“Залишилась тільки я, мої знання та багато років досвіду”: як переселенка із Сєвєродонецька відкрила бізнес на новому місці

Надії 27 років і вона пов’язана зі сферою педагогіки майже 12 років. На початку волонтерила та допомагала дітям, з часом вона стала асистентом у логопеда. Після отриманого досвіду вона зрозуміла, що обрала правильний шлях по життю та відкрила свою практику. Проте жорстока війна внесла корективи у життя дівчини і вона мала наново розпочати свій бізнес.

Надія  — професійний логопед-дефектолог і у своїй справі ставить допомогу дітям вище за якусь фінансову вигоду, оскільки працювала та працює саме за покликом душі.

“Рідний центр «Діти райдуги» я не покидала весь час, працювала дефектологом, потім після короткої декретної відпустки, яка тривала лише 1 рік, я повернулась до роботи, вже як логопед”, - згадує дівчина.

З часом прийшло розуміння, що для успішної корекційної роботи треба мати велику кількість матеріалів та приладдя. Було прийнято рішення перевести всю діяльність у простір приватного підприємства.

Дівчина вклала у цю справу багато інвестицій, починаючи від постійного навчання у кращих спеціалістів, завершуючи закупівлею новітніх методичних посібників та обладнання для роботи.

Як каже Надія, дітей, які потребували корекційних занять, завжди було багато, кожний випадок був індивідуальний, і треба було шукати свій «ключ» до кожної дитини. Але кропітка праця та натхнення завжди приносили результати, і це не могло не тішити дівчину.

Війну, яка поступово наближалась до України дівчина не могла собі уявити, називаючи її підступною та жорстокою.

“Були якісь тривожні думки, очікування якоїсь важкої та нестабільної ситуації, були навіть думки закривати бізнес та чекати кращих часів. Як і в багатьох була зібрана тривожна валіза, але не для того, щоб з нею поїхати на інший краї України або навіть в іншу країну, а просто протриматись декілька днів у бомбосховищі, але неподалік міста на дачі”, - розповідає Надія.

В день початку вторгнення Надія розгубилась та не розуміла, як діяти далі. Проте вранці разом із сином дівчина разом із сином відправилась до родичів у селі в Донецькій області. Паралельно вона попереджувала батьків дітей, які ходили на її заняття про їх відміну, намагалась їх в телефонному режимі заспокоїти та надати мінімальну психологічну підтримку.

Надія обіцяла їм, що як тільки цей жах завершиться, то вони одразу зможуть повернутись до проведення занять, оскільки для багатьох батьків пошук спеціаліста це справжнє випробування. Тому їм важливо відчувати що їх дітей ніхто не залишить без уваги.

Вже менше ніж за місяць Надія зрозуміла, що війна не завершиться у найближчі тижні, а тому треба буде їхати подалі із небезпечних регіонів. Тому вона вирішила відправитись до родичів у західні регіони країни:

“Евакуаційним потягом ми дісталися міста Самбір, що на Львівщині. Спочатку було дуже важко, інше місто, інші люди, все нове, треба шукати житло  бо нас приїхала велика родина і розміститися у родичів було проблематично”, - пояснює дівчина.

У березні та на початку квітня завдяки перевізникам із Сєвєродонецька Надія змогла отримати певні іграшки для дітей. Майже одразу дівчина розпочала пошуки приміщення для продовження своєї роботи, але з дітьми саме із Самбору.

Фактично дівчина мала розпочати будувати свою справу наново, вдалося знайти невеликий кабінет, придбала іграшки, книжки та дидактичні ігри, хоча ціни на той момент вже були зависокими. Також Надія стикнулась з проблемою, що багато профільних інтернет-магазинів не працювали, тому треба було будувати свої заняття на знаннях та отриманому досвіді.

“Далі була проплата реклами у місцевих групах в соціальних мережах, Instagram-сторінках та друк візитівок. Діти пішли, заняття приносили свої перші результати, а батьки були задоволені. По можливості докуповувала нові матеріали, до речі, багато інтернет-магазинів охоче надавали знижку на свої товари, почувши для чого вони мені.

Тому в моєму випадку вийшло так, що я свій бізнес не вивезла, а будую заново. З усього, що було в мене залишилась тільки я, мої знання та багато років практики і досвіду”, - розказує Надія.

Дівчина таки встигла отримати посилку із рідного міста, проте всередині було замало врятованих речей - небагато сортерів, набір логопедичних інструментів та декілька дощечок з тваринками. Проте для неї це було дуже рідним та значущим, нагадуванням про рідний Сєвєродонецьк.

Вже на сьогодні Надія має інше, більше за розмірами приміщення. Також продовжується закупівля необхідних матеріалів, а реклама приносить свої плоди. За 3 місяці роботи на новому місці дівчина змогла зібрати 30 дітей та проводить для них заняття.

“Деякі діти вже завершили заняття й отримали потрібний результат - чітку вимову. Але наразі більшість з дітей мають інвалідність або особливі освітні потреби, тому процес корекції буде тривалим, але результативним”, - розказує Надія.

Разом із дівчиною працює і її мама, допомагає на психологічному фронті. Раніше у такому тандемі Надія не працювала, проте констатує, неможливо допомогти деяким дітям будучи лише логопедом-дефектологом. Фактично дитина має змогу займатись з двома спеціалістами, отримує різнобічну корекцію і тоді це пришвидшує процес.

Надія розуміє, що зібрати все що потрібно у стислі терміни для ефективної роботи дуже важко, і попереду вже є багато планів. Також дівчина звертається до різних організацій, просить допомоги, і дехто відкликається.

“За цей час війни я зрозуміла, що світ не без добрих людей, кожен здатний надати посильну допомогу, і хочеться обійняти увесь світ, який з нами, за нас – українців”.

Джерело: ІА «Вчасно» — ]]>https://vchasnoua.com/donbass/73237-zalyshylas-tilky-ia-moi-znannia-ta-bahato-rokiv-dosvidu-iak-pereselenka-iz-sievierodonetska-vidkryla-biznes-na-novomu-mistsi]]>