Ірина Котова з Сєвєродонецька зібрала гурт і випустила перший сольний реліз

Ірина Котова — сєвєродончанка, співачка, авторка пісні “Мила кішка” та каверу на пісню “Руханка", “Повітряна тривога”. Нині вона співає у закладах Києва та вчить грі на фортепіано. А днями вийшов реліз її пісні ]]>"Але"]]>.

]]>Свої завітали до Іри на один з уроків та дізналися, як змінилося її життя за минулий рік]]>.

Прикипіла до Києва після евакуації

В рідному Сєвєродонецьку Ірина жила, навчалася і працювалавикладачкою з гри на фортепіано, а згодом потрапила до театрального колективу.

“Ще рік тому я працювала в Луганському обласному академічному українському музично-драматичному театрі, в нас були репетиції, ми готувалися до потужної вистави, замість того 23 лютого збирали з подружкою валізи” — пригадує дівчина.

Після 24 лютого Ірина евакуювалася на захід України.

“Хтось з колективу поїхав у Дніпро, хтось у Дрогобич, кілька людей залишалося ще тоді у Сєвєродонецьку, ми з подружкою, з якою й працювали разом в театрі, поїхали до знайомих у село Воловець, що поблизу Ужгорода”.

А от батьків Ірині довелося вмовляти збиратися.

“Коли збирала валізи, говорила батькам: “Ну будь ласочка, ось просто зберіть документи, речі. Не вірите, ну й ок. Але хай стоять сумки зібраними”. Хто ж слухав доню… Батьки не хотіли й виїздити. Сиділи ще у підвалі місяці два, потім з проблемами, але виїхали. Зараз вони у безпеці. За кордоном. Для мене це головне. Дуже хочу їх побачити, сподіваюся, це вже скоро здійсниться”.

Ірина Котова разом з театральним колективом у Сєвєродонецьку / Автор: з архіву Ірини Котової

Ще кілька років тому в інтерв’ю іншому виданню Іра розповіла про свої мрії — переїхати в Київ та написати “хітяру”.

“І от це здійснилося. Як тільки Кличко сказав, що в Київ можна повертатися, ми з подружкою взяли квитки! Це було рік тому. Тоді ще працювали дистанційно — знімали відео для театру, чекали поки вирішиться, куди переїде заклад. А коли стало зрозумілим, що це Суми, я вирішила звільнитися. На той момент я вже прикипіла до Києва, зрозуміла, що нікуди не хочу більше їхати, в мене якраз з’явилися мої перші учні у столиці”.

Так Іра написала заяву на звільнення і почала шукати житло.

“Декілька днів шукали житло, знайшли. Жили там кілька місяців, а потім моя подружка притягнула кішку. Я була максимально проти, бо ми ж самі безхатьки, без грошей. А тут ще й це кошеня - сіамське. І щось мене так дістала ця активна кішка, що написала пісню. Пам’ятаю, що прокинулася в гарному настрої, вранці, бо напередодні мала концерт, і я просто сіла, а строки самі по собі склалися”.

Пісня “Мила кішка” знайшла підтримку серед земляків Ірини — сєвєродончани репостили та писали коментарі про своїх вередливих пухнастиків.

В Сєвєродонецьку Іра ще викладала в музичних школах, працювала концертмейстеркою, але поєднувати це з театром було неможливо, тоді дівчина обрала сцену. А в Києві вирішила поновити викладання.

“Як і всі студенти, почала викладати ще під час навчання. Коли вчилася в Полтаві, працювала там неподалік концертмейстеркою в селі, їздила раз на тиждень. А потім повернулася у Сєвєродонецьк, влаштувалася в нашу дитячу музичну школу, дала оголошення що викладаю приватні уроки фортепіано, так і закрутилося. З часом зрозуміла, що це мені ближче — викладати тим, хто дійсно цього хоче, кого не треба “з-під палки” змушувати, бо батьки привели”.

Ірина Котова в одній з приватних студій Києва / Автор: Свої

Тож останні роки в Сєвєродонецьку Іра працювала на себе, цього прагне й зараз. При цьому, мріє не тільки викладати.

“Пам’ятаю, як приїхали, — вулиці пусті, метро ходить рідко, а ми такі радісні, а грошей нема. Я перші дні просто лежала, не розуміла, що мені робити, почала шукати приватні школи. В одну мене вже хотіли брати, сказали, що я їм підходжу, дали заповнити анкету. Там було питання “ким ви себе бачите за 5 років?”. Я відповіла чесно — співачкою. Їх це не влаштувало, тож я шукала роботу далі. Зараз вже думаю, що й добре, бо там було таке навантаження, я б жодної пісні не написала. Все на краще”.

Зараз Іра живе сама, облаштувала собі робочу зону, придбала інструмент. Її учні їздять до неї.

“Учні приходять до мене через соцмережі. Знайома підказала мені, як розвивати сторінку в instagram, тож я прислухалася до її порад та почала викладати відео і це спрацювало! Про мене дізналися, почали підписуватися на сторінку та записуватися на уроки”.

Дівчина говорить, що було дуже важко перший час, тільки взимку почали приходити учні.

“Майже всі учні місцеві, тільки одна дівчинка з Сєвєродонецька написала що зараз в Києві та планує прийти до мене навчатися”.

За віком усі різні — від 18 років й до 30. За рівнем підготовки також.

Під час уроку Ірина сидить поруч та слідкує за руками учнів / Cвої

“Більшість приходять до мене повністю “з нуля”, є вже дорослі, які колись навчалися потім кинули, а тепер жалкують. Таких близько 20% від усіх. Є ті, хто навіть не знає навіщо хоче навчатися. Насправді це одночасно не так складно й не так просто”.

Ірина говорить, що навчитися грі на фортепіано може ледь не кожен.

“Розумієте, поняття “навчитися” в кожного своє — комусь це зіграти Шопена по нотах сходу, а для когось — просто зіграти красиву мелодію. В моєму розумінні навчитися грати якусь мелодію може абсолютно кожний, якщо в тебе є пальці. Навіть, якщо в тебе немає слуху, через гру на фортепіано він розвивається. Складніше коли в людини немає відчуття ритму”.

На довгу перспективу, якщо людина хоче грати згодом професійно, Ірина наголошує на необхідності мати власний інструмент та вчити ноти.

Мої уроки — це не завжди робота, це ще про задоволення від музики, про дружбу та взаємопідтримку

“Якщо це на довгу перспективу, то треба. Але я просто питаю учнів, чого вони хочуть. Просто є такі учні, які хочуть прийти, вивчити одну композицію, наприклад, на подарунок. В цьому випадку ноти непотрібні. Але й таких менше. Більшість хоче розуміти нотну грамоту”.

Ірині подобається викладати.

“Коли в мене з'явилися учні, які довго ходять, в яких я бачу результат, це так мотивує! Взагалі не люблю атмосферу, коли потрібно змушувати вчитися, це не те. Мої уроки — це не завжди робота, це ще про задоволення від музики, про дружбу та взаємопідтримку. Є учні, що приходять до мене відпочити від своїх проблем, відволіктись, поспілкуватись”.

Музика та нові можливості

Окрім викладацької діяльності, Ірина розвиває себе як співачка. Вона й сама займається вокалом з викладачем.

“Я займаюся вокалом онлайн, моя викладачка у Харкові. Вона ну дуже класна, тому мені вже все одно, що дистанційно. Нещодавно вона влаштовувала концерт для своїх учнів, я теж їздила співати свою піснютам. Я мрію колись бути співачкою”.

Іра зі своїм гуртом у Києві / Автор: з архіву Ірини Котової

Вдома Іра виступала з групою, цього їй не вистачало й в Києві, тому музикантів вона знайшла через OLX.

“Я написала оголошення, що я вокалістка, шукаю музикантів, аби створити гурт. Мені написав барабанщик, що не проти пограти, запропонував ще знайомого гітариста. Все. Так склався бенд. Зробили спільний чат в телеграмі, я одразу скинула список пісень з тональностями. Вони все вивчили, через два тижні ми зустрілися на Контрактовій площі та просто почали грати, без репетицій. Люди почали підходити та знімати, а в мене в голові крутилося: “Далі програш, що в голові у інших? Тільки б не облажатися”. Ось так і зігралися”.

Спочатку грали на вулицях, потім Ірина почала писати у всі можливі паби та пропонувати виступи.

“Нас почали кликати в паби та ресторани. Незабаром буде благодійний концерт, де ми теж беремо участь”.

У вільний час Іра грає на фортепіано, барабанах та співає / Автор: Свої

Іра говорить, що не уявляє свого життя без музики.

“Музика — це все моє життя. Я нещодавно проаналізувала, що щоби я не робила, все пов'язано із музикою. В людей є хобі, а моє хобі — гра на барабанах. Як інші відпочивають? Я от граю на піаніно, співаю. Робота моя теж полягає у навчанні гри на фортепіано. Все у моєму житті складається з музики й вдячна долі за те, що я музикант. Я б нічим інших не хотіла б займатися”.

За матеріалом: Свої.city - ]]>https://svoi.city/articles/290315/irina-kotova-vipustila-pershij-solnij-...]]>