Олександр Биков: Я дуже любив Сєвєродонецьк. Його важко було не любити.

Олександр Биков — людина гострого розуму, легкої вдачі та шаленого почуття гумору. Він політолог, підприємець, блогер, менеджер у медичній галузі, громадський діяч, спецпризначенець, а тепер ще й артилерист. У Саші чимало ролей в цьому житті, але найголовніша — боронити Україну та наближати повернення до вже двох рідних міст — Луганська і Сєвєродонецька. Рік тому Свої мали запустити гастрономічний фестиваль разом із Сашком, проте повномасштабна війна все змінила, - ]]>повідомляють Свої]]>. 

Знову в берці

У 2014 році Олександр приєднався до добровольчого батальйону “Луганськ-1”, бо його дім захопили проросійські найманці. Згодом став спецпризначенцем у підрозділі поліції особливого призначення у зоні ООС, а приблизно за півтора року до повномасштабної війни вирішив жити цивільним життям, придбав квартиру в Сєвєродонецьку, почав робити ремонт, ще активніше розвивав фейсбук-спільноту “Кухні Сєвєродонецька”, яку заснував разом з друзями.

“Я дуже любив Сєвєродонецьк. Його важко було не любити. Там було затишно, ресторанчики зі смачною їжею, помірні ціни, озера та лебеді, що в них плавали. За лісом сумую дуже. За прогулянками на моєму улюбленому вєліку, який мені подарували друзі. Ще за своєю Sony Playstation 4 Pro сумую, хоч я на ній в основному YouTube дивився”.

25 березня 2022 року, у цей час ми вантажили гармати на потяги і їхали на схід / Автор: з архіву Олександра Бикова

“Але гражданка, Саня, то не твоє”, — жартує Сашко.

24 лютого Сашко трохи полаявся, зібрався з компанією, де на той момент працював, допоміг з евакуацією медичного бізнесу на Тернопільщину. Коли прибув, відіспався, зібрав якісь речі, консерви, придбав тактичне взуття й пішов до місцевого військкомату.

Чоловік обачливо вивіз всі свої документи та посвідчення, їх же і взяв із собою.

“Проявив усі свої знання маркетингу, розповів, який класний, що вмію і те, і те, й інше, і, взагалі, на мені берці за 350 баксів. А мені кажуть, що тут відновлюють техніку і пропонують займатися ремонтом. А я ненавиджу гайки крутити! В мене мопед “Карпати” в Луганську пів життя простояв, бо не їхав. То я пішов до комісара, все пояснив. Мене вислухали й сказали приходити завтра”.

Наступного дня Сашко пішов знову до військкомату, там дізнався, що добровольців дуже багато і всі бригади укомплектовані більше ніж на 100%.

“Тоді поруч зі мною було багато хлопів з досвідом, ми всі хотіли в бій, але нам сказали, що штат піхоти вже укомплектовано, а артилерії — ні. Для мене це було щось нове, бо я мав спеціальність розвідника-далекомірника, але те, чому нас вчили, в більшості виявилося не потрібним, бо так вже не воюють”.

Два тижні Олександр опановував навички сучасної артилерії, зрозумів, що нові технології типу дронів суттєво полегшують пошук цілей.

“Навчання на той час було дно. Мало того, що мене вчили на військову спеціальність, яка майже не використовується, так ще з двох тижнів навчання ми лише три дні вчились, а весь інший час рубали і тягали дрова, чи вантажили снаряди. Основні практичні та корисні знання я отримав вже, як прибув до військової частини і ми почали тусіть на полігонах”.

В Олександра основна зброя — планшет та артилерійська бусоль ПАБ-2М / Автор: з архіву Олександра Бикова

Але й на цьому “веселощі” не закінчилися.

“Як прибув до частини, в мене питають: “Яка військова спеціальність”, я кажу: “Розвідник-далекомірник”. Офіцер, який займався розподілом, аж засміявся, бо ця спеціальність не актуальна вже років десять, бо людство придумало розвідку дронами”.

Після 100 днів

Свої говорили з Сашком після 100 днів повномасштабної війни, відтоді багато що змінилося.

“Цей рік суттєво змінив багато чого. По-перше, наше формування пройшло бойове злагодження, ми налагодили комунікацію. Особисто я, як ми заїхали до зони бойових дій, не розумів, де ми є, з якою силою русня "давить", який піхотний батальйон стоїть перед нами, як з ними зв'язатися, хто ліворуч від нас, а хто — праворуч. Щоб познайомитись, потрібен час. Це як прийти на нову роботу — потрібен мінімум тиждень, щоб притертись з колегами, але аби налагодити роботу з сусідніми відділами, потрібно набагато більше часу. А головне — ми почали розуміти, що може бути завтра і як нам реагувати на зміни”.

Мені було 24 роки, тоді ще я вірив, що АТО може закінчитись за 2-3 тижні, або місяці. АТО з часом перетворилося на ООС. А пару місяців тягнеться вже десятий рік. Це я на блокпосту біля Сєвєродонецька влітку 2014 року у складі добробату “Луганськ-1”

Коли Олександр Биков звільнився з поліції у 2021 році, сказав, що тоді перестав розуміти, заради чого бореться.

“Так, було таке, говорив. Тоді поліція перейшла, грубо кажучи, від мілітарної функції, до поліцейської, а це сумно. У 2014-му я йшов до добровольчого батальйону “Луганськ-1”, який формували спеціально для участі в військових діях. Я не дуже на той час розбирався в військових формуваннях, тому вибір добровольчого поліцейського батальйону мене влаштовував. По 2016 рік ми весело і круто працювали. Потім, лінія зіткнення в ООС-АТО стала стабільною і я не відчував вже своєї потреби”.

Повертаючись до сьогодення, за фотографіями з котиками та песиками у соцмережах Олександра криються чоловічі будні на війні. Але разом з тим, зазначає артилерист, трапляється чимало “веселого” за мірками військового.

“Важко повірити, але ми весь час розказуємо веселі історії, як потрапляли там і сям під обстріли. Спочатку адреналін, потім розбір польотів, потім кумедно. Але весело поки всі цілі. Якось ми приїхали з вогневої позиції і хлопці, що були на базі, в нас питають, чи добре ми відпрацювали. Ми сказали, що знищили два пакети ворожих “Градів”! Все просто, орки намагалися гатити по нас, випустили близько 80 ракет, але жодного разу не потрапили у ціль”.

Про зрадників

Коли почалася повномасштабна війна, а згодом, коли Сєвєродонецьк окупували, в соцмережах з’явилися чисельні фото та відео зрадників України.

“Серед моїх колишніх побратимів був тіп, що пару років тому звільнився з поліції і потім пішов працювати до прокуратури окупантів. Але тих, хто на момент початку війни був у лавах поліції та потім перейшов до ворога, в моєму підрозділі не було. Ба більше, майже всі, хто служив з 2014 року в батальйоні “Луганськ-1” і потім в БПОП (Батальйон поліції особливого призначення — прим. Свої), а потім звільнилися чи їх звільнили, стали на захист України зі зброєю в руках”, — розповідає Олександр.

Медаль незламному герою за захист української землі / Автор: з архіву Олександра Бикова

За його словами багато людей з того батальйона звільнилися і пішли в ЗСУ.

“Я гордий, що служив разом з цими мужніми та відважними поліцейськими Луганщини. А от щодо зрадника, він — ворог, а ворог має вмерти. От таке чітке усвідомлення того, що з ним має бути”.

Про піхоту

Зараз Олександр Биков знаходиться на Донеччині. Подекуди буває не вистачає людей, так артилеристи стають піхотою.

“Дійсно, було в мене таке відрядження. Треба було посилити деякі напрями людьми. Я хочу тут зазначити, що піхота — найтяжча робота, напевно, у світі. Саме на краєчку автоматів піхоти тримається сучасний кордон України. Якщо у нас, в артилерії, ризик здебільшого полягає у ворожих обстрілах артилерією та дронами-камікадзе, то у піхоту летить все, що придумало людство. От все — кулемети, снайпери, гранатомети, міномети, артилерія, авіація, дрони кидають гранати в окопи, іноді й хімічні гранати. І будь-якої миті росіяни можуть полізти на штурм. І це все ти маєш переносити просто в важких умовах — на морозі, в багнюці, без душу і харчуючись тільки консервами”.

Дивно, але до війни я до котиків ставився зовсім нейтрально. А зараз котики — одна з милот та радощів у сирій і мерзлій землі

У такі моменти, Олександр зазначає, що ніколи не знаєш, коли тебе наздожене смерть.

“Ми бігли відкритою місцевістю на позицію, ліворуч та праворуч все заміновано, де точно — ніхто не знає. На тобі спорядження, бронік, набої, дві пари термобілизни, фліска, зимова куртка, наплічник. Бігти там далеченько… На деяких ділянках відкрита місцевість і там треба швидко бігти. Прибігли до позиції, віддихалися, поспілкувалися з хлопцями, яких ми мали міняти, вони розказали про обстановку, де що чули й бачили, обмінялись жартами. Вони пішли на базу. За п'ять хвилин їх розстріляли з кулемета. Один загинув, один поранений. Ми йшли цією самою стежкою на 15 хвилин раніше. Але смерть обрала не нас”, — розповідає Сашко.

Олександр каже, страшним моментом було перестрибувати криваві сліди на снігу, тоді якраз випав свіжий.

“Скривавлена, замерзла та присніжена українська земля щоразу шепотіла латиною “Memento Mori” (“Пам'ятай про смерть” — латина, прим. Свої). Я був там разом з піхотою менше місяця, але повністю переосмислив важкість війни”.

Про ворога

Олександр говорить про зброю — вона є, але її ніколи не буває достатньо, бо все зношується. Окрім того, він просить перестати недооцінювати ворога.

“Те, що росіяни відстають від нас по озброєнню — міф від секти Арестовича. Недооцінювати ворога — найбільша дурня на війні. У них більше стволів, потужності виробництва боєприпасів, ремонтні бази, в них утричі більше населення, а значить і мобілізаційного ресурсу”.

Тут ми підходимо до того, що ворог застосовує абсолютно все, що має в арсеналі.

“Якщо коротко, ворог гатить з усього, що є на озброєнні в росії, крім ядерки. Якщо детально — арта всіх калібрів, балістичні ракети, міномети, танки, "Град", "Ураган" і "Сонцепік", “Смерч”, на наших позиціях був обстріл фосфорними снарядами. Також літаки та вертольоти — вони працюють зараз, як арта, підлітають на 3-5 кілометрів до лінії фронту і відстрілюють ракети. Почали використовувати БПЛА-камікадзе. Все, що є, то і тут”.

Сашко сфотографував, як росіяни застосували на Донеччині заборонені фосфорні снаряди / Автор: з архіву Олександра Бикова

Сашко каже, весняні морози позначилися на українських захисниках не найкраще — відчули їх гостро.

“Морози на все впливають, особливо наші, східноукраїнські морози, вони ж непередбачувані. Наприклад, три дні мороз, два дні сонечко і багно — не пройти не проїхати. Потім дощ два дні і знову мороз. У мороз важче жити взагалі, воювати також”.

А от про контрнаступ Сашко говорить неохоче.

“Говорять багато, але ті, хто його планує, обговорювати на загал не будуть. А ті дивні люди, хто говорять, то хай говорять. Звісно, ми готові, я готовий — маю чіткий перелік речей, що мені необхідно, а що я просто викину, коли нам доведеться швидко рухатися”.

Про побут на війні

Там, де зараз знаходиться Олександр, живе дуже мало місцевих, тому побут облаштовували власноруч і з допомогою небайдужих людей.

Серпень 2022 року, десь на Донеччині / Автор: з архіву Олександра Бикова

“Ми попитали, де не живуть люди, знайшли занедбану хатку, яка багато років стояла без господарів, сусіди під чесне слово і три вантажівки дров дали на ключі, ми зробили з бочки та двох кип'ятильників душ, купили газовий балон, раз на місяць в місті заправляємо, і готуємо на плиті. Нам не треба багато, але й жити в помиях теж не хочеться, тому ми за можливості облаштовувалися максимально комфортно”.

Олександр завжди багато читав філософської, історичної літератури, на війні теж знаходить час для книг.

“Друзі подарували круту книгу мемуарів Маннергейма, читаю її. На телефоні в мене є Аврелій, Сенека, Епіктет, багато аудіокниг на тему того, як бути стоїком та чимало фантастики”.

З приводу їжі Сашко каже, що всього вдосталь настільки, що воїни відгодовані.

“Держава нас забезпечує їжею на 100%. Сир, ковбаса, овочі, консерви м'ясні і рибні — майже безліміт. Ще волонтери присилають щось постійно. Кожен, хто їде додому, обов'язково привезе п'ять відер вареників. Плюс постійно шлють усім посилки зі смаколиками. Наприклад, в нас є картонна коробка десь 60 см на 60 см і 40 см у висоту, яка постійно повна шоколадними цукерками. Люди, схаменіться, нам стіко не треба!”

Мама нашого бойового друга прислала нам смаколиків. І тепер я знаю, що таке полтавські галушки / Автор: з архіву Олександра Бикова

“Люди хочуть допомогти, чим можуть. Якби в кожній хаті разом з кухонною плитою був би станок — ліпили б снаряди до гаубиць та танків”, — вважає артилерист.

Про стереотипи

“Мабуть, найбільший стереотип полягає в тому, що військові якісь надлюди. То не так, учора в тебе в руках було орало, сьогодні автоматична гвинтівка, після перемоги знову візьмемо орала до рук”.

Олександр Биков часто протягом інтерв’ю говорить, що йому щастить на людей.

“Дивна штука, я дев'ять років знаходжуся в мілітарних формуваннях, але кожен раз потрапляю в такий собі колектив потішних добровольців. Є такий міф — от він на війні був, тому трошки дурний на голову. Я з такими багато разів спілкувався, так от — то не від війни, то люди такі”.

Часто в соцмережах можна зустріти дописи, мовляв, війна закінчиться, військові повернуться та піднімуть країну на якийсь новий щабель. Але Олександр Биков з цим не погоджується.

“Так, є такий міф, що хлопці повернуться з війни й наведуть порядок в селі, в місті, в районі, в країні. НІ! Ані чорта! Хочу таким сказати — піднімайте свої дупи та наводьте лад самі, не перекладайте відповідальність на інших, не чекайте. Багато хто взагалі не повернеться з війни. Ніколи...”

За матеріалом: Свої - ]]>https://svoi.city/articles/278424/zahisnik-oleksandr-bikov-hotiv-robiti-...]]>