Олексій Харченко, начальник Луганської ОВА: Попит на тимчасове проживання вже зник, людям потрібне постійне житло

Начальник Луганської обласної військової адміністрації Олексій Харченко працює на своїй посаді з 17 квітня, і не минуло двох місяців, як він оголосив кадрову реформу в своїй установі. Можливо, на таку рішучість його налаштувала біографія: народився в сім’ї військового, закінчив Військову академію Державної прикордонної служби і з 2008 до 2015 обіймав офіцерські посади в ДПСУ. Потім була Державна інспекція архітектури та містобудування України – працював керівником Департаменту контролю. Менше року пробув начальником Сіверськодонецької міської військової адміністрації і от – нова посада. До вересня минулого року до Луганщини прямого відношення не мав.

ВВОДИМО ПРОЄКТНИЙ ПІДХІД ДО РОБОТИ

- У держслужбі я вважаю себе невипадковою людиною. Отримав додаткову до військової освіту держуправління і захистив дисертацію – до недавнього часу вона називалась кандидатською, а тепер я доктор філософії. Захистив у 2022 році. Мав захищати 24 лютого, але трішки не зрослося.

- Де простіше працювати – на посаді керівника міста чи області?

- Ну, з огляду на те, що робота там була геть новою, то на першому етапі вона була складнішою. Коли я перейшов до ОВА, вже було розуміння, як працюють міські адміністрації. Власне, цей досвід дозволяє зараз більш ефективно будувати комунікацію з громадами, ставити їм завдання, координувати їхню діяльність. Були свої складнощі в МВЦА, є свої складнощі в ОВА, але в цілому дуже добре, що я йшов поступово. Оскільки пройшов нижній щабель, тепер розумію потреби громад, їхні болі, проблеми й можливості.

- Нещодавно на нараді в ОВА ви заявили, що настав час кадрових рішень. Можете сказати, що то будуть за рішення і за якими критеріями ви оцінюватимете підлеглих?

- Ну, я не стану зараз коментувати рішення, які носять перспективний характер, але хочу повідомити про підхід, який вважаю актуальним і ефективним. Я довів свої вимоги: кожен держслужбовець в адміністрації має розуміти своє місце і роль у тому чи іншому проєкті. Умовно кажучи, я хочу відійти від практики «ми просто відповідаємо на листи і пишемо листи ще кудись», і це безкінечна така рутина. Вона, звичайно, залишиться, але поряд із цим нам треба, на мою думку, ввести проєктний підхід до роботи. Тобто щоб кожен департамент, структурний підрозділ розробляв проєкти – і тактичного, і стратегічного рівня, – в яких мають бути чіткі й зрозумілі часові показники виконання, перелічені сили й засоби, хто і яку роль відіграє в цьому проєкті. А найголовніше: що цей проєкт дасть луганчанам. На жаль, зараз обстановка складається так, що люди працюють ніби на користь держави, на перспективу, на створення концепції деокупації. Це дуже важлива складова роботи, її не можна зупиняти. Але поряд із цим ми маємо розуміти, що в нас величезна кількість ВПО, які потребують комунікацій із нами, мають ті чи інші проблеми. Тут, на мою думку, ми «просідаємо».

У мене вже було декілька нарад. Наприклад, Департамент транспорту. Я поставив просте питання: чи допоміг він у такому маленькому проєкті, як доправлення дітей на оздоровлення? Виявляється, жодна громада такої допомоги не отримала. Ні методичної, ні практичної. Це проблема підходу до роботи взагалі. Завдання є – виконуємо, задачі нема – сидимо. Так воно не має працювати. І я не маю всім структурним підрозділам придумувати ці проєкти. Це – їхня задача.

Такий підхід ми поширюватимемо на всі підрозділи. Поступово.

АКТИВІЗУВАЛИ ДІАЛОГ З РЕЛОКОВАНИМ БІЗНЕСОМ

- Прочитав на сторінці обладміністрації в ФБ про проблеми релокованих з Луганщини підприємств: «Головна проблема, з якою стикаються виключно луганські підприємці, які перемістилися на територію, підконтрольну Уряду України, та не змінили своєї податкової адреси, – відмови: у наданні банківських послуг, податковому обслуговуванні, контрагентів від правочинів. Також підприємці не мають можливості виконувати кредитні зобов’язання перед фінансовими установами у зв’язку з втратою основних фондів, нематеріальних активів».

Дивно, що вони ще виживають уже три роки. Чи може обласна влада таким бізнесменам якось допомогти?

- На нашому обліку перебувають понад три з половиною тисячі релокованих підприємств, здебільшого ФОПів. Дивіться, питання підтримки бізнесу можемо розглядати в площині тільки допомоги в зміні законодавства і якоїсь методичної підтримки. Ми обмежені в можливості допомагати фінансово. І тут вони мають проблему власне з кредитуванням. На жаль, постанови Кабінету міністрів містять, на мою думку, дискримінаційні норми: якщо підприємство зареєстроване на ТОТ – йому обмежено доступ до кредитів. Але таке обмеження – ще пів біди. Так само обмежено доступ і до грантів.

Я не знаю, як було раніше, але зараз ми активно підтримуємо релокований бізнес у цій історії. Я доповідав на засіданні Координаційного центру прифронтових і тимчасово окупованих територій, і є рекомендації Кабміну. Звичайно, щоб пройти цей шлях, знадобиться не тиждень і не місяць. Але процес запущений. І тут адміністрація є повноцінним адвокатом нашого релокованого бізнесу. Я допомагатиму вирішити і точкові, і глобальні питання. Ми активізували діалог з бізнесом, частіше проводимо зустрічі, заслуховуємо розповіді про потреби підприємців.

- А як можна допомогти аграріям? Вони ж не можуть просто переїхати, орендувати приміщення… Їм земля потрібна. На вашій сторінці в ФБ є розповідь про зустріч із агропідприємцем Сергієм Лі. Він узяв в оренду 15 га землі. Мабуть, у нього на Луганщині було разів у двадцять більше…

- На жаль, ми не можемо обійти Земельний кодекс. Там визначена норма про те, що вільні землі можуть бути надані в користування тільки через аукціон. Ми з вами, звичайно, розуміємо, що релоковані підприємства навряд чи виграють конкурс у місцевих фермерів. Тут знову йдемо від точкового до стратегічного. Точково ми допомагаємо. Є приклади, коли до Департаменту агропромислового розвитку звернулися фермери з проханням допомогти знайти землю. Департамент допоміг. У нас же, знов-таки, є фермери, які змогли отримати землю в оренду чи в суборенду. Вони домовляються між собою – ми організували таку комунікацію. Це – непоганий, успішний кейс. Але стратегічних питань така практика не вирішує, і зараз немає дієвого механізму, як захистити агропідприємців і компенсувати їм втрачену землю. Та при зустрічах у різних приймаючих громадах я завжди питаю, чи є вільна земля, як її можна взяти.

Ми дійсно шукаємо рішення, як можна швидше знайти землю для наших фермерів. Але загалом така політика має бути сформована на рівні держави, і ми будемо надавати свої пропозиції на основі пропозицій, отриманих від підприємців АПК.

НАШІ МЕДЗАКЛАДИ МАЮТЬ СТАТИ РІВНОПРАВНИМИ ГРАВЦЯМИ НА РИНКУ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ

- Скільки медичних установ переїхало на контрольовану територію і чи всі вони некомерційні?

- У нас релоковано більше тридцяти медичних установ, однак тільки двадцять із них законтрактовано і здійснюють свою діяльність. Усі вони некомерційні і надають послуги в межах державного фінансування. У нас таких лікарень багато, та деякі функціонують у дуже обмеженому вигляді. Вони законтрактовані по меншій кількості пакетів НСЗУ, відповідно і пацієнтів обслуговують менше.

- Прочитав на вашій сторінці в ФБ, що Сіверськодонецька багатопрофільна лікарня надає амбулаторну реабілітацію 9466 особам. Це за вашого сприяння? З огляду на те, що в той же час інші лікарні допомагають по сотні-півтори пацієнтів кожна. Ну, є ще обласна онкологічна клініка, де 3600 пацієнтів лікуються, але тут окрема специфіка…

- Сіверськодонецька багатопрофільна лікарня – дійсно, потужний заклад. До мого приходу показники там були трошки меншими, але теж чотиризначними. Ми дещо змінили підходи і змінили керівництво. Зараз виконувачка обов’язків генерального директора Оксана Олександрівна Андрійків-Морозова дуже активно працює над розвитком. Тому більшою мірою це її заслуга. Вона в цій лікарні працює все своє життя і щиро вболіває за її подальше існування й розвиток. Їй, насправді, є чим пишатися.

З тими релокованими лікарнями, з якими можна йти в розвиток, ми обов’язково прийдемо до таких самих показників, а може й більших. Ну, а Сіверськодонецька багатопрофільна також не зупиняється. Попереду реалізація дуже амбітних планів, і я впевнений, що в них все вийде. І в цілому всі релоковані медичні установи стануть рівноправними гравцями на ринку медичних послуг в Україні.

- Як релоковані підприємства наповнюють обласний бюджет і бюджети громад?

- В обласний бюджет Луганської області податків надходить порядку 2,5 млн грн – майже нічого. А от у місцеві бюджети надходження трошки кращі. Наприклад, Сіверськодонецький міський бюджет отримує приблизно 150 млн грн. Але ми маємо розуміти, що питому вагу власних коштів складають податки на доходи фізичних осіб (ПДФО) від державних інституцій, які зареєстровані в Сіверськодонецьку.

ПИТАННЯ ЖИТЛА ДЛЯ ВПО НЕ МАЄ ПРОСТОГО РІШЕННЯ

- Про внутрішньо переміщених з Луганщини осіб. Скільки таких зареєстровано на підконтрольній українському Уряду території? І як ви допомагаєте людям, які втратили житло, а багато хто – і джерела доходів?

- Давайте тут розділяти різні категорії переселенців. За нашими даними, з 2022 року обліковано більше 200 тисяч ВПО, 100 тисяч перебувають за кордоном. Незахищені верстви населення мають у нас можливість розселятися в шелтерах у місцях тимчасового проживання. Є досить цікаві кейси в Лисичанській громаді: міська адміністрація домовляється з університетами, орендує гуртожитки в Києві. Я кілька з них відвідав, люди нібито задоволені – і ставленням до них, й умовами проживання.

Але є в нас незаповнені прихистки. От, для прикладу, в Самарі Дніпропетровської області працює місце тимчасового проживання Сіверськодонецької громади, яке не заповнене на 100 відсотків, і це свідчить про те, що попит на тимчасове проживання в людей уже зник. Людям на даний момент потрібне стале постійне житло. Тож давайте бути об’єктивними. Якщо наші народні обранці декларують 4,5 млн ВПО в Україні, які потребують житла, – чи можливо таку кількість людей забезпечити? Навряд. Принаймні, зараз. Ми починаємо роботу з дослідження цієї проблематики, хочемо зрозуміти, скільки людей фізично потребують житла. Скільки їх готові їхати в будь-яку точку України. Хто з них має роботу, хто не має, хто має віддалену. Хочемо зрозуміти потреби людей у компенсації. Бо, на мою думку, більшість ВПО, які вже інтегрувалися, влаштували дітей в якісь садочки або школи, мають налагоджений побут – вони не захочуть їхати в умовний Богуслав, де ми зводимо будинок. Бо треба щось вирішувати з роботою, з садочками і таким іншим. А в мегаполісах ми будувати житло не можемо, зі зрозумілих причин.

- Сотні тисяч луганчан три роки тому, а дехто вже більше десяти, стали безхатченками, і досі ніхто не пообіцяв їм нічого кращого за шелтери…

Мені здається, українці більше ніколи не будуть ділити себе на право- і лівобережних. На східняків чи "западенців". Вони мають забути ці слова

- Тут потрібна дуже виважена позиція. Наприклад, ми започаткували деякі програми компенсації першого внеску по іпотеці. Подивимось, як спрацює. Ефективність мені незрозуміла, бо ми тільки почали. Питання надскладне, воно не має простого і швидкого рішення. Та після роботи із визначення конкретних потреб наших ВПО ми зможемо зрозуміти, яким категоріям ми зможемо допомогти відносно швидко, а які маємо адвокатувати на рівні держави.

- І скільки часу забере це вивчення? Рік – це, як на мене, забагато…

- Ні-ні, за кілька місяців будемо мати результат.

- Про все не спитаєш, але, може, маєте щось самі сказати?

Маємо гуртуватися, маємо йти пліч-о-пліч, вірити нашим Силам оборони, нашим захисникам

- Маю. Ця війна, попри всі її жахіття, все ж має один плюс. Мені здається, українці більше ніколи не будуть ділити себе на право- і лівобережних. На східняків чи "западенців". Вони мають забути ці слова. Я їжджу територією України, спілкуюсь і з приймаючими громадами, і з нашими ВПО – і бачу, що вони одне одного підтримують. Усі – українці, всі – нормальні адекватні люди. Так ось. Дуже хотілося б, щоб ця підтримка зберігалася. Влада місцевих громад має підтримувати наших ВПО, ми маємо працювати з ними в синергії для того, аби забезпечити їхні права, рівноцінне проживання, інтеграцію. Це – задача нас усіх, це не задача Луганської обласної адміністрації чи Рубіжанської міської адміністрації. Це задача кожної приймаючої громади, кожної області на території України. Не маємо забувати, що ми всі українці і зараз, у таких складних обставинах, маємо підтримувати одне одного. Звертаюся до всіх українців: маємо гуртуватися, маємо йти пліч-о-пліч, вірити нашим Силам оборони, нашим захисникам. І вірити в те, що скоро ми будемо працювати у ще більш складних умовах деокупації, встановлювати українську владу на території, що була тимчасово окупована.

Михайло Бублик

]]>https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/4008881-oleksij-harcenko-nacalni...]]>

Фото надані Департаментом масових комунікацій Луганської ОВА