“Хочеться помсти за все, що принесли росіяни”, – військовослужбовець “Фауст” з Сіверськодонецька

Джерело фото: ТРИБУН

Гліб на позивний “Фауст” народився у Сіверськодонецьку, там займався музикою в арт-резиденції “ПлюсМінус”, був вболівальником ФК “Хімік” та долучався до різних культурних заходів. З початком повномасштабної війни дім чоловіка зруйнували окупанти, що й стало великою мотивацією стати на захист своєї країни.   

Мобілізація. Піхота – Бахмутський, Куп’янський напрямки. Поранення. Лікарня. Повернення до служби. Після декількох операцій Гліб знову працює, тепер у підрозділі БПЛА. 

Про свій шлях він розповів виданню ]]>ТРИБУН]]>. 

“Сіверськодонецьк для мене – це місто гарних людей. Багато хто каже, що там були  проросійські настрої. А дехто називає його висміювально “Сєпарадонецьк”. Звісно, там були і “ждуни”, але загалом це місто з проукраїнськими мешканцями. Після 2014 року ми разом із вболівальниками ФК “Хімік” ходили вулицями із барабанами, вигукували проукраїнські гасла. 4 квітня того ж року біля БК “Будівельник” зібралися люди з українською символікою на мітинг за територіальну цілісність України. Потім прийшли проросійськи налаштовані, принесли свій прапор і плакати, почалися сутички. Для мене цей день запам'ятався як день незламності Сіверськодонецька”, – розповідає чоловік.

Гліб зізнається, що рішення стати на захист України було емоційним.

“Останньою краплею стало те, що мою квартиру знищили. У бабусин дім також було пряме влучання, і він згорів повністю. Я пішов до військкомату у Львові та мобілізувався. Спочатку служив у батальйоні забезпечення, потім у піхоті в першому механізованому батальйоні, а зараз – у батальйоні безпілотних систем, адже маю статус обмежено придатного. Жодного разу не пошкодував, що долучився до армії”.

Обмежено придатним Гліб визнаний, бо  отримав поранення на Куп’янському напрямку під час штурму. Тоді він пройшов півтора кілометри до безпечної зони “на одній нозі”.“Йдучи, я впав та сильно вдарився куприком, фізично стало ще важче”, – каже військовослужбовець. Перенісши 4 операції за рік, Гліб повернувся назад до ЗСУ. 

“Навіть після таких важких ситуацій, коли я вже прощався з життям, — не хотів йти з війська. Лишився б і в старому підрозділі, але фізично не міг цього зробити. Об’єктивно, якщо я піду зараз виконувати свої попередні обов’язки як піхотинця, знову поїду на операційний стіл”. 

Служба загалом у Гліба викликає змішані почуття. Говорить, що на початку він уявляв її інакше, але коли поїхав та почав долучатися до бойових завдань, зрозумів її справжню складність. 

“Нас час від часу прикомандировували до піхоти. Я їздив за власним бажанням. Завжди виконував свої обов’язки та ніколи не намагався знайти причини, аби не їхати. Отож згодом мене й перевели повністю у піхоту. Після декількох виїздів ти починаєш цінувати життя та розумієш, наскільки робота військовослужбовця важка та страшна”, – стверджує “Фауст”. 

Зараз Гліб служить у підрозділі безпілотних систем, займається дистанційним мінуванням та ураженням ворожої техніки. Каже, що навчитися керувати БПЛА доволі просто, головне — бажання.

“Ми працюємо з різними видами дронів, зараз опановуємо новий, здатний переносити важчі вантажі, але поки що не використовуємо його в роботі”.

На думку “Фауста”, майбутнє війни — за новими технологіями, дронами, наземними й повітряними роботами. Але без піхоти нікуди, — каже він, адже саме піхота заходить на позиції, тримає оборону і терпить найбільше.

Підтримка армії від суспільства дуже важлива, але, за словами Гліба, вона значно послаблюється.

”Мене з самого початку й досі максимально підтримують дружина та друзі. А ось суспільство загалом зараз виглядає розділеним, ніби існують два різні світи

Гліб пояснює це проблемою нестачі комплектування армії, через що силові структури змушені вдаватися до примусової мобілізації, що підриває довіру до війська.

“Якщо раніше багато до ЗСУ йшли за власним рішенням, наразі зовсім інакше. Люди розцінюють це як покарання. Тож у мене виникає питання “За що тоді я покараний?”. Я, коли приїжджаю додому, потрапляю до цивільного життя, ніколи не ношу форму. Бо через це збираю косі погляди та почуваю себе некомфортно. А в 2022 році, навпаки, військових зустрічали з повагою. Було геть інше ставлення”. 

У російського суспільства і в самої армії РФ мотивації немає, зазначає Гліб.

“Не думаю, що у них є велике бажання йти помирати за гроші. А давлять вони кількістю. Штурми тут у нас кожного дня. А для БПЛА зараз не дуже сприятливі умови  – тумани, висока вологість. Ми не літаємо. Вони теж. Тому йдуть піхотою. Вони бояться повертатися назад без результату. Якщо його немає – вони все одно не повертаються, йдуть просто на смерть”.  
 

Головна мотивація чоловіка продовжувати боротьбу – те, що його позбавили дому. 

“Хочеться помсти за все, що принесли росіяни! Я вірю в себе та мрію повернутися додому. А тримає мене лише підтримка мого оточення”.

]]>https://tribun.com.ua/uk/117907-xochetsja-pomsti-za-vse-scho-prinesli-rosijani-vijskovosluzhbovets-faust-z-siverskodonetska?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR3J6FDRgbXc8fPZ6pYgdm32FlKiyl6kX9Q_OYiWb2IBWg4c2gIkQm-tmt0_aem_RFg4MiiTKuCKZKcP_3r57w]]>