Ви тут:

Митці-переселенці: сєвєродончанин Борис Романов, кримчанин Костянкин Поддубко та харків'янка Олена Середа продовжують вільно творити

29-05-2023
Категорія: 

У них уже немає майстерень, де можна було б вільно творити й виставляти полотна, немає й багатьох створених раніше робіт. Ба більше – у них немає уже й власного даху над головою: їхні домівки в окупації або під постійними обстрілами. І, попри все, ці митці не втратили здатності помічати красу, відображати її на полотні й папері.

]]>Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» розповідає про трьох художників із зони тривалих обстрілів – з Сєвєродонецька, Нікополя та Харкова. Усі троє зараз живуть у Дніпрі й беруть участь у Всеукраїнській виставці акварелі «Весняний розмай».]]>

Плете маскувальні сітки й малює акварелі

74-річний Борис Романов із Сєвєродонецька, що на Луганщині, – визнаний художник-графік. Майже 40 років займається гравюрою, зокрема створює екслібриси (тобто гравюри у вигляді мініатюрного графічного зображення, які засвідчують приналежність книжки певній людині або бібліотеці). У лютому 2022-го митець якраз готував свої роботи до відправлення в Київ, але розпочалася повномасштабна війна.

Під обстрілами Борис Романов з дружиною прожили більш ніж місяць. У місті зникли опалення й вода, за харчами в магазинах стояли черги, гуманітарку також швидко розмітали, згадує він. Зрештою вирішили виїжджати.

Борис Романов з дружиною

Борис Романов з дружиною

З собою майже нічого не взяли – лише пляшку води, шматок сала та набір для акварелі, розповідає Романов. Розраду, каже він, на новому місці знайшли в роботі – ходять плести маскувальні сітки до волонтерської групи «Павучки Дніпра».

«Встаємо зранку, їдемо до «павучків», там дуже гарний колектив, атмосфера доброзичливості й підтримки. Це щодня, у будні. А субота й неділя, ми так вирішили, – «вільний час». Це час для малювання», – зазначив Борис Романов.

У мене немає майстерні, тому в тих умовах, які є, намагаюся творити

Борис Романов

Створювати нові екслібриси в евакуації, ділиться він, немає змоги – інструменти та обладнання лишилися вдома. Тому зараз його стихія – технічно простіша акварель.

«Я завжди казав, що екслібрис – це для розуму, а акварель – для душі. Це відпочинок від роботи. Натхнення і умов для того, щоб робити щось серйозне, немає. Екслібрис – більш серйозне, це маленька картина, там є сюжет, «згусток». А акварель – це природа… Багато акварелей уже тут зроблено – до сотні за рік. У мене немає майстерні, тому в тих умовах, які є, намагаюся творити. Немає ні етюдника, нічого. Роблю начерки. Або, якщо щось сподобалося, – на телефончик, раз, клац. А потім вже обробляю», – ділиться майстер.

«Повернення», Борис Романов

«Повернення», Борис Романов

Частина його робіт, створених уже на новому місці, – це спогади про рідні краї.

«Акварель «Повернення». Зображені лебеді… Це сюжетна робота. Повернулися птахи, і ми хочемо повернутися. Птахи повернулися – і вони здивовані: на озері щось неприродне, щось стирчить. А, то – міна… А це робота – з пролісками. На тому боці – Лисичанськ, а це – Сіверський Донець. Усе синьо від пролісків. Так приходить у нас весна», – розповів Романов.

«Так приходить у нас весна»

«Так приходить у нас весна»

З любов’ю, каже художник, працює й над циклом «дніпровських» краєвидів. На цих акварелях – непарадні вулички міста, яке його прихистило, і річка.

«Дніпровські замальовки» – так я назвав цей цикл. Це над Дніпром – район Сухачівки... Красу можна знайти в будь-чому, головне – захотіти побачити. Дніпро мені подобається, це мальовниче місто, тільки дуже шкода, що багато старих будинків занедбані», – каже він.

Із циклу «Дніпровські замальовки»

Із циклу «Дніпровські замальовки»

Виставка в дніпровському Будинку мистецтв – це шоста його експозиція після евакуації, підрахував майстер.

«Кажуть: художник працює для народу. Воно врешті, може, і так. Приємно, коли твою роботу бачать інші. Але я працюю, тому що це мені приємно, це мені подобається. Бо я без цього не можу… Вдома – поки наш будинок більш-менш цілий. Але що буде далі? Контрнаступ може знести… На жаль, там, удома, лишилося чимало людей, які не чекають на Україну», – говорить митець.

«У сусідній будинок прилетів снаряд»

Художник Костянтин Поддубко народився й виріс у Криму, в Алушті. Може, тому, каже 63-річний митець, він так любить зображувати море. А, втім, велика частина його життя минула в Нікополі. Там він жив, творив, виставляв і продавав роботи, вів заняття з учнями в дитячій студії. Планував чергову виставку мартиністики, але розпочалося повномасштабне вторгнення.

Костянтин Поддубко і його роботи

Костянтин Поддубко і його роботи

«Насправді війна для мене розпочалася давно, 2014-го. В Криму у мене була мама, зараз там лишилася сестра, двоюрідні сестри... Було передчуття чогось лихого, так і сталося. Перші вибухи ми почули 24 лютого. Спочатку бахкало десь за містом, було чутно. Потім у передмісті – вибухи, дим. Спочатку по околицях били, потім почало в центр прилітати. Сусіди ховалися, ми сиділи за двома стінами», – розповідає художник.

У таких умовах було неможливо не тільки творити, а й жити. У червні в сусідню багатоповерхівку вдарив снаряд, а в їхньому будинку повилітали вікна, розповідає митець. Тоді Костянтин з дружиною вирішили виїжджати з Нікополя до Дніпра, до однієї з двох доньок.

Художник розповідає: від ідеї взяти з собою роботи й усі матеріали для творчості довелося відмовитися.

«Великі картини, полотна залишилися вдома, в майстерні. Близько 300 робіт. З собою про всяк випадок прихопив лише акварелі. Ми зібралися швидко, за чотири години, забили вікна – і поїхали. Донька давно кликала, наполягала, щоб не сиділи під обстрілами», – каже він.

На відкритті виставки

На відкритті виставки

Художник говорить, що зараз він повернувся до творчості, але пише дуже мало. На виставку до Будинку мистецтв відібрав шість своїх робіт – усі були створені ще до повномасштабної війни.

«Три акварелі й три роботи в змішаній техніці – гуашшю. Для мене це – експеримент. Квіти – писав їх з натури. Кульбаби – з галявинки, тюльпани – на день народження подарували... А ті роботи, які я намалював тут, я поки не показую. Має минути час. Але по-свіжому помилок не бачиш, згодом помічаєш, тоді виправляєш», – зазначає майстер.

Дуже допомагає творчість переживати війну. Відволікаєшся. Пишу квіти, щось вигадую

Костянтин Поддубко

Зараз митець готується до персональної виставки, яка планується тут же, в Дніпрі, у Будинку мистецтв. Каже: творчість рятує від зневіри.

«Дуже допомагає творчість переживати війну. Відволікаєшся. Пишу квіти, щось вигадую... Несумне. Є художники – вибухи показують, танки... Мені це важко. Я не пишу війну, хоча колись, ще в училищі, займався батальним живописом (живопис, який показує військові дії – ред.). Спершу нам треба все це пережити», – говорить він.

«Війна дивним чином виставляє пріоритети»

Олена Середа – художниця з Харкова, яка була вимушена переїхати до Дніпра. На виставці акварелей – одна її робота. Тут же, у Будинку мистецтв, діє персональна експозиція мисткині – «Рік у житті». Усі твори написані за рік великої війни.

Олена Середа, художниця з Харкова

Олена Середа, художниця з Харкова

Олена розказує: 24 лютого застало її в Харкові. Їхній район – П’ятихатки – одразу опинився під обстрілами. Вулицею йшла російська техніка, згадує, її спинили бійці Збройних сил.

Моїй родині на обстріляній машині з пробитим бензобаком важко, але вдалося вибратися з Харкова

Олена Середа

«Російські танки та бої були на вулицях нашого району. У нашому будинку – дірка… Війна – одна з найстрашніших речей у світі. Моїй родині на обстріляній машині з пробитим бензобаком важко, але вдалося вибратися з Харкова. Уже майже рік живу в родичів, за що безмежно їм вдячна. Війна дивним чином виставляє пріоритети, що у твоєму житті головне, а що другорядне. Головне для мене – щоб були живі та здорові близькі люди. Важливо також, попри все, займатися улюбленою справою», – каже художниця.

«Острови», Олена Середа

«Острови», Олена Середа

Олена Середа малює з двох років. Навчалася у студії образотворчого мистецтва та в художній школі. Зараз – магістр Харківської академії дизайну та мистецтв. Каже: з її останнього року переживань та роздумів народилася серія графічних робіт.

«Серія «Крихкість тиші» – це про звичні речі, про тишу, про нормальні людські речі, про прості речі, які цінні і можуть в один момент бути зруйновані», – зазначила авторка.

Цикл про війну

Цикл про війну

Проте найбільше, говорить Олена, їй подобається працювати в техніці олійного живопису.

«Цей матеріал живий, теплий та пластичний. Ним можна ліпити, як у скульптурі. Напевно, найбільше мені подобається зображати людей, їхній внутрішній світ та взаємини. Я – постійно в пошуку нових сюжетів та форм їхнього уявлення. Вважаю, що цей постійний пошук і є творчістю», – каже авторка.

На персональній виставці Олени Середи

На персональній виставці Олени Середи

За цей рік художниця кілька разів представляла свої роботи жителям Дніпра, зокрема на виставках «Мистецтво нескорених» у Будинку мистецтв та «Прямуй за світлом» в арткафе. Зараз працює над серією на вічну тему – кохання. А ще – чекає на завершення війни.

«Після війни насамперед зустрінемося з друзями та вип’ємо за нашу перемогу. Святкуватимемо у Харкові, на найбільшій площі Європи – площі Свободи», – ділиться мрією Олена.

 

За матеріалом: Радіо Свобода - ]]>https://www.radiosvoboda.org/a/khudozhnyky-pereselentsi-uchasnyky-vystav...]]>





Рейтинг: 
Средняя: 5 (1 оценка)