Підприємиця з Сєвєродонецька Наталія Олєйнікова про діяльність після повномасштабного вторгнення

Наталія Олєйнікова родом із Сєвєродонецька. У 2007 році жінка почала вести бізнес в компанії ‘’Mary Kay’’, але у 2014-ому році припинила свою діяльність. В Сєвєродонецьку і Лисичанську у Наталії була студія лазерної епіляції ‘’Estetic Epil’’, та через війну вона вимушено покинула рідне місто.

]]>Жінка розповіла ]]>]]>Трибуну ]]>]]>про свій бізнес, життя в Сєвєродонецьку та про те, як змінилось її життя після повномасштабного російського вторгнення.]]>

– Розкажіть про роботу в компанії ‘’Mary Kay’’.

– Мені подобалось вести бізнес в цій компанії, через рік роботи я стала регіональним директором з продажів. Я входила в десятку найкращих директорів України. Неодноразово їздила в США, а саме в Даллас, два рази за найкраще виконані умови отримувала машину. На жаль, коли прийшла війна, я вирішила закінчити цей бізнес, бо більшість клієнтів і команди залишилась на окупованій території.

– Чим запам’яталась поїздка в США?

– Мені дуже подобаються там люди. Було купа ситуацій, коли незнайомці просто так говорять тобі компліменти, вони з легкістю можуть бачити в інших щось прекрасне і не бояться висловити свої емоції. 

Пам’ятаю, як ми ввечері чекали біля магазину таксі, багато хто зупинявся та питав, чи все у нас добре, може нам треба чимось допомогти. До речі, в США така тенденція: якщо ти стоїш в черзі і хочеш пропустити якусь людину спереду себе, то ти маєш обов’язково стати у самий кінець замість тої людини. Так, як у нас, без черги ніхто не пропускає.

– Чим займались у період, коли завершили роботу в компанії прямих продажів?

– Знову почала бізнес(сміється). Я відкрила свою кондитерську лавку, по Сєвєродонецьку їх було декілька. Потім з часом, я розуміла, що справа трохи йде вниз, бо були невеликі доходи. Тому я почала працювати торговим представником, поставляла кондитерські вироби собі в магазин та іншим. Через півроку мені запропонували бути супервайзером, але заробляти я там стала набагато менше, тому вирішила, що потрібно щось змінювати, і почала займатись шугарінгом.

– Як ви стали майстром епіляції та відкрили свою студію?

– Одного разу я пішла до свого майстра шугарінгу і мені сподобалось, як вона робить свою роботу, як спілкується з клієнтами. Майстер мені сказала, що проводить курси шугарінгу, і я вирішила, що теж хочу почати розвиватися в цьому руслі. Я знала, що в мене все вийде, бо я до цього багато років працювала в мережевому маркетингу, тому я вміла продавати і спілкуватись з жінками.

На той момент мені було 45 років, і у мене були побоювання, що до мене ніхто не ходитиме, але це стало моєю фішкою, бо клієнтки, за статистикою, соромляться йти на процедуру до молодих дівчат. Пізніше пішла тенденція на лазерну епіляцію, тому я зняла в оренду приміщення, і купила туди спеціальне обладнання.  Я вважаю, у мене були аномальні результати, бо в серпні, не в сезон, у мене було 80 нових людей. Був дуже великий наплив клієнтів, і я відкрила філіал в Лисичанську.

– Як для вас почалось повномасштабне вторгнення?

Як і багатьом, не вірилось, що щось буде. Я за тиждень до вторгнення взяла в штат косметолога, масажиста , збиралась купувати обладнання. Коли все почалось, я одразу розуміла, що нашу територію можуть захопити. Ми дуже довго не виїжджали, бо чоловік не хотів, і я вирішила залишитись з ним. Він учасник АТО і. напевно, для нього це все виглядало як втеча. Йому було важливо бути в місті, щоб хоч якось допомагати, бо через стан здоров’я його не взяли ні у військоматі, ні в тероборону.

Я продовжувала вести блог в інстаграмі, були дуже великі охоплення переглядів. На той момент я була як заспокійливе для людей, щоб у них не було паніки. Я жила в новому районі міста, деякий час ми з сусідами ходили у підвал, але потім, почитавши про правило двох стін, вирішила сидіти вдома. 

Потім у нас зникло світло, опалення, я спала у коридорі в одязі, взутті. Не виїжджала, бо була ще якась надія, що все закінчиться і ЗСУ все звільнять.
Навкруги горіли будівлі, постійно був запах гарі.

Було дуже страшно, бо ти не розумієш – це сусідня квартира горить, чи хтось багаття у дворі палить. 

Моя подруга мені зателефонувала і запропонувала переїхати в квартиру її знайомих на вулицю Маяковського, які виїхали ще 24-ого лютого. Коли я туди приїхала, це був наче інший світ, навколо цілі вікна, було світло, люди гуляли біля під’їздів. До речі, коли ми поїхали забрати батьків з їхньої квартири, на Маякоського ввечері прилетіло 13 снарядів у наш двір. Я була там ще два тижні, поки чоловік не знайшов куди йому піти служити, і 30 березня я виїхала на машині зі своєю сестрою.

– Куди ви евакуювались?

– Я поїхала в Дніпропетровську область. Знайомі мені сказали, що в селищі Орловщина є база відпочинку, куди селили усіх переселенців на два дні безкоштовно. Потім з сестрою переїхали в квартиру в Дніпро, ми жили з господарем, він прийняв нас жити безкоштовно, сплачували лише комунальні послуги, та ще й з двома котами. Перший час я їздила для себе за гуманітарною допомогою, а потім перестала, бо почала працювати. В інстаграмі продовжувала вести блог, у якому інформувала людей, де взяти гуманітарну допомогу, надавала актуальну інформацію, бо сама ж і їздила по пунктам.

– Чим займаєтеся зараз та де продовжуєте жити?

– В один момент мені почали писати мої клієнтки, розповідали про їхній поганий досвід епіляції у місті, і я вирішила відновити свою діяльність. Я орендувала невеличке приміщення, лазерний апарат і зараз продовжую працювати. На сьогодні ця робота займає мало мого часу, бо я працюю декілька днів у тиждень. Вже немає того напливу людей, як в Сєвєродонецьку.

Дім, у якому я жила в Сєвєродонецьку, згорів. Біля Дніпра ми купили невеличкий будинок в приватному секторі. Зараз я займаюсь господарством. Зараз вже два місяці онлайн працюю менеджером з продажів. Я роблю те, що люблю, і отримую від цього задоволення.

За матеріалом: Трибун - ]]>https://tribun.com.ua/uk/102159-ja-roblju-te-scho-ljublju-i-otrimuju-vid...]]>