Індустріальний рай - сєвєродончанин Олександр Кучинський про Донбас

До повномасштабного вторгнення на ]]>сторінці]]> "Індустріальний рай" в Instagram можна було побачити багато фотографій міст сходу, але зараз цю платформу використовують для поширення інформації про злочини Росії. ]]>Свої]]> поговорили з Олександром Кучинським із Сєвєродонецька про його рідний регіон і розпитали про сторінку з фотографіями Донбасу "Індустріальний рай".

Усе почалось з того, що наприкінці 2014 року я створив блог на Tumblr. Туди я виклав декілька фотографій заводу “Азот” із Сєвєродонецька і назвав цю сторінку “Індустріальний рай”. Окрім цього, я викладав фотографії з фронту, адже тоді велися активні бойові дії. Ця сторінка швидко набирала популярність і я вирішив перенести її до соціальної мережі “Вконтакте”. Я постійно наповнював її фотографіями з Донбасу, а згодом блог почав “обростати” новими рубриками.

У якийсь момент я подумав, що хочу викладати не лише фотографії заводів з різних міст, а й ділитися інформацією про місцевих музикантів, художників. Тож згодом це переросло в спробу зібрати якомога більше інформації про мій регіон, і сторінка “переїхала” до мережі ]]>Instagram.]]> Після повномасштабного вторгнення я змінив підхід до вибору контенту. Тепер переважно викладаю лише фотографії, пов’язані з війною.

Якщо в тебе є якийсь ресурс, на якому ти можеш розповісти про злочини росії, то потрібно його використовувати. Але не хочеться повністю забивати стрічку руйнуваннями і смертями, бо це і так зараз всюди. Тож зараз я зробив паузу.

Коли почалася війна, мені були незрозумілі меседжі, які просували росіяни — вони ніяк не збігалися з реальністю. Саме тоді я захопився дослідженням регіону. Я шукав відповіді на різні питання, пов’язані зі сходом, і завдяки веденню сторінки знайшов їх за всі ці роки. У процесі пошуків я, наприклад, відкрив для себе європейську історію Донбасу. Дізнався, що він завжди був багатонаціональним регіоном. Як виявилось, завдяки існуванню блогу багато підписників також змогли відкрити для себе Донбас з нового боку.

Переважно на сторінку підписувались молоді мешканці міст на сході, багато з них були переселенцями. Їм було приємно дивитись на фотографії своїх рідних міст, які вони вимушено залишили. Я сам — переселенець. До 2014 року я вчився у Луганську, хоча родом я з Сєвєродонецька. На початку березня я виїхав до Лимана, а вже звідти доїхав до Дніпра на евакуаційному потязі.

Я шукав відповіді на на різні питання, пов’язані зі сходом, і завдяки веденню сторінки знайшов їх за всі ці роки

У мене і моїх друзів було багато планів на Сєвєродонецьк, але в один момент росія все це знищила. Наприклад, друзі хотіли створити там музичну резиденцію і майже доробили ремонт у приміщенні під студію і школу.

Є два основні наративи про Донбас: цей регіон уявляють як проросійську “вигрібну яму” або ж згадують лише його європейську історію. Втім, жодного з цих варіантів вже не існує, адже війна внесла багато корективів. Зараз це напівмертва територія… Тут постає питання: що нам робити з цим усім і на чому ставити акценти, коли ми звільнимо ці території?

На мою думку, до “міфології Донбасу” варто додати те, що саме там у 2014 році почала зароджуватись сучасна українська нація. У той час виникло багато громадських організацій, які стали рушіями соціального і культурного розвитку. Коли я приїжджав до Києва чи Харкова, я особливо такого не зустрічав.

Мені подобається Донбас як регіон. Він дуже різний: Донеччина дуже сильно відрізняється від Луганщини, а північ окремої області відрізняється від її півдня. Але цей регіон справді є Батьківщиною для мене. Після перемоги я дуже хочу поїхати до міст, про які писав весь цей час: Макіївку, Донецьк, Антрацит та інші. Сподіваюся, що мені вдасться це зробити.

]]> ]]>

]]>Софія ПИЛИПЕНКО]]>

Джерело: Свої - ]]>https://svoi.city/articles/247824/oleksandr-kuchinskij-stvoriv-storinku-...]]>