РФ вивезла техніку з його медзакладу, але він розпочав "з нуля". Інтерв’ю лікаря з Сєвєродонецька, який живе в Дніпрі

Офтальмохірург Вадим Водяник з Луганщини працював у власному медичному центрі в Сєвєродонецьку. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він разом зі своїми співробітниками продовжували оперувати пацієнтів. Каже: до них часто приїжджали люди не лише з Луганської області, але й з інших регіонів. З міста чоловіка вмовила виїхати родина. Спочатку переїхали до Дніпра, потім до Івано-Франківська, а у 2023-му повернулися до Дніпра та релокували медичний центр.

]]>Вадим каже: у Сєвєродонецьку російські війська вкрали з його закладу дорогу техніку, тому довелося закуповувати її знову. Зараз в медичному центрі працюють також його дружина, старший син та невістка, розповів він в інтерв'ю ]]>]]>Суспільному]]>]]>.]]>

Що відбувалося 24-го лютого?

У мене був операційний день. Вже були вибухи, але люди приїхали, десь 14-15 людей, на операцію. Ми оперували під вибухи, на жаль. Усі операції пройшли добре, всіх відпустили. Були і з інших міст, і областей. До нас приїздили з усієї Луганської області на операції, на лікування.

З колективом провели п’ятихвилинку, і знову вибух такий сильний. А в нас пацієнти сиділи біля вікна. І вони такі раз, стільці взяли та пересіли під стінку. Я виходжу і кажу: “Що будемо робити?”. Вони кажуть: "Ми приїхали на операцію”

Протягом операційного дня два рази було таке, що думав — шибки вилетять, але не вилетіли. Ото бах — всі завмерли, потім продовжуємо.

Чому вирішили стати лікарем? Хтось в сім’ї був лікарем?

У мене бабуся лікар, в мене батьки — лікарі, я — вже третє покоління. Це вже династія. Я думав: або травматологом, в мене батько травматолог, або окулістом. Це такі професії, в яких ти маєш результат. Я люблю бачити у своїй справі результат. Я люблю бачити його швидко.

Що найбільше любите у своїй роботі?

Досі я ловлю такий кайф, як заводять за руку пацієнта і він нічого не бачить, за дві руки заводять. Зробили операцію — і в той же день він знімає пов’язку і бачить. Дружину бачить, дітей, онуків...

Коли вирішили виїжджати з Сєвєродонецька?

Не збирався виїжджати, але дружина і донька трохи запанікували. І вони мене вмовили, щоб поїхали, а потім повернемося. Поїхали в Дніпро, посиділи кілька тижнів, потім ще кілька тижнів і поїхали в Івано-Франківську область. Тут почали трохи літати, вибухи трохи чули.

Що робили в Івано-Франківську?

Я працював там в двох лікарнях. Там почав я відновлювати свій приватний медичний центр, в мене“Гіппократ”, він був в Сєвєродонецьку. Але вивезти ми нічого не змогли. Наш центр обікрали. Зайшли орки і вивезли все в невідомому напрямку. Про Сєвєродонецьк багато було в медіа, що Сєвєродонецьк — це фортеця, його не здадуть. Але коли ми вже зрозуміли, що все, то вже неможливо було вивезти. Це обладнання дуже крихке. І щоб закинути його в машину і так привезти — то привезеш металобрухт”

Майже 90% — це таке цікаве обладнання, і воно було вивезене, вкрадене.

Як опинилися знову в Дніпрі?

Прожив рік, в Івано-Франківську, а потім ухвалили рішення переїхати в Дніпро. Так, ближче додому. Ми сподіваємося на деокупацію. Якщо все буде добре, то звідси ближче їздити відновлювати, робити якісь гарні справи. По-друге, тут наша лікарня Сєвєродонецька, де я працюю.

В Івано-Франківську ми дуже багато робили безкоштовних акцій, ми безкоштовно подивилися і ВПО, і місцевих. Обстежували всіх безкоштовно протягом місяця. Потім ми зробили акцію від себе, всі ВПО у нас проходили огляд. Військові в нас взагалі безкоштовно консультуються.

Вирішили, що в тяжкі часи сім’я повинна бути разом, бо в нас була розкидана по всій Україні. Тому ми сіли на сімейному обіді та вирішили, що точка буде — це Дніпро.

Що було найважче?

Найбільш важко — морально. Просто в один день залишитися без нічого. Було в нас нормально: і робота була, і медичний центр приватний, і колектив співробітників був дуже великий в мене. І так — раз, ні колективу, ні роботи.

Дуже допомогла моя сім’я. Діти старші, дружина. Вони так мене підтримали і так трошки штовхали. Бо в мене спочатку була паніка. Розгублений був.

Чим зараз займаєтеся?

Ми ось зі своїми колегами, лікарями, зареєстрували громадську організацію “Асоціація медиків Луганської області”. Будемо займатися організацією якихось заходів. Запрошувати професорів або якихось видатних учених наших, лікарів, які будуть читати лекції.

Про що мрієте?

Я оптимістична людина, тому будую оптимістичні плани. Ми сподіваємося, що буде деокупація. Ми повернемося і будемо там відновлювати і відділення і медичний центр. Мені подобається Дніпро і вже є тут напрацювання, хотілося б тут залишити частинку свого бізнесу і, можливо, це можна передати дітям.

Ми віримо в ЗСУ, тому, думаю, буде так. Але ми працюємо, не чекаємо якогось моменту. Ми починаємо зараз.

Джерело: Суспільне - ]]>https://suspilne.media/560547-rf-vivezla-tehniku-z-jogo-medzakladu-ale-v...]]>