Зірка українського кіно Рита Бурковська: "Мій перший досвід знімань у воєнній зоні був, коли ми заїхали в Сєвєродонецьк"

]]>"Сьогоднішній український опір виріс не на порожньому місці": інтерв'ю з акторкою Ритою Бурковською від VOGUE.]]>

Рита Бурковська — зірка українського кіно, яка за останній рік побувала у найгарячіших точках країни у ролі фіксера, що допомагає іноземним журналістам розповідати правду про війну в Україні всьому світу.

Рита Бурковська

Зустріч з Ритою Бурковською відбулася на Володимирській гірці — вона розповідає, що любить ці місця й щодня гуляє тут зі своїм собакою. Байрактар, помісь стаффордширського тер'єра і дворового пса, родом із Бучі. Господарі пса виїхали, а він залишився. На початку квітня Рита потрапила в місто разом із журналістами BBC — і пес кинувся до неї, як до рідної. Акторка каже, що вдома Байрактар голосно гавкає, особливо коли залишається сам, і це не подобається сусідам. "Але у нього ПТСР", — співчутливо пояснює Рита.

33-річна Рита Бурковська — талановита українська акторка, в біографії якої два фільми: психологічна драма "Парфенон" (2020) Мантаса Кведаравічюса, литовського режисера, у квітні минулого року вбитого росіянами в окупованому Маріуполі, та "Бачення метелика" Максима Наконечного — чи не найочікуваніша українська прем’єра цього року, презентація якої в Каннах у травні 2022-го стала гучною акцією протесту проти війни, розпочатої Росією в Україні.

Рита щойно прилетіла з Індії, де представляла "Бачення метелика" на кінофестивалі в Джайпурі. З цією ж місією акторка об’їздила десяток країн: від Португалії до Литви. "Після Канн нас почали кликати всюди", — каже вона.

Тоді в травні, перед початком показу в Каннах, українці влаштували перформанс: гостей зустрічали сирени повітряної тривоги, а команда фільму вийшла на червоний хідник з величезним транспарантом, на якому було написано "Росіяни вбивають українців. Ви вважаєте обурливим і неприйнятним говорити про цей геноцид?". Актори, які тримали його, закрили обличчя значком з перекресленим оком, що в інстаграмі зазвичай маркує чутливий контент. Ці кадри розійшлися світовою пресою — як і фото акторів, що вийшли на пресконференцію у футболках із зображенням зруйнованого Маріуполя, задокументованого в об’єктиві Євгена Малолєтки.

"Сьогоднішній опір виріс не на порожньому місці: свідомі люди, які віддавали своє життя служінню країні, були в нас завжди"

"Бачення метелика" розповідає історію аеророзвідниці Лілі, яка повертається з полону в так званій "ДНР" і на медичному обстеженні дізнається, що вагітна. Героїня Рити — стійка, сильна, вона не цурається свого тіла, що пройшло в полоні страшне випробування, натомість хоче зрозуміти: як жити далі з цією травмою?

"Бачення метелика"

"Наше кіно знято до повномасштабної війни, і це важливо, — розповідає Рита. — Бо воно демонструє, що сьогоднішній український опір виріс не на порожньому місці: свідомі люди, які віддавали своє життя служінню країні, були в нас завжди. Для когось Крим — це далеко, але війна почалася вже тоді, коли в Криму загинув перший військовий, коли затримали першого кримського татарина, коли потягнулися перші переселенці. Потім, через кілька місяців, свідомі люди пішли захищати наші кордони вже на Схід. Ще тоді мене вражало, що ветеран чи ветеранка могли бути поруч з тобою, а ти міг цього не помітити. Поруч у ліфті міг їхати 18-річний юнак, і він вже був ветераном, чи ось така героїня, як моя Ліля".

Робота над фільмом для Бурковської — завжди дослідження. Згадує, як три роки тому в Афінах, працюючи над "Парфеноном" з Мантасом Кведаравічюсом, ходила у місцеву суданську громаду розпитувати про життя. Так само будували роботу і над "Баченням метелика". "Ми загадали собі піти до людей, які воюють, зустрітися з тими, хто був у полоні, з тими, хто свідомо залишився в Донецьку і співпрацював з СБУ. Ми їздили в Мар’їнку 2021 року, на позиції до наших військових. І ці реальні історії стали частиною нашого фільму".

Можливо, саме така відкритість і жага до пізнання допомогли акторці знайти власну "точку входу" у війну: вже рік Бурковська працює фіксеркою, допомагаючи світовим медіа висвітлювати події в Україні. Буча й Бородянка, Херсон і Харків, Бахмут, Лисичанськ і Сєвєродонецьк — разом з іноземними журналістами Рита побувала в багатьох гарячих точках. "Найголовніше вміння фіксера — знайти спільну мову з іншою людиною, — каже вона. — Уявіть, перед вами жінка, у якої вчора вбили чоловіка — а вам треба записати інтерв’ю. І ви починаєте обережно говорити, й у неї потроху з’являється довіра до вас. Чи інша історія — люди, які були в полоні. Чому вони мають звірятися комусь? Але якось вдається".

Рита згадує особливий для неї сюжет, втілений у пронизливій статті журналіста BBC News Джоеля Гюнтера "Збираючи загиблих у Бучі", яка здобула нагороду Асоціації іноземної преси 2022 року як найкраща друкована стаття. Рита з Гюнтером вирушили в Бучу в перші дні після звільнення Київщини, коли поліція щодня ексгумувала там 50–70 тіл. "Ми приїхали на локацію, де нас мала очікувати поліція, і я побачила тіло. Підійшла до чоловіка, який був поряд, гадаючи, що він поліцейський, а він мені: "Я щойно викопав свого сина". Випадково ми стали свідками жахливої історії. Але батько зібрався на силі з нами поговорити, і його історія стала центральною у статті BBC News".

Рита каже: за цей рік жодного разу не дозволяла собі падати духом, бо захоплюється українськими людьми — і це надає сили. "Українці — це людяність, яка прямо дзвенить. У Лисичанську нам зустрівся такий чудовий дідусь, який допомагав кому міг, попри весь жах навкруги, — людям, тваринам. А військові, які щодня балансують на цьому вістрі "життя-смерть". А волонтери, які готові врятувати кожну живу душу, кожне звірятко".

Сконцентруватися у потрібний момент Риті допомагають прості речі — медитація та рейкі, які акторка практикує багато років. "Сьогодні у нас є можливість діяти, обирати свій шлях. І мене дуже бадьорить те, що я можу торувати шлях іншим. Так, на нашу долю випало страшне випробування — в країні війна, але маємо прокладати дорогу для наступних поколінь".

"Українці — це людяність, яка прямо дзвенить"

Водночас Бурковська зізнається: щоразу їхати на фронт страшно. "Мій перший досвід знімань у воєнній зоні був з агенцією IFP, коли ми заїхали в Сєвєродонецьк. За 10 кілометрів від нас палало Рубіжне, куди ми прямували. Вже після ми дізналися, що там точилися вуличні бої. І зрештою туди не поїхали — щось уберегло. А коли нещодавно знімали в Херсоні, то знали, що російські снайпери працюють з річки — зовсім близько до нас, бо ми фактично стояли біля берега. Я тримала в руках операторську триногу і думала: цікаво, який я маю вигляд у снайперському прицілі".

За матеріалом: VOGUE - ]]>https://vogue.ua/article/culture/kino/sogodnishniy-ukrajinskiy-opir-viri...]]>