Історія волонтерки Ольги Жидкової із Сєвєродонецька: Проходила пішки 12 кілометрів, рахувала людей і носила продукти

Ольга Жидкова – активістка з Сєвєроденцька. Війна двічі руйнувала її життя. До окупації жінка допомагала місту та його мешканцям, а тепер працює координаторкою благодійного фонду "Восток SOS" у Івано-Франківську. Ольга переконана: виїхати з міста мають всі, хто не допомагає армії. Щоб вмовити людей евакуюватися, вона показувала їм відео з рідними.

Редакція ]]>Евакуація.City поспілкувалася]]> з Ольгою і розповідає про її волонетрство, дві втрати дому і рідних на війні.  

"Прокидайся, почалось"

До 2014 Ольга Жидкова мешкала у Луганську, була підприємницею. Після окупації рідного міста переїхала до Сєвєродонецька, де розпочала громадську діяльність із братом Андрієм: співпрацювали з міжнародними донорами, брали участь у соціальних проєктах. Брат Ольги очолював ГО "Імпакт центр СХІД.ЮА" в Сєвєродонецьку. 

"Одна з наших ідей, якою я дуже пишаюся – бірки на одязі для дітей з інвалідністю або іншими порушеннями", – розповідає жінка. Завдяки такому нововведенні люди знали, як допомогти дітям, які загубилися і не могли розповісти про себе, або ж погано почувалися. Ця інформація була за QR-кодом. 

Про повномасштабне вторгнення росії Ольга дізналася від брата, він зателефонував о 5:30 ранку.

Оля з братом Андрієм Автор: Архів Олі

"Андрій сказав мені тоді "Прокидайся, почалось". Ми були готові до війни, не знали лише точну дату", – каже жінка.

Ольга пам’ятає, що вони з братом розуміли послідовність дій. Андрій долучився до лав ТРО, а вона зідзвонилася з місцевими активістами та через соціальні мережі почала збирати людей. Від одного посту у фейсбуці її життя перетворилося на волонтерський штаб. 

"Усіх скликав мій товариш, активіст Ігор Цвєтной. Так у нас зʼявився штаб, який усі називали "ДСК", – згадує Ольга.

Тоді в Сєвєродонецьку було 3 гуманітарні штаби: Льодовий Палац, штаб на бульварі Дружби Народів (згодом його перенесли) та "ДСК" на вулиці Донецькій. Майже одразу волонтери з Восток SOS почали передавати їм гуманітарну допомогу та евакуювати людей.

Між жахом і порятунком

"Для мене Восток SOS розпочався з голосів у телефоні. Коли я була в Сєвєродонецьку, дівчата дзвонили щодня. Тоді вони стали ланкою між жахом і порятунком", – зізнається Ольга.

Спочатку у штабі "ДСК" роздавали гуманітарку людям у порядку живої черги. Згодом росіяни дізналися про локацію та почали щоденно обстрілювати штаб із мінометів. Активістка допускає, що це відбувалося через сигнал телефонів, скупчення людей або зловмисну передачу інформації ворогу. Після обстрілів у штабі вирішили розносити допомогу точково.

Оля носила продукти місцевим, архів Ольги

"Я за день проходила пішки понад 12 кілометрів. Заходила в підвали, рахувала людей і носила їм продукти", – розповідає Ольга.

Жінка каже, що діяльність підтримували місцеві служби ДСНС Луганщини, Національна поліція та ТРО. 

"ДСК" постійно отримували запити від родичів місцевих, вони просили принести їжу адресно. Активісти продовжували діяльність навіть без звʼязку. Проте працювати ефективно було важко, адже був хаос, не було структури та порядку. Памʼятаю, дзвонять мені та просять нагодувати 20 людей у підвалі. Приходжу, а там немає нікого, бо розбіглися іншими сховищами чи скооперувалися з кимось", – пригадує жінка.

Обстріли і страх за близьких

З першого дня війни окупанти безперервно знищували місто обстрілами. Тож усі, хто залишався у Сєвєродонецьку, були в небезпеці. Ольга запевняє, що в одну мить перестала боятися. Страх обстрілів змінився страхом за близьких, які захищали Україну на фронті зі зброєю в руках.

Мене навчили розрізняти звуки і рахувати, скільки секунд від прильоту до розриву. Стає легше, коли здається, що ти щось розумієш, – згадує Ольга.

Активістка майже щодня ловила звʼязок і говорила з дівчатами з Восток SOS. Вони благали жінку покинути місто. З кожним днем у Сєвєродонецьку ставало небезпечніше залишатися, особиливо волонтерам, яких окупанти відслідковували та вбивали.

Ольга розповідає, що росіяни ]]>вбили її друга]]>. Йдеться про відомого волонтера та підприємця Олександра Кононова.

"Саша пересувався на колісному кріслі. Ми називали його Сан Санич або Луганський Козак. Йому поцілили в голову у Боровському, у власному домі. Я бачила його за день до того, як це сталося", – згадує Ольга.

Мама Олі з котом в коридорі під час обстрілів Автор: Архів Ольги

Щодня жінка чекала повідомлення від трьох людей – трьох Андріїв, які на фронті. Один із них – її брат. Нещодавно було 40 днів від моменту, як він загинув. 

"Я не починала день і не лягала спати, поки не отримувала всі три повідомлення: "+", "Живий", "Все ок"", – пригадує Ольга.

Вона до останнього не хотіла виїжджати з міста, її тримала думка про штаб, який допомагає людям і мотивує їх евакуюватися. Тоді крім активістів ніхто цього не робив. 

Як вмовити людей виїхати? Рішення від волонтерки

Разом із Восток SOS і волонтерами Ольга розробила креативний підхід, що допоміг достукатися до цивільних і допомогти їм прийняти рішення про виїзд.

Ми показували людям відео, на яких діти просили своїх батьків виїхати, чи інші родичі просили про евакуацію близьких їм людей. Для нас це стало власною програмою "Жди меня". Вона мене і тримала, – каже жінка.

Наприкінці квітня Ольга вирішила виїхати з міста. Тоді стало відомо, що російські ДРГ почали заходити в район готелю "Мир" у Сєвєродонецьку. Поїхати допомогли українські військові.

"Я забрала маму, одну валізу речей і трьох котів: Лізу, Тамерлана та кішку брата Масю. Вони зі мною ще з Луганська, тож ми звикли до евакуацій", – розповідає Ольга.

Квартира не цінніша за життя

Активістка впевнена, що евакуація – єдина надійна можливість зберегти життя та не заважати військовим "вибивати" російських окупантів з України. Ба більше, Ольга вважає, що якщо людина не допомагає ЗСУ та залишаєшся у прифронтовому місті, то стає додатковим навантаженням для волонтерів і евакуаційних бригад. Вона не розуміє, чому мами з дітьми залишаються під обстрілами, а також зневажає тих, хто чекає на окупаційну владу.

Щоб вмовити людей виїхати, Ольга показувала їм відео від рідних Автор: архів Ольги

"На моїх очах гинули люди, які допомагали з евакуацію цивільних. Тому моя думка радикальна, багато хто з нею не погодиться", – стверджує активістка.

Жінка запевняє, що квартира та новий телевізор не цінніші за життя. Через росіян вона двічі втратила житло: одну квартиру у Луганську, іншу – у Сєвєродонецьку.

"Будинок, в якому моя квартира, майже повністю зруйнований, у місті більшість будинків знищені", – каже жінка.

У Івано-Франківську вона допомагає фонду "Восток SOS" із пошуком приміщень для шелтерів, де живуть переселенці. Також домовляється за ремонт і облаштування місць для маломобільних. Вона працює над одною метою, спільною для всіх українців:

"Зараз треба перемогти, підтримати людей літнього віку та жінок із дітьми".

За матеріалом: ]]>Евакуація.City]]> - ]]>https://evacuation.city/articles/262092/prohodila-pishki-12-kilometriv-r...]]>