Інформаційні матеріали щодо зовнішньої політики України у її відносин з НАТО

ЗМІСТ 

1. НАТО як організація колективної безпеки
2. Законодавча база відносин України з НАТО
3. Договірно-правова база відносин України з НАТО
4. Розвиток і нинішній стан відносин Україна - НАТО
5. Історія і хронологія взаємовідносин України з НАТО
6. Співробітництво України з НАТО
7. Інтенсифікований діалог з НАТО з питань набуття членства
8. Переваги членства
9. Перспективи національного ОПК у разі вступу України в НАТО
10. Фінансовий аспект членства України в Альянсі
11. Референдум щодо вступу до НАТО та інформування громадськості
12. Цивільний вимір діяльності НАТО
13. Відносини Росія – НАТО
14. ПЛАН ДІЙ "Україна-НАТО" (22 листопада 2002 року, Прага)

1. НАТО як організація колективної безпеки

4 квітня 1949 року США, Канада, Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія підписали у Вашингтоні Північноатлантичний договір (через це його часто називають Вашингтонським договором ) і таким чином утворили Організацію Північноатлантичного договору (NATO – North Atlantic Treaty Organisation), яку також називають Північноатлантичним альянсом. У 1952 році до НАТО ввійшли Греція і Туреччина, в 1955 – ФРН, у 1982 – Іспанія, в 1999 – Польща, Чехія та Угорщина, а в 2004 р. – Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Болгарія, Румунія і Словаччина, з 2009 року - Албанія та Хорватія. На даний момент членами цієї організації є 28 держав Європи та Північної Америки.

Відповідно до Вашингтонського договору  кожна держава-член Альянсу несе додаткову відповідальність та користується перевагами від участі у системі колективної безпеки. Увесь договір складається з 14 статей, ключовими з яких є 1,2 та 5.

Стаття 1 констатує, що держави члени НАТО зобов‘язуються “вирішувати всі міжнародні спори, учасником яких вони можуть стати, мирними засобами і таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість, а також утримуватись … від погроз силою чи застосування сили у будь-який спосіб, несумісний з цілями Організації Об‘єднаних Націй”.

Стаття 2 фіксує намір держав членів НАТО сприяти “подальшому розвитку мирних і дружніх міжнародних відносин, зміцнюючи свої незалежні інституції, домагаючись кращого розуміння принципів, на яких ці інституції засновані, та створюючи умови для забезпечення стабільності і добробуту”.

Стаття 5 безпосередньо говорить про те, що збройний напад на одного або на кількох членів НАТО розглядатиметься як напад на всіх членів і що “вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них … надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні”.

Отже, Північноатлантичний альянс створювався насамперед з метою колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки проти можливого нападу зі сторони СРСР, і його створення відповідає 51 статті Статуту ООН, де вказується, що “Статут ні в якій мірі не зачіпає невід`ємне право на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться військовий напад на Члена Організації...”

Основоположний акт Альянсу свідчить про цілком оборонний характер цієї організації. В часи холодної війни Альянс ніколи і ніде не використовував військову силу проти третіх країн або проти своїх же держав-членів. Водночас СРСР, на чолі Організації Варшавського договору (ОВД), без вагань застосовував засіб військового втручання у внутрішні справи союзників по соціалістичному табору, як це було в Угорщині 1956 р. і Чехословаччині 1968 р.

2. Законодавча база відносин України з НАТО

Курс України на членство в НАТО цілком відповідає чинному національному законодавству. Слова уДекларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., що Україна „проголошує свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках ”, мали на меті засвідчити позицію України щодо Організації Варшавського Договору . СРСР був членом цього утворення і проголошення позаблоковості України було одним із кроків на шляху до незалежності. Положення про намір України стати нейтральною, позаблоковою й без‘ядерною державою були включені до тексту Декларації з метою створення політико-правових підстав для виходу зі складу СРСР мирним шляхом. Проголосивши намір стати без‘ядерною, позаблоковою та постійно нейтральною державою, Україна не могла лишатися в складі СРСР, оскільки він був ядерною державою та входив до військово-політичного блоку ОВД. Окрім того, таке формулювання не означає юридичного закріплення нейтрального статусу, адже тут мова йде лише про намір, а не про факт .

Засади зовнішньополітичного курсу нашої держави щодо Альянсу визначено в “Основних напрямах зовнішньої політики України”, затверджених Постановою Верховної Ради України №3360-ХІІ від 2 липня 1993 р. В цьому документі, зокрема, підкреслюється, що “ в умовах зникнення блокового протистояння в Європі пріоритетного значення набуває проблема створення загальноєвропейської структури безпеки на базі існуючих міжнародних інститутів, таких як НБСЄ, РПАС, НАТО, ЗЄС. Безпосереднє та повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки ” та “ з огляду на кардинальні зміни, що відбулися після розпаду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки ”.

В чинній Конституції України немає жодного посилання, яке б визначало нейтралітет або відмову від участі у військових блоках як засіб досягнення національної безпеки або форму існування України в системі міжнародних відносин.

У Рішенні Ради національної безпеки і оборони України  „Про Стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО)” від 23 травня 2002 р., введеному в дію відповідним Указом Президента України від 8 липня 2002 р., наголошується, що “Україна розглядає НАТО як основу майбутньої загальноєвропейської системи безпеки і підтримує процес її розширення” , а також “виходить з того, що кінцевою метою її євроінтеграційної політики є вступ до цієї організації як основи загальноєвропейської структури безпеки ” .

Постановою Верховної Ради України від 21 листопада 2002 р. №233 “Про рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО” народні депутати підтримали цю Стратегію і наголосили на необхідності інтенсифікації процесу підготовки України до членства в Альянсі .

Підвалини національної безпеки закладені в Законі України ”Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. № 964-IV. До основних напрямів державної політики з питань національної безпеки даний законодавчий акт відносить, серед іншого, забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу. 

“Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року (Біла книга України)” , який було опубліковано у 2004 р. і вступне слово до якого писав Президент Л.Д.Кучма, обґрунтовує євроатлантичний курс України і визначає її інтеграцію “до євроатлантичних та європейських структур безпеки та співробітництва, забезпечення широкомасштабної участі України в загальноєвропейській системі безпеки, набуття у майбутньому членства в НАТО та ЄС ” пріоритетами її зовнішньої політики. 

Указ Президента України від 2 квітня 2005 р. № 702/2005 “Питання Воєнної доктрини України” повертає до цього документа положення про кінцеву мету - вступ України до НАТО.

Довідково: Указом Президента України Л.Кучми № 648/2004 від 15 червня 2004 р. “Про Воєнну доктрину України” була затверджена Воєнна доктрина України, яка містила положення про підготовку країни до повноправного членства в НАТО та Європейському Союзі. Ці положення були вилучені Указом Президента України від 15 липня 2004 р. № 800/2004 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 липня 2004 року “Про дальший розвиток відносин з НАТО з урахуванням результатів засідання Комісії Україна - НАТО на найвищому рівні 29 червня 2004 року” .

В Указі Президента України від 2 квітня 2005 р. № 702/2005 зазначається, що “активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією на вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки та пов'язане з цим глибоке реформування оборонної сфери держави відповідно до європейських стандартів належать до найважливіших пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої політики”.

27 грудня 2005 р. Президент підписав Указ № 1861/2005 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 листопада 2005 року “Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)” . Цим указом один з пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України визначається як „ забезпечення реалізації державної політики щодо співробітництва України з НАТО, в тому числі досягнення критеріїв членства України в НАТО” .

13 березня 2006 р. Президент підписав  Указ № 215/2006 “Про Національну систему координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору” , яким впроваджується інститут національних координаторів співробітництва України з НАТО та створюється Міжвідомча комісія з питань підготовки України до вступу в НАТО на чолі з першим заступником Міністра закордонних справ України, в рамках якої працює 15 Міжвідомчих робочих груп. 

3. ДОГОВІРНО-ПРАВОВА БАЗА ВІДНОСИН УКРАЇНИ З НАТО.

Рамковий документ Програми НАТО "Партнерство заради миру" був підписаний 8 лютого 1994 р., не підлягає ратифікації.

Презентаційний документ щодо участі України в програмі "Партнерство заради миру"переданий НАТО 25 травня 1994 р., Брюссель, не підлягає ратифікації.

Зобов'язання України згідно з цими документами мають політичний характер. На основі зазначених документів Україна бере участь в програмі ПЗМ.

Участь України в Програмі ПЗМ передбачає практичну співпрацю з НАТО у військовій, військово-технічній, військово-політичній галузях, а також в питаннях науки, екології, оборонної економіки тощо. Програма спрямована на вдосконалення можливостей держав-учасниць щодо спільної участі у міжнародній миротворчій діяльності під егідою НАТО, зокрема на досягнення взаємосумісності підрозділів держав-партнерів з відповідними силами держав-членів Альянсу.

Щорічно на основі пропозицій структур НАТО та держав-членів і партнерів формується Робоча програма партнерства (РПП), до якої входять засідання комітетів і робочих груп НАТО, що працюють на рівні експертів та відкриті для участі держав-партнерів, навчальні курси, військові навчання і тренування, конференції і семінари, обмін візитами тощо. На основі РПП міністерствами і відомствами України, залученими до співробітництва з НАТО, щорічно формується Індивідуальна програма партнерства (ІПП) України. Як правило вона містить понад 250 заходів (наприклад, до ІПП-2002 увійшло 275 заходів).

Угода про безпеку між Урядом України та Організацією Північно-Атлантичного Договорупідписана 13 березня 1995 р., Брюссель, ратифікована 12 вересня 2002 р.

Угода регулює питання зберігання і взаємного захисту інформації обмеженого користування. Угода визначає зобов'язання сторін захищати секретну інформацію іншої сторони та вживати заходів для її збереження. Практичні питання, що стосуються процедур передачі та охорони інформації, регулюються відповідними інструктивними документами сторін, зокрема відповідною інструкцією НАТО і "Правилами поводження та забезпечення охорони інформації НАТО з обмеженим доступом в Україні", розробленими СБУ.

Інформація НАТО з обмеженим доступом, яка передається Україні, стосується операцій під егідою НАТО. На основі Угоди Україна бере участь у розробці документів РЄАП та ПЗМ закритого характеру, або тих, які мають закритий характер протягом їх підготовки та узгодження. На основі Угоди здійснюється також співробітництво між Україною і НАТО в рамках Хартії про особливе партнерство, оскільки матеріали засідань Комісії Україна-НАТО і політичних консультацій у форматі "26+1" як правило мають закритий характер.

Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та НАТО щодо заснування Центру інформації та документації НАТО в Україні від 7 травня 1997 р., Київ.

Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Організацією Північноатлантичного Договору щодо призначення Офіцерів зв'язку НАТО в Україні від 9 грудня 1998 р., Брюссель.

На основі цих документів відкриті відповідні офіси НАТО в Києві. Представники НАТО, яки працюють в цих офісах, мають дипломатичні привілеї та імунітети.

]]>Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного Договору (НАТО) ]]>п ідписана 9 липня 1997 р., Мадрид, не підлягає ратифікації.

Хартія є основним політичним документом, який регулює відносини України з НАТО.

  Її положення не суперечать Конституції чи національному законодавству, а виконання не вимагає зміни чинного законодавства України або прийняття нових законодавчих актів.

В Хартії міститься положення про підтримку процесу інтеграції України до всієї низки європейських та євроатлантичних структур.

  У Хартії визначені основні механізми двостороннього співробітництва Україна-НАТО, зокрема: Комісія Україна-НАТО (регулярні засідання на рівні послів, міністрів закордонних справ, міністрів оборони, глав держав у форматі "26+1"); спільні засідання з відповідними Комітетами НАТО у форматі "26+1"; спільні робочі групи; взаємні візити високого рівня та обмін експертами; кризовий консультативний механізм для проведення спільних консультацій у випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці.

Під час Празького засідання КУН 22 листопада ц.р. на розвиток Хартії ухвалено новий політичний документ Україна-НАТО - План дій (ПД), який визначатиме модальності відносин з Альянсом на наступний період. ПД розвиває положення Хартії, конкретизує мету політики України на євроатлантичну інтеграцію та цілі, які ставить перед собою держава  в різних галузях в контексті підготовки до членства в Альянсі. Водночас ПД не відміняє Хартії.

Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Організацією НАТО з матеріально-технічного забезпечення і обслуговування (NAMSO), п ідписаний 6 грудня 2001 р., Брюссель, не підлягає ратифікації.

Агенція НАТО з матеріально-технічного забезпечення і обслуговування (АМТЗО), яка є виконавчим органом Організації НАТО з матеріально-технічного забезпечення і обслуговування (ОМТЗО), надає  посередницькі, експертні та комерційні послуги в питаннях постачання озброєнь і військової техніки, їх обслуговування і модернізації, утилізації боєприпасів та військової техніки, тилового і матеріально-технічного забезпечення контингентів миротворчих сил. Меморандум має рамковий характер і його підписання не веде до будь-яких фінансових витрат. Для започаткування будь-якого конкретного проекту необхідним є укладення окремого контракту, в якому визначаються всі зобов'язання сторін.

Першим практичним проектом Україна-НАТО, укладеним з ОМТЗО, став проект  знищення протипіхотних мін (ППМ). Утилізація українських ППМ здійснюється на базі Донецького казенного заводу хімічних виробів в рамках контракту між ОМТЗО та Науково-технічним центром "Співдружність". Він передбачає надання країнами-членами НАТО українській стороні високотехнологічного обладнання для утилізації 404 тис. протипіхотних мін на суму 561 тис. доларів США. Зараз обговорюється можливість започаткування й інших проектів з NAMSO, зокрема щодо утилізації надлишкових боєприпасів та стрілецької зброї і легких озброєнь.

]]>План дій Україна-НАТО]]>,

Цільовий план ]]>на 2003 рік ]]>, ]]>на 2004 рік ]]>, на 2005 рік, на 2006 рік - у хвалені 22 листопада 2002 р., Прага, не підлягають ратифікації.

Зобов'язання України згідно з цими документами мають політичний характер.

План дій визначає стратегічні й середньострокові цілі і пріоритети України на шляху євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є членство в НАТО. Він складається зі вступу і п'яти розділів: Політичні і економічні питання, Питання безпеки і оборони та військові питання, Захист і безпека інформації, Правові питання, Механізми імплементації. В кожному з розділів (окрім розділу Механізми імплементації) визначаються основні принципи, на яких базуватиметься політика України у конкретній галузі, та цілі, що мають бути досягнуті з метою наближення держави до стандартів країн-членів Альянсу.

Річний Цільовий план містить перелік конкретних заходів як внутрішнього характеру, так і спільних Україна-НАТО, запланованих на поточний рік для досягнення визначених в ПД цілей. Виконання цих заходів повинно продемонструвати готовність України вийти на якісно новий рівень відносин з НАТО. Більшість внутрішніх заходів, внесених до ЦП, вже входять до існуючих державних програм і нормативно-правових актів України.

Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Організацією Північно-Атлантичного Договору щодо планування при надзвичайних ситуаціях, підписаний 19 березня 1998 р., Київ, не підлягає ратифікації.

Меморандум є рамковим документом, що регулює співробітництво між МНС і відповідним підрозділом НАТО.

Сфера компетенції Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Угода між Національним координаційним центром соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, Кабінету Міністрів України та Організацією Північно-Атлантичного Договору "Про практичну реалізацію ініціативи НАТО щодо перепідготовки українських військовослужбовців, звільнених в запас або відставку",підписана 11 жовтня 1999 р., Київ, не підлягає ратифікації.

З 1999 року в Україні здійснюється спільний проект Україна-НАТО з мовної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас або відставку. В рамках цього проекту близько 300 українських військовослужбовців пройшли курси англійської, французької та німецької мов, а також отримали допомогу у подальшому працевлаштуванні у цивільному секторі економіки.

Сфера компетенції Міністерства оборони України.

Угода між державами-учасницями Північноатлантичного Договору та іншими державами, які беруть участь у Програмі "Партнерство заради миру", щодо статусу їх збройних сил та Додатковий протокол до неї , п ідписані 6 травня 1996 р., Брюссель,

Ратифіковані 2 березня 2000 р.

Подальший додатковий протокол до Угоди між державами-учасницями Північно-Атлантичного Договору та іншими державами, які беруть участь у Програмі "Партнерство заради миру", щодо статусу їх збройних сил, п ідписаний

3 грудня 1999 р., Брюссель ратифікований 20 квітня 2000 р.

Ці документи регулюють питання, пов'язані з проведенням спільних військових навчань на території України, а також з участю представників України в навчаннях на територіях держав-учасниць цієї угоди. Угода зокрема регламентує процедури перетину кордону військовослужбовцями та перевезення зброї і військової техніки, необхідних для участі в згаданих заходах, пов'язані з цим митні та податкові питання.

Сфера компетенції Міністерства оборони України.

Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і штабом Верховного головнокомандувача об'єднаних збройних сил НАТО на Атлантиці та штабом Верховного головнокомандувача об'єднаних збройних сил НАТО в Європі щодо забезпечення підтримки операцій НАТО з боку України , підписаний 9 липня 2002 р., Київ, ратифікований 17 березня 2004 року.

Основною метою меморандуму є регулювання питань надання країною-господарем оперативної і матеріально-технічної підтримки силам НАТО під час проведення операцій і навчань.

Меморандум має рамковий характер та сприятиме подальшому розвитку та поглибленню механізмів в першу чергу практичного співробітництва між Україною та НАТО, досягненню оперативної взаємосумісності з державами-членами та країнами-партнерами НАТО.

Положення Меморандуму не суперечать міжнародно-правовим зобов'язанням України, які випливають з інших чинних для неї міжнародних договорів. Україна забезпечуватиме виконання положень Меморандуму у спосіб, який не порушуватиме її міжнародно-правових зобов'язань, у тому числі відносно третіх держав.

Положення Меморандуму застосовуватимуться після того, як рішення про допуск на територію України підрозділів збройних сил відповідних іноземних держав буде прийнято у порядку, встановленому законодавством України, зокрема Закону України "Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України".

Сфера компетенції Міністерства оборони України.

Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Верховним головнокомандуванням Об'єднаних Збройних Сил НАТО в Європі щодо використання стратегічної транспортної авіації України в операціях та навчаннях НАТО , п ідписаний 7 червня 2004 р., Варшава, підлягає ратифікації.

Метою Меморандуму є встановлення політики і процедури використання стратегічної транспортної авіації України на підтримку операцій та навчань НАТО відповідно до взаємних домовленостей учасників.

  Положення Меморандуму не вимагатиме внесення змін до чинного законодавства України, а також можливого прийняття нових законодавчих актів у суспільно-політичній, правовій, інформаційній, економічній, оборонній, оборонно-промисловій та безпековій сферах, не перешкоджає застосуванню існуючих угод, а також чинним міжнародним угодам.

Сфера компетенції Міністерства оборони України. 

4. Розвиток і нинішній стан відносин Україна-НАТО

Україна та НАТО мають чималу історію відносин. Напрацьовано значну договірно-правову базу двосторонніх стосунків. У березні 1992 р. Україна стала членом Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС). У 1997 р. Україна стає співзасновницею та учасником наступниці РПАС – Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП), яка на сьогодні налічує 26 держав-членів НАТО та 20 країн-партнерів.

Починаючи з 1994 р., наша держава бере активну участь у програмі “Партнерство заради миру” (ПЗМ), в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території нашої країни, так і за кордоном.

Україна пройшла шлях від Хартії про особливе партнерство , підписаної 09.07.1997 р. в Мадриді, через План дій, схвалений 22.11.2002 р. у Празі, , в рамках якого реалізується щорічний Цільовий план Україна – НАТО , до Інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань набуття членства та відповідних реформ , який було започатковано 21.04.2005 р. у Вільнюсі. У рамках такого діалогу розглядається повний діапазон політичних, військових і фінансових питань, пов'язаних з членством в Альянсі. Цільовий план Україна – НАТО на 2006 р. за своєю філософією та структурою побудовано за схемою Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) . Виконання ПДЧ є останнім етапом на шляху до отримання країною-претендентом запрошення приєднатися до Альянсу.

На сьогодні, 15 двосторонніх документів регулюють відносини Україна-НАТО. Ще 17 внутрішніх правових актів України та НАТО слугують правовою базою розбудови взаємин.

З квітня 1999 р., згідно з положеннями Хартії, формат відносин переведено у площину спільного форуму– Комісії Україна-НАТО (КУН). Поряд з цим консультативним механізмом співробітництва Україна використовує також й такі механізми, як спільні робочі групи  (СРГ) Україна-НАТО з питань воєнної реформи, озброєнь, економічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, з питань науки і захисту довкілля, а також регулярні засідання Україна-НАТО на рівні політичного, політико-військового керівного, військового, економічного та спеціального комітетів.

Значного прогресу у відносинах України з НАТО було досягнуто у 2005 р. У лютому 2005 р. на саміті Комісії Україна-НАТО в Брюсселі Президент України В.Ющенко проголосив набуття членства в НАТО кінцевою метою співробітництва України з Альянсом . Цей сигнал України був позитивно сприйнятий у Брюсселі, і вже в квітні на засіданні Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ було ініційовано Інтенсифікований діалог з питань членства та відповідних реформ .

Процес Інтенсифікованого діалогу, започаткований на виконання рішень Мадридського саміту НАТО 1997 р., пропонується країнам, що висловили зацікавленість стати членами Альянсу, і є першим етапом офіційного процесу підготовки країн-аспірантів до членства в НАТО.

У червні 2005 р., на реалізацію рішень Вільнюського засідання Комісії Україна-НАТО, Генсекретарю НАТО під час його візиту в Україну був переданий Початковий дискусійний документ , у якому викладена позиція держави з реформування усіх сфер суспільного життя країни для досягнення високих стандартів державного управління, які встановлені у розвинутих демократичних країнах.

Практичне обговорення підходів України та НАТО в рамках запровадження Інтенсифікованого діалогу відбулося під час візиту делегації Північноатлантичної Ради (ПАР) НАТО в Україну 18-20 жовтня 2005 р. на чолі з Генеральним секретарем Альянсу, в рамках якого було проведене чергове засідання Комісії Україна-НАТО за участю міністрів закордонних справ та оборони України, а також здійснені поїздки членів делегації НАТО в регіони України в інформаційно-роз'яснювальних цілях. Вперше в історії відносин Україна-НАТО відбулося спільне засідання РНБО України та ПАР НАТО під головуванням Президента України В.Ющенка за участі Генсекретаря НАТО Я.Схеффера.

А в грудні за підсумками засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ було прийнято спільну заяву , в якій вперше у документах Україна-НАТО йде мова не лише про відкритість “дверей НАТО”, а й про конкретні перспективи залучення України до Плану дій щодо членства.

Під час засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ 28 квітня 2006 р . в Софії (Болгарія)держави-члени НАТО високо оцінили проведення вільних та справедливих парламентських виборів в Україні у відповідності із загальновизнаними демократичними стандартами. На підсумковій прес-конференції за результатами засідання Генсекретар НАТО Я.Схеффер відзначив позитивне ставлення всередині Альянсу до питання стосовно запрошення України до ПДЧ , наголосивши у цьому зв'язку на очікуванні формування нового українського уряду та підтвердження ним євроатлантичного курсу країни. За день до цього, підсумовуючи результати зустрічі міністрів закордонних справ держав-членів НАТО 27 квітня, Генсек НАТО також відзначив, що країни, які прагнуть членства в Альянсі, отримають під час осіннього саміту НАТО в Ризі певного роду сигнал про підтримку їхніх зусиль, наповнення якого залежатиме від реальних досягнень країн-аспірантів у цій сфері. Це стосується як країн, які вже виконують ПДЧ (Албанія, Македонія, Хорватія), так і України та Грузії.

Таким чином, є усі підстави стверджувати, що Україна може розпочати виконання Плану дій щодо членства в НАТО у 2006 р.

5. ІСТОРІЯ І ХРОНОЛОГІЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН УКРАЇНИ З НАТО

Перші контакти Україна-НАТО були започатковані восени 1991 року , і вже у січні 1992 рокупредставник України вперше взяв участь у Робочій групі високого рівня РПАС.

22-23 лютого 1992 року відбувся перший візит Генерального секретаря НАТО М.Вернера до Києва, в ході якого Україна була запрошена до участі в РПАС. З того часу почалися активні контакти і співробітництво з НАТО.

8 червня 1992 року Президент України Л.Кравчук здійснив візит до штаб-квартири НАТО у Брюсселі.

Активну участь у засіданнях РПАС брали участь міністри закордонних справ та оброни України, начальник Генерального Штабу Збройних Сил України.

З березня 1994 року були започатковані безпосередні консультації України з НАТО у форматі "16+1" (16 держав-членів НАТО та Україна).

1995 рік відкрив нову сторінку у розвитку цих стосунків після прийняття 14 вересня 1995 рокуСпільної заяви України і НАТО та започаткування "розширених і поглиблених" відносин Україна-НАТО, які наприкінці 1996 року дійшли у своїй еволюції до "особливих та ефективних" відносин, заклавши основи для початку 20 березня 1997 року офіційних двосторонніх переговорів щодо формалізації відносин особливого партнерства між Україною та НАТО.

1 червня 1995 року Президент України Л.Кучма здійснив візит до штаб-квартири НАТО у Брюсселі.

15-16 квітня 1996 року відбувся офіційний візит в Україну Генерального секретаря НАТО Х.Солани.

1-2 липня 1996 року відбувся візит послів України в державах-членах НАТО, ЄС та РФ до Штаб-квартири НАТО, в рамках якого була проведена зустріч Першого заступника міністра закордонних справ України А.Бутейка з Генеральним секретарем НАТО Х.Соланою. Восени 1996 року штаб-квартиру НАТО в Брюсселі відвідав новопризначений Міністр оборони України О.І.Кузьмук.

29-30 серпня 1996 року Київ відвідав Головнокомандуючий Об'єднаними Силами НАТО в Європі генерал Дж. Джоулвен.

У вересні 1996 року , в рамках виїзного засідання Комітету НАТО з питань цивільного захисту за участю країн-партнерів та спільних навчань з питань планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру (Львів, 16-20 вересня), в Україні перебував помічник Генерального секретаря НАТО з питань інфраструктури, матеріально-технічного забезпечення та планування при надзвичайних ситуаціях віце-адмірал Й.Х. ван Фореєстероку.

13-19 вересня 1996 року в Києві відбувся семінар Північноатлантичної асамблеї з питань європейської безпеки, організований за сприяння МЗС та Верховної Ради України.

Після прийняття міністрами закордонних справ держав-членів НАТО 3 червня 1996 року у Берліні принципового рішення про створення в Києві Центру інформації та документації НАТО (першого у країнах-партнерів) помітно активізувалась загальна інформаційна діяльність в рамках розширених і поглиблених відносин Україна-НАТО.

1-2 липня 1996 року штаб-квартиру НАТО в Брюсселі, штаб Верховного Головнокомандувача Об'єднаними Збройними Силами (ВГК ОЗС) НАТО в Європі і Координаційний Центр Партнерства (КЦП) вперше відвідали Посли України в державах-членах НАТО, ЄС та РФ, а 18-22 травня 1997 року - Посли України в державах ЦСЄ та Балтії.

1996 рік характеризувався також активною і результативною роботою України по просуванню своїх інтересів у відносинах з НАТО у контексті розширення Альянсу на Схід, зокрема в плані встановлення відносин "особливого партнерства", нерозміщення ядерної зброї на території нових членів НАТО, врегулювання питання кордонів з Румунією. Завдяки цьому в Заключному Комюніке засідання Північноатлантичної ради на рівні міністрів закордонних справ 10 грудня 1996 року знайшли своє відображення більшість моментів позиції України. Зокрема, НАТО була зроблена заява щодо нерозташування ядерної зброї на території нових членів, визнана необхідність розвитку особливих відносин з Україною, які мали б бути формалізовані на основі документів про "розширені і поглиблені" відносини України-НАТО та останніх українських пропозицій, підтверджено створення Інформаційного центру НАТО в Україні.

Інтенсивно розвивалися відносини нашої держави з Північноатлантичним альянсом в 1997 році.

8-11 січня 1997 року відбувся візит Секретаря Ради національної безпеки і оборони України В.П.Горбуліна до штаб-квартири НАТО в Брюсселі. Під час своїх зустрічей з керівництвом Альянсу та на неформальному засіданні Ради НАТО (9 січня - зустріч з ВГК ОЗС НАТО в Європі генералом Дж.Джоулвеном, відвідання Координаційного центру партнерства, 10 січня - зустріч з Генеральним секретарем НАТО Х.Соланою, 11 січня - зустріч з членами Північноатлантичної ради), Секретар РНБО виклав позицію України щодо розширення НАТО та закликав до надання гарантій національній безпеці України з боку Заходу під час цього процесу.

20 березня 1997 року відбувся візит офіційної делегації України на чолі з Міністром закордонних справ України Г.Й.Удовенком (у складі делегації також були Секретар РНБО України В.П.Горбулін, Керівник УЗП АП України В.С.Огризко, інші посадові особи) до штаб-квартири НАТО в Брюсселі з метою проведення першого раунду переговорів з офіційною делегацією НАТО на чолі з Генеральним секретарем НАТО Х.Соланою щодо формалізації відносин Україна-НАТО. Під час візиту Міністр Г.Й.Удовенко виступив з доповіддю на спеціальному засіданні Північноатлантичної ради у форматі "16+1".

7 травня 1997 року в Україні, на запрошення Президента України Л.Кучми, перебувала делегація НАТО на чолі з Генеральним секретарем НАТО Х.Соланою. Метою візиту була участь Генерального секретаря НАТО в церемонії офіційного відкриття Центру інформації та документації НАТО в Україні та підписання Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України і НАТО щодо заснування Центру інформації і документації НАТО в Україні. Під час візиту відбулись зустрічі Х.Солани з Президентом України Л.Кучмою, Головою Верховної Ради України О.Морозом та переговори з Міністром закордонних справ України Г.Удовенком. Генеральний секретар НАТО виступив з промовою в Центрі "Український Дім" перед громадськістю м. Києва та журналістами.

29 травня 1997 року в м. Сінтра (Португалія) в ході засідання Північноатлантичної ради на рівні міністрів закордонних справ країн-членів НАТО було парафовано Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО. З української сторони документ був парафований Міністром закордонних справ України Г.Удовенком, з боку НАТО - Генеральним секретарем НАТО Х.Соланою.

30 травня 1997 року в м. Сінтра відбулись також останнє міністерське засідання Ради північноатлантичного співробітництва та перше засідання Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП), - нового інституту, що слугуватиме у подальшому механізмом, за допомогою якого країни-члени НАТО та країни-партнери братимуть участь у процесі вироблення рішень щодо ПЗМ, і який, фактично, поєднає структурні складові РПАС та ПЗМ з метою покращання координації співробітництва країн-партнерів та країн-членів НАТО.

8-9 липня 1997 року в період проведення Мадридського самміту НАТО відбулось підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО. З української сторони документ був підписаний Президентом Л.Кучмою, з боку НАТО - Генеральним секретарем НАТО Х.Соланою та главами держав чи урядів країн-членів НАТО. Хартія зафіксувала політичні зобов'язання сторін на найвищому рівні.

24-27 вересня 1997 року відбувся семінар Північноатлантичної асамблеї та Верховної Ради України "Економічна безпека України", у роботі якого взяли участь члени Уряду, керівники ряду міністерств і відомств, парламентарі України, а також керівники окремих комітетів ПАА та експерти країн-членів НАТО.

8 жовтня 1997 року було засновано Місію України при НАТО.

10 жовтня 1997 року у м. Брюссель (Бельгія) відбулось перше засідання Комісії Україна-НАТО на рівні послів.

16-17 грудня 1997 року у Брюсселі (Бельгія) відбулись засідання Комісії Україна-НАТО та Ради євроатлантичного партнерства на рівні міністрів закордонних справ. Делегацію України очолював Міністр закордонних справ України Г.Й.Удовенко.

Під час засідання Комісії Україна-НАТО було ухвалено Робочий план імплементації Хартії на 1998 рік. Міністром України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи В.М.Кальченком та Генеральним Секретарем НАТО Х.Соланою підписано Меморандум про взаєморозуміння у галузі планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру та готовності до катастроф між МНС України та НАТО.

В ході роботи РЄАП обговорено ситуацію, що склалася в та навколо Боснії і Герцеговини, а також затверджено План дій (Action Plan) РЄАП на 1998-2000 роки, який було схвалено на засіданні РЄАП на рівні Послів 10 грудня 1997 року .

29 травня 1998 року в Люксембурзі відбулось друге засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ. Делегацію МЗС України на Комісії Україна-НАТО очолив Міністр закордонних справ України Б.І.Тарасюк. Під час засідання Комісії Україна-НАТО сторони досягли спільного бачення щодо:

Призначення до кінця 1998 року до Києва офіцерів-зв'язку НАТО, як основи майбутньої Місії зв'язку НАТО в Україні;

Заснування Центру підготовки миротворчого персоналу на базі Львівського загальновійськового полігону;

Розробки Кризового консультативного механізму.

У 1998 році відповідно до Робочого плану імплементації Хартії Україна-НАТО на 1998 рік відбувались інформаційно-ознайомчі візити до штаб-квартири НАТО в Брюсселі представників керівництва міністерств і відомств України, залучених до співпраці з НАТО, а також профільних делегацій, до складу яких входять депутати Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, урядовці, представники ВПК, журналісти, вчителі шкіл, студенти.

У січні 1998 року було засновано Військове представництво України у складі Місії України при НАТО. Призначено Військового представника.

12 червня 1998 року в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбулося перше засідання Комісії Україна-НАТО (КУН) на рівні Міністрів оборони. Українську делегацію очолив перший заступник Міністра оборони України генерал-полковник І.В.Біжан. Засідання КУН було присвячене розгляду теми: "Обмін поглядами з питань безпеки, роботи Спільної Робочої Групи (СРГ) з військової реформи та співробітництва в рамках ПЗМ".

Перше засідання КУН на рівні міністрів оборони засвідчило єдність політичного (міністри закордонних справ) та військового (міністри оборони) напрямів співпраці Україна-НАТО щодо оцінок стану та готовності до подальшого активного співробітництва в рамках Хартії про особливе партнерство. Воно також продемонструвало здатність МЗС та Міноборони України ефективно координувати свої практичні зусилля у відповідних питаннях. Продовження цього позитивного досвіду було виключно важливим для подальшого ефективного розвитку співпраці Україна-НАТО.

Першим засіданням КУН на рівні міністрів оборони започатковано новий важливий формат співробітництва Україна-НАТО в рамках Хартії про особливе партнерство.

Всі країни-члени НАТО підтримали головні напрями співробітництва України з Альянсом. Питання щодо призначення до Києва офіцерів зв'язку НАТО та створення на базі Львівського загальновійськового полігону Центру підготовки миротворчих підрозділів знайшли підтримку міністрів оборони країн-членів НАТО.

25-28 червня 1998 року в Україні перебувала делегація НАТО на чолі з помічником Генерального секретаря НАТО з політичних питань К.-П.Кляйбером. Метою візиту К.-П.Кляйбера до України було ознайомлення з соціально-політичною та економічною ситуацією в країні, з ситуацією навколо вирішення проблем національних меншин, ходом економічних реформ та результатами реформування Збройних Сил України, рівнем цивільного контролю за Збройними Силами.

29-30 червня 1998 року відбувся перший візит експертів Спільної робочої групи Україна-НАТО з питань військової реформи (СРГ) до Києва, присвячений аналізу та розгляду питань розвитку цивільного компоненту в Збройних Силах України, зокрема в Міністерстві оборони України. Під час засідання обговорювалися питання кількісних та якісних показників цивільного компоненту в Збройних Силах та в центральному апараті Міністерства оборони, ролі, кар'єри, джерел набору та системи підготовки цивільних службовців.

Візит експертів СРГ в Україну відіграв позитивну роль у розвитку стосунків Україна-НАТО у військово-політичний сфері, засвідчив доцільність переходу від загальнополітичних дискусій на тему демократичного контролю над Збройними Силами до детального розгляду на рівні експертів конкретних проблем розвитку і становлення цивільного компоненту в ЗС України та пов'язаних з цим організаційних питань, вивчення та врахування досвіду держав-членів НАТО та запрошених держав в цьому плані.

Важливим елементом успіху розвитку співпраці в даному напрямку стало проведення першого засідання СРГ, власне в Україні, що дозволило залучити до роботи Групи значну кількість представників різних підрозділів центрального апарату МО України.

За підсумками засідання СРГ в Києві Міжнародним секретаріатом НАТО в контакті з Місією України при НАТО був підготовлений підсумковий документ, в якому викладені основні висновки та пропозиції експертів СРГ щодо напрямів розвитку цивільного компоненту в ЗС України, перспективи подальшої роботи Спільної робочої групи в цьому напрямку.

Даний захід не вичерпав питання вироблення рекомендацій СРГ щодо становлення цивільного компоненту в ЗС України, але став початком тривалої роботи в цьому напрямку.

8-9 липня 1998 року на запрошення Президента України Л.Д.Кучми з нагоди першої річниці підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО в Україні з офіційним візитом перебував Генеральний секретар НАТО Хав'єр Солана.

В ході візиту відбулись зустрічі та переговори з Президентом України Л.Д.Кучмою, Секретарем РНБО України В.П.Горбуліним, Міністром закордонних справ України Б.І.Тарасюком, Міністром оборони України О.І.Кузьмуком, Головою Генеральної Асамблеї ООН Г.Й.Удовенком, виконуючими обов'язки голів Комітетів Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки та у закордонних справах і зв'язках з СНД. Х.Солана відвідав також Центр інформації та документації (ЦІД) НАТО в Україні, де представив українській громадськості нового керівника ЦІД та провів короткий прес-брифінг. Генеральний секретар НАТО побував у м.Дніпропетровську, де відвідав завод "Південмаш" та провів зустрічі з керівництвом заводу, громадськістю та представниками регіональних ЗМІ.

4 листопада 1998 року Президент України Л.Д.Кучма своїм Указом затвердив "Державну програму співробітництва України з НАТО на період до 2001 року" (ДПС-2001), яку було розроблено з метою активізації та поглиблення галузевої співпраці міністерств та відомств України з відповідними комітетами та структурами Альянсу в Україні. До виконання Програми було залучено 24 міністерства та відомства України.

26-27 листопада 1998 року відбувся візит до штаб-квартири НАТО делегації Державної міжвідомчої комісії з питань співробітництва України з НАТО на чолі з Головою ДМК, Секретарем РНБО України В.П.Горбуліним. Візит здійснювався на виконання інформаційної частини РП-98. Під час візиту пройшла зустріч делегації ДМК з Політичним комітетом НАТО, в ході якої відбулась презентація Державної програми співробітництва України з НАТО на період до 2001 року, затвердженої 4.11.98 року Указом Президента України Л.Д.Кучми.

8-9 грудня 1998 року в м. Брюссель (Бельгія) відбулись засідання Ради євроатлантичного партнерства та Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ. Делегацію України на засіданнях РЄАП та КУН очолив Міністр закордонних справ Б.І.Тарасюк. В ході роботи РЄАП обговорювалось питання "Майбутні виклики безпеці та співробітництво НАТО з партнерами у контексті РЄАП та ПЗМ". В ході засідання Комісії Україна-НАТО на виконання відповідного положення Хартії Україна-НАТО відбулось підписання Меморандуму між Урядом України та НАТО про призначення офіцерів зв'язку НАТО в Україні. З боку України Меморандум підписав Міністр Б.І.Тарасюк, від НАТО документ підписав Генеральний секретар НАТО Х.Солана.

Першими офіцерами зв'язку НАТО в Україні стали громадяни Канади пані Сюзан Понд (керівник Офісу зв'язку) та підполковник Джордж Бакман.

Не менш активним у співпраці України з НАТО став 1999 рік. Не зважаючи на певні ускладнення у розвитку процесів загальноєвропейської безпеки, пов'язаних з югославською кризою, а також вплив косовських подій на формування громадської думки України стосовно НАТО, співробітництво України з Альянсом у 1999 році набувало подальшого розвитку.

Серед заходів співробітництва України з НАТО у 1999 році необхідно особливо відзначити проведення першого засідання Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні під час Вашингтонського самміту у квітні 1999 року , яке, без перебільшення, стало однією з центральних подій політичного життя України у 1999 році. Вашингтонське засідання КУН надало нового потужного імпульсу нашому партнерству з НАТО, що було відображено у Декларації Глав держав та урядів-учасників саміту Комісії Україна-НАТО. Політична Декларація першого самміту КУН заклала міцні підвалини для подальшого зближення наших підходів до вирішення проблем європейської безпеки.

Під час Вашингтонського саміту був прийнятий ряд важливих документів, серед яких особливе місце займають Декларація глав держав та урядів самміту Комісії Україна-НАТО, План дій щодо членства в НАТО, Програма військового розвитку Альянсу, Вашингтонська декларація ПАР та нова Стратегічна концепція НАТО.

В підсумкових документах саміту досить чітко визначені місце та роль нашої держави у стосунках з Альянсом. Зокрема, зазначається, що "Україна посідає особливе місце в євроатлантичному середовищі безпеки і є важливим і цінним партнером у сприянні стабільності і спільним демократичним цінностям. НАТО віддана подальшому зміцненню її особливого партнерства з Україною на основі Хартії Україна-НАТО, включаючи політичні консультації з питань, що становлять спільний інтерес, та з широкого кола питань практичного співробітництва. Альянс продовжує підтримувати суверенітет, незалежність і територіальну цілісність, демократичний розвиток, економічне процвітання України та її статус неядерної держави як ключові фактори стабільності і безпеки в Центральній і Східній Європі та в Європі в цілому".

Сприятливе з точки зору національних інтересів України відображення у Стратегічній концепції місця і ролі України в євроатлантичній безпеці було досягнуто значною мірою в результаті цілеспрямованих та наполегливих зусиль української дипломатії, а також принциповій та виваженій позиції Президента нашої держави.

У документах визначено принципове ставлення Альянсу до України - для НАТО наша держава є "важливим і цінним партнером". Таким чином конструктивна позиція Альянсу щодо України залишається незмінною і націлена на зміцнення особливого партнерства на основі положень Хартії Україна-НАТО.

У 1999 році відбулась також низка робочих та офіційних візитів представників НАТО в Україну та, відповідно, вищих українських посадових осіб до штаб-квартири НАТО в Брюсселі, а саме:

лютий - візит Політичного комітету НАТО та проведення в Києві спільного засідання Державної міжвідомчої комісії з питань співробітництва України з НАТО з Політичним комітетом НАТО;

травень - засідання Комісії Україна-НАТО на рівні послів за участю Міністра закордонних справ України Б.І.Тарасюка у Брюсселі;

травень - візит до Києва помічника Генерального секретаря НАТО з питань науки та довкілля, керівника Наукового комітету НАТО І.Сілларда з метою презентації "Наукової програми НАТО";

червень - візит до Києва делегації Оборонного коледжу НАТО в Римі;

червень - візит до Києва делегації Північноатлантичної асамблеї (ПАА) (представників Політичного комітету та Комітету з питань оборони та безпеки);

липень - перший робочий візит до Києва юридичних експертів НАТО на чолі з Радником Генерального секретаря НАТО з правових питань Б.Де Відтсом;

вересень - другий робочий візит юридичних експертів НАТО до Києва на чолі з Радником Генерального секретаря НАТО з правових питань Б.Де Відтсом;

жовтень - візит голови Економічного комітету, керівника Економічного директорату НАТО Д.Жоржа;

жовтень - візит Міністра закордонних справ України Б.І.Тарасюка до штаб-квартири НАТО у Брюсселі, проведення зустрічі з Генеральним секретарем НАТО лордом Дж.Робертсоном;

грудень - засідання Комісії Україна-НАТО та РЄАП на рівні міністрів закордонних справ, проведення зустрічі з Генеральним секретарем НАТО лордом Дж.Робертсоном та низки інших двосторонніх зустрічей з керівниками зовнішньополітичних відомств країн-членів НАТО та РЄАП.

Пройшли також візити представників міністерств та відомств України, залучених до співробітництва з НАТО, зокрема Міністерства оборони та Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що 1999 рік характеризувався піднесеним рівнем партнерства між Україною та НАТО, потужний поштовх якому було закладено свого часу підписанням у 1997 році Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО - найважливішого і по суті універсального документа, який формує увесь характер і комплекс відносин між Україною та НАТО. Саме завдяки безпрецедентному характеру Хартії темпи розвитку співробітництва між Україною та НАТО значно випереджують рівень відносин НАТО з іншими державами-партнерами, які не розглядаються як кандидати на членство в НАТО.

Головною метою співробітництва України з НАТО у 2000 році залишалося забезпечення надійних гарантій державного суверенітету, політичної незалежності, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів, створення сприятливих умов для економічного розвитку України як невід'ємної частини єдиного європейського економічного простору, зміцнення регіональної стабільності і добросусідських відносин.

27-28 січня 2000 року відбувся офіційний візит в Україну Генерального секретаря НАТО лорда Дж.Робертсона. В ході візиту Дж.Робертсон був прийнятий Президентом України Л.Д.Кучмою та Прем'єр-міністром України В.А.Ющенком, відбулися переговори з Генеральним секретарем НАТО Міністра закордонних справ України Б.І.Тарасюка та Міністра оборони України О.І.Кузьмука, а також зустрічі з Секретарем РНБО України Є.К.Марчуком, Главою Одеської облдержадміністрації Гриневецьким, командуванням Південного оперативного командування Збройних Сил України, викладачами та студентами Дипломатичної академії при МЗС України, Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та Національної академії оборони України.

Під час візиту було обговорено стан і перспективи подальшого розвитку співробітництва Україна-НАТО, поглиблення практичної співпраці на окремих напрямах, зміцнення інституційно-правової бази відносин з Альянсом, актуальні проблеми безпеки в євроатлантичному регіоні, співпрацю в рамках миротворчих операцій на Балканах.

8-9 лютого 2000 року відбувся офіційний візит в Україну ВГК ОЗС НАТО в Європі Генерала У.Кларка.

1 березня 2000 року в Києві відбулось засідання Комісії Україна-НАТО на рівні послів за участю Міністра закордонних справ України. Це засідання було 16-м засіданням КУН на різних рівнях , але першим подібним заходом в Україні та першим робочим засіданням Північноатлантичної ради НАТО за межами країн-членів Альянсу. Члени Комісії визнали стратегічний характер відносин Україна-НАТО та привітали послідовні зусилля України щодо розвитку тісніших зв'язків з Альянсом. У зв'язку з проведенням у Києві КУН на рівні послів за участю Міністра закордонних справ України Б.І.Тарасюка

29 лютого - 2 березня 2000 року в Україні перебувала делегація НАТО. До складу делегації НАТО входили Генеральний секретар НАТО Дж.Робертсон, Голова Військового комітету Альянсу Г.Вентуроні, постійні представники 16-и країн-членів і заступники постпредів трьох країн-членів НАТО, а також керівні та технічні співробітники Секретаріату і постпредств країн-членів. Загальна кількість делегації Альянсу становила 122 особи (84 представники із штаб-квартири НАТО з Брюсселю та 38 співробітників посольств країн-членів НАТО в Україні).

2 березня 2000 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду між державами-членами Північноатлантичного Договору та іншими державами, які беруть участь у Програмі "Партнерство заради миру" щодо статусу їхніх збройних сил (Угода СОФА) та Додатковий протокол до неї, що були подані на ратифікацію Президентом України. Це розширило можливості здійснення спільних заходів між Україною та НАТО, а також навчань в рамках програми "Партнерство заради миру", включаючи використання Яворівського тренувального центру. Ратифікація Угоди СОФА дозволить Україні повною мірою скористатися військовими та економічними перевагами Програми "Партнерство заради миру".

20 квітня 2000 року Верховна Рада України ратифікувала Подальший додатковий протокол до Угоди між державами-членами Північноатлантичного Договору та іншими державами, які беруть участь у Програмі "Партнерство заради миру" щодо статусу їхніх збройних сил (Угода СОФА).

18-19 травня 2000 року відбувся візит в Україну Голови Військового Комітету НАТО Г.Вентуроні.

2 травня 2000 року зустріч Прем'єр-міністра України В.А.Ющенка з Генеральним секретарем НАТО Дж.Робертсоном в ході візиту В.А.Ющенка до Брюсселю.

25 травня 2000 року в м. Флоренція, Італія, відбулися чергові засідання Комісії Україна-НАТО та Ради євроатлантичного партнерства на рівні міністрів закордонних справ, в роботі яких взяла участь делегація України на чолі з міністром закордонних справ Б.І.Тарасюком.

8-9 червня 2000 року відбулися чергові засідання Комісії Україна-НАТО та Ради євроатлантичного партнерства на рівні міністрів оборони, в роботі яких взяла участь делегація України на чолі з міністром оборони О.І.Кузьмуком.

19-30 червня 2000 року на території України відбулись спільні військово-морські навчання "Кооператив Партнер-2000" за участю військових підрозділів країн-членів НАТО та країн-партнерів. Зазначені навчання проводились в рамках партнерства між Україною та НАТО на 2000 рік.

8-22 липня 2000 року в Україні відбулися спільні навчання сухопутних військ "в дусі ПЗМ" "Щит миру-2000" за участю військових підрозділів країн-членів НАТО та країн-партнерів.

11-25 вересня 2000 року на території України відбулися військові навчання "в дусі ПЗМ" "Козацький степ-2000" за участю військових підрозділів України, Великобританії та Польщі.

20-22 вересня 2000 року (командно-штабна частина) та 26-28 вересня 2000 року (польова частина) - міжнародні навчання в рамках ПЗМ з питань реагування на надзвичайні ситуації "Закарпаття-2000" (м. Ужгород, Україна).

4-6 жовтня 2000 року - візит Політичного комітету НАТО в Україну (спільне засідання ДМК/ПК).

5 жовтня 2000 року - перше засідання СРГ високого рівня з питань воєнної реформи (м. Брюссель).

14-15 жовтня 2000 року - друге засідання Робочої групи з питань економічної безпеки (м. Краків, Польща).

18 жовтня 2000 року - перше засідання Спільної робочої групи з питань науки (м. Брюссель).

2-3 листопада 2000 року - перше засідання Спільної моніторингової групи Верховної Ради України та Парламентської асамблеї НАТО.

8-9 листопада 2000 року - візит Секретаря РНБО України Є.К.Марчука до штаб-квартири НАТО.

15-17 листопада 2000 року - візит в Україну керівництва Організації НАТО з питань оборонної досліджень та технологій.

16 листопада 2000 року - Засідання Спеціального комітету НАТО у форматі "19+1" за участю Голови Служби безпеки України Л.В.Деркача.

22-25 листопада 2000 року - візит Голови Верховної Ради України І.С.Плюща та групи народних депутатів ВР України до штаб-квартири НАТО.

6 грудня 2000 року - засідання КУН/РЄАП на рівні міністрів оборони (м.Брюссель).

14-15 грудня 2000 року - засідання КУН/РЄАП на рівні міністрів закордонних справ.

25 січня 2001 року - затверджено Положення про національних координаторів співробітництва України з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО) (Указ Президента України Л.Д.Кучми N 51/2001 від 25.01.2001).

27 січня 2001 року - затверджено Державну програму співробітництва України з НАТО на 2001-2004 роки (Указ Президента України Л.Д.Кучми N 58/2001 від 27.01.2001).

26 лютого 2001 року - підписано Угоду між НАТО та Національним координаційним центром соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку при Кабінеті Міністрів України про практичну реалізацію ініціативи НАТО щодо перепідготовки українських військовослужбовців, звільнених у запас або відставку.

25 квітня 2001 року - презентація ДПС 2001-2004 Секретарем РНБО України Є.К.Марчуком під час спеціального засідання Комісії Україна-НАТО на рівні послів (м. Брюссель).

30 травня 2001 року - засідання КУН/РЄАП на рівні міністрів закордонних справ (м. Будапешт).

8 червня 2001 року - засідання КУН/РЄАП на рівні міністрів оборони (м.Брюссель).

6 грудня 2001 року - засідання КУН/РЄАП на рівні міністрів закордонних справ (м. Брюссель), підписання Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України і Організацією з матеріально-технічного забезпечення і обслуговування НАТО (NAMSO).

15 травня 2002 року - засідання КУН/РЄАП на рівні міністрів закордонних справ (м. Рейк'явік).

23 травня 2002 року - схвалення Радою національної безпеки і оборони України Стратегії України щодо НАТО.

9 липня 2002 року - засідання КУН на рівні послів за участю Міністра закордонних справ України А.М.Зленка в Києві, підписання Меморандуму про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і штабом Верховного головнокомандувача об'єднаних збройних сил НАТО на Атлантиці та штабом Верховного головнокомандувача об'єднаних збройних сил НАТО в Європі щодо забезпечення підтримки операцій НАТО з боку України.

12 вересня 2002 року - ратифікація Верховною Радою України Угоди про безпеку між Урядом України і НАТО (Угода регулює питання зберігання і взаємного захисту інформації обмеженого користування).

23 жовтня 2002 року - відкриті парламентські слухання у Верховній Раді України на тему "Про взаємовідносини і співробітництво України з НАТО".

2 листопада 2002 року - засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ, ухвалення Плану дій Україна-НАТО та Цільового плану на 2003 рік.

22 листопада 2002 року - засідання РЄАП на рівні глав держав та урядів у Празі.

15 січня 2003 року - опублікування Плану дій Україна НАТО на веб-сайтах МЗС і НАТО.

30 січня 2003 року - затвердження Указом Президента України Положення про Державну Раду з питань європейської і євроатлантичної інтеграції.

12 лютого 2003 року - затвердження Указом Президента України Положення про Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.

2-3 червня 2003 року - засідання КУН/РЄАП на рівні міністрів закордонних справ у Мадриді.

20 жовтня 2003 року - візит Генерального секретаря НАТО Дж.Робертсона в Україну.

6 листопада 2003 року - засідання ПК/ПВКК НАТО у Києві.

2 грудня 2003 року - засідання КУН/РЄАП на рівні міністрів оборони у Брюсселі.

5 грудня 2003 року - засідання КУН/РЄАП на рівні міністрів закордонних справ у Брюсселі.

13 січня 2004 року - у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбулася зустріч Міністра закордонних справ України К.І.Грищенка з Генеральним секретарем НАТО Яапом де Хооп Схеффером. Ця зустріч стала однією з перших зустрічей Я.Схеффера як Генсекретаря Альянсу з керівниками зовнішньополітичних відомств держав-членів і партнерів НАТО.

1-5 лютого 2004 року - група експертів Альянсу на чолі із Заступником Генерального секретаря НАТО з питань оборонної політики та планування Джоном Колстоном відвідала Україну.

11 лютого 2004 року - відбулась зустріч Першого заступника Міністра з питань європейської інтеграції з делегацією НАТО на чолі з головою Військового комітету НАТО генералом Харальдом Куйятом з питань співробітництва України з НАТО, зокрема у військовій та безпековій сферах, а також в рамках проведення миротворчих операцій. Х.Куйят дав позитивну оцінку миротворчим зусиллям України на Балканах, наголосив на важливості внеску України у міжнародну боротьбу з тероризмом, зокрема в Афганістані та Іраку.

10 лютого 2004 року - відбулось засідання Політичного комітету НАТО з Україною, яке було присвячене обговоренню проекту Цільового плану Україна - НАТО на 2004 рік.

17 березня 2004 року - відбулося засідання Комісії Україна-НАТО на рівні послів, в ході якого було обговорено актуальні питання співробітництва Україна-НАТО в різних сферах партнерства, в тому числі в рамках Плану дій та Цільового плану Україна-НАТО на 2004 рік. Посли держав-членів Альянсу висловили вдячність Україні за продовження підтримки зусиль НАТО щодо забезпечення миру та стабільності на євроатлантичному просторі, зокрема участь України в операціях з підтримки миру під проводом НАТО та держав-членів.

14 квітня 2004 року відбулося спільне засідання Політичного і Політико-військового керівного комітетів у форматі Процесу планування та оцінки сил разом з представниками Спільної робочої групи Україна-НАТО високого рівня з питань воєнної.

19 квітня 2004 року - відбувся візит в Україну Генерального секретаря НАТО Я.Схеффера. В ході візиту Генсекретар НАТО був прийнятий Президентом України. Відбулися також зустрічі Я.Схеффера з Прем'єр-міністром України, Головою Верховної Ради України (за участю керівників комітетів і фракцій), міністрами закордонних справ і оборони, Секретарем РНБО, Головою національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України.

29-30 квітня 2004 року - делегація відомих жінок України на чолі з Міністром України у справах дітей, сім`ї та молоді В.М.Довженко, перебувала з ознайомчим візитом у штаб-квартирі НАТО, у Брюсселі та штабі Верховного головнокомандування об`єднаних збройних сил НАТО в Європі розташованому у м.Монс.

18 травня 2004 року - у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбулася зустріч Прем`єр-міністра України В.Ф.Януковича з Генеральним секретарем НАТО Я.Схеффером. Відбувся обмін думками щодо розвитку українського суспільства, ходу реформ в оборонній сфері, зокрема проблем зберігання та утилізації в Україні застарілих боєприпасів та надлишкових запасів зброї, подальшого розвитку відносин Україна-НАТО.

24-27 травня 2004 року - з офіційним візитом, на запрошення Голови Верховної Ради України В.М.Литвина, Україну відвідала делегація Парламентської асамблеї НАТО на чолі з її Головою Дугласом Беройтером. В ході візиту були проведені зустрічі з Президентом України Л.Д.Кучмою та вищими посадовими особами Уряду України. Під час візиту обговорювалися питання подальшого стану та перспектив розвитку відносин Україна-НАТО у контексті Стамбульського саміту НАТО в Туреччині.

28 травня - 1 червня 2004 року - делегація українських парламентарів на чолі з Головою постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській асамблеї НАТО першим заступником Голови Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції О.О.Зарубінським взяла участь у роботі 50-ї сесії ПА НАТО, яка відбулася в Словацькій Республіці у м.Братислава.

1 червня 2004 року - делегація України на чолі з начальником Головного управління особливого складу та організаційно-мобілізаційної роботи Генерального штабу Збройних Сил України генерал-майором Є.Шелестом у штаб-квартирі НАТО взяла участь у щорічних двосторонніх консультаціях, присвячених участі України у Процесі планування та оцінки сил.

6-7 червня 2004 року - відбувся візит української делегації на чолі з Міністром оборони України Є.К.Марчуком до Республіки Польща для участі у неформальних консультаціях Україна-НАТО високого рівня. У рамках консультацій було підписано "Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Верховним головнокомандуванням Об`єднаних Збройних Сил НАТО в Європі щодо використання стратегічної транспортної авіації України в операціях та навчаннях НАТО".

14 червня 2004 року - у м.Брюссель у штаб-квартирі НАТО відбулося засідання Комісії Україна-НАТО на рівні послів, за участю Заступника Міністра закордонних справ України. Під час засідання були обговорені питання підготовки до засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав і урядів 29 червня ц.року у Стамбулі, а також ролі співробітництва України з НАТО у зміцненні миру і стабільності на євроатлантичному просторі.

28-29 червня 2004 року відбувся Стамбульський саміт НАТО. В рамках зазначеного саміту були проведені засідання Комісії Україна-НАТО, Ради євроатлантичного партнерства та Північноатлантичної ради НАТО на рівні глав держав та урядів, засідання Ради НАТО-Росія на рівні міністрів закордонних справ, а також Північноатлантичної ради НАТО та Комітету оборонного планування НАТО на рівні міністрів оборони.

  Другий саміт Комісії Україна-НАТО, що відбувся 29 червня ц.р. в Стамбулі за участю Президента України Л.Д.Кучми, став виключно важливою подією у контексті подальшого розвитку відносин України з Північноатлантичним Альянсом та його країнами-членами.

Проведена під час засідання дискусія підтвердила стратегічний характер відносин України з НАТО, принципову підтримку країнами-членами Альянсу курсу України на повну інтеграцію до євроатлантичних структур безпеки.

Одностайну високу оцінку учасників саміту здобув вагомий практичний внесок України в рамках миротворчих операцій в Косово та в Іраку, її підтримка багатонаціональної операції в Афганістані.

Глави держав та урядів також були єдині у визнанні суттєвого прогресу, досягнутого Україною в імплементації Плану дій Україна-НАТО та щорічних цільових планів співробітництва. Інтенсивна робота, що здійснювалася в нашій державі на виконання зазначених документів, дала підстави для позитивної оцінки керівниками країн НАТО результатів здійснення реформи в оборонній сфері, включаючи проведення Оборонного огляду та видання Стратегічного оборонного бюлетеня України на період до 2015 року.

На тлі сталих позитивних тенденцій економічного розвитку нашої держави, зазначені результати співробітництва заклали об'єктивні підвалини для виведення відносин України з НАТО на новий рівень. Це дало підстави для включення до підсумкової Заяви головуючого на саміті Генсекретаря НАТО положення про доручення Комісії Україна-НАТО на рівні послів здійснити перегляд стану відносин України з НАТО з точки зору можливого піднесення їх рівня та внести конкретні рекомендації з цього приводу на розгляд Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ у грудні ц.р.

В цілому засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав і урядів підтвердило міцність і витривалість відносин особливого партнерства між Україною та Північноатлантичним альянсом, дозволило значною мірою зняти певне напруження навколо питання щодо внутрішньополітичної ситуації в Україні, окреслило перспективи подальшого процесу зближення нашої держави з НАТО.

30 червня - 2 липня 2004 року у Стамбулі (Туреччина) проходив форум НАТО з питань бізнесу та безпеки. У рамках заходу проводились семінари з питань безпеки інформації, безпеки кордонів та перевезень, енергобезпеки та системи закупівель за умов нового середовища безпеки. Під час форуму виступили високопосадові представники НАТО, країн -- членів Альянсу, а також урядовці з країн-партнерів, зокрема з України та фахівці з питань безпеки з комерційних структур.

16-18 вересня 2004 року у Києві проходив семінар на тему "Стратегії розв'язання проблем, пов'язаних із порушенням або припиненням енергопостачання у разі терористичного нападу". Під час семінару розглядалося питання забезпечення захисту ключових вузлів систем енергопостачання. Порушувалося також широке коло інших аспектів, як, наприклад, можлива роль структур безпеки і оборони та бізнесових кіл у поліпшенні захисту цих систем, а також вірогідні сценарії нападів на об'єкти енергопостачання. Семінар був організований під егідою програми НАТО "Безпека через науку" і проходив у приміщенні київської громадської організації - Центр європейських та міжнародних досліджень. У семінарі взяли участь урядовці та військові посадовці, представники енергетичного сектора та науковці з кількох країн НАТО та країн-партнерів, а також посадові особи штаб-квартири НАТО.

14 жовтня 2004 року в Брюсселі відбулося чергове засідання Політичного комітету НАТО з Україною, під час якого були обговорені проект Цільового плану на 2005 рік у рамках Плану дій Україна-НАТО, а також питання регіональної безпеки.

  7-10 листопада 2004 року відбувся візит в Україну Заступника Помічника Генерального секретаря НАТО з питань безпекового співробітництва і партнерства Р.Сімонса разом з групою експертів Альянсу з метою обговорення з представниками міністерств та відомств України, залучених до співробітництва України з НАТО, результатів виконання Цільового плану Україна-НАТО на 2004 рік (ЦП-2004). Згідно з программою візиту було проведено окремі робочі засідання експертів НАТО з представниками міністерств та відомств України із залученням провідних експертів Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України (НЦЄАІ), побудованих за тематичним підходом відповідно до цілей Плану дій, а також окремі спеціалізовані зустрічі в НЦЄАІ, МЗС, Верховній Раді України, а також з представниками неурядових організацій.

11 листопада 2004 року в Україні було проведено чергове засідання Спільної робочої групи Україна-НАТО з питань економічної безпеки на тему: "Розширення НАТО: економічні наслідки для України" в ході якого опрацьовувалися спільні підходи української сторони до проблематики економічної безпеки в рамках співробітництва України з Альянсом. В засіданні взяли участь з української сторони представники Мінекономіки, МЗС, а також інших міністерств та відомств України.

19 листопада 2004 року в штаб-квартирі НАТО відбулося Спільне засідання Політичного комітету / Політико-військового керівного комітету НАТО з Україною під час якого обговорювалися питання щодо річної оцінки виконання Україною заходів Цільового плану Україна-НАТО на 2004 рік.

1 грудня 2004 року в штаб-квартирі НАТО відбулося Спільне засідання Політичного комітету НАТО з Україною з метою обговорення питань, пов'язаних з підготовкою до засідання Комісії Україна-НАТО на рівні послів, запланованого на 3 грудня 2004 року, а також щодо внутрішньополітичної ситуації в Україні.

6. СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З НАТО 

Перші контакти Україна-НАТО були започатковані восени 1991 року, і вже у січні 1992 року представник України вперше взяв участь у засіданні Робочої групи високого рівня Ради північноатлантичного співробітництва.

8 червня 1992 року Президент України Л.Кравчук здійснив візит до штаб-квартири НАТО у Брюсселі.

14 вересня 1995 року було прийнято Спільну заяву України і НАТО, яка відкрила нову сторінку у стосунках з Альянсом шляхом започаткування "розширених і поглиблених" відносин Україна-НАТО, які наприкінці 1996 року дійшли у своїй еволюції до "особливих та ефективних" відносин, заклавши основи для офіційних двосторонніх переговорів щодо формалізації відносин особливого партнерства між Україною та НАТО.

1 червня 1995 року Президент України Л.Кучма здійснив візит до штаб-квартири НАТО у Брюсселі.

9 липня 1997 року у рамках Мадридського самміту НАТО відбулось підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО. З української сторони документ був підписаний Президентом Л.Кучмою, з боку НАТО - Генеральним секретарем НАТО Х.Соланою та главами держав чи урядів країн-членів НАТО. Хартія зафіксувала політичні зобов'язання сторін на найвищому рівні.

4 листопада 1998 року Президент України Л.Д.Кучма своїм Указом затвердив "Державну програму співробітництва України з НАТО на період до 2001 року" , яку було розроблено з метою активізації та поглиблення галузевої співпраці міністерств та відомств України з відповідними структурами Альянсу. До виконання Програми було залучено 24 міністерства та відомства України.

24 квітня 1999 року Президент України Л.Кучма взяв участь у першому засіданні Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні під час Вашингтонського самміту НАТО. Зазначене засідання Комісії Україна-НАТО надало нового потужного імпульсу нашому партнерству з НАТО, що було відображено у Декларації Глав держав та урядів-учасників саміту Комісії Україна-НАТО, яка заклала міцні підвалини для подальшого зближення підходів України та НАТО до вирішення проблем європейської безпеки.

27 січня 2001 року Указом Президента України Л.Д.Кучми було затверджено Державну програму співробітництва України з НАТО на 2001-2004 роки.

23 травня 2002 року Рада національної безпеки і оборони України ухвалила Стратегію України щодо НАТО, яка визначила кінцевою метою євроінтеграційної політики України вступ до цієї організації як основи загальноєвропейської системи безпеки.

22 листопада 2002 року Президент України взяв участь у Празькому саміті Ради євроатлантичного партнерства. Того ж дня під час засідання Комісії Україна-НАТО було схвалено План дій Україна-НАТО та річний Цільовий план на 2003 рік.

 План дій Україна-НАТО чітко визначив стратегічні цілі і пріоритети України для досягнення її мети - повної інтеграції у євроатлантичні структури безпеки і створив стратегічні рамки для існуючого і майбутнього співробітництва Україна-НАТО відповідно до Хартії про особливе партнерство.

13 грудня 2003 року з метою забезпечення публічного характеру вироблення реалізації державної політики України щодо НАТО, включаючи широке інформування громадськості з цих питань Президент України Л.Кучма підписав Указ "Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 роки".

Цим документом затверджено:

• Державну програму підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 - 2007 роки;
• Державну програму інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004 - 2007 роки;
• Державну програму інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004 - 2007 роки.

25 березня 2004 року рішенням No 6 Державної ради з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України схвалено Цільовий план на 2004 рік у рамках Плану дій Україна-НАТО.

29 червня 2004 року у Стамбулі, Туреччина відбувся саміт Комісії Україна-НАТО за участю Президента України, який став виключно важливою подією у контексті подальшого розвитку відносин України з Північноатлантичним Альянсом та його країнами-членами.

Проведена під час засідання дискусія підтвердила стратегічний характер відносин України з НАТО, принципову підтримку країнами-членами Альянсу курсу України на повну інтеграцію до євроатлантичних структур безпеки.

Одностайно високу оцінку учасників саміту здобув вагомий практичний внесок України в рамках миротворчих операцій в Косово та в Іраку, її підтримка багатонаціональної операції в Афганістані.

Глави держав та урядів також були єдині у визнанні суттєвого прогресу, досягнутого Україною в імплементації Плану дій Україна-НАТО та щорічних цільових планів співробітництва.

Інтенсивна робота, що здійснювалася в нашій державі на виконання зазначених документів, дала підстави для позитивної оцінки керівниками країн НАТО результатів здійснення реформи в оборонній сфері.

Позитивного резонансу здобули набуття чинності Меморандумом про підтримку Україною операцій НАТО та підписання Меморандуму про використання в операціях Альянсу стратегічної транспортної авіації України, нещодавні рішення України щодо приєднання до антитерористичної операції НАТО в Середземномор'ї "Активні зусилля" та участі в реалізації т.зв. Празьких зобов'язань щодо спроможностей.

На тлі сталих позитивних тенденцій економічного розвитку держави, позитивні результати практичного співробітництва заклали об'єктивні підвалини для виведення відносин України з НАТО на новий рівень.

Це дало підстави для включення до підсумкової Заяви головуючого на саміті Генсекретаря НАТО положення про доручення Комісії Україна-НАТО на рівні послів здійснити перегляд стану відносин України з НАТО з точки зору можливого піднесення їх рівня та внести конкретні рекомендації з цього приводу на розгляд Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ у грудні ц.р.

В цілому засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав і урядів підтвердило міцність і витривалість відносин особливого партнерства між Україною та Північноатлантичним альянсом, дозволило значною мірою зняти напруження навколо питання щодо внутрішньополітичної ситуації в Україні, окреслило перспективи подальшого процесу зближення нашої держави з НАТО.

Основні результати практичного співробітництва

Найбільшою сферою практичного співробітництва з НАТО є військова. Протягом 1994-2004 років представники Збройних Сил України взяли участь у більш як 100 спільних військових навчаннях, частина з яких була проведена на території України, в т.ч. у Яворівському навчальному центрі ПЗМ.

Важливою складовою військового співробітництва є участь нашої держави у миротворчих операціях під проводом НАТО, зокрема в операції КФОР у Косово, а раніше в операції СФОР у Боснії і Герцеговині.

Одним з найуспішніших і найперспективніших напрямів є співпраця, що здійснюється в рамках Спільної робочої групи високого рівня з питань воєнної реформи. Її діяльність спрямована на надання допомоги у реформуванні оборонної сфери України, зокрема реалізації Державної програми реформування та розвитку ЗС України.

Військово-технічний напрямок співробітництва реалізується через участь у засіданнях Конференції національних директорів з озброєнь та її груп, співпраці в проектах Агентства НАТО з питань постачання і забезпечення та інших структур НАТО, які працюють у військово-технічній сфері.

Україна є визнаним лідером співробітництва з НАТО у сфері планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру. Співробітництво з Альянсом у цій сфері дозволяє отримувати відчутну технічну та методичну допомогу, зокрема здійснювати підготовку особового складу сил цивільної оборони, використовувати досвід країн-членів НАТО і держав-партнерів для удосконалення національної системи захисту населення і територій, отримувати конкретну допомогу під час надзвичайних ситуацій, в т.ч. при ліквідації наслідків природних катастроф (аварія на очисних спорудах у Харкові в 1995 році, катастрофа літака ЯК-42 в районі аеропорту Салоніки в 1997 році, повені у Закарпатті в 1998 і 2001 роках). Важливим елементом співпраці в галузі планування на випадок надзвичайних ситуацій став Регіональний проект із запобігання та реагування на надзвичайні ситуації при проходженні повеней, дощових паводків та сельових потоків у Карпатському регіоні України.

В рамках співробітництва України з НАТО в економічній сфері також реалізується ряд важливих ініціатив та програм. З 1999 року в Україні здійснюється спільний проект Україна-НАТО з мовної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас або відставку. В рамках цього проекту близько 300 українських військовослужбовців вже пройшли курси англійської, французької та німецької мов, а також отримали допомогу у подальшому працевлаштуванні у цивільному секторі економіки. За допомогою НАТО організовано курси з питань формування та виконання військового бюджету для представників міністерств оборони, економіки і фінансів України.

Службою безпеки України встановлено контакти із Спеціальним комітетом НАТО та Офісом безпеки НАТО. В рамках Спеціального комітету НАТО проведено низку спільних засідань з проблем боротьби з міжнародним тероризмом та інших питань, що відносяться до компетенції спецслужб.

Під проводом НАТО здійснюється низка програм у сфері науки і охорони довкілля, в яких беруть активну участь українські науковці. За сприяння НАТО в першій половині 2000 року в Україні розпочала роботу Інформаційна академічна мережа "Уран", за допомогою якої українські науково-дослідні інститути та університети можуть отримати доступ до інформаційної мережі Інтернет або покращити якість цього доступу. Проведено ряд семінарів Україна-НАТО, присвячених проблемам екологічного захисту Чорного моря, забезпечення охорони навколишнього середовища при проведенні військових навчань тощо.

Активно розвивається парламентський вимір співробітництва. Свідченням цього є активні контакти між Верховною Радою України і НАТО на високому рівні під час двосторонніх візитів, регулярна участь делегацій Верховної Ради у сесіях та семінарах Парламентської Асамблеї НАТО, участь у роботі Міжпарламентської ради Україна-НАТО, співробітництво з НАТО в рамках різних практичних проектів.

Таким чином, послідовність та цілеспрямованість України у реалізації Плану дій Україна-НАТО, спільні зусилля виконавчої і законодавчої гілок влади у вирішенні питань, пов'язаних із співробітництвом нашої держави з Альянсом, та активним залученням до вирішення безпекових проблем в Іраку, дозволили суттєво покращити відносини з НАТО, створити міцне підґрунтя для подальшого якісного поглиблення відносин України з НАТО, виведення їх на новий рівень.

7. ІНТЕНСИФІКОВАНИЙ ДІАЛОГ З НАТО З ПИТАНЬ НАБУТТЯ ЧЛЕНСТВА.

22 лютого 2005 року на засіданні Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав та урядів Президент України В.А.Ющенко підтвердив наміри України продовжувати курс на інтеграцію в європейські і євроатлантичні структури з перспективою отримання членства в НАТО та ЄС. Підкресливши, що стратегічна мета України – стати членом Альянсу - залишається незмінною, Президент заявив про готовність нашої держави вже на цьому етапі приєднатися до Плану дій з підготовки до членства в Альянсі.

21 квітня 2005 року відбулося засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ, головним результатом якого стало рішення про запрошення України до Інтенсифікованого діалогу з НАТО, який охоплюватиме питання членства та програми широкомасштабних реформ, що мають забезпечити зближення нашої держави з Альянсом.

На цьому засіданні Україна та НАТО також домовилися започаткувати ряд нових ініціатив з метою поглиблення співробітництва у контексті та на підтримку пріоритетів у проведенні реформ в Україні.

Ці нові ініціативи вміщені в спільному документі під назвою „ ]]>Поглиблення співпраці Україна-НАТО: короткотермінові заходи ]]>”, підготовленому на основі пропозицій України та держав-членів Альянсу. Зазначені заходи здійснюватимуться в рамках Плану дій Україна-НАТО, враховуючи рішення „розпочати Інтенсифікований діалог щодо прагнень України до набуття членства та відповідних реформ без упередження будь-яких можливих рішень Альянсу”.

Отримання у Вільнюсі запрошення приєднатися до Інтенсифікованого діалогу фактично через півроку після виборів Президента України стало потужним позитивним сигналом на підтримку євроатлантичного курсу нашої держави, проведення Урядом України глибинних демократизаційних реформ у соціально-політичній, економічній та військовій сферах.

Повна офіційна назва Інтенсифікованого діалогу (ІД) - "Інтенсифікований діалог з НАТО з питань набуття членства".

Вперше про можливість започаткування інтенсифікованого діалогу з країнами-учасницями Програми „Партнерство заради миру” було оголошено на Мадридському саміті НАТО 1997 року.

Зокрема, у статті 8 Мадридської декларації щодо євроатлантичної безпеки та співробітництва (текст декларації розміщено на веб-сайті НАТО: ]]>http://www.nato.int ]]>), прийнятій за результатами засідання Північноатлантичної ради НАТО на рівні глав держав та урядів 8 липня 1997 року, серед іншого, зазначається, „Ми (глави держав та урядів країн-членів НАТО) також маємо намір продовжувати інтенсифікований діалог з тими країнами, які бажають набути членства в НАТО, або, навпаки, які хотіли б здійснювати діалог з НАТО з питань членства. З цією метою, цей інтенсифікований діалог буде покривати широке коло політичних, військових, фінансових та безпекових питань, які стосуються можливого членства в НАТО, однак, без наслідків щодо будь-якого можливого рішення НАТО. Цей діалог включатиме засідання в рамках РЄАП, а також періодичні засідання з Північноатлантичною радою на рівні послів, Міжнародним секретаріатом НАТО та іншими відповідними органами НАТО”.

Участь у ІД – першій офіційній програмі підготовки до членства в НАТО - можуть брати всі країни-партнери, які бажають набути членства в НАТО або мають намір вести консультації з НАТО з питань, пов'язаних з членством.

Через етап ІД пройшли всі 10 “нових” членів НАТО, які приєдналися до Альянсу в 1999 та 2004 роках, а також всі теперішні країни-учасниці Плану дій щодо членства (ПДЧ).

Після запровадження у 1999 році ПДЧ як основної програми підготовки до вступу країн-аспірантів до Альянсу, ІД став виконувати роль підготовчого до ПДЧ етапу.

Згідно з Мадридською декларацією НАТО, започаткування ІД з державою-партнером не веде до будь-яких зобов'язань з боку НАТО щодо прийняття рішення відносно членства держави-партнера в НАТО на будь-якому етапі.

Після прийняття рішення про започаткування ІД з країною-партнером, вона запрошується, в якості першого кроку, надати свій Документ для початкового обговорення (Initial Discussion Paper). У документі дається детальний виклад позиції держави з важливих з точки зору НАТО питань, підтверджуються зобов'язання щодо досягнення вимог Дослідження з питань розширення НАТО і ПДЧ, формулюються запитання, на які очікуватиметься відповідь від НАТО.

ІД включає періодичні зустрічі з Північноатлантичною радою на рівні послів (до 2 на рік), Групою експертів Міжнародного секретаріату НАТО (до 3 на рік) та, у разі запиту країни-учасниці, з іншими органами НАТО. До складу Групи експертів НАТО, яка є основним партнером країни-учасниці під час ІД, входять представники підрозділів Міжнародного секретаріату та інших структур Альянсу, що мають відношення до питань, пов'язаних із набуттям членства. Очолює таку групу помічник Генсекретаря з політичних питань і політики безпеки. З боку країни-партнера під час консультацій на цьому рівні очікується участь експертів відповідних міністерств і відомств на чолі із заступником міністра закордонних справ або оборони. Засідання, як правило, проводяться у Брюсселі.

Засідання в рамках ІД охоплюють широке коло політичних, військових, фінансових та безпекових питань, пов'язаних з питаннями членства в НАТО. Вони спрямовані на те, щоб дати можливість країнам, які претендують на членство, роз'яснити реальний зміст їх намірів та надати додаткову інформацію з відповідної проблематики.

Прозорість процесу ІД стосовно інших країн-партнерів забезпечується шляхом оглядових брифінгів з цього приводу під час регулярних засідань у форматі Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП) (на рівні послів, Політкомітету або Політико-військового керівного комітету) або, у разі необхідності, засідань у форматі аd hос для заінтересованих партнерів.

8. Переваги членства

Процес входження до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, прискорення трансформації Збройних Сил України, встановлення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпековим секторами держави.

Після вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки , які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України. При цьому варто звернути увагу на принцип прийняття рішень в Альянсі – усі без винятку рішення в НАТО приймаються консенсусом .

Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору . Завдяки цьому у майбутньому Україна не буде об‘єктом провокацій на кшталт закликів до перегляду статусу Севастополя та Кримського півострова, які регулярно лунають з уст високих посадовців та офіційних осіб Російської Федерації, або нагнітання напруження, як було під час конфлікту навколо острова Коса Тузла.

Вступ України в НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів . Досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. У 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 – 5 млрд., а в 1999 р. – році вступу Польщі до НАТО – вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщиницифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 – 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. – 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступуБолгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румуніїдо НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р.

НАТО надає ефективну практичну допомогу державам у випадку надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф. І в Україні бували випадки, коли допомога НАТО була вчасною і потрібною. Це і ліквідація аварії на колекторних спорудах Харкова наприкінці 90-х років, і наслідків повеней у Закарпатті у 1998 та 2001 рр. Саме НАТО забезпечило оперативне надання допомоги США в ліквідації наслідків урагану „Катріна” та Пакистану у ліквідації наслідків землетрусу.

Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні , а їх у нас 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. 1 грудня 2005 р. у Харківській області розпочався перший трирічний етап проекту, на який вже зараз передбачено 4,1 млн. євро, а вартість усього першого етапу становитиме близько 8 млн. євро. Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро.

НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців . Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів з вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів. У 2005 р. було проведено 8 мовних курсів і 6 спеціалізованих курсів, на що було виділено 150 тис. євро. На фінансове забезпечення потреб програми перепідготовки військовослужбовців на 2006 рік передбачено 300 тис. євро.

НАТО також надає Україні допомогу для підготовки цивільних спеціалістів для Міністерства оборони , на що в 2006 р. держави-члени Альянсу виділили близько 800 тис. доларів .

Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон “Яворів” у Львівській області , до забезпечення діяльності якого залучаються тисячі цивільних осіб та десятки приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг, на поставки продуктів харчування, одягу тощо.

В якості держави-члена НАТО Латвія надає допомогу Україні у сфері забезпечення екологічної безпеки військової діяльності, переходу до єдиних стандартів НАТО з питань екологічного законодавства та отримання практичних навичок щодо реалізації міжнародних екологічних проектів.

Членство України в НАТО матиме глибоке цивілізаційне значення для нашої країни. Адже входження до Альянсу означає для нас, перш за все, приєднання до сім'ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком поділяє український народ. Національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами-членами НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми, в питаннях захисту навколишнього середовища, становлення громадянського суспільства тощо.

9. Перспективи національного ОПК у разі вступу України в НАТО

Існує поширений міф про те, що вступ України до НАТО передбачатиме згортання оборонно-промислового комплексу України через введення нових військових стандартів НАТО, вимог переозброюватися для нашої армії, обов'язково призведе до розриву існуючого військово-технічного співробітництва з Росією. Про необґрунтованість таких поглядів свідчать такі аргументи.

По-перше, НАТО не вимагає ні скорочення, ні переозброєння наших Збройних Сил, ні обов'язкового введення нових військових стандартів для зброї, ні відмови від військо-технічного співробітництва з Росією. Необхідною умовою є оперативна сумісність із збройними силами країн-членів НАТО, тобто здатність діяти спільно під час проведення операцій, а не вимога мати на озброєнні такі самі гармати такого самого калібру, як і в інших країнах. Прикладом цього можуть бути колишні країни соцтабору, які зараз є членами НАТО. У них досі на озброєнні перебуває техніка та зброя радянського зразка.  Загалом,до 40% арсеналів нових членів НАТО з Центральної та Східної Європи складаються з озброєння та виробів радянського та російського виробництва .

По-друге, насправді, певні стандарти НАТО для окремих видів озброєнь існують. Проте, вони, як правило, набагато більш прогресивні, ніж ті, які застосовуються у нас ще з радянських часів. Водночас, інтеграція до НАТО – це вихід на нові ринки збуту озброєнь країн-членів НАТО та ЄС, доступ до новітніх технологій при спільному виробництві, додаткові можливості модернізувати власні озброєння та диверсифікувати свій військовий арсенал тощо.

По-третє, навіть певна переорієнтація виробництва нашим ОПК зброї за стандартами НАТО абсолютно не означає необхідності розривати багаторічне спільне виробництво вже існуючих або нових зразків зброї з Росією. Разом з тим, фактом є те, що спільна робота українського ОПК з російським триває переважно по старих, ще радянських, зразках озброєнь. Крім того , Росія вже сама переходить на стандарти НАТО. У 2003 р. було підписано відповідну Угоду про приєднання РФ до системи кодифікації НАТО.

Незалежно від членства України в НАТО, український ОПК має розвиватися, шукати нові ринки збуту, створювати нові сучасні види озброєнь як на продаж, так і для Збройних Сил України. І вступ до НАТО лише сприятиме цій роботі. Безперечно, це потребуватиме додаткових інвестицій у вітчизняний ОПК, обсяги яких на нинішньому етапі однозначно визначити практично неможливо. Однак, це ті капіталовкладення, які можуть принести значні дивіденди. Адже, перехід на стандарти НАТО у сфері озброєнь має суттєво розширити можливості і ринки збуту української військової техніки та озброєнь.

Показовими у цьому зв'язку є досить успішні приклади співробітництва України з Грецією (судна на повітряній подушці) або Чеською Республікою (артилерійські системи).

Вступ до НАТО відкрив для національних ОПК країн останніх хвиль розширення нові можливості щодо залучення закордонних інвестицій та проведення модернізації і диверсифікації виробництва .

Про це свідчать і тенденції в експорті зброї та військової техніки і обладнання Польщі та Чехії, які стали членами НАТО у 1999 р. У 1997 р. Польща продала на світовому ринку озброєнь товарів на суму 20 млн. доларів США. У 1999 р. (рік вступу) обсяг такого експорту зріс до 67 млн., у 2001 р. ця цифра становила вже 93 млн., а у 2003 р. було продано польського озброєння на рівні 89 млн. доларів США. Подібна ситуація простежується і з розвитком експорту зброї в Чеській Республіці : 1997 р. – 28 млн. доларів США, 1998 р. – 23 млн., 1999 р. – 65 млн., 2000 р. – 81 млн., 2001 р. – 95 млн., 2002 р. – 85 млн. Ці цифри промовисто свідчать про розвиток і зростання обсягів виробництва та торгівлі продукцією військово-оборонного комплексу цих країн. ( Дані з щорічників Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру – SIPRI Yearbooks 2000-2004 ).

Красномовними є також дані щодо експорту військових товарів та послуг ОПК Словаччини , яка стала членом НАТО в 2004 р. У 2002 р. вона експортувала озброєнь на суму в 37 млн. доларів США, в 2003 р. – на 46 млн., в 2004 – на 77 млн., а в 2005 р., згідно з попередніми розрахунковим даними, – на 205 млн.

10. Фінансовий аспект членства України в Альянсі

Членство країни в Організації Північноатлантичного договору передбачає щорічну сплату внесків до цивільного та військового бюджетів Альянсу, а також бюджету програми інвестицій у безпеку НАТО.

Розміри цих внесків, які сплачуються частинами тричі на рік, залежать від таких факторів, як рівень економічного розвитку країни та участь або неучасть в окремих програмах, які здійснюються в рамках військового бюджету НАТО.

Внески до цивільного бюджету НАТО роблять всі без виключення країни-члени. Натомість, внески до військового бюджету, які розподіляються на загальний військовий бюджет та бюджет сил раннього повітряного попередження, роблять лише ті країни-члени, які беруть участь у відповідних військових програмах. Внески до Програми інвестицій у безпеку НАТО здійснюють усі країни, за винятком острівної Ісландії.

Внески до трьох вищезазначених бюджетів для кожної держави не перевищують 0,5-1% її загальних витрат на оборону. Наприклад, найбільш потужні економіки Європи, з високим ВВП та оборонними витратами, які згідно з рекомендацією НАТО повинні складати близько 2% ВВП, – Велика Британія, Франція та Німеччина – щорічно сплачують до бюджету НАТО в середньому близько 200 млн. дол. США. Водночас, сукупний внесок Польщі до бюджетів НАТО у 2001 р. склав орієнтовно 26,1 млн. доларів США, а з 2006 р. Польща платитиме приблизно 29 млн. доларів США. Є підстави вважати, що членські внески України будуть менше цих обсягів.

При цьому слід пам‘ятати про ті виплати, які здійснює Альянс для модернізації інфраструктури в країнах-членах. Так, в Польщі з 1999 року було проведено 59 тендерів НАТО на інфраструктурні проекти, авартість підписаних контрактів сягає приблизно 375 млн. доларів США . Загалом, Альянс вже затвердив плани інвестицій в Польщу на суму приблизно у 720 млн. доларів США. Очевидно, що лише на цих інфраструктурних проектах з розбудови портів, аеродромів, доріг, паливних баз тощо Польща цілком і повністю повернула свої внески до бюджету НАТО.

Показовим є також приклад Чеської Республіки , щорічний внесок якої у бюджети НАТО становить близько 16 млн. доларів США. У військову інфраструктуру цієї країни НАТО вже інвестувало більше 120 млн. доларів США .

Окрім внесків до згаданих бюджетів НАТО, членство країни в Альянсі передбачає витрати на забезпечення диппредставництва у штаб-квартирі та утримання військових представників у міжнародних штабних структурах НАТО. Такі витрати передбачені звичайною дипломатичною практикою забезпечення членства будь-якої країни в міжнародних організаціях, наприклад в ООН, ОБСЄ, ЄС .

Щодо заяв окремих українських політиків, що, мовляв, членство України в НАТО обійдеться нашій державі в 92 млрд. гривень, то слід зазначити таке. В Україні існує Державна програма розвитку Збройних Сил України (ЗСУ) на 2006-2011 рр., яка, дійсно, передбачає витрати на рівні згаданої суми протягом наступних шести років. Проте, майже 60% витрат, передбачених цією програмою, призначені на утримання та підготовку особового складу ЗСУ, в т.ч. соціальну адаптацію військовослужбовців, звільнених у запас, побудову їм житла тощо; 24% – на модернізацію і закупівлю техніки, інвестиції в розвиток озброєння, військової техніки та інфраструктури; 12% - на реформування ЗСУ; решта коштів призначена на забезпечення участі ЗСУ у міжнародній миротворчій діяльності, виконання міжнародних угод та верифікаційну діяльність. Лише 19% коштів, виділених в рамках зазначеної програми, можна розглядати як статті витрат, пов'язані з євроатлантичною інтеграцією.

Зазначена програма безпосередньо не зумовлена вступом України до НАТО і спрямована, передусім, на забезпечення утримання особового складу, реформування та модернізацію українських ЗС, що є об'єктивною необхідністю, незалежно від набуття Україною членства в Альянсі. Слід також пам‘ятати, що впродовж тривалого часу Збройні Сили України не отримували достатнього фінансування на свої потреби, зокрема на належне утримання, ремонт та модернізацію військової техніки, внаслідок чого значна її частина перебуває в незадовільному стані.

11. Референдум щодо вступу до НАТО та інформування громадськості

Вступ держави до НАТО передбачає дотримання певних обов'язкових процедур, серед яких вимоги щодо проведення загальнонаціонального референдуму в країні-претенденті немає. Так, з десяти країн останніх хвиль розширення НАТО лише дві (Угорщина та Словенія) виносили питання членства в НАТО на загальнонаціональний референдум. Крім того, чинне законодавство України не передбачає проведення обов‘язкового референдуму щодо вступу до Альянсу.

Водночас, згідно з чинною Конституцією та законами України, громадяни України мають невід‘ємне право на волевиявлення на всеукраїнському референдумі з народної ініціативи. Виходячи з важливості питання про вступ України до НАТО, при його остаточному вирішенні воля українського народу має бути врахована. Про це неодноразово заявляв Президент України.

Проте, проведення такого референдуму щодо НАТО на даному етапі є не на часі, оскільки, з огляду на недостатню поінформованість громадян України про НАТО, його результати віддзеркалять не об'єктивну думку населення з цієї проблематики, а рівень непоінформованості та поширеності упереджених стереотипних уявлень про Альянс в українському суспільстві.

За даними фонду “Демократичні ініціативи”, у січні ц.р. на запитання “Чи варто Україні вступити до НАТО?” позитивну відповідь дали 19,2% (ця цифра у жовтні 2004 р. складала лише 12%) опитаних громадян. Водночас, згідно з опитуванням фонду, проведеного у жовтні 2005 р., 56,8% респондентів зазначили, що недостатньо обізнані про НАТО, 24% заявили про те, що нічого не знають про Альянс взагалі, а 46% населення заявило про те, що їх цікавить додаткова інформація про НАТО.

Референдум щодо членства України в НАТО доцільно проводити лише після того, як Україну буде офіційно запрошено до Альянсу, що можна очікувати не раніше 2008 року та прийняття відповідного рішення Верховною Радою щодо установчих документів Альянсу. Проведення референдуму до одержання запрошення означало б також марнотратство значних державних коштів.

Проведення такого референдуму має здійснюватись у відповідності до законодавства України. Водночас, за оцінкою експертів, чинне законодавство щодо здійснення всеукраїнського референдуму з народної ініціативи має правові колізії та прогалини, які мають бути усунені.

Отже, питання про референдум щодо вступу в НАТО ініційоване політичною силою, яка під час минулих виборів до Верховної Ради України ледь набрала 1% голосів, є політично спекулятивним.

Окрім того, є підстави сумніватися у дотриманні законних процедур ініціаторами референдуму в процесі збору підписів на підтримку його проведення. Так, 12 квітня 2006 р. прес-служба Генеральної прокуратури повідомила, що в Миколаївській, Рівненській та Хмельницькій областях були відкриті кримінальні справи за фактами підроблення підписів громадян та внесення неправдивих відомостей у підписні листи. В Хмельницькій області відкрито 13 кримінальних справ. За інформацією прокуратури Хмельницької області, встановлено порушення під час збору підписів у 10 районах області та Хмельницькому. Виявилось, що громадяни, які нібито підтримують проведення референдуму, фактично не мешкають і не мешкали за вказаними у підписних листах адресами.

За інформацією заступника голови Центральної виборчої комісії М.Мельника середини червня ц.р.,системні грубі порушення при зборі підписів мали місце також у Вінницькій, Київській, Херсонській, Чернігівській областях, місті Києві. Наприклад, виявилося, що у багатьох випадках органи місцевого самоврядування не знали, що в регіоні проводилося збирання підписів і це попри те, що голови місцевих рад мали перевіряти дотримання ініціативними групами законності під час збирання підписів. Збирання підписів проводилося поза строками, встановленими законом. Часто воно здійснювалося членами ініціативних груп не тільки до одержання відповідного свідоцтва про реєстрацію групи, але і задовго до дня реєстрації групи. Достовірність внесених до підписних листів відомостей також перевірялась шляхом вибіркового опитування вказаних у них громадян, але жоден з опитаних не підтвердив того, що він ставив свій підпис.

12. Цивільний вимір діяльності НАТО

Попри розповсюджене стереотипне уявлення про НАТО як військово-політичний блок, НАТО є, передусім, політичною організацією, яка має у своєму розпорядженні необхідні військові можливості. І як будь-яка політична організація, вона приділяє значну увагу цивільним аспектам співробітництва як між державами-членами, так і з державами-партнерами, які залучаються до діяльності НАТО через програму Партнерство заради миру (ПЗМ) РЄАП.

Співробітництво у сфері планування та реагування на надзвичайні ситуації цивільного характеру є найбільшим невійськовим компонентом в рамках ПЗМ. Однією з найпомітніших ініціатив НАТО в цивільній сфері є відкриття Євроатлантичного центру координації реагування на катастрофи у червні 1998 р. Завдяки діяльності цього Центру оперативну допомогу міжнародного співтовариства змогли отримати жертви повеней в Україні на Закарпатті в 1998 та 2001 рр., в Албанії та Чехії в 2002 р., в Азербайджані в 2003 р., в Болгарії, Грузії, Румунії та Киргизстані в 2005 р. Центр був також центральною ланкою у процесі надання міжнародної гуманітарної допомоги постраждалим від землетрусу регіонам Пакистану восени 2005 р.

Не менш важливим елементом цивільної діяльності НАТО є її наукова програма “Безпека через науку”, яка почала реалізовуватись на початку 2004 р. Для України НАТО в 2004 р. виділила більше 1,5 млн. євро на проведення та реалізацію 46 наукових заходів і проектів. У 2005 р. булозапочатковано 36 нових дослідницьких проектів у сфері науки та захисту довкілля між українськими науковцями та відповідними структурами НАТО. У 2006 р. на розвиток науки в Україні НАТО виділило майже 2 млн. євро, з яких 0,5 млн. євро буде використано для інформатизації українських університетів.

У цьому зв‘язку необхідно згадати проект науково-освітньої мережі УРАН ( Ukrainian Research andAcademic Network), який було започатковано Міністерством освіти України завдяки грантам НАТО. Через підключення до УРАНу українські вищі навчальні заклади та дослідницькі інститути отримують високошвидкісний доступ до мережі Інтернет. У червні 2006 р. Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут” отримав 200 тис. євро для закупівлі додаткового обладнання для розвитку цієї мережі.

Однією з найбільш відомих ініціатив у сфері наукового співробітництва між Україною та НАТО є спільний проект Міністерства освіти та науки України і наукової програми НАТО з розробки та створення унікального циклотрону на базі Національного наукового центру “Харківський фізико-технічний інститут” НАН України . Цей унікальний прилад планується використовувати спільно з вченими різних країн світу у дослідженнях у сфері медицини, судової експертизи, виявлення вибухівки, екологічної безпеки.

У порівнянні з існуючими світовими аналогами, український циклотрон буде набагато меншим (його діаметр становить лише 15 метрів у порівнянні з діаметрами від 776 до 1436 метрів вже існуючих агрегатів США та Японії), дешевшим у виготовленні (менше 1 млн. євро) та простішим в експлуатації. Очікується, що циклотрон буде готовим до використання до кінця 2006 р. Загалом, станом на середину 2005 р., Україна отримала від НАТО кошти на 20 проектів з прикладних наукових досліджень.

Один з останніх наукових проектів НАТО, в якому беруть участь українські науковці разом з колегами з Чехії, Словаччини та Росії, спрямований на створення легкого та прозорого особового захисного обладнання , що має прийти на заміну існуючим громіздким та важким бронежилетам. Таке обладнання планується розробити на основі монокристального сапфіру, який виготовлятиме Інститут монокристалів НАН України (м. Харків).

В рамках Ініціативи з навколишнього середовища та безпеки (спільної програми НАТО, ОБСЄ, програми навколишнього середовища ООН і програми розвитку ООН) Україна є учасником проекту з моніторингу в режимі реального часу стану річок Прут та Дністер. Крім України, в проекті задіяні Молдова і Румунія. На даний момент, завдяки фінансуванню НАТО, вже встановлено 4 автоматичних станції моніторингу стану якості та кількості води в згаданих річках.

Україна також бере участь у спільному з НАТО та ОБСЄ проекті щодо створення мобільного заводу для утилізації та переробки ракетного палива.

13. Відносини Росія – НАТО

Після закінчення холодної війни, НАТО та Російська Федерація (РФ) розпочали активний діалог, розвивають партнерство та співробітництво, спільно працюють у галузі безпеки та оборони. Ще 18 липня 2001 р. у Москві Президент Росії В.Путін під час прес-конференції заявив: “ Ми не розглядаємо НАТО як ворожу організацію і не бачимо трагедії в її існуванні ”. А 2005 року під час візиту до Нідерландів ним була зроблена заява, що “ Ми не сприймаємо НАТО як ворожу організацію. Ми розвиваємо з нею співробітництво ”. На багатьох напрямках Росія має значно глибше співробітництво з НАТО, ніж Україна. Так, по лінії співробітництва Росія – НАТО існує і активно працює 19 спільних робочих груп , аУкраїна має з НАТО лише 5 робочих груп .

З 1994 року Росія бере участь у програмі “Партнерство заради миру”. Зокрема, в 1996 р. до Боснії та Герцеговини (БіГ) був надісланий російський миротворчий контингент для забезпечення миру у цій країні спільно з військами Альянсу та його партнерів у силах ІФОР та СФОР. Російський контингент був найчисельнішим серед тих, які прибули до БіГ з країн, що не є членами НАТО. У відповідності з угодою, підписаною Міністром оборони РФ та Секретарем оборони США 18 липня 1999 р. в Хельсінкі, Росія також надала свій військовий контингент для участі у міжнародних силах безпеки в Косово (КФОР) для проведення миротворчої операції в цій провінції.

Базовим документом розвитку двосторонніх відносин Росія – НАТО є “Основоположний акт НАТО – Росія про взаємні відносини, співробітництво і безпеку”, підписаний у Мадриді у 1997 р. Тоді ж було створено Постійну спільну раду НАТО - Росія (ПСР) для проведення консультацій з метою підвищення довіри між сторонами. У 1999 р. Росія призупинила свою участь у ПСР у зв‘язку з військовою операцією НАТО в Югославії, яка мала на меті припинити гуманітарну кризу в Косово. Після закінчення операції НАТО Росія відновила свою роботу у ПСР з деякими обмеженнями.

На сьогодні консультації між РФ та НАТО відбуваються в рамках утвореної у травні 2002 р. Ради Росія – НАТО (РРН) , рішення про створення якої було прийняте після терористичних актів проти США 11 вересня 2001 р. З моменту заснування РНР Росія у тій чи іншій формі бере участь у більшості миротворчих операцій НАТО. Крім того, у форматі РРН 26+1 Росія бере участь в обговоренні усіх питань, що стосуються проблематики тероризму, як рівноправний учасник, і має суттєвий вплив на формулювання кінцевого рішення членами Альянсу .

Взагалі, після косовської кампанії НАТО і особливо після терактів вересня 2001 р., співробітництво Росії з НАТО з кожним роком набирає нових обертів. У штабі Верховного головнокомандувача Об‘єднаними силами НАТО в Європі на постійній основі працює представник Генерального штабу Збройних Сил РФ. У 2001 р. було відкрито Інформаційне бюро НАТО в Москві, а в 2005 р. на базі Академії державної служби у Волгограді за підтримки НАТО було відкрито перший регіональний Центр інформації з проблем міжнародної безпеки. В лютому 2006 р. аналогічний контактний пункт НАТО було відкрито на базі Московського державного лінгвістичного університету .

НАТО також надає допомогу Росії у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців – у 2002 р. на базі Московського державного університету економіки, статистики та інформатики було створено Інформаційно-консультаційний та учбовий центр соціальної адаптації військовослужбовців “Росія – НАТО”.

Була активізована співпраця у сфері торгівлі товарами військового призначення. У січні 2003 р. була підписана спонсорська угода між Держстандартом Росії та Групою директорів національних відомств країн НАТО з кодифікації щодо приєднання Росії до системи кодифікації Альянсу. Ця угода заклала довгострокову договірно-правову базу співробітництва у сфері стандартизації продукції військового призначення. Спонсорські угоди підписуються з країнами, які не є членами НАТО, проте бажають використовувати натівську систему кодифікації. Згідно з угодою, ці країни зобов'язуються здійснювати свою діяльність у відповідності з правилами та процедурами системи, що включає захист чутливої та комерційної інформації.

Підприємства російського ОПК активно налагоджують співробітництво з західними виробниками озброєнь. Так, з французькою групою SAGEM та британською BAE Systems були підписані угоди про співробітництво з модернізації вертольотів Мі-24 та Мі-17. Росія та Франція створили та просувають на міжнародних ринках учбово-тренувальний літак МіГ-АТ. Останнім прикладом нарощування співробітництва Росії з Північноатлантичним альянсом у військовій сфері є участь російських фірм у виставці технологій зброї несмертельної дії, яка проходила 26-27 жовтня 2005 р. у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі.

Російська авіатранспортна компанія “Волга-Днепр” активно співпрацює з НАТО в сфері надання транспортних послуг. Разом з українським Авіаційним науково-технічним комплексом ім. Антонова (АНТК) вона утворила спільне підприємство Ruslan SALIS GmbH для забезпечення повітряних транспортних перевезень в інтересах НАТО. Контракт спільного підприємства з НАТО підписано до 2009 р. з можливістю його продовження до 2012 р. Згідно з контрактом, два АН-124 “Руслан” будуть постійно базуватися в Лейпцигу (Німеччина), і ще чотири літаки можуть бути надані за вимогою.

У квітні 2005 р. Росія приєдналася до Угоди між державами-учасницями Північноатлантичного договору та іншими державами, що беруть участь у програмі “Партнерство заради миру”, щодо статусу їхніх сил та додаткового протоколу до цієї угоди (SOFA). Очікується, що цей документ має бути ратифіковано російською Держдумою у 2006 р.

На початку 2006 року Росія та НАТО продовжили активну співпрацю та планують її розвиток у майбутньому. Зокрема, віце-прем'єр, міністр оборони Росії Сергій Іванов, виступаючи під час неформального засідання Ради Росія – НАТО 10 лютого 2006 р., заявив, що необхідно налагодити оперативну сумісність між структурами РФ та НАТО, особливо при проведенні міжнародних операцій. Він також повідомив, що у 2007 – 2008 рр. пройдуть комплексні навчання з переміщення та розгортання російсько-натівського контингенту в умовному кризовому регіоні. У 2006 р. з країнами НАТО планується провести навчання по лінії військово-транспортної авіації. Влітку поточного року також заплановане проведення антитерористичних спільних військових навчань Росії і НАТО поблизу Пскова.

Верховний головнокомандуючий Об‘єднаних збройних сил НАТО в Європі Дж.Джонс під час свого візиту до Москви 19-23 квітня 2006 р. у відповідь на запитання журналістів, чи є можливим створення спільних підрозділів сил швидкого реагування Росії і НАТО, відповів: “Так, без сумніву” , наголосивши, що досягнута оперативна сумісність дозволяє співробітництво на цьому напрямі.

На сьогодні, Росія є єдиною державою, яка не є членом НАТО, що бере участь в антитерористичній операції НАТО в Середземному морі “Активні зусилля” . Разом з Міністром оборони РФ до італійських берегів на початку лютого ц.р. прибули ракетний крейсер “Москва”, великий десантний корабель “Азов” та рятувальний буксир СБ-36 Чорноморського флоту Росії для участі в цій операції НАТО. Метою операції є виявлення та запобігання терористичній діяльності в Середземному морі. Під час візиту до Середземного моря російські моряки виконали ряд завдань на борту кораблів НАТО, а натівські моряки – на борту крейсера “Москва”.

Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що сьогодні Росія позиціонує себе як важливого партнера Альянсу, активно розвиваючи всебічне, передусім військове, співробітництво з НАТО в різноманітних сферах (тероризм, досягнення сумісності військ, військово-технічне співробітництво, спільні військові навчання тощо).

Вступ України до Альянсу не становить загрозу для Росії і не спрямований проти інтересів Росії (“нашого вічного стратегічного партнера”, за визначенням Президента України В.Ющенка), а має на меті зміцнення безпеки України, що призведе до зміцнення безпекової ситуації навколо України. Покращення клімату безпеки в Східній Європі та регіоні Чорного моря, а також прогнозована і послідовна зовнішня політика країн-сусідів РФ цілком і повністю відповідають інтересам Росії – їй вигідно мати на своїх західних кордонах стійку демократію, а не потенційне джерело напруженості.

Більше того, стратегічний характер відносин між Києвом та Москвою означає, що Росії вигідно мати Україну як свого партнера серед країн-членів НАТО з огляду на дотримання зобов'язань щодо нерозміщення на території нашої держави збройних сил, націлених проти РФ, а також з точки зору можливості впливу на процеси, що відбуватимуться в НАТО, та недопустимості їх спрямування проти інтересів російської сторони. Це відповідає також і інтересам України, адже ми зацікавлені у забезпеченні безпеки нашої держави та підтриманні добрих відносин з усіма нашими сусідами.

14. ПЛАН ДІЙ "Україна-НАТО" (22 листопада 2002 року, Прага) 

Вступ  

Цей План дій було розроблено відповідно до рішення Комісії Україна-НАТО з метою поглиблення і розширення відносин Україна-НАТО; він відображає Стратегію відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО). Він базується на Хартії про особливе партнерство, підписаній у Мадриді 9 липня 1997 р., яка залишається основою відносин Україна-НАТО.

Метою цього Плану дій є чітке визначення стратегічних цілей і пріоритетів України для досягнення її мети v повної інтеграції у євроатлантичні структури безпеки і для створення стратегічних рамок для існуючого і майбутнього співробітництва Україна-НАТО відповідно до Хартії. У цьому контексті він буде періодично переглядатися.

План дій містить спільно погоджені принципи і цілі. З метою забезпечення досягнення цих цілей і принципів згідно з Розділом V розроблятимуться Щорічні Цільові плани (ЦП), які включатимуть конкретні внутрішні заходи України та відповідні спільні заходи Україна-НАТО.

РОЗДІЛ І. ПОЛІТИЧНІ І ЕКОНОМІЧНІ ПИТАННЯ

  1. Політика і безпека

  А) Внутрішньополітичні питання

  Принципи

З метою більш тісної євроатлантичної інтеграції Україна продовжуватиме проводити внутрішню політику, основану на зміцненні демократії та верховенстві права, повазі до прав людини, принципі розподілу влад і незалежності судів, демократичних виборах відповідно до норм Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), політичному плюралізмі, свободі слова, повазі до прав національних та етнічних меншин та недискримінації за політичними, релігійними або етнічними ознаками. Це включатиме забезпечення адаптації чинного законодавства для втілення зазначеної політики.

Зважаючи на орієнтацію зовнішньої політики України на європейську і євроатлантичну інтеграцію, включаючи її заявлену перспективну мету - членство в НАТО, Україна продовжуватиме розвиток законодавства, базуючись на загальних принципах демократії та міжнародного права.

Важливим елементом реформування правової системи є участь у конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні стандарти для європейських країн. Зусилля мають бути спрямовані на реформування правоохоронних структур, удосконалення механізмів забезпечення дотримання і виконання всіма державними та громадськими структурами принципу верховенства права, посилення ролі структур, що захищають громадянські права.Цілі

І.1.А.1 зміцнення демократичних і виборчих інституцій;

І.1.А.2 зміцнення повноважень та незалежності судової влади;

І.1.А.3 сприяння постійному розвитку і зміцненню громадянського суспільства, верховенству права, захисту основних прав людини і громадянських свобод;

І.1.А.4 забезпечення свободи віросповідання;

І.1.А.5 забезпечення свободи зібрань;

І.1.А.6 завершення адміністративної реформи;

І.1.А.7 зміцнення цивільного демократичного контролю над Збройними Силами і сектором безпеки в цілому;

І.1.А.8 боротьба з корупцією, відмиванням грошей та незаконною економічною діяльністю шляхом економічних, правових, організаційних і правоохоронних заходів; проведення необхідних заходів для вилучення зі списку FATF, зокрема прийняття та імплементація закону, який відповідає стандартам FATF;

І.1.А.9 забезпечення рівноваги між трьома гілками влади v законодавчою, виконавчою та судовою v шляхом конституційних і адміністративних реформ і забезпечення їхньої ефективної співпраці.

В) Зовнішня політика і політика у галузі безпеки

  Принципи

Повна інтеграція у євроатлантичні структури безпеки є пріоритетом і стратегічною метою зовнішньої політики України. У цьому контексті майбутні процеси внутрішнього розвитку країни будуть здійснюватися на основі рішень, спрямованих на підготовку України для досягнення її мети щодо інтеграції в євроатлантичні структури.

Україна і НАТО мають спільне бачення об'єднаної і вільної Європи і спільну рішучість боротися з тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення (ЗМЗ), регіональною нестабільністю та іншими загрозами безпеці.

Інтереси національної безпеки та існуюча міжнародна ситуація вимагають істотного поглиблення відносин між Україною і НАТО.

Цілі

І.1.B.1 оновлення зовнішньої політики і політики у галузі безпеки з метою відображення мети України щодо повної євроатлантичної інтеграції;

І.1.B.2 реформування державних органів у сфері національної безпеки та оборони, яке б відображало євроатлантичну політику України;

І.1.B.3 ствердження України як ключового донора регіональної стабільності та безпеки, включаючи збільшення внеску України до міжнародного співробітництва з врегулювання конфліктів та підтримання миру;

І.1.B.4 продовження і розширення участі у відповідних операціях з підтримання миру;

І.1.В.5 повне дотримання міжнародних зобов'язань з контролю над озброєннями;

І.1.В.6 подальший розвиток цивільно-військових відносин;

І.1.В.7 розширення участі у міжнародній боротьбі проти тероризму, включаючи повне виконання всіх пов'язаних з цією проблемою резолюцій Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй, а також участь у заходах, передбачених Планом дій Партнерства проти тероризму;

І.1.В.8 подальше запровадження необхідних внутрішніх заходів у галузі боротьби з тероризмом, зокрема шляхом зміцнення безпеки кордонів і системи експортного контролю з метою боротьби з розповсюдженням ЗМЗ та засобів її доставки, а також відмиванням грошей.

2. Економічні питання

Принципи

Принципи зміцнення ринкової економіки та економічні стандарти Організації економічного співробітництва і розвитку, захист економічних свобод, забезпечення стабільності та добробуту через економічну свободу, соціальну справедливість та відповідальне ставлення до навколишнього середовища є вирішальними для розвитку української економіки.

Прагнучи досягти своєї стратегічної мети - повної інтеграції у євроатлантичні структури безпеки, Україна зобов'язується привести своє внутрішнє законодавство у відповідність до правил і процедур, прийнятих на євроатлантичному просторі.

Україна продовжуватиме докладати зусиль, спрямованих на забезпечення сталого економічного зростання та істотного підвищення загального рівня життя.

Ключовим елементом економічної стратегії України є забезпечення відкритості економіки відповідно до стандартів Світової організації торгівлі (СОТ). Це сприятиме економічній безпеці держави і забезпечить більш тісну координацію внутрішньої та зовнішньої політики держави в галузі економіки.

Зовнішньоекономічним пріоритетом України є повна інтеграція до світового економічного простору та поглиблення її міжнародного економічного співробітництва.

Цілі

І.2.1 сприяння сталому економічному зростанню, включаючи сприяння структурній перебудові економіки для підтримання стабільного зростання річного ВВП, низьких темпів інфляції, зростання реальних доходів населення та обмеження бюджетного дефіциту;

І.2.2 введення мораторію на ініціювання законопроектів про податкові пільги;

І.2.3 створення умов, необхідних для вступу до СОТ;

І.2.4 сприяння економічному співробітництву між Україною, НАТО та країнами-партнерами;

І.2.5 проведення реформ оборонної економіки для досягнення мети України щодо інтеграції в євроатлантичні структури;

І.2.6 створення інституційного середовища, що стимулюватиме ділову активність, економічне зростання на основі структурно-інноваційних перетворень, створення сучасної соціальної інфраструктури і механізмів соціально-ринкової економіки, з одночасною підтримкою адекватної мережі соціального захисту;

І.2.7 проведення економічних і структурних реформ, з урахуванням рекомендацій Світового Банку, Міжнародного валютного фонду (МВФ) та інших міжнародних інституцій, включаючи заходи для сприяння приватизації, боротьби з корупцією та підвищення прозорості державних витрат;

І.2.8 розширення процесу земельної реформи;

І.2.9 гарантування економічних прав і свобод громадян в усіх формах, у тому числі шляхом посилення захисту прав інтелектуальної власності;

І.2.10 створення необхідних передумов для формування середнього класу;

І.2.11 обмеження різниці у реальних доходах між верствами населення з високими і низькими доходами і докладання зусиль для ліквідації бідності;

І.2.12 посилення енергетичної безпеки.

3. Інформаційні питання

Принципи

Принципи свободи слова і преси та вільне поширення інформації є наріжними каменями для утвердження демократичної держави і суспільства, що керуються верховенством права. Положення Конституції України щодо свободи слова та інформації відповідають статті 19 Загальної декларації прав людини і статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Україна підтримує Резолюцію 59 (1) Генеральної Асамблеї ООН, яка проголошує, що свобода інформації є основним правом людини і критерієм для усіх інших свобод.

Хоча відповідне українське законодавство містить важливі положення щодо забезпечення свободи слова та інформації, Україна сповнена рішучості покращити загальне та правове середовище, в якому працюють засоби масової інформації (ЗМІ), а також зміцнити свободу висловлювань і сприяти усуненню перешкод у діяльності ЗМІ. У зв'язку з цим, суттєве значення має тісне співробітництво України з відповідними міжнародними організаціями, зокрема Радою Європи та ОБСЄ.

Цілі

І.3.1 вдосконалення і забезпечення реалізації гарантій свободи думки і слова, свободи преси, вільного висловлення поглядів і переконань та доступу до інформації;

І.3.2 забезпечення вільного отримання, публікації та поширення інформації засобами масової інформації;

І.3.3 імплементація відповідного законодавства для усунення перешкод діяльності ЗМІ;

І.3.4 поглиблення інформаційного виміру співробітництва Україна-НАТО, включаючи парламентське співробітництво;

І.3.5 підвищення рівня обізнаності громадськості з НАТО шляхом співробітництва України з НАТО у сфері інформації, включаючи співробітництво з Центром інформації і документації НАТО в Україні;

Розділ ІІ. Питання безпеки і оборони та військові питання

А) Реформа у галузі оборони і безпеки

Принципи

Україна залишається відданою подальшому проведенню реформ у галузі оборони та безпеки, спрямованих на реструктуризацію та перетворення національної структури оборони та безпеки на демократично контрольовану та ефективну організацію, що здатна забезпечити державний суверенітет і територіальну цілісність та сприяти зміцненню миру та стабільності в євроатлантичному регіоні.

Запроваджуючи ці реформи у галузі національної оборони і безпеки, Україна прагне адаптувати свої структури і завдання до загроз безпеці, які змінюються, на євроатлантичному просторі, відійти від принципу ?кругової територіальної оборони країни¦, враховувати необхідність розвитку як воєнних, так і невоєнних аспектів врегулювання криз.

В той час як зусилля, зосереджені на реформуванні Збройних Сил України, залишатимуться пріоритетом, у контексті нових загроз безпеці Україна прагне більш повно використовувати сили та засоби Держкомкордону, МВС та МНС. Реформа інших силових структур, таких як Прикордонні війська, посилить можливості України щодо запобігання нелегальному переміщенню наркотичних, радіоактивних та інших заборонених речовин, людей, передачі технологій подвійного призначення, а також боротьби з транскордонною злочинністю.

Україна прагне доповнити воєнну реформу програмами з вирішення проблемних питань, пов'язаних з її проведенням, таких як допомога військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку, закриття військових баз, безпечна утилізація застарілих та надлишкових боєприпасів і військової техніки, конверсія оборонних підприємств та рекультивація земель.

Збройні Сили України мають підняти до значно більш високого рівня свою оборонну інфраструктуру, сили та засоби, щоб відповідати вимогам нової системи колективної безпеки та новим методам ведення військових операцій. Ця робота має здійснюватися на основі глибокої реструктуризації оборонно-промислового комплексу, з тим щоб він повністю відповідав вимогам ринкової економіки та відкритої конкуренції як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках.

Цілі

 ІІ.А.1 реформування Збройних Сил України з метою перетворення на добре підготовлені та оснащені, більш мобільні та сучасні збройні сили, здатні відповідати на загрози безпеці, захищати територію держави та робити внесок до миротворчих і гуманітарних місій під егідою міжнародних організацій;

ІІ.А.2 посилення цивільного контролю над Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, включаючи підвищення рівня співробітництва з Парламентом і посилення його контролю, а також більш активну участь цивільних осіб у процесі прийняття рішень у галузі безпеки;

ІІ.А.3 зміцнення державних структур з метою покращання реагування на виклики, пов'язані з невійськовими і асиметричними загрозами;

ІІ.А.4 посилення державної міжвідомчої координації між Міністерством оборони, Мінпромполітики, Прикордонними військами, МНС і МВС з метою покращання реагування на наслідки природних та антропогенних катастроф, включаючи терористичними акти;

В) Співробітництво з НАТО

Принципи

У контексті проведення воєнної реформи та адаптації до нових загроз особливо важливим є співробітництво України з НАТО у галузі воєнної реформи, пов'язаних з обороною сферах, а також у військовій галузі.

Співробітництво з НАТО у військовій сфері розглядається як важливий елемент партнерства України з НАТО в цілому. Військова співпраця дозволяє втілити військові аспекти загальнополітичних цілей і завдань планування у військове співробітництво з метою їх виконання.

У цьому контексті Україна буде максимально використовувати потенціал своїх цивільних і військових програм співробітництва з НАТО та її державами-членами з метою досягнення поставлених завдань. Зазначене особливо стосується Спільної робочої групи Україна-НАТО з питань воєнної реформи (СРГ ВР), яка є одним з ключових механізмів співробітництва Україна-НАТО у галузі оборони та безпеки. Важливими інструментами реформування та співробітництва також є Процес планування та оцінки сил (ППОС), а також програми співробітництва у галузях озброєнь, протиповітряної оборони, контролю за повітряним простором, оборонних досліджень і технологій, науки, планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру, матеріально-технічного забезпечення і стандартизації та військового співробітництва. У той час як робота в рамках СРГ ВР встановлює пріоритети проведення воєнної реформи, співробітництво з оборонних питань сприяє досягненню взаємосумісності з НАТО та підвищує загальний потенціал України відігравати ключову роль у забезпеченні регіональної безпеки.

Проведення реформи та військове співробітництво сприяють також реалізації стратегічної мети України щодо євроатлантичної інтеграції шляхом поступового прийняття стандартів і процедур НАТО, а також підвищення взаємосумісності між Збройними Силами України та НАТО, зокрема шляхом імплементації Цілей партнерства та участі в операціях з реагування на кризи під проводом НАТО.

Цілі

ІІ.В.1 максимальне використання потенціалу СРГ ВР, підвищення ролі та координації практичного співробітництва Україна-НАТО в рамках Програми ?ПЗМ¦ та у двосторонній співпраці з метою сприяння імплементації Національних цілей воєнної реформи та Цілей партнерства;

ІІ.В.2 забезпечення спрямування військового співробітництва України з НАТО і надалі на досягнення проголошеної Україною мети підвищення спроможностей Збройних Сил України в реалізації планів воєнної реформи;

ІІ.В.3 збільшення внеску України до миротворчих операцій під проводом НАТО на Балканах та заходів держав-членів Альянсу в рамках боротьби з тероризмом;

ІІ.В.4 досягнення повної взаємосумісності, ефективності та готовності до виконання завдань підрозділами Збройних Сил України шляхом повної імплементації Цілей партнерства;

ІІ.В.5 підвищення рівня професійної підготовки українського цивільного і військового персоналу;

ІІ.В.6 продовження розробки та впровадження угод щодо співробітництва між Україною та НАТО, таких як Меморандум про взаєморозуміння про забезпечення підтримки операцій НАТО з боку України та Меморандум про взаєморозуміння щодо стратегічних авіаперевезень, а також забезпечення їх повної імплементації;

ІІ.В.7 підтримання готовності підрозділів Об'єднаних сил швидкого реагування до участі у спільних операціях з НАТО, а також здійснення підготовки цих підрозділів відповідно до стандартів НАТО;

ІІ.В.8 досягнення необхідного рівня сумісності сучасних та майбутніх зразків озброєнь, військової техніки та доктрини Збройних Сил України, що дозволить досягти мінімально достатнього рівня взаємосумісності для виконання в кожному окремому випадку завдань у спільних з НАТО інтересах та приведення практики закупівель до стандартів країн-членів НАТО;

ІІ.В.9 посилення ролі України як ключового учасника регіональних операцій з подолання наслідків природних лих та надзвичайних ситуацій цивільного характеру; підтримка України у справі вдосконалення національної об-єднаної системи планування з питань надзвичайних ситуацій цивільного характеру та реагування на природні лиха; розвиток взаємосумісності в організації та процедурах операцій з подолання наслідків катастроф, в т.ч. через механізми Євроатлантичного центру координації реагування на катастрофи;

ІІ.В.10 вдосконалення системи управління повітряним рухом в Україні, включаючи функціонування служб управління повітряним рухом, з метою більш якісного реагування на можливі терористичні загрози;

ІІ.В.11 мінімізація шкоди, спричиненої забрудненням навколишнього середовища внаслідок проведення широкомасштабних військових навчань, включаючи міжнародні, та випробування озброєнь та військової техніки, а також забрудненням, що виникло у процесі зберігання та знешкодження хімічних речовин, вибухівки, протипіхотних мін, надлишкової стрілецької зброї і легких озброєнь та небезпечних боєприпасів;

ІІ.В.12 покращання взаємосумісності засобів зв'язку та інформаційно-комунікаційних систем України та НАТО;

ІІ.В.13 розвиток міжнародного співробітництва між науковцями України, країн-членів НАТО та країн-партнерів, а також розвиток співробітництва в галузі науки та технологій у рамках Наукової Програми.

С) Питання ресурсів

Принципи

Воєнна реформа також вимагатиме значних фінансових витрат. Це означає, що Україні необхідно створити відповідну систему управління ресурсами на основі методології НАТО та з урахуванням міжнародного досвіду в складанні оборонних бюджетів.

Україна надає пріоритетного значення співробітництву в галузях, спрямованих на досягнення конкретних практичних результатів, та таких, що відповідають національним інтересам і підтримують проведення воєнної реформи в Україні.

Цілі

ІІ.С.1 покращання прозорості оборонного планування та процедур укладання бюджету; перехід до сучасної системи НАТО щодо розробки оборонних програм, бюджетного планування та фінансування;

ІІ.С.2 реформування процедури фінансового планування з метою підтримки проведення воєнної реформи та переходу Збройних Сил на професійну основу;

ІІ.С.3 підготовка фахівців в галузі управління ресурсами, складання бюджету та фінансування оборонних потреб;

ІІ.С.4 реформування процесів виробництва, закупівель, фінансування та проведення тендерів в оборонно-промисловому комплексі (ОПК) для відображення євроатлантичної орієнтації України та її мети стати країною з ефективно діючою ринковою економікою. Це включатиме і адаптацію ОПК до стандартів НАТО.

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАХИСТ І БЕЗПЕКА ІНФОРМАЦІЇ

Принципи

Україна сповнена рішучості розвивати і гармонізувати свою національну систему захисту інформації з обмеженим доступом відповідно до критеріїв і стандартів НАТО.

  Доступ до інформації з обмеженим доступом та її захист грунтуються на вимогах НАТО і національному законодавстві України, зокрема на Угоді про безпеку між Урядом України і НАТО, підписаній 13 березня 1995 р., та ратифікованій Верховною Радою України 12 вересня 2002 р.

Україна готова здійснювати поточний обмін з НАТО відповідною інформацією з обмеженим доступом, що є передумовою поглибленого співробітництва України з НАТО.

Цілі

ІІІ.1 повна імплементація Угоди про безпеку між Урядом України та НАТО, зокрема затвердження та імплементація Правил поводження та забезпечення охорони інформації НАТО з обмеженим доступом;

ІІІ.2 покращання системи взаємного захисту інформації з обмеженим доступом, включаючи діяльність Центру реєстрації секретних документів НАТО;

ІІІ.3 досягнення домовленостей з НАТО, які нададуть можливість обміну з НАТО інформацією з обмеженим доступом в галузі військового планування і реформи;

ІІІ.4 модернізація державних систем телекомунікації та інформації, по яких може передаватися інформація НАТО з обмеженим доступом, відповідно до вимог і стандартів НАТО;

ІІІ.5 розробка і проведення навчальних програм для особового складу у різних галузях інформаційної безпеки.

РОЗДІЛ ІV. ПРАВОВІ ПИТАННЯ

Принципи

Україна і надалі проводитиме огляд свого чинного законодавства для визначення відповідності правилам і нормам НАТО.

Цілі

ІV.1 перегляд законів і підзаконних актів та міжнародних договорів для спрощення надання Україні допомоги з боку НАТО або держав-членів в усіх видах співробітництва України з НАТО, як на урядовому, так і на неурядовому рівнях;

ІV.2 забезпечення повної імплементації угод між Україною і НАТО, включаючи Угоду про безпеку, Угоду між державами-учасницями Північно-Атлантичного Договору та іншими державами, які беруть участь у Програмі ?Партнерство заради миру¦, щодо статусу їх збройних сил, Меморандум про взаєморозуміння про забезпечення підтримки операцій НАТО з боку України і запланований Меморандум про взаєморозуміння щодо стратегічних авіаперевезень;

ІV.3 вдосконалення законодавства України у сфері регулювання промислового виробництва, пов-язаного з обороною, з метою його наближення до норм і стандартів НАТО (права власності, захист інформації з обмеженим доступом, державні гарантії виробникам і підрядникам, умови іноземних інвестицій в ОПК, фінансування проектів, законодавство та процедури експортного контролю);

ІV.4 створення правової та організаційної бази співробітництва між Україною і НАТО у галузі озброєнь, оборонних досліджень і технологій.

РОЗДІЛ V. МЕХАНІЗМИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ

Україна щорічно представлятиме свій проект Цільового плану (ЦП) для досягнення принципів і цілей, викладених в Плані дій (ПД).

У рамках Комісії Україна-НАТО (КУН) країни-члени НАТО надаватимуть поради щодо запропонованих конкретних заходів та термінів виконання, а КУН погоджуватиме усі спільні заходи Україна-НАТО. Після цього, Україна затверджуватиме на найвищому рівні свій ЦП, який включатиме як спільні заходи України з НАТО, погоджені КУН, так і внутрішні заходи.

Річні плани і програми існуючих і нових Спільних робочих груп, зокрема СРГ ВР, Робочий план Військового комітету Україна-НАТО, а також робочі плани і програми інших відповідних спільних робочих органів/груп Україна-НАТО і надалі визначатимуть рамки та ключові елементи співробітництва між Україною і НАТО з метою досягнення визначених цілей та орієнтирів.

Україна повністю користуватиметься існуючими механізмами КУН і ПЗМ для сприяння досягненню цілей, визначених у Плані дій. Хоча основну відповідальність несе Україна, країни-члени НАТО продовжуватимуть підтримувати реформи шляхом надання допомоги і ознайомлення з власною оцінкою і досвідом.

КУН щорічно розглядатиме результати виконання цілей Плану дій, включаючи реалізацію спільних заходів України з НАТО та заходів, що їх Україна здійснила сама згідно ЦП. Доповідь про здійснену роботу готуватиметься Міжнародним секретаріатом/Міжнародним військовим штабом та передаватиметься для коментарів держав-членів і України. Проводитимуться підсумкові піврічні та річні спільні засідання Політичного комітету та Політико-військового керівного комітету у форматі КУН, після чого проект щорічної Доповіді про здійснену роботу передаватиметься до відома послів КУН. Після цього Доповідь передаватиметься до відома міністрів закордонних справ КУН.