“Бій припинився. Щоби заспокоїтися, я ввімкнув музику”. – Розповідь українського інструменталіста із Сєвєродонецька на передовій

]]>Рік тому, 25 червня, Генштаб ЗСУ повідомив про організований відступ українських військових від Сєвєродонецька через жорстокі обстріли та постійні штурми російських окупантів. Водночас російська армія мала намір підірвати мости між Лисичанськом та Сєвєродонецьком. Дмитро разом із родиною виїхали з міста в останній момент. Для чоловіка ця подія виявилася не лише втратою рідного дому, але й розставанням із музичними інструментами, на яких він та його друзі створювали музику та давали концерти. Яким було життя в місті до повномасштабного вторгнення, та як Дмитро знайшов спосіб продовжувати свою музичну діяльність на передовій – дізнавалися журналісти Реальної газети.]]>

Дмитро на позивний “Гвоздь” – військовослужбовець Збройних Сил України. До участі у бойових діях чоловік працював інженером технічної підтримки (інтернет–провайдер), саме ж повномасштабне вторгнення Дмитро разом із родиною зустрів у рідному місті Сєвєродонецьк розташоване у західній частині Луганської області.

“Обстріли були вже все ближче, і ближче. Навіть стеля почала тремтіти, світло стало пропадати. Ми сиділи в підвалі десь, ну, близько тижня точно, може днів десять. Ми були з дітьми, із друзями. І вся ця ситуація згодом тільки погіршувалася. Ми читали, що евакуаційний поїзд із Лисичанська від’їжджає. Вирішили для себе, що треба буде виїжджати на ньому. На цей потяг ми чекали, напевно, три доби. Нам забракло талончиків на перше відправлення. Народу було дуже багато, нам довелося дуже багато часу простояти на ногах, і в результаті ми десь три дні там сиділи на залізничному вокзалі в холоді з дітьми, але все ж таки змогли вибратися. В місті залишилась наша репетиційна точка. Там ударна установка моя стояла, а в інших членів групи залишились там гітарні комбіки, гітари. Загалом, ми нічого не взяли з собою, бо це дуже було спонтанно. Жодних інструментів взагалі не брали з собою. Уявіть собі ударну установку, її не візьмеш, велика”, — згадує Дмитро.

Дмитро розповідає, що до війни місто було тихим та красивим, щоправда, до 2014 року Сєвєродонецьк був із проросійськими настроями: це такий регіон, де майже всі мають родичів у Росії, їздять туди на заробітки та підтримують політику РФ. Але після деокупації місто стало більш патріотичним, люди стали, перевозити туди свої родини та відкривати нові бізнеси. А вже на початку 2016 року місто почало розвиватися в плані відбудови. І хоча в цей період часу російська пропаганда не була сильно розповсюджена, люди самі продовжували її шукати.

“Телевізора в мене давно вже немає, а той хто хотів той знаходив або в інтернеті або по телебаченню потрібну йому пропаганду, що стосується музики як одного з інструментів промивання мізків то я впевнений, що це хороший ресурс для донесення різноманітних думок, і пропаганди в тому числі. У нашому місті населення пенсійного віку тяжіло до Росії, зважаючи на свою недалекість і віру, не зрозумій у що”, — каже Дмитро.

У місті Дмитро нерідко проводив репетицію зі своїм гуртом під назвою “Karma Rage”, писали музику та давали концерти й навіть встигли записати декілька альбомів, чоловік каже, що не любив робити кавери (опрацювання, аранжування, «переспів» пісень інших виконавців), йому завжди подобалась писати щось своє. Цікавий факт, але сам Дмитро ніколи не ходив до музичної школи та взагалі немає освіти в цій сфері. А разом із тим чоловік має декілька пісень інструментальний супровід яких придумував і записував самостійно.

“Музичної освіти в мене не було. Якось воно так само собою, багато слухав різних пісень і якось приріс до музики, грубо кажучи. Швидше за все передалось від мами, вона співати любила. Це я точно знаю і чув, як вона співала.Взагалі все життя я займався “важкою” музикою весь час. Спочатку грав на гітарі, згодом мене зацікавили ударні інструменти. Відтак я став ніби барабанщиком. Але при цьому продовжував писати музику на гітарі. І так вийшло, що і на гітарі, і барабанах навчився грати”, — згадує Дмитро.

Де сьогодні учасники вашої групи?

“Ми підтримуємо контакт, звісно. Наш гітарист і вокаліст у Києві, басист наш також у києві, другий гітарист у нас у Дніпропетровську. Команди як такої сьогодні вже немає зрозуміло, всіх розкидало, і поки навіть не йдеться про те, щоб якось зібратися, продовжити репетиції, поки не до цього ще. А так хотілося б, звичайно знову зустрітися, дати концерт, написати щось нове”, — поділився Дмитро.

Після того як ви евакуювалися, чому ви вирішили піти воювати, як на це відреагувала ваша родина?

“Дружина намагалася зупинити, ну я пішов до аптеки, купив їй валер’янку і направився до військкомату. Швидше за все, тут зіграла роль відчуття злості,  просто злість на цю ситуацію, що наше місто окупували, зайняли. Що я був вимушений у підвалі сидіти тиждень із дітьми та з друзями. І так я вирішив, що треба за це все можна сказати помститися, захистити свій дім і звільнити своє місто”, – розповідає Дмитро.

Коли Дмитро вже опинився на службі, бажання продовжувати писати музику не давало чоловіку спокою. Згодом він вирішив придбати собі декілька портативних музичних гаджетів за допомогою яких написав цілий альбом.

“В інтернеті я натрапив на таку річ, як кишеньковий синтезатор. Я подивився, що це, на Ютубі різні огляди пошукав. Це така маленька річ, як мобільний телефон, ну може трохи більше. Вона відкривається й там виходить можна прописувати партію ударних і партію двох синтезаторів. Розібрався, як це все працює, і грубо кажучи, коли був час музику, але вже електронну, бо для важкої музики інший підхід потрібен. Треба гітара, барабани, всякі “примочки”. Згодом в інтернеті наткнувся на Pocket 33, це семплер, ну я купив і його. Там на передовій із собою в мене ще був ноутбук. Я попросив друзів надіслати мені звукову карту, ну й коли це все докупи зібрав почав писати. Робив це у наметі, ми у наметах жили, це ще влітку було. Таким чином у мене вийшло написаний такий собі проєкт електронний, до цього альбому я зібрав 18 пісень які до нього увійшли”, – поділився Дмитро з журналістами Реальної Газети.

Дмитро каже: писати музику безпосередньо в окопах не було можливості, тож коли чоловік знаходив вільний час у більш-менш безпечному місті, одягав навушники та починав створювати нові пісні.

“Я завжди один навушник вставляв у вухо щоби іншим чути рацію, раптом там щось серйозне почне відбуватися. Тому вставляв один навушник і нікому не заважаючи писав собі музику. Постійно постріли там десь далеченько чув. У самих окопах звісно на це часу немає. Я пробував із собою навушники брати, думав, може в якийсь момент вдасться хоча б трошки відволіктися. Ні, не секунди, грубо кажучи, навушники мені там абсолютно не знадобилися жодного разу. Щодо настрою музики яку я писав, це все залежить від мого власного настрою. Припустимо там туга по місту, по колишньому життю. Або ж відволікався на тутешню природу. І так мій настрій, ситуацій із яким я стикався грубо кажучи витікали у музику. Те, що я там написав  напевно сподобається любителям електронної музики, трансу якогось мелодійного”, – каже Дмитро.

Чи допомагає прослуховування музики на передовій заспокоїтися?

“Був такий один момент, що я не витримав і на телефоні ввімкнув мелодію яка мені завжди подобалася, і скажу чесно – вона мене заспокоїла. Увімкнув просто на телефоні, не через навушники. Ми тоді тримали оборону під Новобахмутівкою, там сиділи в бліндажах десь близько 5 діб, відбивали ворожі штурми і ось один раз під час одного з боїв настала тиша, я не витримав і ввімкнув цю пісню, яку любив слухати, щоб розрядити обстановку. У той момент я дійсно перевів дух, видихнув і стало якось простіше”, – згадує Дмитро.

Наразі Дмитро проходить лікування в шпиталі, військовослужбовець отримав поранення під час одного зі штурмів ворожих позицій.

“Поранення я отримав під час бою, грубо кажучи, мене в траншеї обстріляли з АГС (автоматичний гранатомет). По мені тоді вели прицільний вогонь. Ну так вийшло, що я біг, ховався в траншеї, десь поряд упав снаряд і осколками мене поранило. Потрапило в ноги, руки, плечі. А ось у праву ногу саме уламки залетіли і кістку пошкодили. Вийшов перелом за рахунок того, що уламок у кістку влучив. Особливого болю я не відчував спочатку. Я вчасно добіг до медиків, мене вони обробили, рани перебинтували і потім у ношах мене виносили з поля бою на місце евакуації. Ну, а потім до лікарні вже повезли. Я був солдат, звичайний солдат. Зараз мені дуже хочеться щоб якомога швидше прийшов саме цей інструмент, кишеньковий синтезатор, хочу продовжувати писати музику”, — поділився Дмитро.

Яка сьогодні ваша мрія?

“Чесно, я звик до того, що плани будувати, а тим паче в армії взагалі не виходить. Ти будуєш якісь плани, вони потім руйнуються. Ти нові будуєш, вони потім руйнуються. І скільки ж їх можна будувати? Але звичайно ж по перше, хотів би потрапити до свого міста, така в мене мрія, поїхати туди, з сім’єю, щоб там було все спокійно. Але поки що маємо те, що маємо”, — розповідає Дмитро.

Джерело: Реальна газета - ]]>https://realgazeta.com.ua/biy-prypynyvsia-shchoby-zaspokoitysia-ia-vvimk...]]>