Уродженка Сєвєродонецька Юлія Матвієнко про війну, бомбардування, отримані травми та сподівання на повернення до рідного міста

Під час повномасштабного російського вторгнення у 2022 році сєвєродончанка Юлія Матвієнко знаходилась у місті Чернігів та 3 березня, коли вона зі своїми дітьми перебувала вдома, російська ракета вдарила по будинку. Жінка отримала тяжкі пошкодження: контузію, струс мозку та закриту черепномозкову травму. Журналістам ]]>ТРИБУН]]>у Юлія розповіла, як це сталося, поділилась відчуттями у той момент та що зараз з нею та її сім’єю.

Під час війни на сході України у 2014 році я вагітна ходила до лікаря під звуки вибухів

Я народилась у затишному місті Сєвєродонецьк. Дуже любила його казкові вулиці та гарну природу, а найбільше подобалось гуляти та проводити час біля Палацу Культури. Вчилась на бухгалтера у вищому професійному училищі №24. Я розвивалась у багатьох сферах, бо все життя шукала своє призначення. У 2014 році, коли почалась війна на сході України, я не хотіла виїзджати із міста, бо думала що це на декілька днів, так і сталось, бойові дії були не довготривалими, Сєвєродонецьк швидко звільнили. Перші дні, звісно, було страшно, бо не уявляла, що це могло б статися у наш час. Я була вагітна і ходила до лікаря, коли всюди було чутно вибухи. Декілька разів спускалась до підвалу, але, на щастя, цей жах швидко закінчився. А пізніше, у 2020 році, зі своєю сім’єю переїхала до Чернігова.

Моє життя розділилось на до та після

Перший тиждень повномасштабного російського вторгнення у 2022 році ми з сім’єю були за містом, думали, що там буде спокійніше. Але пізніше зрозуміли, що звідти і наступали окупанти, тому ми повернулись додому. У цей же день, приблизно о 12:00 я почула крик дітей, далі оглушливий звук та поштовх від обвалів стіни та побутових речей. Моє життя розділилось на до та після. У той момент до нашого будинку прилетіла ракета. А під ним залишилась величезна яма від вибуху. Її скинула людина і це найстрашніше, бо саме люди спроможні робити найжорстокіші речі. Поруч не було військових об’єктів. Просто будинки. І за той один раз впало три ракети, багато домівок було знищено.

Подивилась у дзеркало і побачила скривавлене лице та розірване вухо

За декілька хвилин до вибуху, я посадила дітей у найбезпечніше місце у нашому домі – в коридор, зробила це, тому що відчувала небезпеку. А сама пішла до кухні, далі почула дикий грохіт. Я не зрозуміла що сталось, стояла на місці і навіть не впала. Потім подивилась у дзеркало, у мене було розірване вухо, думала, що його взагалі вже не було, бо на дотик відчувала тільки скривавлені шматки м’яса. Також зачепило руку, мені перерізало нерв. І досі маю проблеми із нею, тепер часто німіє та болить. Я вже звикла, але це напевно на все життя. На лиці також залишилось дуже багато шрамів. Лікарі говорять, що це осколкове поранення, мінно-вибухова травма. Не знаю що саме зачепило, шматок стіни, що відлетівчи уламок від ракети. Зі мною нікого не було поруч у той момент, але після вибуху, сусіди почали виходили із квартир та допомагати один одному. Гарно пам’ятаю, що було багато загиблих та всюди лежали відірвані кінцівки.

У соцмережі мені писали, що мої поранення - муляж

Зараз мені набагато краще, але майже кожного дня сняться жахливі сни, часто згадую що зі мною сталося, неусвідомлено в голові миготять страшні спогади. Це на все життя. Також мій чоловік військовий і тому за нього теж хвилююсь. Одного разу виклавши свої фото із скривавленим виглядом в інстаграм, які зібрали багато переглядів та коментарів, я отримала велику кількість співчувань та підтримки від підписників та просто користувачів інтернету, які побачили мої світлини. Але також часто писали що це не правда, я брешу, це краска та муляж. Задавали питання: чому на фото я така брудна? Мене це розлючувало, бо я просто стікала кров’ю, волосся випадало клаптями через рани та ледь не втрачала свідомість. А людей хвилював тільки мій зовнішній вигляд.

Я пішла до розбитої квартири шукати мобільний телефон

Коли до будинку прилетіла ракета, двері, навпроти яких сиділи діти, повністю вибило. Мені здається, що їх вберіг янгол-охоронець, бо вони залишились цілі, без жодного маленького пошкодження. Також я зателефонувала чоловіку із чужого телефону та розповіла про те, що з нами трапилось. А потім пішла до квартири шукати свій мобільний. Серед руїн власної квартири він лежав у моїй кімнаті на ліжку. А повернулась за ним, бо там були всі фото моїх дітей від їх народження, у єдиному екземплярі. Це для мене дуже важливо. Після, нас відвезли до дитячої лікарні, щоб перевірити стан малюків. Там я відчувала погіршення здоров’я, бо втратила багато крові. Мені зробили операцію і звідти відвезли в областну лікарню, в якій лежала кілька тижнів. Згодом чоловік відвіз нас до Львова, а звідти до Португалії.

Я хотіла в Україну навіть під обстріли та тривоги

Війна навчила мене та кожного українця жити зараз та не відкладати нічого на майбутнє, бо його може і не бути. Обов’язково потрібно допомогати один одному, бо якщо б не люди у момент моєї травми, то, напевно, я б не вижила. Тоді дивилась на розбомблену квартиру, на побутові речі, які ми втратили, і гірко плакала. Але зараз розумію, що треба цінувати тільки себе та родину, їх фізичне та моральне здоров’я. Дім – це моя сім’я. Діти і чоловік, без них дуже важко. В Потругалії я хотіла приїхати в Україну навіть під обстріли та тривоги, бо моє місце саме тут. Зараз я у Чернігові та дуже чекаю перемогу та повернення до українського Сєвєродонецька.

За матеріалом: Трибун - ]]>https://tribun.com.ua/uk/100968-severodonchanka-julija-matvienko-pro-bom...]]>