«У дорозі було дуже страшно»: Олена Гапон про вимушене переселення до Черкас

]]>Нова Доба: Олена Гапон раніше жила у Сіверськодонецьку Луганської області. Проте повномасштабне вторгнення змусило жінку залишити дім та поїхати до іншого міста разом із рідними.]]>

Олена розповідає, що спочатку вона з родиною десь місяць жили в підвалі, сподіваючись, що все швидко закінчиться. Але все ж таки переїхали, бо зрозуміли, що краще не стає.

«Спочатку ми не розуміли, що сталося. Було чутно якісь вибухи, але було відчуття, що це як у 2014 році. Десь постріляють на околицях міста й усе, а до нас воно не дійде», – розповідає жінка.

Перші декілька днів родина Олени ховалася у підвалі, постійно слідкуючи за новинами, коли на четвертий день почулися сильні обстріли та влучання. Через тиждень зник і зв’язок, можливість зателефонувати друзям з’являлась дуже рідко.

Батьки Олени спочатку не хотіли полишати дім. Проте коли друзі почали телефонувати й повідомляти про небезпеку, про те, що іншої можливості виїхати може й не бути, родина зібралась та поїхала.

Олена пригадує: «У дорозі було дуже страшно. Батько хвилювався, що там багато уламків і вони можуть проткнути наші колеса. Були думки, що ми не доїдемо й станемо серед дороги, де нас будуть бомбити. Але в результаті було все добре, ми виїхали з міста».

Спочатку Олена з сім’єю поїхали на Батьківщину її батька, до Дніпропетровської області. Проте через кілька днів вони зрозуміли, що там теж було небезпечно й вирушили далі в дорогу. Олена опублікувала повідомлення, що шукає житло. Дуже скоро їй написала давня подруга з Черкас, яка повідомила, що знає, де вони можуть зупинитися і дала номер власниці квартири. Тому зовсім скоро жінка домовилась за житло.  

«Це люди, яких я ніколи не знала, не бачила в житті. Я була дуже здивована», – ділиться пані Олена.

Жінка розповідає, що думки виїхати за кордон були, проте вона не хоче залишати своїх батьків тут, адже вони відмовилися виїжджати з України.

Олена ділиться подробицями своєї адаптації у новому місці: «Тут, у місті, мені дуже допомогла моя подруга Люся. Ми з нею багато часу проводили разом, багато де ходили. Потім сюди переїхала моя дуже давня шкільна подружка й так само ми тут поруч, в постійному спілкуванні. До того ж я хочу сказати, що Черкаси, саме місто, дуже нагадує наш Сіверськодонецьк. Саме розташування вулиць, зрозуміло, усе перпендикулярно, не важко десь щось знайти. Та й самі люди тут, відчуття таке, ніби ти від дому далеко й не від’їжджав».

Окрім того, пані Олена зазначає, що підтримує зв’язок і з іншими друзями через дзвінки. Ба більше, вона подорожує країною через те, що її хлопець – військовий і вони часто, буває десь зустрічаються. Тож Олена має змогу побачитися з друзями в дорозі.

«Страшно так їздити, але в середині постійно сидить відчуття, що нічого не буде. І за нього теж. Я впевнена, що з ним нічого не може статися», – коментує жінка.

Олена розповідає, що раніше говорила лише російською мовою, проте досить швидко перейшла на українську, навіть через складнощі.

«Не важко перевчити себе, бо це наша мова, державна мова, треба нею розмовляти та знати», – коментує жінка.

Пані Олена ділиться своїм яскравим спогадом про дім, за яким, як зізнається дещо сумує: «У мене майже все зав’язано, то на тренуваннях, то на роботі, бо в нас колектив був як така дружня родина. У нас була традиція: щоранку я їздила містом на машині й збирала колег. Ми знімали якісь веселі ролики, чекали один одного, якісь жарти розповідали, і їхали на роботу. Це така невеличка традиція за якою сумою. День починався з обміну новинами та жартами».

Жінка віддалено працює менеджером із роздрібної торгівлі. Але крім того, через рік чи два після переїзду до Черкас відкрила свій онлайн-магазин спортивного стокового одягу для дорослих та дітей. Разом із подругою, яка займається продажем засобів догляду за тілом, організовують різні зустрічі та розпродажі.

Ідея власного бізнесу в Олени зародилася ще давно. Спочатку вона хотіла займатися виготовленням та торгівлею одягом для собак, оскільки сама має домашнього улюбленця. Жінка встигла навіть власноруч розробити сайт та організувати фотосесію з одягом. Проте після початку повномасштабного вторгнення, усі починання, як і речі, довелося залишити.

Останні ж пару років пані Олена почала займатися спортом, ходила разом із подругою фітнес-тренеркою на заняття.

Тож жінка почала задумуватись над актуальність спортивного одягу. «І перевага в тому, що цей одяг не має сезонності. Футболки для спорту можна купляти й узимку, і влітку, коли завгодно. Крім того, тут немає такої залежності від моди. Якщо брати звичайний одяг, то в цьому році куртка модна, в іншому вже все, якщо ти її не продав, то виходить викинув гроші на вітер», – пояснює Олена.

Жінка зазначає, що роботу й інтернет-магазин вдається легко поєднувати, адже обидві сфери схожі між собою, до того ж працює онлайн, хоча основна робота й вимагає дещо більше часу.

«Контент для власного магазину я роблю у вільний час або у вихідні. Як менеджер працюю так само, через телефон. Тільки там трошки більше вхідних дзвінків та консультацій», – говорить жінка.

У майбутньому пані Олена планує відкрити свій магазин офлайн і зосередитися більше на ньому. Проте для цього знадобиться більше часу.  

Авторка – Ангеліна Бородай 

Менторка – Олеся Зінченко
 

Джерело: Нова Доба - ]]>https://novadoba.com.ua/439368-u-dorozi-bulo-duzhe-strashno-olena-gapon-...]]>