З Сєвєродонецька у Вишгород: досвід релокації швейного цеху від Олени Винокурової

Олена Винокурова з Луганщини – двічі переселенка. Попри усі труднощі життя в таких умовах разом з чоловіком розвиває сімейний бізнес, орієнтуючи його на потреби України.  

Від швейної машинки до спеціалізованого цеху  

Спочатку родина Олени виїхала з Сєвєродонецька у 2014 році, коли на сході України розпочались військові дії. Через три роки вернулись додому та вирішили розпочати власну справу. Разом з чоловіком Олексієм проаналізували ринок та зупинились на виробництві тентових виробів: наметів, зонтів для кафе та інших тентів. Досвіду в цьому не мали, бо обидва були зайняті в страховій сфері. Усьому довелось вчитись з нуля.     

Розпочали з власних заощаджень, яких вистачило на маленьке приміщення в 30 кв. метрів та дві швейні машинки.  Сімейний бізнес поступово розвивався, залучили грантові гроші від ПРООН на обладнання та устаткування. Отримували серйозні замовлення, працювали з держзакупівлями через систему Prozorro. Почали робити великі намети, тенти для вантажівок та ангарів. Так з’явилась власна торгова марка «СпецТент»  Згодом наважились на придбання власного приміщення для цеху, бо раніше знаходились в орендованому. Для купівлі взяли кредит за програмою доступних кредитів 5-7-9. Власні внески склали 60%.  «Виросли» до власного приміщення в 700 кв. метрів та швейного цеху на 30 працівників. Станом на лютий 2022 року до справи були задіяні 15 робітників.     

Переселення до Вишгорода  

Велика війна внесла значні корективи у розвиток бізнесу. З небезпечного Сєвєродонецька родина з двома дітьми виїхала через тиждень після перших обстрілів. Два місяці прожили на Закарпатті, чекаючи, що ситуація зміниться на краще. За цей час колектив роз’їхався, рятуючись від війни.  Згодом прийшло розуміння, що треба вивозити виробництво з-під обстрілів. Для релокації обрали Київщину. Близькість до столиці, ринків збуту та сировини обумовили вибір підприємців-переселенців.  «Ми скористались державною програмою релокації. Спочатку через «Укрпошту» перевезли обладнання вантажівкою до Дніпра, а звідти – через Укрзалізницю до Києва», – каже Олена.  Про свій досвід переселенка розповіла під час телемосту: «Бізнес сходу в умовах війни: виклики, релокація та відновлення».  Знайшли приміщення у Вишгороді, орендували житло. Перевезли не все обладнання, частина залишилась у Сєвєродонецьку. Забирали те, що дозволило б швидко відновити виробництво.  А згодом підприємці дізнались, що їх цех уже розбитий через ворожі обстріли.   

Без кредитних канікул  

На новому місці намагаються відновити виробництво. Ще до початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну підприємство мало два великі контракти: від атомної станції та військової частини. Одне замовлення вдалось виконати, на друге потрібні гроші на необхідні закупівлі.  «Держзамовлення виконують таким чином, що гроші сплачують вже за готовий результат протягом 45 днів. А на виконання замовлення треба вкласти власні ресурси. От ми зробили замовлення для атомної станції якраз перед початком війни, а гроші за нього не отримали й досі». Родина змушена сплачувати відразу два кредити: один за зруйноване приміщення, другий – за оборотні кошти. Жодних «кредитних канікул» через військовий стан не отримали, пояснює Олена. Це була нетривала відстрочка від платежів. Якщо не платити, матимуть погану кредитну історію та відлучення від банківського кредитування на 7 років.  Аби кредитна історія була чистою, довелось усі заощадження витратити на заборгованість перед банком та вийти на поточний графік погашення кредиту.  

На виконання невеликих замовлень родина за короткостроковим договором винаймає працівників. Активно шукає грантові можливості для виконання великого замовлення – це дасть можливість стартувати на новому місці. 

За матеріалом: ]]>https://acmc.ua/z-luganshhyny-do-kyyivshhyny-dosvid-relokacziyi-shvejnogo-czehu/]]>