Ви тут:

Підприємці з Луганщини: вірять в людей, пишаються командою та будують бізнес в Україні

03-09-2023
Категорія: 

Компанію “ВМ-ХІМ”, що професійно займається виробленням якісної підлоги для промислових приміщень, заснували мешканці Луганщини у 2016 році. Тепер це одне з найкращих підприємств України. Під час повномасштабного вторгнення його власники Максим, Вікторія та Михайло змогли зберегти команду, сплачувати податки та активно волонтерити. 

]]>Видання ]]>]]>ТРИБУН]]>]]> дізналося, як двом сєвєродончанам та одному луганчанину вдалося підкорити будівельний ринок та зберегти бізнес у складні часи. ]]>

Засновники компанії “ВМ-ХІМ” - Максим, Михайло та Вікторія

Все почалося з тяжкої праці

“Компанія була заснована у 2016 році. Нас три співвласники. Ми зі старшою сестрою Вікторією з Сєвєродонецька, а третій співвласник з Луганська. Я народився та ріс у Сєвєродонецьку, навчався в школі та закінчив Сєвєродонецький технологічний інститут, але вже на другому курсі переїхав в Київ. Мені хотілося підкорити велике місто, більше заробляти, вирватися з колооберту робітників заводу”, — розповідає Максим. 

Вже тоді Вікторія Андрійчук та Михайло Яворович працювали в компанії, яка займалася промисловими підлогами, мали певний статус та авторитет. Але попри важку працю, прибутки були невеликими, а підхід до деяких робочих питань бентежив. 

Максим Павлюк в той час мав змогу спробувати свої сили у багатьох сферах, та кінцевою була теж будівельна  компанія, що займалася облаштуванням вентильованих та алюмінієвих фасадів багатоповерхових бізнес-центрів. 

"Віко, скільки можна? Відкриваймо щось?"

“В той момент ми часто обговорювали з сестрою будівельний ринок, що можна заробляти кошти, змінити системний підхід. Ми були управлінцями. Настав період коли вже було вдосталь невиправданих очікувань, але при цьому багат  досвіду та бажання щось змінити! "Віко, скільки можна? Відкриваймо щось?" - це те, що вже не могло чекати всередині мене. На що я отримав відповідь, яка назавжди змінила хід подій у нашому житті: "У мене є партнер, друг. Ми давно з ним працюємо. Міша теж давно в цій темі. Спробуймо разом, втрьох?". 

Через мінімальний час, ми зустрілися і вирішили, що спробуємо. Ось так у 2016 році ми заснували компанію, назва якої є абревіатурою наших імен, доречі”, — говорить Максим. 

Звичайно, у кожного з них були певні переживання та страхи, бо вже  на той момент  вони мали родини, а значить несли додаткову відповідальність. 

“Відкрили компанію офіційно, але паралельно працювали ще у попередніх компаніях. Це вже потім з'явився перший проєкт, другий, який  ми реалізували. Відчули, що ми можемо підписувати проєкти, повірили в себе. Згодом звільнилися, засукали рукава і вирішили стати топовою компанією з промислових підлог в Україні. В принципі цим зараз і займаємося”, — продовжує Максим. 

 

Як і у будь-якого стартапу, було не без помилок на перших кроках.

“Ми знали технологію, але ми своїми руками це не робили. Нам потрібні були люди. Як це зазвичай робиться на ринку праці в будівельній сфері? Є бригади, які працюють на тих, хто платить. Ми їх винаймали та брали в оренду обладнання. Ми разом з ними постійно ночували на тих об'єктах, але вийшло так, що ці бригади звикли трішки по-іншому працювати: десь економили матеріали, десь вивозили “наліво”, тобто крали матеріали. Було й неякісне виконання, могли не вийти на роботу”, — говорить Максим. 

Вікторія продовжує, що саме це підштовхнуло їх до того, аби сформувати команду фахівців, навчити самим. 

“З рештою ми прийшли до того, що так не може бути. У нас були люди, яким ми можемо довіряти, близькі з технічною освітою та з руками. Запропонували їм, сказали: "Хлопці, дивіться, є така робота. Ми навчимо, дамо все, що треба. Спробуймо?". І так ми сформували свою першу бригаду “з нуля”. Звичайно, спочатку були якісь партаки. І ключовим стало те, що ми ніколи на замовника це не перекладали цю відповідальність . Ми завжди за свій кошт переробляли, розуміючи, особливо на перших етапах, що треба заслужити довіру. Наше імʼя і довіра замовника - це все. З часом ці люди навчилися працювати й наразі дають фору іншим фахівцям на ринку України”.

 

Максим Павлюк додає що згодом вдалося вийти на постачальника якісного матеріалу — компанію "Sika". 

“Вони в нас повірили, а ми їх не підвели. Так почалася наша плідна співпраця з компанією "Sika". Наразі ми офіційний ліцензований виконавець робіт в Україні на матеріалах "Sika". Їхні технічні спеціалісти, буває, навіть дзвонять нашим майстрам, консультуються з нанесення деяких матеріалів”.

Про назву

“Назву “ВМ-ХІМ” придумали разом. Це перші літери наших імен, а приставка “ХІМ” - хімія, виробництво, бо планували не лише виконувати роботи, але й виготовляти матеріали під своїм брендом. Поки це залишилось на етапі ідеї, але все може статися”, — розповідає Михайло. 

Співзасновник “ВМ-ХІМ” Михайло Яворович

На його думку, головне, що відрізняє їхню компанію від конкурентів, — новий підхід до роботи з замовниками, особлива культура співпраці та відповідальність за результат. 

“Прагнемо згодом навчати інших, як робити правильно. Вивести думку про “українське” на новий рівень”, — продовжує пан Яворович. 

Щоби робити якісне покриття, компанії довелося неабияк вкластися в обладнання. 

“Потрібне коштовне обладнання. Дуже багато гравців на ринку цим нехтують. Тому багато браку на ринку. Замовник обирає дешевший варіант, а потім каже "Полімерна підлога - це фігня, тому що вона облазить". Насправді це тому, що хтось не дуже чесний, зекономив, погано реалізував проєкт, і тому з'являється як результат- втрати якості а звідси і втрата довіри. Ми знайшли світових лідерів з виробництва такого обладнання і потроху, по одному, по два екземпляри почали закуповувати. Наразі у нас порівняно великий перелік потрібної техніки під всі необхідні процеси”, — говорить Михайло. 

Роботи на об'єкті

“Цього року ми вирішили навіть ризикнути, купили велику фрезу за майже 600 000 грн. Ми купили промислові пилотяги. І важливо, що навіть в цьому році ми інвестуємо в обладнання, хоча є великі ризики, пов'язані з війною. Все одно далі повністю максимально намагаємося інвестувати кошти в компанію і в її розвиток та звичайно допомогу ЗСУ”, — продовжує Максим. 

Зустріч з повномасштабною

“У мене була шокова реакція в перший день повномасштабної. Ми живемо на лівому березі. Поїхали всією родиною в так зване бомбосховище у нас на Березняках. Це просто була звичайна лікарня і там був підвал. Там зібралося декілька людей. Перший, другий, третій день… І вже після третього дня ми почали думати, що щось не те, треба щось робити. Ми почали допомагати людям, тому що дуже багато людей похилого віку залишилося в Києві. Дуже багато людей, які взагалі боялися виходити на вулицю. Магазини не працювали, в аптеках були великі черги за ліками. Ми купували за свої кошти спочатку ліки й харчі й розвозили пенсіонерам. Нам просто так знайомі телефонували, які виїхали з України: "Ой, слухай, туди треба поїхати. В мене там бабуся залишилася. Поїдь, будь ласка, відвези що-небудь їй". Потім зрозуміли, що дуже багато є людей в Києві одиноких, і ми почали займатися волонтерством. Це  нас врятувало взагалі, щоб не зійти з розуму. Почувала себе комусь потрібною”, — розповідає Вікторія. 

Співзасновниця “ВМ-ХІМ” Вікторія Андрійчук

Вони записалися в ТРО на Березняках. 

“Якщо говорити про компанію, то ми у перші дні домовилися з партнерами, відкрили склад. На складі були різні матеріали, розчинники. З цих розчинників робили коктейлі Молотова, готувалися обороняти Київ. Ще наші друзі по оренді - це хлопці  з "АЗОВу". У них був блокпост. В той час ми змогли допомагати і їм”, — пригадує Максим. 

Так було кілька місяців, а потім команда повернулася до роботи. 

“Критична фаза минула, з’явилося багато волонтерів та організацій, ми вирішили, що більше допоможемо, працюючи. До того ж паралельно ми вирішували питання евакуації батьків. Невимовно переживали за них”, — говорить Максим. 

Батьки Максима та Вікторії все життя працювали на “Азоті”. На щастя, їх все ж таки вдалося вмовити евакуюватися.

“Вони не хотіли виїжджати, залишати свій дім. Нам хитрощами вдалося їх вивезти. У сестри дві доньки, дві дівчинки. Вони займалися, ходили на гімнастику та на танці, й ці тренери запропонували вивезти дітей в Болгарію безкоштовно на місяць. Ми маму витягнули під приводом того, що не можемо самі їхати. А  потім і батька”, — говорить Максим. 

Вікторія говорить, що невимовно переживала за батька. Він їхав до дітей через Краматорськ, тоді були сильні обстріли. 

“Через два дні на той залізничний вокзал прилетіла авіабомба. Ми радіємо, що його, можна так сказати, відвело. Він приїхав з одним пакетиком”. 

Співзасновник “ВМ-ХІМ” Максим Павлюк

При всьому цьому команда нікуди не виїжджала з України. 

“Ми виконували роботи, сплачували і сплачуємо дуже великі податки. Хочу додати, що в Луганській області, де б я не працювала, весь час власники комбінатів ніколи не вкладали гроші в якісні підлоги, в розвиток підприємства, ніколи не думали про роботу своїх працівників, які працювали на хімічних підприємствах, дуже шкідливих для їхнього здоров'я. Чесно кажучи, коли я відкрила свою компанію, то хотіла, аби на нашій Луганщині змінилося уявлення про те, якими мають бути безпека та якість на виробництві”. 

На думку Вікторії, там, де були присутні іноземні інвестиції, більше звертали увагу на дотримання стандартів. 

“Коли чоловік або жінка працює 10-12 годин на виробництві, то є різниця — їм комфортно ходити по нормальних підлогах, або по підлогах з ямами, як то кажуть. Або коли роблять антистатичне покриття для того, щоб, не дай Боже, якийсь апарат не вдарив людину струмом і вона не померла. А на Донбасі на це якось не звертали увагу, бо корупція, всі закривали очі”, —  говорить пані Андрійчук. 

Максим говорить, що вони намагаються бути максимально чесними зі своїми працівниками. 

“Заробітна плата в наших працівників зараз середня або вище середньої по Києву. Але так було не весь рік. Навесні 2022 року ще було чути вибухи на околицях Києва, ми зібралися, написали всім нашим працівникам: "У кого є бажання, тільки на ваш розсуд, якщо ви не боїтеся, ми починаємо працювати. Зберімось в офісі". Як не дивно, вся команда зібралася і почала працювати. Спочатку без заробітної плати, тому що ми не могли обіцяти, що ми зможемо їм платити. Команда сказала: "Скільки зможете - платіть, не зможете - не платіть, але ми з вами, ми разом, і ми будемо працювати". Торік ми в будь-якому випадку підписали декілька невеличких проєктів. Вони звичайно мізерні, якщо порівнювати з позаминулим роком, але ми це зробили. Ми утримали команду - це найголовніше і дуже важливе”. 

Команда “ВМ-ХІМ”

Пишаються людьми

“Наша команда — дивовижна. Ледь не кожен займався волонтерством. Наша дівчина з фінансового відділу організувала в Броварах великий хаб, залучила ще дівчат, і вони з Черкас возили м'ясо, варили їсти хлопцям, які були на передовій безпосередньо в Броварах, коли наступали рашисти. Наші хлопці, майстри, які були з сіл, вони привозили з дому різноманітну їжу. Хлопці, ті, які виконували у нас роботу тут, в Києві, зварювали їжаки та викладали їх”, — розповідає Вікторія. 

Розмовляючи з власниками “ВМ-ХІМ”, розумієш, наскільки вони пишаються тими, з ким працюють. 

“Наш виконроб Володя, який працював у нас в Харкові і робив підлоги в ТРЦ Нікольський, зараз в аеророзвідці. Він герой! Ще один хлопець, Ярослав, — снайпер. Я якось дивився новини про те, як звільняли Святогірськ, і бачив, як він вішав прапор на Лавру. Він звільняє нашу Луганщину. Ото герої! А ми… ми намагаємося робити те, що вміємо, — працюємо, сплачуємо податки. Допомагаємо, де можемо”, — говорить Михайло. 

До компанії звертаються вже постійні замовники. 

“Зараз ми стикаємося з тим, що щодо реалізації об'єктів до нас зараз звертаються замовники, котрим ми робили рік, два, три тому склади, виробництва. Вони нас запрошують до себе. Ми приїжджаємо туди, а там руїни. Це насправді спочатку демотивує, а потім дає жагу працювати з подвійним старанням”, — говорить Максим. 

Він наводить у приклад фермерське господарство у прифронті.

Полімерна підлога від "ВМ-ХІМ"

“В Чернігівській області  ми зараз реалізуємо проєкт, якому самі здивувалися, - прифронтова зона, а люди роблять корівники європейського рівня. Вони кладуть там полімерне покриття на підлогу, платять нам, причому не торгуючись. Це не десятки тисяч і навіть не тисяча м²,  але це настільки приємно і тут дуже велика повага, що вони працюють, що вони роблять свої проєкти з високоякісного матеріалу. Найбільш цікаве, що наші працівники (зрозуміло, що в них є робочий день, що вони не роботи) це теж розуміють і кажуть: "Ми поїдемо. Нехай ми в суботу та неділю попрацюємо, але ми поїдемо і зробимо ці проєкти". Це мега мотивує”. 

“Це люди, які попри війну інвестують в Україну, інвестують в свій бізнес. Зараз побутує думка, що бізнесмени, в кого були гроші, поїхали з України. Це неправда. Бізнесмени, у кого є гроші, у кого бізнес тут, вони ніколи не поїдуть, тому що вони вкладають свою душу та час”, — підсумовує Михайло. 

Зараз Максим, Вікторія та Михайло шукають нових робітників у команду, бо мають амбітні плани. 

“Ми запрошуємо земляків до нас в компанію. В понеділок до нас прийшов хлопець, з яким я вчилася. Він поїхав на захід України, а зараз повернувся всією сім'єю до Києва і прийшов до нас працювати. Тому якщо комусь потрібна робота, підтримка, — будь ласка, запрошуємо”, — говорить Вікторія. 

Якщо вам потрібна робота і ви готові вчитися та сумлінно працювати, звернутися можна ]]>СЮДИ]]>

 

]]>Марина Терещенко]]>

 

Джерело: Трибун - ]]>https://tribun.com.ua/uk/104544-pidpriemtsi-z-luganschini-virjat-v-ljude...]]>





Рейтинг: 
4
Средняя: 3.5 (2 оценок)