Родина лікарів із Сєвєродонецька тепер приймає пацієнтів у Кропивницькому

]]>З початком повномасштабної війни родина лікарів із Сєвєродонецька втратила квартиру — її розбили ворожі снаряди. Спочатку Володимир і Галина Жуля жили і працювали у лікарні, а наприкінці березня вирішили їхати з міста. Взяли сина, собаку і хом'яків і поїхали: спочатку на Харківщину, а далі — у Кропивницький. Галина Жуля розповіла для Свої про адаптацію у новому місці та відмінності в теперішній роботі.]]>

Роботу знайшли швидко

“У Сєвєродонецьку життя для нас закінчилося 24 березня. Ми вирішили все ж таки виїжджати, бо квартира наша була зруйнована, і ми на той час жили вже в лікарні. Прильотів ставало дедалі більше, тож спочатку ми виїхали на Харківщину до родичів чоловіка, а потім переїхали в Кропивницький. Тут знайшли роботу”, — розповідає Галина.

Коли жінка говорить “ми”, то має на увазі, що виїхала з Сєвєродонецька разом з чоловіком, сином, собакою та хом’яками.

“Роботу я почала шукати, ще перебуваючи на Харківщині. Кропивницький розглядався, як один із варіантів. Переглядала вакансії на спеціалізованих сайтах і розмістила там своє резюме, перше запрошення прийшло з Польщі, але я не хотіла їхати кудись без родини”.

В Україні у лікарки було теж чимало пропозицій, але це були не зовсім безпечні регіони.

“Було багато пропозицій, переважно це були регіони, що межували з росією або республікою білорусь, або ті, що виходять до моря. Тобто фактично теж не дуже безпечні. Багато лікарів від початку вторгнення виїхали з України, тож варіанти пропонували як в містах, так і в сільській місцевості.

Для нас було важливо працевлаштувати чоловіка, він за фахом психіатр. Вузькому спеціалісту знайти роботу значно складніше, ніж лікарю первинної ланки. Також була критично важлива наявність школи, бо дитина цього року пішла до першого класу, і це теж було не скрізь. Тому ми обрали Кропивницький. З пошуком роботи нам допомогла колега. Ми навчалися разом у Луганському державному медичному університеті, вона одразу після закінчення поїхала до Кропивницького працювати”.

Лікарня "Семиповерхівка" в Сєвєродонецьку, квітень 2022 року / donbasonline

Галина зазначає, що в Кропивницький вони приїхали 6 квітня, а за два дні вона вже пішла на співбесіду до свого майбутнього роботодавця.

“Досить багато часу зайняло оформлення статусу ВПО та відкріплення з попереднього місця роботи, бо без цього працевлаштуватися неможливо. З 21 квітня повернулась до професійної діяльності і донині працюю сімейною лікаркою в Центрі первинної медико-санітарної допомоги №2”.

Люди тут лагідніші

З житлом родині Галини також спершу допомогла колега.

“Спочатку ми жили не в самому місті, а у селищі Новому, недалеко від Кропивницького. Влаштували сина до дитячого садочка, була приємно вражена ставленням персоналу до дитини попри його деякі проблеми зі здоров'ям. Багато уваги у садочку приділяють безпеці дітей під час повітряних тривог та їх психологічному комфорту, постійно на зв'язку психолог, щодня фото- і відеозвіти у вайбері про меню та успіхи маленьких вихованців. Там же в селищі знаходиться обласна психіатрична лікарня, де працює чоловік Володимир, а от вакансій сімейних лікарів не було, тому я влаштувалась на роботу в Кропивницькому".

Коли приїхали, були в захваті від місцевого садочка та ставлення вихователів до дітей. Було із чим порівняти

Як всім переселенцям, знайти житло в оренду з тваринами і дітьми — складнувато.

“Хом'яки не сильно заважають в оренді житла, але собаку Уму ми взяли з притулку вже дорослою, якраз перед вторгненням. Вона тоді ще не встигла до нас звикнути і навчитися гарних манер, на все це наклався сильний стрес від обстрілів, та й зрештою ніколи не можна гарантувати, що тварина на зйомній квартирі нічого не пошкодить".

Службова квартира, яку отримала родина медиків / Автор: Суспільне Кропивницький

Житло — першочергова проблема переселенців, а на Кіровоградщині діє спеціальна програма надання службового житла для лікарів та інших працівників критичної інфраструктури, якою вирішила скористатися Галина з родиною.

“Оскільки Кіровоградщина дуже сильно потребує лікарів, то місцева влада намагається якось заохочувати спеціалістів. Ми подали заявку на житло і нам видали ордер на службову квартиру в червні 2022 року. Ремонт ми вже робили власними силами, але враховуючи, що зараз дуже піднялася орендна плата, а на додачу в нас тварини і маленька дитина, я вважаю, що нам дуже пощастило. Так ми переїхали жити в місто”.

Люди тут відрізняються, я б сказала, досить сильно від того, до чого ми звикли на Донбасі. Вони простіші і лагідніші

Облаштуватися на новому місці та швидко адаптуватися вдалося завдяки людям.

“Люди тут відрізняються, я б сказала, досить сильно від того, до чого ми звикли на Донбасі. Вони простіші і лагідніші. Приймали нас переважно дуже добре, я не скажу, що всі. Звісно, є люди різні, але більшість співчували та намагалися допомогти.

Амбулаторія маленька, в приватному секторі, я там була четвертим лікарем на момент працевлаштування. Мене представили колективу, і колеги відразу почали приносити продукти харчування, побутову хімію, гроші, одяг для сина. Мені постійно говорили, що якщо щось потрібно — праска, нитка, голка, чайник тощо, ви кажіть, ми принесемо. До того ж, саме керівництво стало ініціатором подання прохання на програму надання службового житла, допомогли зібрати необхідні документи. Я була вражена, наскільки швидко чужі люди включилися і активно стали допомагати”.

Спеціальність та, але робота інша

“Робота відрізняється практично всім. Глобально, звісно, те саме: веду прийом пацієнтів і виїжджаю, якщо потрібно, на виклик. Але тут дуже відрізняється організація процесу — є моменти, в яких мені легше, а є таке, що довелося вивчати просто "з нуля". Наприклад, тут повністю електронна медична документація. Паперова карта існує номінально. Всі аналізи та огляди вносяться до електронної медичної карти”.

Галину дивує те, що в Кропивницькому по-іншому побудована система взаємодії між первинною, вторинною і третинною ланками.

“Між мною і, наприклад, невідкладною допомогою, "швидкою". Треба було звикати. Кілька місяців було важко, але колеги підтримують. Старше покоління лікарів охоче ділиться з молодими колегами досвідом”.

Галині довелося вчитися новому на роботі / Автор: з архіву Галини Жулі

Записатися на прийом можна через реєстратуру або онлайн.

“Тут в цьому плані простіше, бо, наприклад, у Сєвєродонецьку технічно я не могла самостійно записати пацієнта на прийом, треба було йти до реєстратури, а це не дуже зручно. Зараз якщо я бачу, що людина чи погано чує, чи погано орієнтується, мені простіше самій її на наступний прийом записати і сказати на коли прийти. Тут в цьому аспекті я більш вільна. Запис на прийом — обов'язкова умова візиту до лікаря. Якщо пацієнт не записаний, то я йому просто нічого не введу в картку, відповідно не зможу створити електронне направлення чи рецепт”.

Через бойові дії змінилася і специфіка роботи.

“Через періодичні вимкнення світла, повітряні тривоги і перебої в роботі системи, працювати було складно. Водночас багато людей виїхало чи працюють дистанційно, або не працюють, то, наприклад, звернень для видачі лікарняних поменшало. На новому місці роботи я більше займаюся оформленням медичної документації, заповненнями актів для військкомату, представленням на МСЕК. Багато з того, що робили раніше вузькі спеціалісти, тепер робить сімейний лікар. Раніше я порівняно менше працювала з пацієнтами інфекціоністів, психіатрів, наркологів, онкологів, пацієнтами з неактивною формою туберкульозу тощо. Тепер опановую нові навички".

Окрім того, в державних установах у Кропивницькому сімейні лікарі практично не працюють з дітьми.

“До 18 років ми декларації не укладаємо, фактично працюємо як терапевти. Є повне розділення і територіальне відокремлення дитячих і дорослих амбулаторій”.

При цьому всьому є і те, що об'єднує Сєвєродонецьк та Кропивницький — любов пацієнтів до направлень та антибіотиків.

“Тут я борюся з тим, з чим боролася і в Сєвєродонецьку — люди звикли, що сімейний лікар — це такий собі диспетчер, головна функція якого виписувати направлення і рецепти. Іноді трапляються конфліктні ситуації, бо я маю розуміти, з чим направляю до фахівця, чи може потрібно до іншого вузького спеціаліста, чи може якесь додаткове обстеження потрібне.

Все це сприймається негативно переважно старшим поколінням. Молодь частіше розуміє переваги надання первинної медичної допомоги саме сімейним лікарем, щоб уникнути непотрібних мандрів різними медичними установами.

З 1 серпня, коли ввели електронні рецепти на антибіотики, був шквал дзвінків, бо люди вирішили купити препарати "про запас". Іноді вдається переконати в недоцільності нераціонального використання антибактеріальних препаратів, іноді ж пацієнти примудряються купити антибіотик без рецепта і вживати без показань".

Люди звикли, що сімейний лікар — це такий собі диспетчер, головна функція якого виписувати направлення і рецепти

І головне, зазначає лікарка, не займатися самолікуванням!

“Зараз триває сезон гострих респіраторних хвороб, тому, за можливості, вакцинуйтеся від грипу. Не нехтуйте ревакцинацією від COVID. Гігієна праці та відпочинку так само актуальна, як і до активної фази вторгнення. Але я чудово розумію, що зараз і харчування, і режим дня, і кількість роботи, і рівень стресу не можна порівняти навіть із позаминулим "ковідним" роком. Очевидно, що всі ми зараз не в ідеальних умовах, але слід рухатись, бувати на свіжому повітрі, фільтрувати інформацію, не піддаватися нагнітанню, бо це дуже сильно б'є по стану здоров'я в цілому. Всім своїм пацієнтам я кажу так — намагайтеся дотримуватися цих порад по можливості”.

Щодо лікарських засобів, слід бути дуже обережними, бо не все, що підходить одній людині, підійде іншій через індивідуальні особливості.

“З приводу самостійних походів в аптеки та лікування за порадами сусідки, моя позиція не змінилася з часів роботи вдома: "Парацетамол" та "Ібупрофен" в рекомендованих дозах можна вживати за потреби. Все інше — бажано хоча б дистанційно радитися з лікарем. І вибір препарату, і доза, і тривалість лікування — все це індивідуально. Тобто єдиної для всіх "золотої пігулки" немає. Навіть простенькі, як здається, препарати типу крапель в ніс можуть мати варіабельний склад, різну ефективність і різні побічні ефекти. Люди чомусь вважають, що місцеве застосування медикаментів не може мати системних побічних ефектів. Але, наприклад, безконтрольне лікування нежитю може спричинити підвищення артеріального тиску. Так само з вітамінами, передозування якими шкідливе, як дефіцит. Рослинні препарати, попри натуральний склад, часто викликають алергічні реакції. Тому першочерговою метою своєї роботи я бачу профілактично-просвітницьку діяльність, а в разі потреби — лікування з урахуванням особливостей конкретного пацієнта”.

За матеріалом: Свої - ]]>https://svoi.city/articles/273425/rodina-likariv-iz-severodonecka-prijma...]]>