Історія віолончеліста з Сєвєродонецька, який змінив музику на IT

]]>«Довелося переступати себе та опрацьовувати й по 50 вакансій на день. Але я більше не так боюся за майбутнє». Історія віолончеліста з Сєвєродонецька, який змінив музику на IT, - dev.ua.]]>

28-річний музикант із Сєвєродонецька Єгор Черкашин під час війни переїхав до столиці та вирішив змінити оркестр на IT-команду, яка дозволила б йому гідно заробляти та обжитися на новому місці. Втім, викликом для музиканта-інтроверта стали не стільки технічні знання, скільки необхідність самопрезентації та складнощі пошуку роботи під час війни.

]]>dev.ua поспілкувався з Єгором про те, як він вирішив відійти від мистецтва в IT, що давалося найважче, та чому. ]]>

Далі - його пряма мова. 

Заворожений віолончеллю

Дитиною я не мав чіткої мрії про те, ким стану, коли виросту. Щось сподобалося — йшов пробувати. Так вийшло, що найбільше захопила мене музика.

Ще в першому класі я почув віолончель і загорівся навчитися на ній грати. Навіть подався до музичної школи, але не пройшов відбір через зріст. Я був занизький, а інструмент — завеликий для зручної гри.

Рік потому спробував знову — на цей раз мене взяли. З того моменту аж до повномасштабного вторгнення все моє життя було повʼязане з музикою. Вісім років музичної школи, після 9 класу — музичне училище. Ще до анексії Криму вступив в Ялті, потім довелося перевступати до Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, який вже базувався в Полтаві. Там отримав бакалавра і магістра за спеціальністю «Музичне мистецтво».

Війна змусила змінити професію

У рідному Сєвєродонецьку я долучився до академічного симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії. Вони саме незадовго до цього переїхали з окупованого Луганська до нас. Там я пропрацював пʼять років віолончелістом.

Мені подобалася музична карʼєра, це те, що я вмів найкраще. Але обʼєктивно розумів, що вона дає мало перспектив.

Як артист оркестру, я мав такі можливості розвитку: пересісти на інший пульт або ж перевестися до філармонії в більшому місті. Другий варіант я не розглядав, бо ми з дружиною не хотіли переїжджати, у нас була квартира в Сєвєродонецьку та вже налаштоване життя. Тож подався на конкурс для того, щоб пересісти на другий пульт. Він мав відбутися навесні минулого року.

Після повномасштабного вторгнення я фактично втратив роботу. Ми родиною переїхали спочатку до Черкас, потім — до Києва, а віолончель залишилася в Сєвєродонецьку. Купити нову я вже не міг собі дозволити. Це й стало найбільшим поштовхом все ж змінити професію.

Дві спроби увійти в ІТ

Я завжди думав, що розробником можна стати тільки з технічною освітою, тому особливо й не дивився в той бік. 

Перша спроба увійти в ІТ сталася після спілкування з другом Salesforce-розробником. Він переконав спробувати та погодився допомогти з опануванням. Ми разом обрали мову Java з думкою, що раптом що можна буде перевчитися на Salesforce. Я читав Герберта Шильдта, виконував задачки на Codewars. Але незабаром став батьком, часу на навчання ставало все менше. 

Друга спроба припала вже на минулий рік. Мені здалося, що швидше та простіше буде навчитися тестування та шукати роботу як QA-спеціаліст.

Утім, матеріали у вільному доступі не дали необхідної бази для працевлаштування. Вирішив, що краще все ж зосередитися на розробці та довчитися на курсах.

Тоді знайомий порекомендував Mate academy, бо чув гарні відгуки від своїх колег. Я подивився програму, зрозумів, що самостійно за такий короткий термін не вивчив би все на достатньому рівні. Спершу подався на курс Fullstack, але не пройшов через англійську. У той же день зареєструвався на Java — і, на щастя, пройшов з першого разу.

Навчання в режимі роботи

Я пішов на формат повного дня з інтенсивним графіком навчання з 10:00 до 18:00 впродовж чотирьох місяців. На практиці ж часто засиджувався й до 21. Дружині, звичайно, було важко, бо раніше я допомагав з дитиною, а тепер повністю був занурений в навчання. Утім, ми ще до подачі в мейт домовилися, що маємо піти на такі поступки заради майбутнього.

Я зацінив структуру, чіткі дедлайни, підтримку менторів і координаторів — все це створювало плідні умови та давало поштовх. Ще мотивувала наявність таблиці лідерів, хотілося виконувати все на максимум, щоб донести «пальмочку» до кінця.

Було, що стресонув під час лайвкодингу, не міг довго зібратися, тому не встиг все доробити. До самого завершення курсу той незавершений відсоток не давав мені спокою. Але «пальмочку» я все ж таки доніс до фінішу.

Пошук роботи й 50 відгуків на день

Найнезвичнішим став процес емплойменту. Команда Mate давала безліч матеріалів та порад про те, як підготуватися до інтервʼю, як запакувати свій досвід, як написати супровідні листи. В оркестрі було ж простіше: я просто прийшов, сказав, що хочу податися на конкурс, зіграв — і отримав місце. Тут треба було стукатися всюди, докладати купу зусиль, щоб тебе просто помітили та запросили на співбесіду. 

Мені найтяжче давалася саме ця проактивність. Я доволі соромʼязливий, завжди переживаю, чого буду смикати людей, завдавати їм клопоту.

А довелося переступати себе та в день інколи опрацьовувати й по 50 вакансій: шукати рекрутерів, додаватися в LinkedIn, представлятися, нагадуватися.

Я не мав якихось серйозних очікувань від компанії, крім того, щоб вона була не російська. Для мене головне — хороші люди поруч, які цінують та поважають одне одного.

Перший оффер

Вакансії я опрацьовував ті, що парсилися на платформу Mate з різних job-порталів. Там побачив і ту, через яку зрештою влаштувався на роботу. Загалом від моменту завершення навчання до першого офферу пройшло 2 місяці, а від першої думки про ІТ до першого робочого дня розробником — 4 роки.

У вимогах до позиції були вказані 2+ роки досвіду та знання Oracle. Ні першого, ні другого я не мав, але все ж мені відповіли та надіслали тестове. Я дуже сумнівався в тому, що там понаписував, але мені знов відписали й покликали на інтервʼю. На технічній співбесіді питали по SQL, Java — я на все добре відповідав. Те, що не знав, обіцяв довчити. 

Зрештою я отримав оффер і зараз працюю над вебсервісами в українському МТБ БАНК, паралельно доопановую необхідні технології завдяки колегам.

У мене виходу не було — або довести справу до кінця, або йти, умовно, викладачем музики. Викладачем я ніколи не хотів бути. Це давало наснаги. Також мотивувала сімʼя й те, що треба її забезпечувати. 

А в пошуку роботу, вважаю, що найкраще допомагають вдача та настирливість, мені спочатку важко було перебороти свою ненавʼязливість. Також драйвить правильний вибір напряму — якщо тобі не подобається те, що робиш, то сенсу з цього мало. 

Я довго не міг повірити, що це все ж сталося. Про оффер одразу розповів дружині та другові (вже кумові), який перший переконав мене вчитися розробки.

Впевнене майбутнє і туга за інструментом

Я більше не так боюся за майбутнє. Раніше я ніби був на пороховій діжці: якщо втрачу роботу, то не зможу швидко знайти щось за своїм профілем. Тепер же маю значно більше варіантів та можливостей для розвитку.

А ще мені подобається працювати з дому й бути більше з родиною. 

Від початку війни я дуже хочу пограти, але не маю інструменту. Навіть думав якось в музичну школу напроситися. Поки не знаю, коли та як вийде це реалізувати, але точно планую зберегти музику своїм хобі.

В оркестрі я точно здобув навички роботи в колективі — нас було 60 людей, з якими так чи інакше треба комунікувати. Також навчився фокусуватися на деталях — якщо відволікатися, то можна зіпсувати дні або тижні роботи всього колективу.

За матеріалом: dev.ua - ]]>https://dev.ua/news/violonchelist-1694633403]]>