Сєвєродонецьк очима львів'янки: спогади Мар’яни Вольської за 4 роки життя в місті

Мар’яна приїхала в Сєвєродонецьк у 2018-ому році. Як говорить жінка, вона не мала чітких планів, що буде робити, просто шукала відповіді на власні питання. У місті львів’янка створила власний куточок для роздумів ‘’Україномовний розмовний клуб’’, який через російське вторгнення зараз, на жаль, вже не діє.

]]>Трибуну вона розповіла про те, чому вирішила приїхати в Сєвєродонецьк, з якими стереотипами зіштовхнулася та як заснувала ‘’Україномовний розмовний клуб’’.]]>

Причина, яка змусила поїхати в Сєвєродонецьк

Мар’яна має педагогічну освіту, тому у Львові працювала методистом в училищі. Також паралельно займалась театральною діяльністю в команді акторів ‘’Склад 2’0’’.

‘’Це був класний досвід, і я радію, що він у мене є. Дуже приємно згадувати фестивалі, поїздки в різні міста, бо загалом акторство давалось мені непогано’’, – зазначає жінка.

Мар’яна має родичку в Луганській області, яка жила на окупованій території з 2014 року.

‘’У неї була достатньо проросійська позиція. Час від часу у мене виникали питання, як вона може продовжувати жити там. Я їхала в Сєвєродонецьк, щоб зрозуміти, у чому відмінність людей зі сходу і чи є вона взагалі.

Тому коли мені випала така нагода, я вирішила спробувати довідатися і дізнатися все зсередини. Мої батьки дуже боялися і не дуже хотіли, щоб я туди їхала, бо воєнні дії були не так далеко. 

Пам’ятаю, як їхала в потязі, і зі мною в купе сидів чоловік, який питав у мене, чому я туди їду, і говорив, що я розчаруюся. Він дуже нагнітав ситуацію і казав, що я живу в якихось ілюзіях.

Але можу сказати, що весь досвід, який я пережила в цьому місці, зробив мене більш патріотичною. Схід став для мене справжнім відкриттям’’, – пригадує дослідниця.

Сєвєродонецьк: перше враження та життя в російськомовному середовищі

"Архітектура Сєвєродонецька мене не дуже здивувала, маю на увазі, що я знала, що там буде. Насправді навіть у Львівській області є схожі містечка, наприклад, Стрий. Колись там збудували завод і більшість будівель були для людей, які працювали на підприємстві. Тому Сєвєродонецьк - не єдиний, що має такий стиль, бо він також побудований на історії, яка пов'язана із заводом.

На сході мене здивували сосни. Мені вони дуже імпонували, бо на відміну від великих міст, в Сєвєродонецьку можна було знайти самотність. Ти виходиш на зупинку, а позаду тебе ліс. Можна туди піти і відпочити, подихати сосновою смолою. В цьому відчувається якась особлива атмосфера – дух свободи’’, – ділиться Мар’яна.

За словами жінки, вона жодного разу в Сєвєродонецьку не зустріла україномовну людину, хіба, що ту, яка говорить суржиком.

‘’Вперше я почала чути українську в Сєвєродонецьку, коли у 2019 році ввели закон про мову. Дуже приємно було, коли приходиш в якісь супермаркет, а тебе обслуговують українською мовою, і розуміють, що ти говориш, бо з цим було дуже багато проблем.

Коли я працювала в школі, достатньо добре спілкувалась з одним учнем. Мене дуже вразило те, що він в 11-ому класі почав говорити українською не лише на уроках, а взагалі всюди. Я радію, що такі особистості, молоді люди, будуть творити наше майбутнє.

Найгірше, коли ти спілкуєшся українською, і тобі говорять: ‘’Хто ти? Я тебе не розумію! Що ти тут робиш?’’. Пригадую, як якийсь дідусь на вулиці запитав у мене котра година, я йому відповіла українською. Він почав різко говорити мені, яка я погана, зруйнувала йому все життя, бо він так класно жив. На його думку, всі українці, які живуть на заході, винні в тому, що Радянський Союз розпався’’, – розповідає львів’янка.

Як виникла ідея створити клуб

‘’Оскільки я була в театрі, ми влаштовували фестиваль ‘’Кіт Ґаватовича’’, і запрошували інших, серед них був театр з Сєвєродонецька. Завдяки цьому я познайомилась з багатьма акторами, які потім мені детальніше розповідали про місто. Я дізналась про організацію ‘’Восток SOS’’, у них були різні гуртки.  І я подумала: чому б не сформувати щось своє. У мене виникла ідея створити україномовний клуб і я пішла до координаторки офісу ‘’Восток SOS’’ Марини Гуляєвої, яка добре сприйняла мій намір‘’, – говорить жінка.

За підтримки ‘’Восток SOS’’ для клубу виділили  приміщення і все, що потрібно було для повноцінної діяльності. Люди дізнавалися про клуб через фейсбук, на сторінці якого Мар’яна постійно робила пости.

‘’Приходило багато людей, і зазвичай абсолютно різних. У нас були вечори, присвячені Тарасу Шевченку. Найбільш відомі, напевно, гуляння на Івана Купала та вечорниці на Андрія’’, – каже Мар’яна.

Окрім суспільно важливих тем про мораль, традиції та мову, на заняттях обговорювали й історію України.

‘’В кінці клуб пройшов невеличку трансформацію. Я зрозуміла, що просто розмовляти – це класно. Але я хотіла, щоб ми почали розмовляти про якісь важливі речі. У нас був історичний курс, на якому ми намагалися простежити, як зародилась Україна без впливу Росії. Українці завжди намагалася виділити себе як окрема нація і транслювати те, що в нас є власні герої. Я не боялася дискусій, прагнула піднімати якісь суспільно важливі питання, які не подобалися багатьом людям.

Я багато читала інформації про те, що саме Україна була метрополією Росії. Я наводила багато статей своїм слухачам і говорила їм, що те, що я озвучую, - не просто з моєї голови, а з перевірених джерел.

На заняттях був один чоловік, який час від часу їх відвідував, але після того, як ми почали обговорювати споконвічне минуле України, перестав з’являтися. Він сказав мені, що я перебільшую, і Україна добровільно увійшла до складу СРСР. Жодної боротьби не було і все, що я говорю, – це суцільний обман. Україна – дочка Росіїї, вона має дякувати цій державі. Зазвичай люди з такою позицією неспроможні навести реальних фактів - чоловік просто встав і вийшов’’,  – говорить активістка.

Окрім діяльності в клубі Мар’яна працювала в багатопрофільному ліцеї. Спочатку вона була педагогом-організатором, а потім почала викладати громадську освіту.

‘’Я довго не могла знайти роботу, доки не почав діяти ‘’Україномовний розмовний клуб’’. Я там познайомилась з одним чоловіком, дружина якого працювала в школі, в якій була відкрита вакансія. Жінка прийшла до мене на заняття в клуб, я ій сподобалась. Тому після співбесіди я вже вийшла на роботу. Для дітей я намагалася впроваджувати теми, що таке ідентичність, що означає бути українцем та що таке громадянська свідомість’’,  – говорить Мар’яна.

Про 24 лютого та життя зараз

‘’Ще до повномаштабного вторгнення десь всередині себе я розуміла, що війна не за горами. Пам’ятаю, як сперечалась на цю тему зі своїм другом, з яким познайомилась в Сєвєродонецьку. Він тоді сказав, що я просто шалена галичанка, яка бажає війни. Ми з ним тоді сильно посварились і довгий період не розмовляли. І ось нещодавно він мені зателефонував і сказав, що зараз перебуває у Львові. Я його зустріла, він був у військовій формі, бо став на захист країни’’, – ділиться жінка.

Мар’яна виїхала з Сєвєродонецька у перший же день вторгнення та прихистила у себе вдома декількох людей.

‘’Я довго думала вступити до лав ЗСУ, але, на жаль, цьому так, і не судилося. Я достатньо великий термін вдома спала на підлозі, бо поступилася ліжком своїм знайомим. Внаслідок цього я сильно застудила спину, і зараз у мене грижа хребта”.

Через це жінці тепер не рекомендовано піднімати важке.

‘’У мене є два улюблених заняття: фестивалі і підніматися в гори. Похід в гори – це дуже класно, це чудове самовипробування і перезапуск своєї свідомості. Бо коли ти бачиш простір, де існують тільки хмари, вершини – це незабутні відчуття, тому усім раджу.

Зараз мені важко усвідомлювати та сприймати свою слабкість. Я дуже люблю гори, але через хворобу я більше ніколи не зможу піднятися на вершину, це дуже ранить’’,  – продовжує розповідати Мар’яна.

Наразі жінка займається розмальовуванням фігурок, які друкуються на 3D-принтері.

‘’Я завжди любила малювати і зараз продовжую це робити. Війна дуже загострила це почуття, я розуміла, якщо зараз не розпочну малювати, то можливо,  ніколи й не почну. Ти просто заливаєш смолу в 3D-принтер, маєш флешку на, якій є вже встановлений проєкт друку, і принтер виготовляє фігурку.

Я поки сама не вмію створювати проєкти, тому займаюсь саме розмальовуванням. Це моя пристрасть, і я дуже рада, що продовжую роботи те, що люблю’’,  – говорить львів’янка.

   ]]>Вікторія Семерня]]>

Джерело: Трибун - ]]>https://tribun.com.ua/uk/103037-severodonetsk-ochima-lviv-janki-spogadi-...]]>