Присвятив вірші Сєвєродонецьку. Поет Данііл Тарас про творчість та війну

]]>ТРИБУН: Данііл Тарас народився та виріс у творчій родині в Сєвєродонецьку. Літературна творчість його дідуся Йосипа Курлата та бабусі Тетяни Літвінової  дуже вплинули на онука у бажанні складати вірші. До початку повномасштабного вторгнення хлопець писав про щастя та віру в себе, а після – почав присвячувати свої вірші рідному місту.]]>

Про життя до повномасштабного вторгнення

“До повномасштабного вторгнення я працював, щоб заробити гроші для оплати контракту в університеті та квартири, яку орендував  зі своєю дівчиною. Працював з 15 років, бо не хотів залежати від мами. Я хотів сам їй допомагати” - розповідає Данііл.

Він додає, що завжди хотів демонструвати свою діяльність та творчість.

“Я завжди був соціалізованою людиною. Приділяв увагу соціальним мережам та намагався вести свій блог. Думав, що стану блогером. У себе на сторінці публікував відео з тренувань та різноманітні сторіз” - пригадує поет.

Про зміни у житті після початку російського вторгнення

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну доля Данііла докорінно змінилася - він втратив не тільки свій дім, але й колишнього себе.

“Моє життя після 24 лютого змінилося кардинально. Воно зруйнувалось… Тож будувати його довелося спочатку. Хоч я і був 18-річним хлопцем, у якого нічого немає, але все ж таки я мав дім, сім’ю та друзів. Такі прості рутинні справи, як пройтися вулицями свого міста, зустрітися з друзями, робили мене щасливими… але війна повністю все змінила” - розповідає Данііл.

До початку повномасштабного вторгнення Данііл зі своєю дівчиною повернулися додому у Сєвєродонецьк та пізніше опинилися у гарячій точці розгортання воєнних дій. Після майже місяця перебування у підвалі школи №15 у Сєвєродонецьку,  хлопець з сім’єю переїхали у місто Рівне, де вони живуть вже два роки.

“Мого будинку немає, в нього потрапив снаряд. Разом з будинком зруйнувалося й усе моє життя. Змінилися й мої принципи. Додалося багато нових знань. Я подорослішав й тепер завжди готовий до найгіршого. Можу навіть сказати, що я увійшов у режим виживання”.

Про захоплення поезією та перші вірші

“Перші вірші я почав писати, коли був ще дитиною. У 2017 році вперше опублікував вірш з доброю енергетикою про віру в себе та успіх. В ті роки я ще писав російською. Думаю, що поетичний талант прийшов до мене з часом, тому що я виховувався у творчій родині, в якій всі її члени писали вірші та зналися на літературі. Тож у мене не було іншого варіанту, як також почати писати”.

Данііл додає, що великий внесок у розвиток його таланту зробила бабуся Тетяна Літвінова. Вона була поетесою. У дитинстві вчила його тонкощам мистецтва складання віршів.

“Спочатку я писав дитячі вірші, наприклад, про пори року. Згодом навчився та в дорослому віці писав більш складні, які подобалися бабусі. Вона мені говорила, що я маю непоганий рівень, тому можу їх публікувати. І зараз вона мене мотивує – стверджує, що я справжній поет, що в мене все вийде!”.

Про дідуся Йосипа Курлата та бабусю Тетяну Літвінову

“Йосип Курлат – мій дідусь. Я ним дуже пишаюсь, хоча ніколи в своєму житті не бачив – він помер за три роки до мого народження. В дитинстві мені розказували багато історій про нього: що він зробив для міста, чим він цікавився, як воював. Ми часто ходили на заходи, присвячені моєму дідусю. Всі збиралися у бібліотеці Сєвєродонецька, яка була названа на його честь. Там обговорювали його життя, читали вірші”.

Згадуючи, Данііл додає, що коли почав цікавитися життєписом свого дідуся, дізнався про те, що він був знайомий з багатьма відомими українськими письменниками: Павлом Тичиною, Ліною Костенко, Василем Стусом. 

Хлопець стверджує, що його дідусь завжди мав проукраїнську позицію. А в 2022 році, коли російська армія окупувала Сєвєродонецьк, загарбники почали ганьбити ім’я його дідуся, говорячи те, що Йосип Кулат нібито був за Росію.

“У той момент у мене запалало всередині. Я почав розбиратися в тому, якої думки був мій дідусь. Пізніше моя мама розповіла, що дідусь мав антирадянську позицію. Він любив Україну”.

Хлопець також розповідає про свою бабусю.

“Велика гордість ще й тому, що в мене є така бабуся. Її ім’я - Тетяна Літвінова. Вона теж публікувалася, в неї є багато книжок, вона також дуже талановита поетеса. Бабуся має трохи інший стиль написання. Я подорослішав і тепер мені більше подобаються її вірші, бо вони більш складні, їх треба аналізувати й вдумливо читати”.

Про свій дім, який був зруйнований російськими окупантами

“Зараз мій дім у дуже поганому стані. Спочатку в нього влучив снаряд, а може й декілька. Але моя квартира збереглася. Вона ще стоїть. Навіть не пограбована. В ній живуть птахи та росте пліснява… Проте знаю, що дім готують під знесення”, – зізнається сєвєродончанин.

Поет згадує, що було дуже складно жити з негативними думками, згадуючи свій дім.

“Я навіть сходив до психіатра, який призначив мені заспокійливі, бо я не міг сховатися від своїх думок. Постійно сумував за домом, згадував його безліч разів на добу. Пізніше став намагатися відволікатися на інші речі. Життя ставало більш насиченим”.

Вірш «Рідна Луганщина» та його особисте значення для Данііла

Рідна Луганщина тоне в пітьмі,

Шумні майданчики стали німі;

Там, де колись майорів кревний стяг,

Зараз руїни, сміття і бурят.

Мрію відчути на дотик траву

Вільного краю мого степову...

Завжди на Сході калина цвіла,

Тільки добро і ніякого зла

Вже бородата шайтанська вівця

Жителів "визволила" до кінця.

Нонсенс! Свободу дарує нам раб!

Втім, подивіться на кількість держзрад...

Бачив я, скільки у місті "ждунів",

Їхню прерадісну зустріч "братів",

Слухав брехливі історії тих,

Хто через "руzzьку" навалу - без крихт.

"Брату" радіють, з чиєї вини

Жити на цвинтарі будуть вони.

Може в них з'являться згодом думки:

"Брат" то не брат, то є кат навпаки.

Може згадають, хто вдень і вночі

Їм доставляв українські харчі.

Може побачать, як вийдуть з марИ,

"Руzzкий мир" - пастка, вони в ній - щури...

“Цей вірш для мене - один з найпотужніших. Я написав його, коли мені було дуже погано і коли я вже не міг тримати в собі всю негативну енергію. Хоча всі мої вірші пишуться так. Зазвичай це відбувається вночі. Я йду в іншу кімнату та всю ніч пишу вірш, підбираю слова та рими, щоби вони поєднувались та атмосфера була правильною. Все виливається в поетичні рядки і мені стає краще. Написання віршів – це як самотерапія для мене та проживання негативного”.

Побажання сєвєродончанам, які втратили свій дім

“Я хочу побажати, щоб ніхто не тримав у собі негативні емоції, а проживав їх. Треба жити далі, треба бути щасливими. Не потрібно чіплятись за минуле. Як кажуть: «минуле – забуте, майбутнє – закрите, сьогодення – дароване». Насолоджуйтеся моментами, запам’ятовуйте та відчувайте їх".

Авторка: Валерія Логвінова 

Джерело: Трибун - ]]>https://tribun.com.ua/uk/110415-prisvjativ-virshi-severodonetsku-poet-da...]]>