Відновлення з нуля: як підприємства з Сєвєродонецька та Рубіжного долають складнощі релокації

Після початку нової фази війни у 2022 році багато відомих підприємств, закладів та виробництв з Луганської області були вимушені відновити свою роботу у відносно безпечних регіонах України.

]]>ТРИБУН]]>]]>у керівники релокованих бізнесів розповіли про те, як вдається відроджувати свою справу на новому місці та з якими складнощами вони при цьому стикаються.]]>

Сєвєродонецький цех з виготовлення захисного одягу для рятувальників

Засновниця підприємства Ольга Чабанова розповідає, що цех з виготовлення костюмів та обладнання для ДСНС відкрили  у 2015 році. Спочатку це було невелике виробництво із незначною кількістю співробітників. Та впродовж наступних декількох років воно все більше розширювалося, а попит на продукцію був зі всієї України. Після початку повномасштабного вторгнення жінка зупинила роботу цеху та думала, що робити далі.

“24 лютого розпорядилася, щоб ніхто на роботу не виходив. Вже тоді у Сєвєродонецьку було чути вибухи. 16 березня команда цеху вирішила евакуюватися, бо ситуація у місті з кожним днем ставала складнішою. Невдовзі з сім’єю виїхали до Дніпропетровської області. А саме у селище Кринички, в хаб для біженців, який розташували у дитячому садочку. Не полишали сподівання, що все може швидко закінчитися та ми повернемося додому”, - розповідає Ольга.

За кілька тижнів жінці почали телефонувати постійні покупці обладнання для пожежних та запитували, чи працює цех. Тож підприємиця задумалася про відновлення виробництва. 

“Я хотіла допомагати країні та людям. Тому в дитячому садочку ми з помічницею почали потроху  шити теплопровідні костюми для ДСНС. Згодом звернулися до міської ради. Хотіли, щоб вони знайшли приміщення для відродження нашої справи. Тоді влада наймали автівки та разом з волонтерами допомагали цивільним вивозили необхідні речі із зон бойових дій. Ми подали заявку та через деякий час отримали із Сєвєродонецька своє обладнання. Вітоді змогли трохи відновити роботу”, - згадує жінка.

Ольга задумувалася і над розширенням бізнесу. Каже, що в умовах повномасштабного вторгнення багато швейних виробництв зачинилися, а робочих місць не вистачало. Тому вирішили переїхати з Криничок до Кам’янського - у місті було б легше знайти людей, потрібних для продовження та розвитку справи.

“Переїхавши до Кам’янського, ми розмістили вакансію для роботи у цеху та почали шукати приміщення. Для цього знову звернулися до місцевої влади, яка допомогла його знайти. Нас звільнили на три місяці від сплати оренди, відшкодували вітсотків на 30 витрати на купівлю швейних машинок. На жаль, відмовили у проханні дати хоча б якісь столи, а грошей у нас  на той момент не було. Бо у Сєвєродонецьку за 2 місяці до повномасштабного вторгнення ми відкрили великий цех, зробили ремонт та вклали туди всі заощадження. Тому було важко відновлювати бізнес”, - додає Ольга.

Жінка каже, що також дуже допомогли волонтери -  надали необхідне обладнання на три місяці на безоплатній основі. А саме спеціальні швейні машинки, які самі ми б не змогли придбати. Все інше було потрібно купувати за власні кошти. Зараз бізнес Ольги набирає популярності по всій Україні, а замовлень стає більше.

“Коли вдалося відновити справу, то помітила, як посадовці активно почали звертати на нас увагу. Хоч вони і надавали допомогу, але не в таких об’ємах, як нам було потрібно на початку релокації. Тому це мене дуже пригнічувало. Якнайшвидше хочу повернутися до рідного Сєвєродонецька, відбудовувати місто та улюблену справу!”, - наголосила жінка.

Рубіжанська панчішна мануфактура

До початку повномасштабного вторгнення у 2022 році рубіжанська фабрика панчішно-шкарпеткових виробів виготовляла багатий асортимент продукції, який мав попит у багатьох країнах Європи. Комерційна директорка Ольга Ушакова розповідає, що вони з колегами думали про евакуацію бізнесу ще за деякий час до нової фази війни.

“Вже за місяць до вторгнення ситуація у Луганській області була неспокійною. Навкруги всі говорили про можливі бойові дії у регіоні. Тому ми вирішили частину виробництва перевезти до Львова. 22 лютого 2022 року з одним із власників підприємства, Геннадієм Місюренком, рушили на захід України для пошуку приміщення. Наступного дня зустрілися із головою міської ради для того, щоб він допоміг. А зранку 24 лютого нам зателефонували знайомі та сказали, що почався обстріл Рубіжного. У телефонному режимі ми зупинили роботу виробництва ”, - розповідає директорка.

Тоді думала, що вторгнення буде недовгим і згодом вони зможуть повернутися до рідного міста та продовжити працювати у звичному режимі.

“Однак після від’їзду ми вже не змогли повернутися до Рубіжного та вивезти хоча б якесь обладнання. Тому починати відновлення у Львові було важко. На той час у нас ще залишалися кредити, які ми брали для розвитку бізнесу. І через це не знали, чи вийде відновити свою справу. Але дивилися новини і розуміли, що ситуація в області загострюється. Тому в травні з допомогою партнерів замовили перше необхідне обладнання. Також звернулися до міської ради у Львові з запитом на пошук приміщення, де могли б розмістити невелике підприємство. Влада нам залюбки допомогла”, - додає Ольга.

Директорка розповідає, що змогли відновити лише третину виробництва. Але прагнуть збільшувати попит на продукцію та розвиватися.

“Зараз у нас немає коштів, щоб відновити той обсяг виробництва, яке було в Рубіжному. Маємо декількох постійних покупців, з якими співпрацюємо, але і цього ледь вистачає для закриття всього необхідного для функціонування підприємства. Коли працюємо під замовлення, то кошти отримуємо одразу. А коли виготовляємо свою торгову марку, то схема складніша. Оплату отримуємо вже через декілька місяців. Тому робота нестабільна та важко впоратися самостійно”, - розповідає жінка.

Говорить, що після перемоги мріє повернутися додому, в Рубіжне, та відновлювати роботу. Але з колегами також планують залишити виробництво й у Львові.

У майбутньому хочемо створити мережу підприємств і це - маленький крок до здійснення бажання.

Дитячо-розважальний комплекс “Малишляндія”

Засновник комплексу Олег Баликін розповідає, що мотиватором для створення такого бізнесу був його маленький син - дуже полюбляв такі місця. Тому коли чоловік дізнався про вільне приміщення у торгівельному центрі “Джаз” у Сєвєродонецьку, то зрозумів, що повинен почати створення закладу для дітей.

“У Сєвєродонецьку ми створили центр у 700 квадратних метрів. Доволі швидко там все зробили, наповнили іграшками, атракціонами. До нас кожного дня приїжджали багато сімей з усієї області. Це було одне із улюблених місць мешканців прилеглих міст”, - розповідає Олег.

На початку російського вторгнення підприємець був у Києві. Вранці 24 лютого 2022 року постало питання: закривати дитячий центр або ж продовжувати роботу.

“Співробітники “Малишляндії”  готувалися до робочого дня. Я вагався, чи відпускати їх додому, бо не знав масштаби ситуації. Але через деякий час, коли всі почали чути вибухи, то зрозуміли, що насамперед потрібно зберегти життя людей та  евакуюватись”, - каже засновник.

Відтоді Олег почав волонтерити. Їздив до Сєвєродонецька та допомагав мешканцям вивозити все необхідне.

Мені було ніколи думати про евакуацію бізнесу, тому що стояла задача - допомогти людям. А вже коли ситуація у місті ставала складнішою, то ледве встиг вивезти із дитячого центру всього кілька незначних речей.

Згодом Олег відновив бізнес у Києві. Але зараз “Малишляндія” працює у форматі організації дитячих свят.

“Спочатку ми почали працювати з дому, а згодом орендували невеличкий офіс, у якому зробили склад. Згодом хочемо його відремонтувати та проводити свята для діток вже у ньому. Також до нас приїхала аніматорка із Сєвєродонецька, з якою ми співпрацювали. Тому маленькими кроками відновлюємо свою справу. Пам’ятаю перше свято, яке ми організували. Воно було у Гостомелі. Тоді місто виглядало напівзруйнованим. Зробили це для діточок, бо вони не повинні бачити війну та ракети. Хтось повинен дарувати їм посмішку. А в теперішній час це важливо як ніколи”, - додає Олег.

Чоловік зізнається, що на відновлення “Малишляндії” у тих масштабах, які були до вторгнення, не вистачає коштів. На розширення потрібні інвестиції, яких поки що немає.

“Ми співпрацюємо з деякими житловими комплексами та проводимо свята на їх території. Це дуже допомагає у розвитку нашої справи. Теперішня задача - розширення реквізиту, а вже відштовхуючись від цього, - будемо йти до повного відновлення бізнесу. Ніхто не допоможе відродити справу, тому все залежить саме від наших дій та наполегливості”, - каже підприємець.

Чоловік хоче повернутися до Сєвєродонецька, як тільки буде така змога. Говорить, що саме там його місце. Хоч народився він в Одесі, але 6 років прожив на Донбасі.

Вірю в ЗСУ та маю надію, що скоро кожен зможе повернутися на Батьківщину. Бо “Малишляндія” - це справа мого життя, частина серця. А Сєвєродонецьк - рідна домівка.

За матеріалом: ТРИБУН - ]]>https://tribun.com.ua/uk/103179-vidnovlennja-z-nulja-jak-tri-pidpriemstv...]]>