Нести людям світло попри все: історія уродженки Сєвєродонецька, енергетикині Олени Васьковської

]]>United Nations Development Programme: «Били по лініям електромереж. Ми бігом диспетчеру, який сидів на той момент у Бахмуті, докладаємо, що у нас пропала напруга на лінії електропередач. Нам цю лінію потрібно було відключити та заземлити, тобто, зробити її безпечною. Для того, щоб змогли її відремонтувати. Дзвонять люди, кажуть: «У нас нема світла». Деколи, ще на початку, ці лінії електропередач вдавалося полагодити. А потім вже спеціально по цим лініям гатили», – розповідає Олена Васьковська, диспетчерка електропідстанції, яка з 2002 року працює в національній енергетичній компанії «Укренерго».]]>

До повномасштабного вторгнення Олена вісім років пропрацювала на підстанції 220 кВ «Лисичанська». Через повномасштабну війну її евакуювали і перевели на ПС 750 кВ «Донбаська», де вона неодноразово потрапляла під обстріли, ховалася від них у підвалі, і навіть складала під час них іспити. Через воєнні дії у травні 2022 року була переведена до групи оперативного керування на більш безпечну територію.

Олена Васьковська, диспетчерка електропідстанції на робочому місці Фото: Ксенія Невенченко / UNDP в Україні

У цьому тексті диспетчерка згадує про найстрашніші моменти, які їй довелося пережити від 24 лютого 2022 року, але які ніяк не вплинули на відданість обраній професії.

Далі – пряма мова.

«Алло, Олено! Чому немає світла?»

Я з родини енергетиків. Народилася у місті Сєвєродонецьк. Мій батько був інженером на заводі, а потім став головним енергетиком агропідприємства. Мати була інженеркою високовольтних мереж. Тому любов до енергетики у мене, як то кажуть, в крові. Після школи навчалася у професійному училищі і стала електромонтеркою з обслуговування та ремонту електроустаткування.

Олена Васьковська, диспетчерка електропідстанції на робочому місці. Фото: Ксенія Невенченко / UNDP в Україні

А далі – перша робота на сєвєродонецькому хіміко-технологічному заводі «Азот». Тоді – підстанція 110 «Склопластика». А потім підстанція «Лисичанська», де я з майстрині виросла до диспетчерки. За більше ніж 20 років у галузі я навіть встигла попрацювати на підстанції у Києві. Та щемить найбільше від рідної, «Лисичанської», яку не знаю, чи ще колись побачу.

Моя робота – вести практично безперервний огляд роботи обладнання на підстанції. Якщо виникає аварійна ситуація, диспетчер повинен якнайшвидше локалізувати її: щоб люди були у теплі, зі світлом. Для того, щоб обладнання працювало постійно і безперебійно, на ньому повинні проводитись ремонтні роботи. І задача диспетчера – забезпечити безпечний допуск ремонтних бригад.

Тільки світло погасло: «Алло, Лєна! А ти не знаєш, чому світла нема?»

Я кажу: «Знаю!»

«Ну і коли воно буде?»

Кажу, як аварійну ситуацію вирішать, тоді і буде.

На «Лисичанській»

Двадцять четвертого лютого 2022 року була моя зміна. О сьомій ранку подзвонив начальник і сказав: «Ви на роботу не виходите, бо почалася війна. Я кажу: «Як? У нас там люди сидять, зміна з ночі. Я маю їх поміняти!». Вийшло розпорядження – змінюємося. З того часу ми мали працювати по добі. І тільки по дзвінку начальника.

Почалися масивні обстріли, перебиття ліній електропередач – все робили для того, аби позбавити нас життя.

Будинок і підвал, де ховалася Олена під час війни. Сєвєродонецьк, 2022. Фото: Олена Васьковська

Коли ворог обстрілював лінії елетропередач, розбивав їх вщент, світло пропадало. А що для людей важливо? Світло, тепло…

Коли обстріли втихали, намагались виконувати перемикання якомога частіше, щоб заживити споживачів по резервних лініях. Ми ходили на вулицю, обережно дивлячись під ноги, бо під ногами могли бути міни. На роботі ще якось трималася, а вдома все всередині стискалося, дихати було неможливо. Я схудла за 2 тижні на 7 кілограмів від хвилювання.

Йшла на роботу з рюкзаком, наповненим їжею на два дні, бо не знала, на скільки там залишуся. Пригадую, як збирала павербанки у підвалі, в якому ховалося до 200 людей і носила з собою на роботу заряджати.

Незабаром почали обстрілювати повністю не тільки критичну інфраструктуру, але й цивільну. У мій будинок було 5 попадань.

Невдовзі я виїхала з міста.

На «Донбаській»

Якось дзвонить мені начальник і каже: «Є місця на підстанції «Донбаська 750», там бракує персоналу. Поїдеш?».

Пропозицію прийняла майже відразу – мучило відчуття провини за те, що покинула «Лисичанську».

Приїхала туди на початку травня і пропрацювала майже місяць. За той короткий час навчилася розрізняти за звуками обстрілів – звідки летить і куди. Таке я вже чула вдома.

Олена Васьковська, диспетчерка електропідстанції на робочому місці. Фото: Ксенія Невенченко / UNDP в Україні

Для того аби я могла повноцінно виконувати свої обов’язки на «Донбаській», я повинна була знати схему підстанції. Складала дистанційний іспит. Я сиділа на підстанції, поруч був начальник. Ну і в цей момент відбувся один із найбільших обстрілів Бахмута. Ці снаряди летіли на підстанцію, і було чутно вибух. Потрапило в житловий будинок.

Чи здала екзамен? Так.

Людей було мало. Працювали на підстанції до останнього. Доки не обстріляли автобус, який віз людей на роботу. На щастя, люди живі, постраждав тільки автобус. Після цього наш директор сказав, що не може ризикувати людьми, і всі евакуювались. Більше там ніхто не працював.

Олена Васьковська, диспетчерка електропідстанції на робочому місці. Фото: Ксенія Невенченко / UNDP в Україні

До повномасштабного вторгнення ходили як на свято на роботу. Працювали і знали, що будь-яку ситуацію можна вирішити. Були планові перемикання, планові роботи.

Зараз ми виконуємо свій обов’язок так само: швидко приймаємо рішення, незважаючи на всі обставини, бо від тебе залежить життя людей, повноцінна робота електрообладнання і електропостачання усієї системи. І головне – це люди, щоб вони не постраждали. Ти несеш їм світло і не маєш право опустити руки.

В Україні 22 грудня відзначають День енергетика. За даними Укренерго, з початку повномасштабного вторгнення 345 працівників були змушені виїхати зі свого регіону внаслідок військових дій. На робочому місці загинули шість працівників. Попри постійну небезпеку, понад сім тисяч фахівців компанії продовжують виконувати свою роботу, щоб енергосистема України працювала стабільно. В екстремальних умовах енергетики та енергетикині несуть українцям світло.

Енергетичний сектор України зазнав значних збитків внаслідок повномасштабної війни. Потужності виробництва електроенергії та її пропускної здатності було знижено майже вполовину, що вплинуло на енергопостачання понад 12 мільйонів українців. Попри цілеспрямовані атаки на об’єкти енергетичної інфраструктури, зусилля з відновлення продовжуються.

Пошкоджений автотрансформатор внаслідок російської атаки, Центр України, 2023 рік. Фото: Олександр Ратушняк / UNDP в Україні

Команда UNDP оцінює збитки на одній із підстанцій Укренерго після російських атак, Центр України, 2023 рік. Фото: Олександр Ратушняк / UNDP в Україні

Програма розвитку ООН (UNDP) в Україні у партнерстві з Міністерством енергетики України та Укренерго і за підтримки Європейського Союзу, Європейського інвестиційного банку, Глобального екологічного фонду, урядів Ісландії, Іспанії, Японії, Німеччини, Норвегії, Республіки Корея та Швеції підтримує відновлення та трансформацію енергетичного сектору України.

UNDP та партнери надають підтримку спрямовану на негайне відновлення критичної інфраструктури, оцінку збитків енергетичного сектору та планування відновлення, підвищення енергоефективності та «зелений» перехід енергетики.

Історію записано в межах проєкту UNDP «Сприяння безпеці людини в Україні через реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною», що фінансується Урядом Японії.

За матеріалом: United Nations Development Programme - ]]>https://www.undp.org/uk/ukraine/stories/bringing-light-people-against-al...]]>