Сєвєродонецькі музиканти в Кракові

Ми живемо в такий час, коли багатьом студентам здається, що наше мистецтво нікому не потрібне і не цікаве. Мало того, що ми залишилися без своїх інструментів, так ще й зв'язок часто не дозволяє повноцінно проводити заняття. Музиканти спілкуються не лише вербально чи за допомогою звуків. Музика – це мова почуттів та емоцій, які також потрібно навчити висловлювати . І лише цей симбіоз дозволяє виростити справжнього виконавця. Й досягнути цього на відстані досить складно. Напружена обстановка теж мало сприяє бажанню сидіти з інструментом і годинами відпрацьовувати складні місця під звуки сирен. Втрачається мотивація, у багатьох опускаються руки і в голові настирливо звучить питання: «Навіщо мені це потрібно?»

І ось я потрапляю в зовсім іншу реальність. Моїй студентці Валерії Соломатіній запропонували зіграти концерт у Кракові. Це була несподівана пропозиція і, порадившись, ми вирішили погодитися. Адже скільки б ми не грали у класі чи вдома, але лише на сцені, у присутності публіки, народжується справжнє музичне мистецтво. А ще було дуже цікаво, як поляки сприйматимуть абсолютно незнайомий для них інструмент. Підготуватися потрібно було дуже швидко і, звичайно, дистанційно. У Польщі, як виявилось, не дуже добре з інтернетом, тому відпрацювати дрібні нюанси було практично неможливо, звук постійно переривався. Та ще й піаніста, який зможе швидко вивчити партії акомпанементу, теж не знайшлося. Так і дозріло рішення запросити свого улюбленого концертмейстера Галину Бражко до Польщі.

Концерт мав відбутися у камерному залі великого творчого центру, розташованого поряд із Оперним театром. Цілий день виконавці працювали над ансамблем, спільним трактуванням, характером, врозріз із усіма правилами підготовки до виступу. Наступного дня програли всю програму та пішли гуляти Краковом. Багато вуличних музикантів, виставки картин, старовинні будинки, готичні собори створюють неймовірну творчу атмосферу.

Публіка, яка зацікавилася афішою з невідомим інструментом, була найрізноманітнішою. Здебільшого представники польського бомонду українці, французи. Спочатку дуже насторожене ставлення, мляві оплески. Але з кожним твором зацікавленість зростає, люди оживають та залучаються до процесу. В результаті - бурхливі оплески та біс, до якого ми виявилися не готовими. Нашим музикантам вдалося запалити європейську публіку!

І навіть якщо цей виступ був небездоганним, Валерія придбала унікальний досвід, отримала запрошення на наступні концерти і додаткову мотивацію для того, щоб годинами сидіти з інструментом, крок за кроком наближаючись до максимальної досконалості у своєму виконавсті.

Л.Волошина

Джерело: Сєвєродонецький фаховий коледж культури і мистецтв імені Сергія Прокоф'єва - ]]>http://www.sevmuz.lg.ua/node/816]]>