Олександр Биков: З початку війни у 2014 році жив у Сєвєродонецьку, а вступив до силового підрозділу, щоб підняти український прапор у Луганську

Олександр Биков народився та жив у Луганську до 2014 року. Після початку війни на сході переїхав до Сєвєродонецька та служив у добровольчому міліцейському батальйоні  “Луганськ-1”, а згодом перевівся до поліції особливого призначення. За півроку до вторгнення розпочав кар’єру маркетолога в медичній фірмі. А з початком нової фази війни й до сих пір служить артилеристом у 110 окремій механізованій бригаді імені Марка Безручка та захищає рідні землі.

]]>Виданню ]]>]]>ТРИБУН ]]>]]> чоловік розповів про події на авдіївському напрямку, гумор під час війни та заповітні бажання.]]>

“З початку війни у 2014 я жив у Сєвєродонецьку та за півроку до російського вторгнення звільнився з поліції й розпочав кар’єру маркетолога у медичній фірмі. Але нова фаза війни змінила мої плани”, - згадує чоловік.

Олександр говорить, що до лютого 2022 року намагався не спілкуватися з людьми, які мають проросійські погляди та всіляко підтримують країну-агресорку.

До речі, уникнення проросійських в оточенні - це один з інгредієнтів мого життєвого коктейлю щастя.

"Звісно, були знайомі в соціальних мережах, які говорили щось на кшталт “я политикой не интересуюсь”. Але з якихось причин з початком вторгнення залишились в окупації і вже десь через пів року почали симпатизувати русні через їхню тотальну пропаганду”, - розповідає артилерист.

Військовий розмірковує, які саме вироки будуть потрібні колаборантам після деокупації всіх територій. Та приходить до висновку, що це може бути депортація з України.

“Не вистачить в'язниць, суддів та прокурорів, щоб їх усіх покарати. Через вразливість нашого населення перед російською дезінформацією ми програємо у війні пропаганди. В останній час мене також дратують українці, які "ведуться" на російську інформаційно-психологічну операцію (так зване ІПСО) та підпадають під вплив”, - зізнається артилерист.

Отже, на п’ятий день повномасштабного вторгнення Олександр прийшов до військкомату, де йому сказали, що зараз не вистачає артилеристів та відвезли на навчання.

“Не сказав би, що нас навчали чомусь дієвому та сучасному. Тобто я в складі групи маю сидіти десь на горі та дивитись в артилерійську бусоль, вдивляючись, де діє чи пересувається ворог, після чого - давати координати. Але це вже років 10 ніхто не робить. Ще від тих часів, коли придумали камери спостереження, квадрокоптери та інші види БПЛА. Більшу частину часу навчання ми рубали й носили дрова. Близько 90% інформації, яку ми отримали, була застарілою та не практичною”, - стверджує артилерист.

Потрапив чоловік до 110 окремої механізованої бригади імені Марка Безручка. Вона утворилася за 3 тижні на полігоні та мала мінімум обладнання, але на фронті зміцніла, пройшовши шлях помилок та важких уроків. За військовим фахом Олександр розвідник-далекомірник. Каже, що не сам обрав цей напрямок.

Армія - то не демократична організація, де б можна було вибрати, ким, де і як я буду служити. Не можна прийти і сказати: “Хочу бути артилеристом і лате на кокосовому молоці”.

"Кожну людину призначають на конкретну посаду та дають чіткі накази. За невиконання під час військового стану загрожує ув'язнення від 3 до 7 років”, - додає захисник.

Олександр зізнається, що були страхи на навчанні, коли він усвідомлював наслідки та перевагу ворога у війні. 

“Коли я свідомо йшов на війну з Росією, чия армія в матеріально-технічному плані в 15-20 разів була сильніша за нашу, то було трохи страшно. Але я працював в зоні АТО-ООС 8 років, де вивчав воєнну тему та цікавився цим у глобальному плані. І коли йшов до військкомату - чудово розумів, що йду на найбільшу війну в Європі за останні 70 років”, - розповідає артилерист. 

Про свій емоційний стан на початку російського вторгнення та як він змінювався з часом, Олександр говорить:  

“На початку - це адреналінова ейфорія, яка боролася з тотальною втомою, страхом та виснаженням. Звісно, тоді ще психіка не підлаштувалася під події війни, стресом для мене були навіть найвіддаленіші вибухи. Але з часом я звик. Зараз служба - вже щось більше, ніж просто робота”.

Розмовляючи з паном Олександром, ми заговорили про гумор під час війни, бо у своїх соціальних мережах чоловік інколи ділиться жартами з підписниками. 

“Мужички завжди круто жартують в будь-яких умовах. Це допомагає розрядити напружену обстановку. Наприклад, поряд зі мною, в кімнаті, якій я живу вже півтора роки, мешкають ще кілька чоловіків. Ми жартуємо, що стільки часу ніхто ніколи не жив з дівчиною чи дружиною. І майже не сваримось”, - додає артилерист. 

Продовжуючи тему жартів, ми зачепили тему роботи з дронами та чи до всього військові можуть поставитися з гумором. На питання “Чи схожа робота з БПЛА на комп’ютерну гру?”, Олександр відповів: 

“Не думаю. Емоції зовсім не ті, коли працюєш зі стрімом. Весело, звісно, дивитись, коли по окупантах стріляє наша арта, але ж часто буває, що прилітає і до нас”.

Також про деякі серйозні ситуації чоловік пише з гумором. 

Наприклад:

Лежу якось на підлозі бетонній. 

А російська беха розбирає будівлю, в якій лежу. 

І, значить, думаю тако: як я докотився до такого життя?     

“Розповім про цю ситуацію. Інколи по декілька людей з наших відправляють у піхоту. І це найтяжче, що може бути в цьому світі. Саме тоді була моя черга. І в одну ніч приїхала російська беха (армійський сленг), тобто бойова машина піхоти, та почала розбирати (знищувати) будівлю, де був наш наряд. Ми впали на підлогу і бачили, як снаряди залітають у вікна. Відчуття були незабутні і незрівнянні ні з чим. А цей запах вибухівки та щойно розбитого бетону ні з чим не порівняти”, - згадує Олександр.                                                                                      

Говорячи про підготовку українських бійців до вторгнення, Олександр каже, що на це не було ані часу, ані ресурсів: “Один раз стріляли на полігоні та тиждень розбирали та збирали гармати”. Після чого бійців відправляли до зони бойових дій. 

“Чув від військових про навчання за кордоном. Це мене тішить” - стверджує чоловік.   

Зараз Олександр Биков працює на авдіївському напрямку. Він розповідає  про загальну обстановку, успіхи української армії та перевагу росіян.

“У нас позиційна війна. Раз на кілька місяців окупанти пробують зробити якийсь великий штурм та в цьому вони не мають успіхів. Але противник, на мою думку, випереджає нас з використанням дронів. Якщо на початку вторгнення у них були лише орлани (російський багатоцільовий безпілотний авіаційний комплекс), то зараз повно іншої техніки. Такої як мавіки, FPV дрони та ланцети.

В нашому інформаційному полі люди думають, що росіяни ні на що не здатні, але вони теж навчаються, і досить результативно.

Також в них багато танків, які вони використовують для обстрілу українських позицій. Але наша арта ефективно придушує їхні міномети та артилерію. З танками, звісно, складніше, бо це все ж таки серйозніша зброя”, - додає  військовий.

Також чоловік розповідає, чого зараз не вистачає бійцям.

“Завжди не вистачає дронів, як ударних так і розвідувальних. Вони дуже ефективні. Наприклад, щоб знищити ворожу не броньовану техніку, артилерії треба вистрілювати мінімум 15 снарядів. Один такий коштує до 3 тисяч доларів. Або FPV - дрон з вибухівкою. За нього потрібно віддати близько 700 доларів”, - каже боєць.

Підтримує бойовий дух військових  усвідомлення спільної мети про боротьбу за дім, існування своєї держави та нації. 

“Також формування хороших відносин у команді. Це не та робота, як в офісі, наприклад. Це зовсім інше. Більш значуще. Розуміння того, що ти риєш бліндаж, а він може врятувати життя твоєму побратиму, - надихає”, - зазначає військовий.

Олександр акцентує, що керівництво української армії має більше приділяти уваги тімбілдінгу та підтримці атмосфери братерства в підрозділах. 

За словами захисника, після закінчення війни збільшиться масштаб проблем.

“Все ми вже бачили в АТО-ООС. Тему військових будуть не дуже культурно використовувати в політичних цілях. Не найдоброчесніші військові навезуть в тили зброї, вибухівки та, напившись, будуть цим користуватись в розважальних цілях. Але це ж небезпечно. Подібне вже бачили під час та після АТО-ООС. Стабільно раз на тиждень я чув новину про людину, яка під алкоголем підірвала гранату або ж розбирала снаряд”, - згадує чоловік.

Олександр каже, що з часом став значно більше жартувати про життя, читати філософію і формувати цілі.

“В стоїчній філософії є така гарна практика як “Дихотомія контролю”. Тобто є речі, які ми можемо контролювати, а є ті, що поза нашою зоною впливу. Я навчаю себе не думати про те, чого не можу змінити. І робити все можливе для того, що здатен зробити. Це багато від чого мене звільняє та робить життя щасливішим”, - запевняє військовий.

Артилерист поділився трьома заповітними бажаннями.

“Хочу своє житло. Можливо, дім за містом, у тиші. Був би радий відкрити піцерію, де б працював і сам. Та маю бажання подорожувати. Поїхати світом та подивитися, яким різноманітним буває життя”, - каже Олександр.

На питання “Чим має закінчитися ця війна?”, чоловік відповів:

“Якщо ми звільнимо всі території до кордонів 91 року, то що буде? Нічого. Може, просто лінія фронту посунеться. А ракети так само падатимуть на мирні міста України. Думаю, без вступу до НАТО миру нам не буде. Або ми маємо створити настільки ефективну армію, яка буде переважати над російською. Але хто ж її буде фінансувати?”

Матеріал опубліковано зі скороченням. Оригінал: ТРИБУН - ]]>https://tribun.com.ua/uk/104681-vstupiv-do-silovogo-pidrozdilu-schob-pid...]]>