«Повертатися нам вже немає куди, хочемо бути корисними у Тернополі». Історія сім’ї Нагорних із Сєвєродонецька, які через війну втратили дім та улюблену справу

Подружжя  Олена та Андрій Нагорні розповідають, що до війни жили у Сєвєродонецьку Луганської області. Вони займалися своєю улюбленою справою, мали сімейний бізнес, ростили доньку та мріяли про мирне щасливе життя, - ]]>ФМ]]>.

   Олена навчалася у музичному училищі, грала на скрипці. Почала зустрічатися з Андрієм. Згодом одружилися. Коли постало питання про вибір професії, жінка зрозуміла, що будучи музикантом, багато грошей заробити не вдасться.

Ще студенткою Олена на ринку продавала чай та каву, бігала з термосами, – пригадує Андрій Нагорний.

Подружжя вирішило продовжувати цю справу. Андрій допомагав дружині. Вони відкладали гроші, почали їздити в Луганськ, Харків за товаром. Згодом відкрили свою крамничку на ринку. Торгували спеціями, чаєм та кавою. Сім’я заощаджувала та вкладали у розвиток свого бізнесу. Далі в подружжя народилася донька. І здавалося б все налагодилось. Але доля дала їм нове випробування – згорів склад із усім товаром. Довелось починати все з початку. З маленькою дитиною на руках, без роботи і без грошей. Тоді було дуже важко, але об’єднавши зусилля вдалося все знову налагодити. Олена та Андрій знову важко працювали і відкрили свою кав’ярню.

Ми мали свій бізнес, мали своє житло, були забезпечені усім необхідним. Донька обрала професію перекладача англійської та німецької мови. Вступила в університет у Сєвєродонецьку на державну форму навчання, – діляться Андрій та Олена.

   Тоді подружжя вирішило вкладати гроші в нерухомість, придбали одну квартиру, потім другу і третю. Здавали їх в оренду. 

В 2014 році в Сєвєродонецьку обійшлося без масштабних руйнувань

  Війну подружжя Нагорних відчуло ще у 2014 році. Тоді Сєвєродонецьк більш-менш вцілів. Поруч розташоване місто Лисичанськ, там були постійні бомбардування. 

Ми на все життя запам’ятали, як люди евакуйовувались через річку Сіверський Донець. Хтось біг через міст, хтось просто перепливав річку з надією врятуватись, – розповідають Олена та Андрій Нагорні.

Саме тоді подружжя зрозуміло, що починається щось страшне. Вибухи, обстріли. Вони заклеювали вікна та ховалися у підвалі. Тоді була сильна паніка. Багато людей покинули місто. Але сім’я Нагорних вирішила нікуди не їхати та залишатися у рідній домівці. Олена та Андрій намагалися заспокоїти свою доньку, казали їй, що все гаразд. Але в серці була тривога та невідомість що буде далі? Коли українські війська підійшли близько до Сєвєродонецька, ополченці швидко втекли з міста. Тому страшних боїв тоді не було. Обійшлося без масштабних руйнувань.  Після першої фази війни у 2014 році Сєверодонецьк став обласним центром замість Луганська. Місто відбудували: проклали нові дороги, тротуари, облаштували сквери, парки, покращили інфраструктуру. 

«Війна у 2022 році зламала все» 

  Олена та Андрій Нагорні були переконані, що забезпечили щасливе майбутнє для себе і для дочки. Вони мріяли віддати доньку заміж та вже спокійно йти на пенсію. Проте повномасштабне вторгнення, війна знову заламала все.

  Донька покинула Сєвєродонецьк майже одразу. Знайомі допомогли її евакуювати у село Дарахів на Тернопільщині.  А Олена та Андрій ще впродовж двох місяців сподівалися, що все мине. Думали, ще тиждень і все закінчиться. Проте в місті ставало дедалі небезпечніше залишатися. Вони сиділи під постійними обстрілами.

Нам шкода було це все залишити. Ми так важко працювали, щоб заробити гроші на свій бізнес, економили, складали, хотіли забезпечити всім необхідним доньку і в один момент все втратили, – каже Андрій Нагорний.

  До останнього вони не вірили, думали, що все мине, як у 2014 році. В перші два  тижні війни снаряд прилетів у будинок Нагорних. Знесло три поверхи у сусідньому під’їзді. Після цього Андрій  та Олена переїхали у іншу квартиру. Там район був більш-менш спокійний. Спочатку подружжя мало мінімальний запас продуктів. Магазини, аптеки в Сєвєродонецьку порозбивали в перші дні війни. Тому єдине місце, де можна було купити щось, це – ринок. Але одного дня  і ринок накрило мінометним обстрілом. Тоді загинуло десять людей. День перед цим в такій же черзі стояли Андрій та Олена…

«Як ви загинете, я не виживу», – казала донька

  Тоді в  Сєвєродонецьку не було світла, газу, води, інтернету та зв’язку. Залишатися у місті вже було вкрай небезпечно. Донька постійно телефонувала і просила Андрія та Олену залишити Сєвєродонецьк і переїхати до неї на Тернопільщину. 

Останньою краплею, коли ми вже остаточно вирішили покидати місто, були слова доньки: мамо, тату, я без вас не проживу, – пригадує Андрій Нагорний.

  Подружжя тоді залишило все. Взяли з собою найнеобхідніше, документи і покинули місто.

Ми не знали як нам евакуюватись з міста. Я виглянув на вулицю. Там стояли люди. Я запитав їх, на що вони чекають. Вони відповіли – на евакуаційний автобус! Часу на роздуми не було, взяли найнеобхідніше і вирушили в дорогу, – додає Андрій Нагорний.

Олена Нагорна: «Ми їхали 2 доби, дорога була важкою»

  Автобусами людей везли в Золотарівку. В Лисичанську залізничний вокзал був розбитий, через нього потяги вже не курсували. Тому Андрій та Олена вирушили в далеку дорогу саме через станцію в Золотарівці.

Всі люди співчували, розуміли нас, де б ми не зупинялися нас годували, запитували чи все гаразд. Ми їхали дві доби, щоразу далі від дому, – пригадує Олена Нагорна.

  Приїхало подружжя до доньки в село Дарахів Тернопільської області. Згодом університет, де вона навчалася, перевели до Кам’янця-Подільського. Туди переїхала і донька Нагорних. Саме ж подружжя перебралося у Тернопіль, почали волонтерити. 

Олена Нагорна: «Повертатися нам вже немає куди, хочемо бути корисними у Тернополі»

   Спочатку у Тернополі жили в школі у спортзалі. Спали на матрацах на підлозі. Як каже Олена Нагорна, було важко морально і фізично. Олена волонтерила на кухні, готувала для військових та для внутрішньо-переміщених людей. Проте на цьому не зупинилися. Олена та Андрій почули, що потрібна допомога на залізничному вокзалі у Тернополі. Треба було зустрічати людей, готувати бутерброди, чай та чергувати вночі. Подружжя волонтерило на вокзалі.

Ви знаєте, там на залізничному вокзалі у Тернополі була ще одна волонтерка, вгадайте як її звали? Олена Нагорна, так як і мене, ось таке співпадіння, – пригадує Олена.

  Під час волонтерства Олена та Андрій познайомилися у Тернополі з чудовими людьми.

Я ніколи не забуду, як одного разу вирушаючи на залізничний вокзал на чергування, одна із вчителів школи, де ми жили, залишила у холодильнику для нас вечерю, а зверху на лоток приклеїла сердечко. Це дуже зворушливо і таке запам’ятовується на все життя, – ділиться Олена Нагорна.

  Про Сєвєродонецьк Олена та Андрій дізнаються із соціальних мереж. Ніхто із рідних та знайомих у них там не залишився. Про своє рідне місто подружжя читає новини в телеграмі.

За офіційними повідомленнями Сєвєродонецьк зруйнований на 95 відсотків. Повертатися нам вже немає куди, – з сумом додає Олена.

Олена та Андрій Нагорні: «Нам сниться рідне місто, як ми там щасливо живемо і віддаємо заміж доньку…»

   Олена та Андрій Нагорні зізнаються, що до війни не розуміли якими щасливими вони були.

Нам часто сниться рідне місто, як ми там щасливо живемо і віддаємо заміж доньку, – зі сльозами на очах кажуть Андрій та Олена.

   Подружжя мріє про перемогу України, про мирне небо, про закінчення війни. Вони не хочуть повертатися у Сєвєродонецьк. Планують залишитися в Тернополі. Мріють відкрити тут власний бізнес і вже вкотре розпочинати все з чистого листка. Чоловік із жінкою об’єдналися із вихідцями з Луганщини та Донеччини і створили у Тернополі спільноту, де обмінюються досвідом, діляться інформацією. Вони допомагають одне одному і докладуть всі зусилля, щоб спільними кроками наближати перемогу України.

Стаття підготовлена в рамках проєкту «Нові мешканці Тернополя» – шлях від міграції до стабільного розвитку, який впроваджується ГО «Східноукраїнський центр розвитку місцевої демократії» за підтримки Goverment of Canada та Black Sea Trust for Regional Cooperation, a Project of the The German Marshall Fund of the United States.

Журналіст: Руслана Войцеховська

Джерело: ФМ - ]]>https://fainemisto.tv/news/47181-povertatysya-nam-vzhe-nemaye-kudy-hoche...]]>