Фільм жахів наяву: як живе Сєвєродонецьк під російським прапором

Наприкінці червня місто Сєвєродонецьк на Луганщині було повністю захоплене російськими окупантами й "звільнене" від усіх благ цивілізації. ]]>УНІАН]]> вдалося дізнатися, як виживають під російським прапором ті, хто не виїхав з міста.

Ще донедавна у ]]>Сєвєродонецьку]]> будували велику лікарню та сучасний спортивний комплекс, а сьогодні більша частина інфраструктури міста розбита й пошкоджена. Дороги усіяні уламками та сміттям. Містяни, які залишилися в населеному пункті, намагаються своїми силами підтримувати хоч якусь чистоту, проте всюди – розстріляні машини, залишки брухту, дорожніх знаків та розбиті будівлі, в яких раніше вирувало щасливе життя...

Багато будівель знаходиться в аварійному стані, перебувати в них небезпечно. Нещодавно, на очах у містян завалилася багатоповерхівка, пошкоджена внаслідок обстрілів.

"Тіло сусідки прогнило до черепа"

Тетяна (прізвище жінки не називаємо з міркувань безпеки) евакуювалася з міста, проте нещодавно поверталася додому ненадовго – за теплими речами. Жінка розповідає, що у районі торговельного центру "Велика кишеня" свою роботу розпочали російські "експерти" - окупанти опечатують будівлі та перевіряють їхній стан. Після чого місцеві чекають на "вердикт": жити їм вдома, чи вже не доведеться.

"Місцями, у деяких будинках відчутний трупний запах. Моя сусідка-пенсіонерка по сьогоднішній день лежить у квартирі, відчиненій настіж. Тіло прогнило до черепа, його ніхто не забирає. Це дуже страшно...", – згадує жахливу картину, яка і досі стоїть у неї перед очима, пані Тетяна.

За її словами, у пошкодженій квартирі з тілом сусідки орудували мародери: "Наскільки розповідали інші сусіди, у Сєвєродонецьку мародерили місцеві, кожен собі щось брав".

З інших квартир також доноситься неприємний запах, але його походження залишається загадкою: йти й перевіряти немає ні сил, ні бажання.

На вулиці, за словами Тетяни, вона не бачила тіл та не відчувала специфічного запаху. Проте перебувати там і без цього досить неприємно.

"Місто, знаєте... як у фільмі "Я-Легенда". Люди не розмовляють, нікого не чутно. Так тихо, спокійно, навіть пташки не співають. Просто тиша… І це дуже страшна тиша", – говорить Тетяна й додає, що це дуже пригнічує, адже в пам’яті зовсім інше місто, на вулицях якого лунав дзвінкий дитячий сміх, розмови мамочок на майданчиках, міська метушня.

"Блага цивілізації": вуличні "помивочні" та вода з калюж

Гігієнічні процедури у місті більше нагадують якісь випробування: аби помитися, містянам треба йти й займати чергу у вуличні "помивочні". Як і "належить", місцева окупаційна влада розробила окремий графік купань для жінок з дітьми та чоловіків. Вдень такий мобільний душ може прийняти до 100 осіб.

Тетяна розповідає, що власними очима бачила, як люди набирали відрами воду з калюж та збирали дощову воду по краплинці з дахів.

"Сказати, що місто заживе, що там буде мирне життя – ні. Опалення навіть не обіцяють", – розповідає жінка.

Замість того, щоб налагодити систему водопостачання, у місті поставили цистерни з технічною водою. Баки стоять і біля деяких під'їздів. Місцеві самотужки добувають воду зі свердловин у сусідніх населених пунктах, які так не постраждали від російських обстрілів.

За словами Тетяни, у Сєвєродонецьку почали працювати деякі прилавки на базарі. Там продають молочну продукцію, овочі, сигарети, якийсь домашній крам. Відкрили й магазини, але ціни занадто високі: хліб - 30 грн, сосиски від 190 грн, сир від 450 грн. За спостереженнями Тетяни, дешева лише горілка.

Дехто з місцевого населення обурений не тільки цінами, а й якістю російських товарів. Сєвєродончанам приблизно раз на тиждень привозять гуманітарну допомогу у вигляді круп, цукру та води.

Аби поїсти чогось гарячого, люди приходять в один з місцевих храмів або розводять багаття біля під'їздів та самотужки готують з того, що є.

За останньою інформацією, на території кафе "Дежавю" відкрили пункт видачі гарячої їжі.

Людей "перепрошили"

Комендантська година у Сєвєродонецьку діє з 22:00 до 07:00. За словами Тетяни, тих, хто з'являється на вулиці вночі, забирають в комендатуру, а що далі чекає на відчайдухів – невідомо.

Дівчина зазначає, що чоловіків записують у списки, але говорять, що до січня мобілізації не буде. Натомість голова Луганської ОВА Сергій Гайдай раніше заявляв про старт нової хвилі мобілізації на окупованих росіянами територіях: "Чоловіки не виходять на вулиці, а якщо все ж вийдуть, то автобуси з фсбшниками чатують повсюди, і додому вже не повернутися – тільки на війну".

За словами свідків, військових у Сєвєродонецьку стало значно менше. Проте за їхньої участі трапляються досить неприємні інциденти: "Військові, які залишаються в якихось селищах, їздять на ставки купатися і просто, тому що їм сумно, кидають гранати у воду, навіть тоді, коли там перебувають мирні жителі. Просто, щоб повеселитися", - розповідає Тетяна.

Жителька Сєвєродонецька каже, що у дітей, які залишилися в місті, іграми є кидання пляшок та катання на велосипедах на площі "метр на метр", бо існує велика мінна небезпека.

З друзями пані Тетяни, які залишилися в місті, стався досить неприємний інцидент: "Вони їздили у гараж забирати інструменти та наїхали машиною на "метелики", які були там розкидані. В автівці розірвало колесо. Але, якби люди не помітили й наступили, то їм просто б відірвало кінцівки".

З'явилися у Сєвєродонецьку й нові правила. Так, усім, хто залишився, треба замінити номери на машинах на ЛНРівські та до кінця року зробити собі російські паспорти.

"Велика кількість тих, хто залишився у Сєвєродонецьку, підтримують Росію. Спілкувалася особисто з такими. Вони дивляться телевізор з новинами про те, що все буде добре, що скоро будуть виплати. Їх такими байками травлять, а вони в це вірять. Людей "перепрошили"", – говорить пані Тетяна.

Окрім пересувного телевізора, окупанти розповсюджують і пропагандистські газети. Тож по місту ходять чутки, що невдовзі усі мешканці будуть працевлаштовані. "Жителі стають на облік у центрі зайнятості й декому надають роботу на "Азоті", розбирати завали за 20 тис рублів" – говорить Тетяна.

Містяни звикають до нових реалій. Кажуть, що восени має відкритися дитячий садок, чекають на виплати від "ЛНР"…

"Люди стали дуже злими. Вони злі, тому що ми евакуювалися, а вони залишилися й пережили весь цей стрес. Вони злі, тому що ми вдягнені добре, у нас все є, а у них нічого немає, - розповідає жінка. – На тих, хто повертається у місто, сусіди налітають, наче шуліки, мовляв, ви ж самі розумієте, що ми тут усе собі облаштували, дрова нарубали, вікна повставляли, а ви тут вже самі по собі".

Дівчина зазначає, що навіть попри те, що це її рідне місто, з яким пов'язано безліч радісних спогадів, приємних моментів та емоцій, перебувати в ньому вкрай важко. Повертатися туди Тетяна не планує. Принаймні найближчим часом, поки в Сєвєродонецьку панує така гнітюча атмосфера.

Марта Нетюхайло

Джерело: ІА "УНІАН" - ]]>https://www.unian.ua/war/syevyerodoneck-yak-zhive-misto-pid-rosiyskim-pr...]]>