"Могілізація" Луганщини: навіщо росія топить регіон у крові

Примусова "мобілізація" на окупованій Луганщині продовжується. Місцевих мешканців хапають на вулицях і буквально одразу кидають на фронт без підготовки та нормального екіпірування. Для більшості "мобіків" це дорога в один кінець, адже росіяни використовують цих людей як "гарматне м'ясо", відправляючи штурмувати укріплені позиції ЗСУ.

20 вересня представники окупаційних адміністрацій оголосили про проведення "референдумів" на захоплених територіях Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей, а наступного дня президент країни-агресора владімір путін заявив про те, що в росії починається часткова мобілізація. Передував цьому успішний контрнаступ ЗСУ на Харківщині та величезні втрати у лавах загарбників. Чи позначиться це на ситуації з примусовою мобілізацією на окупованій Луганщині і що там взагалі відбувається?

У цьому матеріалі суспільно-політичний оглядач ]]>“Трибун”]]> розповідає про те, як росія буквально топить у крові Луганську область, “захист” якої був заявлений, як одна з цілей ганебної путінської “спецоперації”.

Фото російського пропагандистського ресурсу

Загальна мобілізація на окупованому Донбасі розпочалася 19 лютого 2022 року. За п'ять днів до того, як розпочалася нова фаза російсько-української війни. Триває вона й досі. Точна кількість мобілізованих в ОРДЛО невідома, але рахунок, безперечно, йде на десятки тисяч осіб. Вже зараз у деяких населених пунктах практично не залишилося чоловічого населення.

За інформацією, отриманою “]]>Трибуном”]]> від джерел, лише через один із моргів ОРЛО за кілька місяців без урахування цивільних осіб пройшло до трьох сотень “мобілізованих”.

На жаль, розкрити деталі ми не можемо з міркувань безпеки агента. Таких моргів на окупованій Луганщині десятки.

Зараз "мобілізація" в ОРЛО відбувається дуже активно. Наскільки нам відомо, деякі місцеві чоловіки місяцями не виходять із дому, їжу їм приносять родичі.

При цьому, як стверджує журналіст видання ]]>"Реальна газета" ]]> Олександр Бєлокобильський, “мобілізація” йде хвилями: кілька тижнів облав на чоловіків змінюються періодами затишшя.

“За останні кілька місяців не було такого, щоб чоловікам на окупованій території дали спокій. Різниця лише в кількості "мобілізаторів".

Остання хвиля почалася 13 вересня. "Ловлять активно і агресивно", – сказав мені приятель з Луганська, якому досі вдається ховатися від "мобілізації". За десять днів активність не зменшилася. Судячи з публікацій у Телеграм-каналах, де діляться інформацією про «грибників» (так називають «мобілізаційні бригади» в місті), наразі хапають чоловіків в усіх населених пунктах на території, що перебуває під російською окупацією з 2014 року”, - каже він.

Крім того, на місцевих каналах та в пабліках щодня з'являється безліч фотографій та відео, на яких видно, як чоловіків силоміць хапають у громадських місцях. Так, наприклад, нещодавно в мережі обговорювали інцидент в окупованому Перевельську, де окупанти "висмикнули" з вулиці батька трьох дітей, а його дружина лягла під колеса "мобілізаційного автобуса".
 

Мешканець окупованої Луганщини Ігор (ім'я змінено) каже, що переховуватись змушені навіть ті, хто раніше не особливо переживав із цього приводу:

“Ми всі ховаємося. Навіть найнеобережніші намагаються не висуватись на вулицю. У нашому невеликому містечку останніми днями більш-менш тихо, хоча цього тижня люди бачили автобус "могилізаторів", який повільно роз'їжджав містом. Також була помічена підозріла "поліцейська" машина, як то кажуть, не місцева. Тижнів зо два тому у нас “мобілізували” чоловіка з російським аусвайсом. З початку війни він ходив містом і нічого не боявся - і ось припинив”, - зазначає чоловік.

Окупований Антрацит, фото з соцмереж 

Блогер “Східний”, який у ]]>Твіттері]]> та на своєму ]]>Телеграм-каналі ]]>висвітлює ситуацію на окупованій Луганщині і, зокрема, у Кадіївці (колишній Стаханов), зазначає, що росіяни роблять все, щоб приховати колосальні втрати серед примусово “мобілізованих”.

“Втрати у таких підрозділах значні, але окупанти це старанно приховують як від широкого загалу, так навіть й від родичів. Про цих людей практично нічого не відомо: ні місце служби, ні обставини загибелі. Засобів зв'язку з рідними їх позбавляють відразу ж, додому на "побутку" відпускають небагатьох - найчастіше тих, хто уклав контракт із 2 АК.

Найчастіше з моменту мобілізації окремо взятої людини і до її похорону минає не більше місяця, часом вистачає навіть тижня. Але про це відомо вузькому колу людей, оскільки відомості про загибель того чи іншого “мобіка” віднедавна зникли навіть із соціальних мереж.

Якщо у березні, квітні та травні у заборонених на території України “ВК” та “Однокласниках” все було забито некрологами, то десь із середини червня їх стало значно менше. Думаю, вся річ у тому, що росіяни почали активно “працювати” з родичами загиблих, акуратно натякаючи, що розголос смерті їхнього близького на фронті – зайвий”, - зазначає він.

При цьому, за словами “Східного”, перевірити реальну ситуацію із втратами серед “мобілізованих”, прогулявшись місцевими цвинтарями, не вийде, адже масових свіжих поховань в ОРЛО практично немає.

“На цей випадок окупанти все ретельно продумали. Справа в тому, що поховання загиблих проходять не за бажанням їхніх рідних, а за планом росіян. Конкретний цвинтар та місце поховання обирають саме вони. Щоб візуально не видавати катастрофічних втрат, загиблих ховають у випадковому порядку, розкидаючи різними куточками цвинтарів. Ритуальним фірмам, яких у кожному місті чимало, видано конкретних рівномірних квот на поховання загиблих “військових”, щоб навіть у їхній звітності не було одного великого списку втрат. Ритуальники раді, адже добре на цьому заробляють”, - каже блогер.

“Мобілізовані” в радянських шоломах, фото з соцмереж

За його словами, сім'ям загиблих повідомляють лише дату та місце похорону. Будь-які їхні побажання щодо цього не враховуються.

“Виходить, що у людей не питають, чи хочуть вони воювати, проводячи “мобілізацію”. У їхніх близьких не питають, де їм хотілося б поховати свою рідну людину, яку насильно відправили на смерть. Замість того, щоб задуматися про те, як ними користуються росіяни, не вважаючи за людей, - багато хто тільки підкорено і тихо пошепки вимовляють фразу: "це ж добре, що ще привезли і поховали по-людськи", - резюмує блогер.

Після недавнього розгрому ЗС РФ на Харківському напрямку безліч "мобілізованих" загинули або ж потрапили в полон. Декому пощастило – їм вдалося втекти. І знову спрацювало правило: росіяни “своїх” кидають”.

Полонені мобілізовані, архівне фото з соцмереж 

“Кожен тікав, як міг. Ми бігли по машини, ніхто не зупинявся, хлопці з броні падали на ходу і залишалися. Буквально без взуття бігли, абияк дісталися Сватового. Далі вже рідня забирала…

За багатьма потім рідня приїхала, почали розвозити до своїх міст. Наказів ніяких не було, ми просто дезертирували, хто до Сватового доїхав, хто до Стаханова, хто до Алчевська”, - наводить у своєму Телегам-каналі слова одного із учасників тих подій “Східний”.

Про те, що окупантам байдужа доля цих людей, свідчить також той факт, що їх із полону ніхто не міняє на відміну від росіян і кадировців. Акції протесту, на які виходили дружини цих людей, та їхні звернення до ватажків окупаційних адміністрацій ні до чого не призвели.

Як зазначає Олександр Бєлокобильський, відомі випадки, коли на війну забирали мешканців новокупованих районів Луганщини.

“Кілька місяців тому окупаційна адміністрація "ЛНР" обіцяла чоловікам нових окупованих територій відстрочку від «призову» до 2023 року. І дійсно, досі там "мобілізація" не проводилася. Проте відомі випадки, коли жителів з реєстрацією на півночі Луганщини таки забирали на війну. Таке траплялося з чоловіками, прописаними в Станиці Луганській, Старобільську, Новоайдарі, які приїхали до Луганська на заробітки.

Вони сподівалися, що на них поширюється обіцянка про звільнення від "мобілізації", але їх тупо відправили на фронт”, - каже журналіст.

“Мобілізовані” в лісі під Рубіжним, квітень 2022 року

Бєлокобильський вважає, що указ путіна особливо не вплине на ситуацію на окупованій Луганщині, бо вона і без цього вже майже катастрофічна. 

“Я чув, що на шахтах чоловіків не вистачає, бо гірників забрали, і працювати доводиться жінкам, як у роки після ІІ світової. Я знаю, що нестача чоловіків помітна неозброєним оком. Скажімо, дуже багато СТО не працюють через те, що автомеханіків "мобілізували". Ну, або вони переховуються.

Я не знаю, про які приписи окупаційної адміністрації йдеться в місцевих чатах. Але чув від керівника одного підприємства в Луганську ще в середині серпня, що від них вимагали список з певної кількості чоловіків для "мобілізації". Таке розпорядження віддали на нараді у “міністерстві”. Мій знайомий сказав, що такого списку не надав, бо сам собі цього потім би не пробачив.

Це, звісно, не захистить чоловіків від випадкової зустрічі з «грибниками» на вулиці або на базарі, на зупинці чи в торговельному центрі” - зазначає він.  

Журналіст також має сумніви щодо набору до умовних “300 тисяч мобілізованих росіян” в ОРДЛО.

“Я вже сказав, що там залишилося дуже мало чоловіків. Хіба що будуть мобілізувати бригади російських працівників, яких зараз ]]>масово привозять]]> з різних регіонів РФ для "відновлення республіки".

Я почав про це говорити жартома, але поки договорив, усвідомив, що це - цілком можливий сценарій. Працівників привозять активного віку – призовного. Вони в непоганій фізичній формі – це будівельники та інші люди фізичної праці. Їх багато: просто зараз “ЛНР” повідомляє про кілька тисяч. Вони вже на місці, біля лінії фронту: вручай повістки – і на збірний пункт. Важливо, що втекти вони не зможуть. Тож не здивуюся таким новинам, це було б цілком у стилі Кремля”, - каже Олександр Бєлокобильський. 

Фото з соцмереж: Башкіри в окупованому Петрово - Красноcілля

Журналіст підкреслює, що люди, яких окупанти відправляють на смерть, - громадяни України, а росія цілеспрямовано знищує чоловіче населення регіону.

“Дійсно, у багатьох із них є “паспорти ЛНР” та/або паспорти громадян РФ, але юридично це – громадяни України, тому що ніхто з них не пройшов процедуру виходу з громадянства України. 

Та фактично дійсно ідеться про цілеспрямоване знищення чоловічого населення тимчасово окупованих територій Донбасу. Ще з весни я переконаний у тому, що це - одне з головних завдань “мобілізації”.

Цих завдань кілька. Забезпечення живою силою окупаційних військ – завдання деклароване і очевидне. Низька якість “мобілізованих” як бойових одиниць компенсується їхньою великою кількістю. Друге завдання – відтягнути мобілізацію в РФ та зекономити гроші державі-агресору. “Мобіків” у “військкоматах ЛНР” записують “добровольцями” і відмовляють на цій підставі родинам загиблих у виплатах (на відміну від багатомільйонних компенсацій родинам російських контрактників). Ну, і третє, – це заділ на майбутнє. Це виховання ненависті до України в родинах в ОРДЛО.

Коли гине “мобілізований”, в родині не кажуть, що його вбив путін, який почав війну і віддав наказ вивести всіх чоловіків на фронт. Ні, для дружини, батьків і дітей винуваті ті, хто безпосередньо вбив їхнього чоловіка, сина, батька. Тобто українські військові. І оця кров, яка тепер проливається, ляже червоною лінією під час реінтеграції окупованої території після звільнення.

Як інтегрувати в українське суспільство тих, у кого загинув тато, чоловік? «Він не хотів служити! Він навіть стріляти не вмів!» – у їхніх очах він безневинна жертва ЗСУ. Хоча це, звісно, не так. Жертва – але не українців, а Кремля. Який свідомо домагається якнайбільших жертв серед "мобілізованих" жителів ОРДЛО саме для того, щоб було якнайскладніше (або навіть неможливо) повернути до України серця людей, вимушених жити сьогодні під окупацією”,  - резюмував експерт. 

Автор: ]]>Олексій Артюх ]]>

Джерело: суспільно-політичний оглядач ]]>“Трибун”]]> - ]]>https://tribun.com.ua/95502-mogilizatsija-luganschini-navischo-rosija-to...]]>