«Даруємо фільм, присвячений Вам!»

Дуже зворушливими були урочисті проводи на заслужений відпочинок, так би мовити, до онуків, ветерана Сєвєродонецького вищого професійного училища Віктора Пилиповича Чудіна.

Винуватцю урочистостей щиро подякували директор ВПУ, депутат міськ­ради Юрій Кіндратович Кузьмінов, його заступник Тетяна Дмитрівна Склярова, «старожили» колективу Любов Василівна Турлак та Борис Тимофійович Цмох. З неабиякою повагою його вшанували всі колеги. 

– На згадку про нашу спільну роботу даруємо фільм нашої відеостудії, присвячений Вам, – сказав ветерану директор. – Але спочатку подивимося його разом.

Звісно, все насичене подіями життя не зафільмуєш. Щоб неочікувано стати «кіногероєм», Віктор Пилипович присвятив рідному училищу десятиріччя по-справжньому великої праці. Й слово «рідне» він вимовляє з повним правом, – адже приїхав сюди з кремінського села ще 16-річним юнаком. Було це у 1960 році, тобто він – ровесник відомого й авторитетного навчального закладу. Тут працював його батько, жила їхня родина; тут вчився він сам, а у свій час – його старший син.

Працювати в училище майстром виробничого навчання Віктора Пилиповича запросили вже тоді, коли за його плечима було декілька спеціальностей – починаючи з військового водія, будівельника житла в молодому Сєвєродонецьку, деревообробника. Не дивно, що, здобувши й педагогічну освіту, він навчав молодь за декількома фахами. Скільком дав путівку в робітниче життя за третину сторіччя? Сотням й сотням.

Та хіба вчив їх тільки професійній майстерності?!

– Звідки тільки не поступали до нас учні! – згадує Віктор Пилипович. – Сам з колегами їздив за ними не тільки в різні куточки України, а й у сусідні республіки. Місту, що зростало на очах, наступаючи на піски, потрібні були молоді та завзяті.

Не важко уявити, що таке – зовсім юні хлопці та дівчата, які опинилися далеко від домівки. Майстер Чудін був для них не просто мудрим вчителем, вимогливим вихователем, але й турботливим батьком. Навіть вранці будив у гуртожитку, щоб повести на зарядку, потім – в їдальню... Й так – до вечірньої школи, гуртків, секцій.

– Зараз, зрозуміло, наші учні більш самостійні, – каже Юрій Кіндратович Кузьмінов, – але такий досвід Віктора Пилиповича завжди був, є й буде слушним, сучасним. Тим більше, що він вміє давати поради конкретно та дотепно.

Останні роки, вже ставши офіційно пенсіонером, Віктор Пилипович продовжував працювати в училищі теслярем. Завгосп Любов Василівна Турлак із задоволенням показує те, що зроблено його руками. Багато чого!

– Його майстерність, відданість справі, відповідальність та технічна винахідливість допомагали у багатьох складних ситуаціях, – розповідає вона. – У Віктора Пилиповича не просто золоті руки, яким чи не все підвладно, а й творча наснага, прагнення до краси, до того, щоб у всьому була душа.

Отож, таким душевним й вийшов фільм-подарунок. Як і його герой.

Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ