Світлана Ославська. «Сєверодонецьк. Репортажі з минулого» - Екскурсія

У львівському видавництві репортажної та документальної літератури «Човен» у листопаді виходить друком книга української журналістки та репортерки Світлани Ославської «Сєверодонецьк. Репортажі з минулого». 

Усі, крім одного, тексти написані у 2020-2021 роках. Вони розповідають про Сєверодонецьк до повномасштабного вторгнення Росії, про те, яким було і чим жило до 2022 року це місто Луганщини, місто на межі Донбасу і Слобожанщини; як воно переходило від ідентичності радянського промислового міста до усвідомлення себе містом у незалежній Україні. Одні репортажі розповідають про його людей, інші – про локації, решта – про важливі для Сєверодонецька події, зокрема 2004-го і 2014 року. 

Авторка народилася і виросла в Сєверодонецьку, тому в цій книжці балансує між репортажним письмом і суб’єктивним, часом іронічним поглядом на місто. ]]>LB.ua]]> публікує один репортаж із книжки – «Екскурсію».

На екскурсії Сєверодонецьком я ніколи не була. Не впевнена, чи їх узагалі проводили в той час, коли я жила в місті. У будь-якому разі нас, школярів, на екскурсії містом не водили. Візити на підприємства — інша річ, бували. Спадок індустріальної, радянської епохи, коли дітей готували до праці за верстатом. Якось у молодших класах нас повели на хлібозавод. Ми дивилися, як білі черв’яки макаронів виповзали з великої «м’ясорубки». Екскурсія сподобалася, бо після неї всьому класу роздали по булочці з мармеладом. Пора була холодна, ми довго чекали надворі з булочками в руках, але їсти боялися. Боялися, щоб про нас не подумали, що ми — діти з інтернату.

А як же екскурсії для туристів? Сьогодні щось подібне є, але які туристи могли тут бути до 2014-го? Хіба що випадкові. Вже після окупації частини Донбасу й початку війни київські правозахисники та художники, письменники і сценаристи зацікавилися Сєверодонецьком. Місто мало вигляд доброго поля для досліджень і арт-експериментів, для прикладання своїх умінь змінювати світ. Приїжджали різні люди з Києва й навіть із «Західної» — так на сході України говорять про всю ту Україну, що за Києвом, — але з містом їх ознайомлювали не так професійні екскурсоводи, як небайдужі місцеві.

Це могли бути вишукані авторські прогулянки, але жодна з них не зафіксована. Тому я запишу тут свою версію екскурсії Сєверодонецьком, а цю книжку можна буде використовувати як путівник. Взувайтеся зручно, беріть парасолі від дощу, сонця чи снігу — зустрінемося біля заводської прохідної. 

1 ПРОХІДНА №2

Завод відповідальний за те, що в цих пісках виникло місто, тому почнімо нашу прогулянку звідси. За парканом бачимо труби та цехи, а праворуч від нас — будівлю, де на третьому поверсі з перервою рівно 48 хвилин працює музей заводу «Азот» і одночасно музей міста («Наша Фукусіма»). Для тих, хто цікавиться радянською культурою, музей — це просто must see.

2 ДРУЖБИ НАРОДІВ

Тепер пройдімо сотню метрів від заводу вуличкою Дружби народів. Ніщо не натякає на те, що далі вона перетворюється на колись парадний, а тепер просто зелений бульвар, і що саме вона була колись головною в містечку й називалась Леніна. На початку ж вулиці побачите СТО та цехи-майстерні, де животіє або процвітає — з виду не скажеш, усе замасковане під занепад — якийсь бізнес, нас оточують кущі й зарості канабісу там, де міг бути газон. Будинок на Дружби народів, 2 — це колишній гуртожиток для працівників заводу, де в тісноті жили молоді ідейні або неідейні будівничі комунізму. Тепер він порожній. Життя міста точно перемістилося звідси деінде, і пізніше ми побачимо, куди саме.

3 ПЕРЕХРЕСТЯ ДРУЖБИ НАРОДІВ — ЮНОСТІ 

Перетнімо вулицю Ліщини — обережно, трафік — і в кіоску зможемо купити каву «3 в 1», раритет і спогад епохи до еспресо-машин. Ліворуч від нас 1934 року з’явилися перші бараки для будівничих заводу, і від цієї дати ведуть відлік заснування міста. Дружбою народів підемо прямо, попри старі двоповерхові будинки. Тут камерна атмосфера, саморобні лавки біля під’їздів — наприклад, двері на двох пеньках — і низькі вікна. Відчутно, що ці будинки зводили в поселенні, де всі всіх знали. Під шаром потрісканого асфальту можна побачити перші міські тротуари, викладені з білої цегли «ялинкою», як паркет.

На розі вулиць Дружби народів і Юності побачимо колишній гастроном «Космос» — у його півкруглому фронтоні помітні риси функціоналізму. Він збудований наприкінці 1930-х (але назва — вже з пізнішої, «космічної» епохи, коли хлопчиків через одного називали Юріями, а дівчат — Валентинами). Сьогодні замкнений, але на склі збереглися намальовані символи продуктів. На цей гастроном я звернула увагу завдяки пошукам краєзнавця Сергія Каленюка («Оаза»). 

4 КІОСК ІЗ КАВОЮ 

Так дійдемо до найяскравішої будівлі в місті — театру, і якщо ми раніше не купили «3 в 1», то в кіоску навпроти театру нам приготують уже сучасніше американо. В обідню пору тут завжди черга з працівників поліції та апеляційного суду, вони приходять по каву і по тістечка у стилі радянської кулінарії: коричневе «Доміно» і рожеве «Пісочне».

5 ТЕАТР 

Цю рожеву будівлю звели 1952 року як робітничий клуб. Після 2014 року в ній оселився Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр і саме завдяки цьому її відреставрували. А на час будівництва тут був центр селища, яке планували перетворити на соцмісто із 30 тисячами жителів. Задум не реалізовано, але вулиця Леніна і так вела, як у правильному соцмісті, від заводу до клубу, символізуючи просту лінію життя робітників — як її бачили «нагорі».

6 ПАРК 

До парку вийдемо за кілька хвилин, якщо за театром повернемо ліворуч, вулицею Першотравневою. Чортове колесо, «ромашка» та інші атракціони — це все в минулому, яке я ще трохи пам’ятаю. А в давнішому минулому, яке пам’ятають лише старі знімки, на вході до парку стояла скульптурна група — Сталін і Ленін сиділи поруч на лавці (їх прибрали після розвінчання культу особи). Були й інші скульптури — від однієї збереглися ноги на постаменті при вході до парку.

Тут є стадіон, а в глибині парку — озеро на місці піщаного кар’єру. Щоб насадити парк у спекотному кліматі, знавці озеленення зі шкіри лізли, вирощуючи на піску тополі, каштани й акації. Чорнозем замінювали тирсою із деревообробного заводу і глиною. А для троянд його спеціально везли з колгоспів. У брошурі про озеленення міста писали, що від 1947-го до 1960 року висадили 265 тисяч дерев і понад мільйон кущів, щоб довести обсяг зелені на кожного містянина до 90 квадратних метрів.

7 ПЛОЩА МИРУ 

Повернімося до театру й за один квартал звідси вийдемо на площу Миру. Але ще дорогою сюди звернімо увагу, як будинки на Дружби народів вищають, а на них з’являється декор. Вони зведені з червоної та білої цегли у 1950-ті, і в цьому районі будинки в ті роки будували німецькі військовополонені. Скульптурні гіпсові декорації — усі ці карнизи і фризи, розетки й балюстради — робота Валентина Пухальського. Пам’ятна таблиця цьому скульпторові висить на будинку на Дружби народів.

На площі декор житлових будинків стає найпомітнішим, аж дивно, що Палац культури хіміків має такий скромний вигляд. Може, вандали позбивали скульптури? Ні. Палац планували багатим на оздоби, але до часу його будівництва у СРСР почалася боротьба з надмірностями в архітектурі, і тому місто отримало цю майже сувору будівлю. Вигорілий зелений колір стін сьогодні добре пасує до сіруватих колон.

8 МІСЦЕ, ДЕ БУВ ЛЕНІН 

Перед палацом до 2015 року стояв пам’ятник Леніну, а тепер на цьому місці побачимо клумбу й напис «Я люблю Сєвєродонецьк». Саме на цій площі відбувалися мітинги противників Євромайдану («Злам 2014») — і саме на даху цього палацу альпіністи підіймали український прапор, коли місто окупували сепаратисти.

9 ПАЛАЦ КУЛЬТУРИ 

Із бульвару Дружби народів повернімо праворуч і проспектом Центральним («Лід, смальта і шість “москвичів”») вийдемо до іншого міського Палацу культури, який звели вже не для хіміків, а для будівельників.

10 ТРОЛЕЙБУСНА ЗУПИНКА 

Палац будівельників стоїть на проспекті Хіміків — в одному його кінці видно заводські труби, а в іншому — автовокзал. Проспектом їздить тролейбус, тож сядьмо в цей характерний для Сєверодонецька транспорт, щоби доїхати в «нові райони». «Старі райони» — так називається вся частина міста від заводу і до Палацу культури, де ми щойно були.

11 ЦЕНТРАЛЬНИЙ РИНОК

З вікон тролейбуса побачимо Центральний ринок — у середині критого ринку є цікаві розписи — і вийдемо на зупинці «Автовокзал». Тут або біля ринку можна сісти на маршрутку в одне із приміських сіл («Приміський тревелог на згарищах»).

12 ГРАФІТІ НА ГАРАЖАХ

Це — маленький кластер графіті. Одне — на тему подорожей — на стіні самого автовокзалу. Залізниці в місті немає, аеропорту вже немає, а тому це єдина брама Сєверодонецька. Через дорогу від вокзалу, на бетонному паркані перед гаражами, побачимо цілу галерею «православного і здорового способу життя». Тут-таки над гаражами — графіті «Схід і Захід разом».

13 СТАРИЙ ЦВИНТАР 

За гаражами схований старий міський цвинтар, про існування якого ніколи не здогадаєшся, якщо не знаєш наперед. 

14 ВУЛИЦЯ КОСМОНАВТІВ

Після того, як ви сфотографували графіті, повернімо на вулицю Космонавтів. Це одна з найкоротших вулиць міста, і тому тут видно обидва її кінці, з озером з одного боку і лісом — з другого. Будинки в цій частині Сєверодонецька споруджені наприкінці 1960-х. П’ять поверхів з білих блоків — їх було б не відрізнити, якби не креатив жителів в утепленні балконів. Зайдімо подивитися на химерне «найкраще подвір’я».

15 «ЛУЧШИЙ ДВОР» 

Віталій Сімейко, автор ідеї цього подвір’я, відповідальний також і за графіті на паркані. Минімо лозунги «найкращого подвір’я», серед яких «1 Бог, 1 женщина, 1 жизнь», попри ліцей із лозунгом «Крізь терни до зірок» над входом, перетнувши вулицю Гагаріна й один квартал, вийдемо до храму.

16 ХРАМ 

У радянські часи в Сєверодонецьку не було церкви, а там, де тепер храм, стояв літак з дитячими атракціонами. Навколо храму тепер парк і паркан, і на цьому паркані влітку розвішують свої роботи художники та майстри, тут можна купити сумку з гербом міста чи пейзаж.

17 РИНОК «ХИТРИЙ»

Неподалік храму розташований ще один ринок («Бендерочка»). Як і Центральний, він урятував багатьох у 1990-ті. В одній із дев’ятиповерхівок поряд із ринком чи храмом варто знайти вихід на дах, щоб побачити панораму міста на заході сонця.

18 ОЗЕРО ЧИСТЕ 

Назва озера Чисте давно віддзеркалює тільки чиїсь мрії. Головні новини про це місце за останні 20 років — потопельники. Але якщо не думати про це, біля озера можна спостерігати за птахами й нутріями. Коли заходить сонце, добре сидіти на дальньому березі й дивитися, як будинки з червоними балконами зливаються з водою.

19 «ГЛОБУС» 

Від озера повернімось вулицею Космонавтів до перетину з проспектом Гвардійським (тільки згадка про цю вулицю викликає у старших жителів зітхання — які тут росли троянди!). Проспектом вийдемо до танка на постаменті й зайдемо до книгарні «Глобус» на перехресті Гвардійського та Донецької («Сєверодонецький книгар»). «Глобус» із роками все більше перетворюється на букіністичну книгарню: люди не так купують нові книжки, як розпродають домашні бібліотеки.

20 ПЛОЩА ПЕРЕМОГИ ТА ЛЬОДОВИЙ ПАЛАЦ

Площа Перемоги і Льодовий палац — до них прийдемо проспектом Гвардійським. Широкі та прямі вулиці цьому містові були потрібні на випадок аварії на заводі — вітер би розвіяв хімію швидше, аніж у провулках. Провулків, тупиків, кривих вуличок у Сєверодонецьку не шукайте (але можна пошукати в Лисичанську). На самій площі немає на що дивитися. Тут розташована Луганська обласна військово-цивільна адміністрація, яка нагадує, що місто тепер є центром області, і якщо ви потрапите сюди у свято, зможете побачити діючі фонтани. Уздовж них підійдімо до Льодового палацу, він у плачевному стані, але мозаїки на стінах майже неторкані («Травма 2004», «Лід, смальта і шість “москвичів”»). 

21 «МОЗАЇКА»

З іншого боку торговельного центру «Мир» можна побачити руїни ще однієї «Мозаїки» — колись дитячого кафе, де вечорами була дискотека. Кругле неомодерністське приміщення з вітражами тепер схоже на громадську вбиральню, скло хрумкотить під ногами. Далі за кущами — замкнений кінотеатр і чинний ТЦ. Торговельні центри — це нові храми міста, і саме сюди стікаються люди, шукаючи відчуття добробуту та затишку. ТЦ «Джаз» розташований на місці комплексу приладобудівного заводу, і коли його відкрили, колишні працівники приходили до ТЦ постояти на місці свого кабінету. 

22 КМЦСД 

Щоб не закінчувати на печальних нотах, повернімося до «Мозаїки» й перетнімо проспект Центральний, щоб на першому поверсі п’ятиповерхівки зайти до Кризового медіацентру «Сіверський Донець» (КМЦСД) — впізнаємо його за графіті. Це один із кількох культурно-громадських просторів, які відкрили в місті після 2014 року. Якщо нам пощастить, потрапимо на кінопоказ чи презентацію книжки.

23 МАРШРУТКИ

Закінчимо екскурсію на зупинці маршрутки, якою можете дістатися до залізничного вокзалу й поїхати з цього міста.

*****

Авторка: Світлана Ославська, українська журналістка, репортерка, дослідниця культури. Народилася в Сєверодонецьку. Навчалася у Харкові та Києві. Живе в Івано-Франківську. 

Співавторка документального проєкту Old khata project. «Сєверодонецьк. Репортажі з минулого» — друга книжка авторки, що виходить у видавництві «Човен». Перша – репортажі про Туреччину «Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії» (2019).

Дизайнерка: Оксана Васьків. У дизайні використані мозаїки на фасаді Льодового палацу в Сєверодонецьку, нині зруйнованого.

Джерело: ]]>https://lb.ua/culture/2022/10/22/533076_svitlana_oslavska.html]]>