“Допомагаю Україні, бо хочу додому”, – волонтерка з Луганщини паяє дрони для ЗСУ

]]>Софія Руднєва народилася у Сєвєродонецьку, а після початку російського вторгнення з родиною переїхала до Луцька. Там закінчила школу й для наукової роботи в Малу академію наук зібрала свій перший дрон, з яким посіла призове місце. Зараз дівчина приділяє цьому немало часу, а все для того, щоб зробити свій внесок у перемогу та повернутися додому. ]]>

]]>Виданню ТРИБУН Софія розповіла, як почала паяти дрони, як відбувається процес збирання та що її на це мотивує.]]>

– Чим ви захоплювались у рідному місті?

– У Сєвєродонецьку я прожила до 14 років, допоки не почалося повномасштабне. Свідомою любов’ю місто я не пам'ятаю, але те, що у ньому мені подобалося найбільше, – проспект Будівельників. 10 років я займалася танцями у Центрі дитячої та юнацької творчості, активно брала участь у різних олімпіадах, сама навчилася грати на гітарі та співати. Також граю на синтезаторі. Нещодавно святкувала 4 роки з моменту, як володію цим інструментом. Для мене це невеличке свято. 

– Коли ви почали паяти дрони та займатися волонтерством?

– Після переїзду з рідного міста. Коли почалося вторгнення, звісно, ніхто у школу не пішов. В чат классу нам написали, що ми можемо прийти до навчального закладу, якщо страшно залишатися вдома. У мене є сестра-близнючка, от з нею ми пішли до школи. Допомагали закладу підготуватися до критичних умов. Після того, як неподілк стався вибух, батьки нас забрали додому. Згодом 5 березня ми виїхали до Луцька і я долучилася до невеликих волонтерських ініціатив. 

Перший дрон зібрала під час написання наукової роботи в Малу академію наук. Не усвідомлювала, що мені потрібно написати наукову роботу, а ще й паяти дрон. Це наче було щось із серії неможливого. Але взялася за справу. 

– Чи знайомі ви були з такою справою, як паяння?

– Паяти я взагалі не вміла та жодного разу не пробувала це робити. Навіть й не знала, що таке паяльник, грубо кажучи. Перший дрон був створений за інструкцією у відеоролику на YouTube. Робила на інтуїтивному рівні, але мені допомагала людина, яка на цьому більше розумілась. Зайняло створення апарату 4 дні. Хоча я думала, що буде швидше. Свою роботу я захистила на обласному рівні, де посіла перше місце та вийшла на всеукраїнський рівень. Там вже посіла третє місце. 

– Яка подальша доля першого дрону?

– Паралельно з тим, коли я почала паяти, займалася також репетиторством, а саме – математикою, бо гарно на цьому розуміюсь. Одна учениця дізналася, що я маю власноруч створений дрон та підкинула мені контакти бійців з Донеччини, яким можна було його відправити. Так я і зробила. Пізніше отримала відео з подякою за мою роботу. 

– Коли ви вирішили робити дрони вже конкретно для бійців?

– Подумала, якщо я змогла зробити дрон 1 раз і в мене вийшло, то зможу це повторити. Хотіла відкрити збір на 1 дрон на 12 тисяч. А мої друзі вмовили збирати на 2 чи 3 одразу. Я прислухалась та зробила збір на 4. Закрили його дуже швидко. Донатили з інших країн також. З того збору я змогла заощадити 12 тисяч, бо знайшла необхідні деталі дешевше. Собівартість дрона вийшла 8 тисяч.

– Це збір саме на деталі для дронів?

– Так, щоб я змогла зібрати дрон. Бо деталі коштують чимало.  

– Які складнощі виникають під час збору дрона?

– Паяння – це тільки пів біди. Основна проблема в тій частині, коли дрону треба розповісти, що він дрон та має літати, тобто запрограмувати його через ноутбук. Це важко. Особливо перший раз – це було нестерпно. Наступні – вже легше.

– Ви збираєте розвідувальні чи ударні дрони?

– Ми розглядали наш дрон, як крамікадзе. Тобто одноразовий – влетів, куди треба, - і назад не повернувся. Але потім зрозуміли, що у нього класні характеристики. Як я зазначала раніше, собівартість дрона – 8 тисяч гривень. Я порівнювала характеристики і ціну на ринку та зрозуміла, що такий може коштувати й всі 20 тисяч. Через це ми подумали, що наш дрон може бути й розвідувальним. Точніше, це вирішили військові, які з ним працювали. Вони сказали, що запускали його вже декілька разів. Так він став розвідником. 

Зараз я маю також збір на 8 дронів, які вже будуть з камерами нічного бачення. А один з них ми спробуємо зробити з автоматичним скидом. Але поки це достатньо важко, бо потрібно запрограмувати на це польотний контролер. Пробуємо.

– Скільки часу витрачається на те, щоб зібрати 1 дрон?

– В середньому годин 8. Десь один робочий день. Але зараз дуже важко казати, бо часто вимикають світло. Бувало таке, що мені не вистачало кілька секунд, аби припаяти останній контакт і почати програмувати через комп’ютер, бо він тримає заряд і без світла, але вимикають електропостачання. Тож потрібно чекати декілька годин, щоб продовжити.

– Реально будь-хто може зробити дрон?

– Абсолютно. Просто комусь це буде важче, а комусь легше. Завдяки паянню у мене перестали трястись руки. А якщо людина вміє паяти, то їй це взагалі легко вдасться. 

– Де ви знаходите бійців, яким відправляєте дрони?

– Це всі знайомі мені військовослужбовці. Я мала намір робити дрони у напрямку дому. Так і сталося. Чоловік директорки мого ліцею служить у Луганському прикордонному загоні, тому я прийняла рішення відправляти наступні роботи їм. 

Навіть назвою цього загону я повертаюся в контекст Луганщини

Дрони назвала “Серебрянські”, бо вони поїдуть до Серебрянського лісництва. 

– Яка у вас мотивація допомагати бійцям та країні?

– Я просто хочу додому. Якщо я можу допомогти, паяючи дрони, – буду це робити.  

Валерія Демидович

Джерело: ТРИБУН - ]]>https://tribun.com.ua/uk/112778-dopomagaju-ukraini-bo-xochu-dodomu-volon...]]>