі

Отож підприємці адаптовували свій колишній асортимент під кав'ярню, розташовували обладнання у наявних розмірах приміщення, розмірковували, який розмір цеху підійде, яку морозильну шафу обрати для виробництва.

"Я якраз відповідав за введення і розробку нових видів (асортименту в пекарні в Сєвєродонецьку, — ред.). Це основний напрямок, у ньому я розкривався. Мені дуже подобалось створювати щось нове і виводити його на ринок. Це не основна моя робота, але вона мені дуже подобалась. Це як дивитись, як росте твоя дитина", — розповідає Антон.

Чоловік ділиться, що коли розвивали пекарню в рідному місті, тестували все на практиці, адже створення хлібобулочного бізнесу для підприємців тоді було новим досвідом. Починали з 2-3 видів випічки, технологічний процес приготування якої був повністю налагоджений. Потім, зі змінами ринку, адаптовувались під нього, випускали нову продукцію. Запрошували до себе технологічні фірми, які навчали підприємців, потім передавали досвід своїм пекарям.

Сім'я Андрухових у відкритому ними кафе в Бучі

Сімейний бізнес, на думку Антона, об'єднує, першочергово обов'язками — ти не можеш залишити свою близьку людину напризволяще. Водночас потрібно вчитись справлятись з психологічною втомою: десь адаптуватись, десь згладжувати конфлікти тощо. Саме дружність сім'ї допомогла успішно відновити бізнес з нуля на новому місці.

За матеріалом: Рубрика - ]]>https://rubryka.com/article/yak-pratsyuye-pekarnya-pereselentsiv/]]>