«Ми тричі вставали живим щитом, не пускаючи ворога», - луганський оперативник з Сєвєродонецька Андрій Хмелевський

Поліцейський на псевдо Хмель у складі зведеного загону ніс службу на деокупованих територіях, брав участь у стабілізаційних заходах при Слобожанському контрнаступі. Правоохоронець відзначений державною нагородою «За врятоване життя». 

Оперативник розпочав службу в рідному Сєвєродонецьку після закінчення Харківського національного університету внутрішніх справ. Нині він - старший оперуповноважений управління карного розшуку ГУНП в Луганській області. Пригадує, що рідне невеличке місто на Луганщині у 2014 році перший раз перетворилося на арену бойових дій.

«За містом стояли блокпости так званих «лнрівців», будівлю сєвєродонецької міліції тричі намагалися захопити озброєні представники незаконних збройних формувань, викрадали правоохоронців та цивільних людей. Ми тричі стояли живим щитом, не пускаючи ворога», – розповідає Андрій. 

У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, позиція Андрія Хмелевського була незмінна – захищати своє та бути вірним українському народові. Він відвіз родину у більш безпечне місце та повернувся до Сєвєродонецька у складі зведеного загону: виявляв коригувальників, мародерів, доставляв гуманітарну допомогу, здійснював евакуацію.

«Я бачив жахи війни у різних регіонах держави, але, коли рашисти рівняють із землею твоє рідне місто, лють та ненависть до всього «руського міру» стає просто нестерпною».

Весною 2023 року поблизу Дворічної, що на Харківщині, разом з колегою він врятував волонтера, який під час гуманітарної місії потрапив під ворожий обстріл – його автівку посеред дороги розстріляли росіяни.

«Чи живий волонтер ми не знали, але не могли залишити людину без допомоги поки залишався хоч єдиний шанс на порятунок. Діставшись місця, знайшли пораненого чоловіка. Часу оглядати його не було – окупанти, помітивши нашу машину, знову почали гатити», – згадує події того дня Хмель.

Поліцейські привезли волонтера вчасно – лікарі змогли надати йому медичну допомогу.

«Повезли до найближчого госпіталю, кілометрів за 30-40. Проблема полягала в тому, що їхати до нього дорогою, яка прострілюється окупантами, до того ж ще й розбитою. Нам вдалося і ми встигли».

За це Андрій Хмелевський отримав державну нагороду – медаль «За врятоване життя».

Реальна небезпека йшла буквально по слідах: одного разу, під час виїзду в Сєвєродонецьк перед автівкою поліцейських снаряд російської армії влучив у останній міст, який сполучав два сусідні міста – Сєвєродонецьк та Лисичанськ. На щастя, поліцейські не постраждали.

Далі були Лисичанськ, Бахмут, участь у стабілізаційних заходах при Слобожанському контрнаступі. 

«Спільно з ЗСУ та Нацгвардією ми першими ступили на території звільнених Волохового Яру, Куп’янська, Вовчанська. Окупанти залишили по собі масштабні руйнування, понівечені будинки, багато було й трупів росіян – вони лежали просто на розбитих позиціях, посеред дороги, в калюжах, в багнюці». 

Саме тоді Андрій Хмелевський разом з колегами зі слідчого управління та управління карного розшуку дійшов і до рідної Луганщини.

«Ми йшли безперестанку вперед, після Харківщини був Сватівський напрямок, зайшли в Стельмахівку. Там тривали бої, ворог використовував усі наявні сили, аби повернути свої позиції: танкові обстріли, нальоти авіації, артилерія. На жаль, нам довелося вийти, та знаю точно – ми ще повернемось!».

Наразі поліцейський продовжує нести службу у складі зведеного загону ГУНП в Луганській області. 

«Нам доведеться ще багато чого зробити і багато де вистояти, щоби повернути загарбане путінською росією. Я не хочу тікати, я хочу жити тут, вільно, на своїй землі, бо найкраще жити у рідному краї, який дає нам силу та наснагу творити. Коли буде деокупація, я повернуся додому, аби допомагати та відновлювати наше мирне та світле українське життя».

Національна поліція України

]]>https://www.npu.gov.ua/news/my-trychi-vstavaly-zhyvym-shchytom-ne-puskai...]]>